В статті охарактеризовано звільнення від відбування покарання, як інститут кримінального права. Розкрито суть звільнення від відбування покарання, наведені ознаки звільнення, види звільнення та проблеми, які існують.
Ключові слова: звільнення, відбування покарання, засуджений, міра покарання, примусові заходи.
The article describes the exemption from punishment as an institution of criminal law. In article analyzed the essence of the exemption from punishment, signs and kinds of exemption and problems that exist.
Key words: exemption, convicted, punishment, coercive measures.
За наявності визначених у Кримінальному кодексі України (далі по тексту КК) підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене злочинне діяння. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема [1, 342].
Звільнення від покарання та його відбування становлять розділ ХІІ КК. Згідно зі ст. 74 КК звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, стає очевидним, що законодавець розмежовує поняття «звільнення від покарання», «звільнення від відбування покарання» та «звільнення від кримінальної відповідальності». Щоб розкрити суть звільнення від відбування покарання необхідно простежити різницю між цими поняттями. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і застосовується у випадках, коли мета покарання вже досягнута без реального відбування покарання або до закінчення строку його відбування, в силу позитивної поведінки засудженого чи за інших підстав, передбачених КК, або не може бути досягнута через хворобу засудженого [2, 144].
Характерними ознаками цього інституту є те, що:
– будь-який з його видів може застосовуватися тільки до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину за обвинувальним вироком суду і їй призначена відповідна міра покарання.
– застосування будь-якого виду інституту звільнення від покарання та його відбування становить виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом’якшення його на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.
– підстави звільнення від покарання чи його відбування безпосередньо випливають з мети покарання. Слід вказати на певну неточність назви розділу ХІІ загальної частини КК і, отже, невідповідність назви зазначеного інституту його суті. Суть полягає у тому, що за підстав, передбачених КК:
– засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від відбування покарання, призначеного вироком суду, ще до початку його відбування;
– засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув;
– призначене законом покарання може бути замінене більш м’яким;
– призначена засудженому міра покарання повинна бути знижена [2, 179].
Власне, ось цей пункт, який говорить про те, що засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув, і є тією суттю звільнення від відбування покарання, темою дослідження цієї роботи.
Але і потрібно згадати про кримінальну відповідальність, та розмежувати поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» та «звільнення від відбування покарання» Припиненням кримінального правовідношення для особи, що винна у вчиненні конкретного злочину являється вичерпаною кримінальна відповідальність, але, на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення тільки від відбування покарання, коли воно здійснюється судом при винесенні обвинувального вироку, є реалізацією кримінальної відповідальності. Проведення чіткого розмежування між звільненням від кримінальної відповідальності і звільнення від відбування покарання являється не тільки правовою, але і етичною проблемою, остільки мова йде про визнання чи невизнання особи винного у вчиненні злочинного діяння [3, 241].
За умовами звільнення від відбування покарання звільнення можна поділити на умовні та безумовні. До умовних належать ті види звільнення від відбування покарання, застосування яких пов’язане з дотриманням особою певних вимог щодо своєї поведінки протягом іспитового чи іншого строку або одужання особи, звільненої від відбування покарання за хворобою [2, 148]. Ч. 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (дикриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. 3 ст.74 – пом’якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленою санкцією нового закону.
В сучасних умовах покарання перестало бути єдиною реакцією держави на злочин. Широко застосовуються інші методи. Це засудження без призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів виховного характеру, що не являються кримінальним покаранням, а також звільнення від кримінальної відповідальності і, звісно, від відбування покарання з застосуванням заходів адміністративного стягнення або громадського впливу. В цих випадках закон не переслідує цілі кари, хоча злочин і вчинено. Але у всіх випадках закон застосовує ці форми реалізації кримінальної відповідальності при умові, що виправлення або перевиховання особи можливе без застосування кримінального покарання або ця ціль уже досягнута. Характерно, що законодавство, відмовившись в цих випадках від принципу невідворотності покарання, не відмовилось від принципу невідворотності відповідальності, переслідуючи при цьому ціль виправлення і перевиховання осіб, що вчинили суспільно-небезпечні злочини і до осіб, о не являють великої суспільної небезпеки, все ж таки ці випадки виводяться за рамки застосування покарання, але переслідують ціль виправлення і перевиховання осіб, що вчинили суспільно-небезпечні діяння. Цілі кримінального покарання і цілі передбачені інститутом звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання в своїй сутності співпадають. Але при звільненні більше проявляється гуманізм сучасного кримінального законодавства. Ще переконливіше вимальовується основна ціль покарання: виправлення і перевиховання осіб, що вчинили суспільно-небезпечні діяння. На повну силу проявляється і принцип сучасного кримінального права – принцип економії репресії. В цьому випадку досягається той же результат, що і при відбуванні покарання, але затрачаються на це значно менші зусилля суспільства і досягається він більш гуманними засобами. Тому можна констатувати, що досягнення цілей покарання переслідується і при звільненні від кримінальної відповідальності і відбування покарання [4, 328].
Список використаних джерел:
- Бажанов М. І. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов. – К.: Юрінком Інтер, 2005.
- Мельник М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те видання, переробл. та доповн. / М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: Юридична думка, 2007.
- Джура О. М. Курс кримінально-виконавчого права України. Загальна та особова частини / О.М. Джура, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
- Трубников В.М. Кримінально-виконавче право України. / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодід, Л.П. Оніка. – Х.: Право, 2001.