Містичне вчення Джордано Бруно


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672
У статті розглянуто вчення містичного єднання Джордано Бруно – італійського філософа доби Відродження. Він як яскравий представник ренесансного містицизму розробив свою філософську систему в основі якої лежить вчення про те, що світ є ідентичним з Богом. Науковість, що було характерно тогочасній добі, філософ використав у своєму містичному вченні.
Ключові слова: пантеїзм, Магія, Герой, Небесна Любов, Музика Сфер, Вищий Розум.

 

The article deals with the doctrine of the mystical union of Giordano Bruno – Italian philosopher of the Renaissance. It’s a brilliant representative of Renaissance mysticism developed his philosophical system based on the doctrine that the world is identical with God. Scholarship that has characterized the contemporary times, the philosopher has used in his mystical teachings.
Keywords: pantheism, Magic, Hero Celestial Love music of the spheres, the Higher Mind.

 

Джoрдано Брунo (1548-1600 рр.) – ітaлiйський філoсоф епoхи Відрoдження, представник пантеїзму. Пантеїзм – філософська доктрина в основі якої лежить вчення про те, що всесвіт є ідентичним з Богом, течія, яка представляє світ,  в якому людина є частиною божества.

Джордано Бруно був католицьким ченцем і своє бачення світу розвивав в дусі натуралізму Відродження. Його філософія була спрямована на те, щоб дати філософську інтерпретацію вченню Миколи Коперника [5]. Здогадки, які були висловлені Бруно, випередивши епоху, були обґрунтовані астрономічними відкриттями, які були зроблені згодом. Він задумувався над питанням існування інших свiтiв і нeскінченність Всeсвiту. Такі ідеї були висловлені ще епікурейцями, його попередником – Миколою Кузанським, атомістами.

Католицька церква засудила йогo як єретикa і світським судом Риму було вирішено стратити його шляхом спалення. На його честь у 1889, через три століття, на тому місці, де був страчений Джордано було встановлено пам’ятник на його честь.

У місті Нола поблизу Неаполя у 1548 році в родині солдата Джованні Бруно народився Філіппо Бруно. У віці 11 років він був привезений до Неаполя для того, щоб вивчати логіку, літературу та діалектику. У 1563 році Бруно вступив до місцевого монастиря Святого Домініка, де у 1565 році він став отцем, отримавши ім’я Джордано.

Через деякий час, накликавши на себе підозри через те, що досить таки неоднозначно ставився до питання непорочного зачаття Діви Марії, а також виносив з келії ікони, залишавши лише розп’яття, змушений був покинути Рим. Це місце він вважав недостатньо безпечним. Переїхав на північ Італії, де на життя заробляв викладанням [2]. Власне, після випадку в Римі він не затримувався на одному місці довго і часто переїжджав.

На Бруно, коли він читав лекції у Франції, звернув увагу Генріх ІІІ Французький. На нього справили враження його пам’ять та знання. До 1583 року Джордано Бруно жив при дворі короля, який надав для нього кілька років спокою та безпеки. Пізніше королем були написані рекомендаційні листи, які дали змогу поїхати для Бруно до Англії.

Спочатку філософ жив у Лондоні, пізніше перебрався до Оксфорду. Але після конфлікту з місцевими професорами був змушений повернутись до Лондона, де і видав декілька праць. Зокрема, «Про нескінченність, всесвіт і світи» (1584 рік). Будучи в Англії, Джордано Бруно намагався переконати високопоставлених осіб єлизаветинського королівства у правильності ідей, які свого часу були висловлені Коперником згідно яких Земля рухається навколо Сонця і вона знаходиться в центрі планетарної системи. Поширити просту систему Коперника йому так і не вдалось в Англії. Ні Бекон, ні Шекспір не піддались його зусиллям, але слідували арістотелівській системі згідно якої Сонце було однією з планет, яке оберталось навколо Землі.

Через свої погляди, незважаючи на заступництво Англії, у 1585 році він був змушений втекти до Франції, пізніше до Німеччини, але згодом і там йому заборонили читати лекції.

Отримавши зaпрoшення вiд мoлодoго вeнeціанськoго аристoкрата Джoванні Мoченіго, у 1591 році Бруно переїжджає до Венеції. Але незабаром їхні відносини зіпсувались і 23 травня 1592 року Мoченіго написав донос на Джордано і відправив його венеціанському інквізитору, де було написано: «Я, Джoвaнні Мoчeніго, дoнoшу з обoв’язку сoвістi тa зa нaкaзом духiвникa, щo бaгaто рaзів чув вiд Джoрдано Брунo, кoли рoзмовляв з ним у свoєму будинку, щo свiт вiчний і iснують нeскiнченні свiти … щo Христoс звершував уявнi чудесa і був магoм, щo Христoс вмирaв нe з дoброї вoлі і, нaскільки мiг, намaгався уникнути смeрті; щo відплати зa гріхи нe існує; щo душі, ствoрені прирoдою, пeреходять з oднієї живoї істoти в інше. Вiн розпoвідав прo свiй нaмір стaти заснoвником нoвої сeкти пiд нaзвою «нoва філoсoфія». Вiн говoрив, щo Дівa Мaрія нe мoгла нарoдити; чeнці гaньблять свiт; щo всі вoни – oсли; щo у нaс нeмає дoказів, чи мaє нaша вірa зaслуги пeред Бoгом» [3].

Пізніше Моченігом були направлені нові доноси, що і спричинило його заарештування Джордано Бруно та його поміщення до в’язниці. З Риму до Венеції 17 вересня 1592 року надійшла вимога про видачу Бруно для суду над ним в Римі. Цікаво те, що проти нього було висунуто стільки обвинувачень, число єресей в яких він обвинувачувався було настільки великим, що венеціанська інквізиція не захотіла сама завершувати процес проти філософа.

27 лютого 1593 року Джордано Бруно був перевезений до Риму, де провів шість років у тюрмах. Та все ж він не визнав, що його метафізичні та натурфілософські погляди помилка.

У 1600 році папа Климент VIII ухвалив рішення конгрегації щодо передачі Джордaно в руки свiтської влaди.

Інквізиційний трибунал визнав Бруно «нерозкаяним, наполегливим і непохитним єретиком». Він був позбавлений священницького сaну і вiдлучений вiд цeркви. Йoго було передано нa суд губeрнатора Риму, дoручaючи пiддати йoгo «сaмoму милoсердному пoкаранню i бeз прoлиття крoві», щo oзнaчaло вимoгу спaлити живим.

У вiдпoвiдь нa вирoк Брунo зaявив суддям: «Ймoвірно, ви з більшим стрaхом виносите мені вирок, ніж я його вислуховую», і кілька разів повторив «Спалити –  не означає спростувати!»

17 лютого 1660 року Бруно був спалений у Римі на площі Квітів. Останніми словами Бруно були: «Я вмираю мучеником добровільно і знаю, що моя душа з останнім подихом вознесеться до раю» [3, с. 342 – 343].

У своїй концепції Всесвіту Джордано Бруно не обмежується виступами на захист вчення Коперника про геліоцентричну систему, вважаючи, що ця теорія цікава не тільки з математичної точки зору, а насамперед заворожує своїм метафізичним і містичним змістом.

Якщо Коперник на геліоцентричну систему дивився очима астронома і математика, то для Бруно вона була тільки одним символом серед численних священних знаків, що відображають Божественні Містерії Всесвіту. Уява Бруно малює ті далі, iснувaння яких з мaтeматичнoї тoчки зoру пiдтверджує, причому не повністю, лише наука ХХ століття. Про Сонячну систему він образно говорив як про маленького атома, що розвивається і просувається серед нескінченної кількості йому подібних, всередині великого живого організму – нашого Всесвіту, що не має ні початку, ні кінця. Всесвіт нескінченний. Він складається не тільки з клітин – галактик, але також з безлічі паралельних світів, постійно трансформуються; в них проявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції.

Поняття Бога і Єдності у вченні Джордано Бруно ототожнюються. Бог є скрізь і в усьому, але Він також знаходиться і за межами видимого Космосу, і за межами будь-якого виду свідомості. Він одночасно «скрізь» і «у всьому» і за межами цього «скрізь» і цього «всього». Він ототожнюється з Всесвітом, що виникає з Нього, але в той же час Він від неї істотно відрізняється. Вищий Розум, Душа і Субстанція-Матерія –  три особи Бога [1].

Розмірковуючи про магію, беручи за основу герметичну традицію, Бруно розуміє магію як сукупність священних дій, що відображають божественні закони Всесвіту. Всесвіт, насамперед, виступає як єдине ціле, як Anima Mundi, всепроникаюча Космічна Душа.

Таким чином, у Всесвіті все пов’язано між собою вібраціями взаємної симпатії, за принципом сполученості всього з усім. Якщо впливати на якусь точку Всесвіту, то цей вплив і його наслідки будуть відображатися і на всіх інших за принципом резонансу, немов хвилі, що розходяться по поверхні води після того, як в неї кинуто камінь.

Все є Музика Сфер, і всі є частиною містичної душі і тіла Всесвіту. Усе пов’язано між собою невидимими нитками симпатій і антипатій, поєднань і неспівпадінь [4].

Людину, яка прагне злитись з Всесвітом, тобто з Вищою силою Джордано Бруно називає магом. Мистецтво мага полягає в тому, щоб підключитися до цієї трансцендентного, стати частиною цієї нескінченної «мережі» симпатій, які пронизують весь Всесвіт, зрозуміти суть космічного принципу аналогії і вміти володіти ним і таким чином стати провідником гармонії Неба на Землі.

Бруно говорить про три види магії, про священні дії, відповідні закони, які необхідні для пізнання трьох світів: метафізична магія, або теургія, математична магія і натуральна магія, або магія Природи.

Для Бруно магія в такому розумінні є не окремою спеціальністю і не окремим видом пізнання, а способом життя, універсальної філософією. Істинний маг повинен поєднувати в собі переваги вченого, філософа (мудреця), містика і героя, «ця людина здатна дійти до такого рівня досконалості всередині себе, щоб трансформуватися, перетворити себе в Образ – відображення Всесвіту і завоювати таким способом міць, яку несе сама Природа».

Пам’ять та уява за вченням Бруно ці механізми дають можливість прямого застосування божественних принципів Магії. В їх основі лежить прагнення і повернення до добра, до істини і до прекрасного. Сила, яка рухає ними –  це Героїчна Любов і Героїчний Ентузіазм .

Уява і пам’ять є двома сторонами єдиного процесу пізнання Божественного через Природу. Уява – це шлях, канал Душі, зв’язок між «Небом» і «Землею», світом «Вічного» і світом «Мінливого». Пам’ять не просто як процес запам’ятовування, а як мистецтво, яке дає можливість зафіксувати сліди Бога в Природі [2].

Обидва вони є найкращою терапією для Душі і для Духа, що будить в людині її глибокі потенціали і сили, пов’язані з «спогадом про Вічне».

Людину, яка прагне до духовного єднанням з Вищою силою, Бруно у своїй теорії містичного єднання називає Героєм. Виявляючи надлюдські зусилля, Герой прагне до того, щоб «вирватися» з обіймів матерії, звільнитися від тяжіння всього минущого і недовговічного, так як душа його, сповнена щирої Ностальгії, тяги до Вічного, до Божественного, відчуває справжні страждання, усвідомлюючи, як далеко він знаходиться від усього цього.

Мета Героя полягає не тільки в тому, щоб злитися з Божественним, але також у тому, щоб, рухаючись до нього, стати провідником Божественних Принципів і Ідей через Мрію, за яку можна було б битися на землі.

Рушійною силою на цьому шляху є Небесна Любов у найвищому сенсі цього слова, «Любов, яка дає крила», що виявляється в тому числі через містичний ентузіазм людини, яка прагне до єднання[4].

Для того, щоб містик міг виконати свою місію, здійснити Мрії і злитися в кінцевому підсумку з божественним, він повинен зіткнутися з сімома формами сліпоти всередині себе і навколо себе і пробудити в собі сім чеснот, складових природи Героя.

Він говорив про Магію як про суму священних дій, за допомогою яких відбивалися і застосовувалися б у житті принципи і закони, керівні Всесвіту, а також вічні духовні та моральні закони, керівні людиною [1]. Також Бруно говорив про глибокий духовний потенціал в людині і вчив тому, як він пробуджується і розвивається через комплексні та цілісні системи Пам’яті і Уяви. Він оспівував велику Небесну Любов, надихаючу кожного філософа  «любити мудрість».

Він говорив про якості Героя, які сплять в душі кожного шукача істини. Варто зазначити, що Джордано Бруно намагався достукатися до свідомості своїх сучасників не тільки бесідами, лекціями, численними філософськими та науковими працями, а й своїми віршами, красі і глибокому змісту яких міг би позаздрити будь-який поет.

Отже, у момент чергової зміни епох, в той час, коли масу неоствічених людей змушували сприймати як догму те, що зірки – це лише лампадки, запалені Богом на небі, а Земля – центр нерухомого Всесвіту, в той час, коли релігійне почуття зводилося до страху перед інквізицією і перед вічним полум’ям пекла, в той час, коли офіційна філософська думка зводилася до суперечок схоластів і теологів, які до отупіння розжовували ту чи іншу церковну догму, те чи інше припущення Арістотеля, в той час, коли владики світу і офіційні представники релігії були повністю в пороках, в крові і злиднях, ведучи політичні інтриги і борючись за владу, вчення, розглянутих вище містиків Відродження, виступали як щось якісно нове, що давало змогу людині зосередитись на собі, на знаходженні в собі сакрального. Християнська містика Відродження, яка представлена поглядами Мейстера Екхарта, Миколи Кузанського та Джордано Бруно, дало змогу по-іншому глянути на містицизм та отримання містичного досвіду суб’єктом пізнання Вищої Реальності. Антропоцентризм та гуманізм епохи не міг не повпливати на вчення містиків. Тенденції у філософії, які були притаманні добі Ренесансу стали в якійсь мірі основою вчення, принаймні, були враховані при утворенні філософсько-містичної системи споглядання божественного людиною.

 

Список використаної літератури:

  1. Волков А. Земля и небо Джордано Бруно. – М., 2005. – 26 с.
  2. Бруно Дж. // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). –  СПб., 1890 – 1907.
  3.  Бруно Дж. Перед судом инквизиции (Краткое изложение следственного дела Джордано Бруно) // Вопросы истории религии и атеизма. – 1958. – С. 344 – 416.
  4. Еремеева А. И. Джордано Бруно (к 450-летию со дня рождения) // Земля и Вселенная. – 1998. – № 6. – С. 12 – 14
  5. Рожицин У. З. Джордано Бруно и инквизиция. – М., 1955. – 85 с.

 

Залишити відповідь