У статті визначено поняття «двійника» і досліджено особливості впливу непримиренного Іншого на психіку протагоніста оповіді.
Ключові слова: двійництво, Інший, мотив «дзеркала», антагоніст.
The article is devoted to the determination of the concept of the twin and the analyses of the peculiarities of the influence of the irreconcilable Other on the psychic of the protagonist of the story.
Key words: twin, the Other, the mirror motive, antagonist.
У психологічних та філософських студіях ХХ століття велика увага приділяється проблематиці Іншого, яким у післявоєнний час зацікавилася і постмодерністська антропологія. Л. А. Абрамян відзначає, що особливість дитячого сприйняття своєї особистості в тому, що усвідомлення себе як індивіда відбувається не одразу. Довгий період часу дитина мовить про себе в третій особі, що свідчить про те, що із раннього дитинства в людині проростає Інший. Ж. Лакан дотримується думки, що систему Я неможливо помислити без системи Інший, причому Інший, найчастіше, ідеал, до якого поривається суб’єкт. Тут психоаналітик вбачає «нарцистичний характер уявлюваних любовних стосунків» [3, с. 152]. В екзистенціалістському світогляді (у його релігійному варіанті) мотив Іншого простежується в біблійній формулі самототожності, вираженої Христом: «Я і Батько суть одне», яку німецький філософ М. Бубер вписав у комунікативні рамки: «Бог містить у Собі Всесвіт, але не є ним; так само Бог містить в собі моє я, але не є ним. Ось це, невимовне словами, дозоляє мені […] казати ти; в силу цього існуємо Я і Ти, існує діалог» [2, с. 57]. Представник атеїстичного екзистенціалізму Ж. П. Сартр у своєму провідному есеї «Буття і ніщо» розглядає Іншого в якості посередника, що сполучає Я із самим собою. Аналізуючи почуття сорому, філософ зауважує, що емоція складається з трьох вимірів: «Мені соромно за себе перед Іншим» [4, с. 311]. За точку відправлення М. Бубер бере Бога, називаючи його Іншим, і мислить як друга, тоді як Ж.-П. Сартр, повністю заперечуючи Бога, який здатен лише обмежити свободу індивіда, сприймає його ворогом. Таким чином ми підходимо до двох протилежних розумінь Іншого: Я = Інший (позиція – друг) , Я ≠ Інший (позиція – ворог). У нашій науковій розвідці ми візьмемо за основу другу перспективу погляду на опозицію героїв Савонарола – Карно у «Повісті про санаторійну зону», яка і стала об’єктом нашого наукового інтересу.
Попри значну кількість публікацій про творчість М.Хвильового, наразі в Україні немає серйозних досліджень проблем двійництва та впливу Іншого на героїв твору, що зумовлює актуальність подальшої роботи над предметом. Метою статті є аналіз наслідку та особливостей впливу непримиренного Іншого, що є двійником головного героя (тобто Я), на його психіку.
Завданнями, що їх ставить перед собою автор, є:
– визначити двійників і показати типи зв’язку між ними в «Повісті…»;
– простежити з’яву Іншого як каталізатора дій та розмислів протагоніста твору;
– простежити механізм художньої взаємодії між двійниками повісті.
Перед тим, як перейти безпосередньо до аналізу двійництва і двійників у повісті М. Хвильового, видається слушним дати конкретне визначення використовуваного поняття. «Двійник – це первинний архетип подвійної природи (культурний герой-трікстер) перших літературно-міфологічних героїв» [1; с. 7]. А також, у ширшому значенні, – мовна структура, у якій образ корегується одним із історичних варіантів бінарної моделі світу. Російські дослідниці З.С. Агранович та І.В. Саморукова на базі проведених досліджень виокремлюють три типи зв’язку між двійниками:
- Двійники-антагоністи.
- Карнавальні пари.
- Близнята («російський тип»). [1; с. 12].
Надзвичайно важливо провести межу між двійником та Іншим. Двійник – вужче поняття, воно, на відміну від поняття Іншого, включає в себе лише парність і взаємозалежність образів. Інший – це будь-яка людина, протиставлене або зіставлене Я. Інший у меншій мірі несе в собі парність, хоча абсолютно й не заперечує її. До того ж, у протагоніста проявляються часто подібні емоції до двійника та Іншого: це нестача, бажання і страх, який приводить до ворожості та протистояння (як у «Санаторійній зоні»).
М. Хвильовий розробляє мотив двійництва (дискретність психіки, розщеплення особистості, амбівалентність життєсприйняття), що сповнюється характерних модерністських конотацій. Письменник вдається до художньої актуалізації проблематики, пов’язаної з цим мотивом. М. Хвильовий, моделюючи ситуацію розщеплення особистості, водночас протиставляє двох або кількох персонажів, які втілюють приховані і стримані потяги, бажання чи страхи людини (у творі протиставляються анарх і Хлоня, анарх – Карно).
Зупинімося детальніше на динамічній опозиції Савонарола – Карно. Антагоністичність персонажів, насправді, закладена в самому їх означенні: метранпаж – старший набирач, отже, на думку приходять концепти ієрархічності, підкорення, порядку, контролю; анарх викликає асоціації з волею, непідкореністю, відсутністю хоч-яких ієрархічних відносин та цілковитою свободою й дикістю життя.
Карно – Савонарола – це один нерозривний феномен, єдине об’ємне світовідчуття, розщеплене дзеркалом навпіл. Отже, той особливий магнетизм і почуття прив’язаності анарха до метранпажа легко тлумачиться в контексті пошуку, віднайдення і бажання возз’єднання цілісності. Воднораз вищевказана інтенція несе в собі загрозу втрати самототожності, затирання кордонів між моїм і чужим, між Я і Ти. Тому агресивна поведінка Савонароли видається більш ніж виправданою і виявляється прихованим прагненням зберегти позірну індивідуальність. У «Повісті…» Інший оприявлюється як влада над Я, тому анарх намагається всіляко утекти від контролю двійника. І чим дужчого вираження набуває в нього це прагнення, тим міцнішим у своєму задзеркаллі стає метранпаж.
Ми спостерігаємо обернено пропорційну лінію впливу: чим більш емоційно стабільний один – Карно, тим уразливіший Інший – анарх. Будь-який духовний порух повторюється Іншим із достеменною схожістю, проте інакшим «полюсом», як у дзеркалі. Ця особливість набуває кульмінаційного звучання в момент отримання / прочитання анархом листа від Карно. Точка найінтенсивнішої напруги двійників: відвертість на відвертість, проте з інакшою «полярністю». Логічною й художньо правдивою розв‘язкою можна, по праву, вважати самогубство анарха під тиху посмішку метранпажа.
Дослідження дозволяє зробити такі висновки: мотив двійництва будується на бінарному світосприйнятті; важливим для феномену двійника є запропонований Ю.Лотманим мотив «дзеркала»; в основі опозиції Карно – Савонарола лежить бінарна модель Я ≠ Інший, а в основі мотивації дій анарха – прагнення її утвердити.
Література:
- Агранович С. З.. Двойничество / Агранович С. З., Саморукова И. В. –Самара : «Самарский университет», 2001. – 132 с.
- Бубер М. Я и ты / Мартин Бубер. — М.: Высшая школа, 1993. — 173 с.
- Лакан Ж. Семинары / Жак Лакан. — М., 1998. — 425с.
- Сартр Ж.П. Бытие и ничто / Жан Поль Сартр — М.: Республика, 2000. — 639 с.
- Повість про санаторійну зону [Електронний Ресурс] / М. Г. Хвильовий. – Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/Микола-Хвильовий/25804-2/Повість-про–санаторійну–зону.
- Юрченко В. Бінаризм творчого мислення Миколи Хвильового: лінія анарх – Карно у повісті «Санаторійна зона» / В. Юрченко // Дивослово. – 2006. – № 1. – С. 56-58.