Феномен інформаційного тероризму як загрози національній та міжнародній безпеці


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

В статті досліджується феномен інформаційного тероризму на сучасному етапі. Найбільша увага сфокусована на таких поняттях як медіа- та кібертероризм, як основних складових інформаційного тероризму. Висвітлено сутність данного явища, також охарактеризовано ступінь правового регулювання та запобігання інформаційному терору як на міжнародному, так і на національному рівні. Надано рекомендації, щодо запобігання інформаційного тероризму в Україні.

Ключові слова: інформація, тероризм, інформаційний тероризм, кібертероризм, медіа-тероризм, інформаційний простір, ЗМІ

 This article examines the phenomenon of information terrorism at modern stage. The greatest attention is focused on concepts such as the media- and cyber-terrorism, which are the main component of information terrorism. In this article the essence of this phenomenon is reflected, as well as the degree of legal regulation and prevent terror information at both the international and national level are charactarised. Also, the recommendations for the prevention of information terrorism in Ukraine are provided.

Talking about the information nature of terrorism, it is different from the general concept, primarily because that the the political objectives are achieved indirectly. The violence serves as a cause for manipulation. Terrorism has always informative character, regardless of whether it is a global event, or the  localized event, so that the main task is the manipulation (for example intimidation of the population for the emergence of panic or in the form of direct threat, etc.).

Thus, fundamental difference of terrorism from other kinds of violent political struggle is that it is on the edge, because for achieving political goals still using violence against civilians.

Information terrorism is the merger of physical violence with criminal misuse of information systems, and intentional misuse of digital information systems, networks and their components in order to facilitate terrorist operations or actions.

 Keywords: information, terrorism, information terrorism, cyber-terrorism, media terrorism, information space, mass media.

Постановка проблеми. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває роль інформації. В результаті активних процесів глобалізації та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та як наслідок, змін в соціально-інформаційній сфері, змінюються також інструменти реалізації державної політики, як внутрішньої так і зовнішньої, і поряд з економічними і політичними важелями впливу не менш важливими постають інформаційні. В епоху інформатизації, у ХХІ столітті, традиційні конфлікти перемістилися із матеріального простору в принципово новий – інформаційний (кіберпростір), де маніпулятивні технології набувають дедалі ширшого використання. Завдяки їм ведуться інформаційні війни, знищуються опоненти, здійснюється вплив на маси і багато інших дій. Тому, останнім часом великої популярності набув інформаційний тероризм. Осмислення цього феномену є передумовою формування більш чітких уявлень щодо сутності сучасного міжнародного тероризму, запобігання деструктивного впливу на державні інститути і основи національної безпеки загалом.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сутність феномену інформаційного тероризму активно досліджується в працях як зарубіжних так і вітчизняних науковців. Серед дослідників, які займалися вивченням тероризму в умовах глобалізації, розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та зростання ролі засобів масової інформації в житті суспільства слід зазначити Д.Белла, Ж.Бодрійара, Е.Гіденса, М.Кастельса, Е.Тоффлера, Ф.Фукуяму, С.Хантінгтона, Б.Хофмана, А.Шміда та ін.

Варто зауважити, що існує чимала кількість праць вітчизняних вчених, які зробили свій вклад в дослідження даної тематики. Серед них: О.Зернецька, О.Гриценко, В.Іванова, Є.Макаренко, М.Ожевана, Т.Петрів, Г.Почепцов, В.Шкляр, А.Чічановський тощо. Проте, напрацювання цих науковців не відображали повною мірою тенденції швидкого розвитку цього явища, і як результат такі нові феномени як медіа-тероризм є недостатньо вивченими.

Мета статті. Метою даної статті є дослідження поняття інформаційного тероризму, основних нормативно-правових актів щодо регулювання соціальної політики в Європейському Союзі.

Виклад основного матеріалу.  Для більш чіткого розуміння сутності поняття інформаційний тероризм слід звернутися до власне поняття «тероризму». Щодо появи цього терміну, то вперше він з’явився в 1798 році, коли філософ Іммануїл Кант використовував його для опису песимістичного погляду на долю людства.

На сьогодні серед науковців не існує загальноприйнятого визначення поняття «тероризм»,  і більше того серед деяких зарубіжних і вітчизняних дослідників склалася думка про принципову неможливість даного визначення. Наприклад, цьому може слугувати ідея У.Лаккера, який акцентував свою увагу на випадковості, ірраціональності та недоступності розуміння тероризму. Він зазначав: «Не повинно бути ілюзій стосовно того, що можна дізнатися про походження та характер тероризму. Встановленню піддається лише той факт, що при одних, обставинах терор частіше здійснюється, ніж при інших, і що при деяких обставинах він взагалі не може мати коріння. Перевантажений значенням за своєю природою термін не піддається всім зусиллям виробити всеохоплююче і об’єктивне визначення тероризму. Такого визначення не існує і не буде знайдено в найближчому майбутньому.»[3]. Проте, тероризму, все таки можна дати визначення, оскільки центральним питанням в даному випадку виступає з’ясування того, наскільки послідовно і точно термін застосовується до явища, і що становиться головним критерієм для визначення сутності поняття.

На сучасному ж етапі, існує безліч визначень тероризму. В широкому сенсі, тероризм – це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об’єктом [13]. Зараз тероризм набув всесвітнього масштабу  перетворився на багатовимірне і багатоаспектне явище, яке останнім часом занадто швидко еволюціонує, а отже набуває міжнародного характеру. Міжнародний тероризм – це здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження [12].

На сьогоднішній день, можна виділити складові терористичної дії — саме вони і є узагальненими класифікаційними критеріями.

Отже, якщо прийняти думку, що тероризм представляє собою цілеспрямовану дію, то важко не погодитися, що обов’язковими складовими цієї специфічної дії є:

— суб’єкт (або суб’єкти);

— об’єкт (об’єкти);

— причина і мотив;

— мета здійснення;

— часові та просторові характеристики;

— використовувані інструменти (засоби);

— наслідки.

У свою чергу, в кожній групі критеріїв можна виділити підгрупи.

Так, наприклад, серед суб’єктів варто виділити: державу (спеціальні державні служби, санкціоновані на здійснення терористичної діяльності, та терористичні організації, підтримувані державою), міжнародні і національні терористичні організації, не підтримувані державою (націоналістичні, релігійні, інші); терористів-одинаків.

До об’єктів тероризму відносяться: безпосередні об’єкти терористичних актів — об’єкти власне насильства та протиправних дій (окремі особи або групи осіб — заручники, жертви вибухів, інших терористичних актів; будівлі, транспортні засоби тощо) і опосередковані об’єкти терористичних актів (політична партія, уряд країни, група людей тощо) — об’єкти залякування і тиску, від яких, як правило, залежить досягнення мети суб’єкта терористичної діяльності, виконання його вимог.

Причина і мотив терористичної діяльності передбачають виділення тих факторів, що спонукають суб’єкт до здійснення терористичного акту — їх відокремлення від мети тероризму пояснюється тим, що проголошувана мета терористів часто не відповідає дійсним причинам. Мотиви терористів достатньо часто мають ірраціональний, неусвідомлюваний — самоствердження, самоідентифікація, героїзм тощо, або об’єктивний характер — релігійні особливості, результати вихованні, вплив соціуму, економічні причини тощо. Крім того, якщо мова йде про терористів-одинаків, причиною їх дій може бути психічний розлад.

Мета здійснення терористичної діяльності — це проголошувана терористами ціль; те, чого вони прагнуть досягти в результаті здійснення терористичного акту (актів), чого вони вимагають від опосередкованого об’єкту. Мета може мати політичний, релігійний, економічний або інший характер.

Часові та просторові характеристики передбачають розподіл тероризму за тривалістю терористичної діяльності і повторюваністю терористичних актів (короткочасний і тривалий, однократний і повторюваний), за місцем їх здійснення (залежно від географії — латиноамериканський, східноєвропейський тощо, чи простору — водний, повітряний, наземний тощо) і ареалом поширення (локальний (місцевий), державний, міжнаціональний, глобальний).

За критерієм використовуваних інструментів (засобів) можна виділити різноманітні типи тероризму. Складність використання цього критерію полягає в тому, що суб’єкти тероризму, як правило, поєднують кілька засобів — це може бути і захоплення стратегічно важливого об’єкту, в якому знаходяться люди, що стають заручниками, і транспортного засобу із одночасною зупинкою нормального функціонування транспортної системи тощо [14].

Говорячи про інформаційну сутність тероризму, то вона відрізняється від загального поняття, перш за все тим, що політичні цілі досягаються опосередковано. Насилля виступає приводом для маніпуляції. Тероризм завжди несе інформаційний характер, незалежно від того чи йде мова про глобальні події, чи про події локального характеру, тому що головна задача – маніпуляція (або у вигляді залякування населення для зародження паніки, або у вигляді прямих погроз та інше). Таким чином, фундаментальна різниця тероризму від інших видів насильної політичної боротьби, полягає в тому, що він знаходиться на грані, так як для досягнення політичних цілей все одно використовують насилля проти мирних громадян.

Інформаційний тероризм – злиття фізичного насильства зі злочинним використанням інформаційних систем, а також умисне зловживання цифровими інформаційними системами, мережами або їх компонентами з метою сприяння здійсненню терористичних операцій або акцій [2, ст. 98].

Інформаційний тероризм застосовується у різних сферах, що охоплюють політичні, філософські, правові, релігійні, естетичні ті інші погляди та ідеї, тобто в духовній сфері де присутня боротьба ідей.

Такий тип тероризму характеризується не лише кіберзлочинністю, але і  коректним маніпулюванням з інформацією, її підтасування,  а в деяких випадках і подача свідомо помилкових фактів, у результаті якої відбувається дезінформація з метою залякування та впровадження параноїдальних думок серед населення. Протягом тривалого часу тотального промивання мізків і зміни точки зору, цей вид тероризму був зведений в ранг державної політики, і використовується правлячими елітами повсюдно. Суб’єктами інформаційного тероризму можна вважати:

– іноземні спецслужби та інституції;

– вітчизняні та міжнародні ЗМІ;

– певні екстремістські угрупування.

Сучасний інформаційний тероризм характеризується як множина інформаційних війн та спецоперацій, пов’язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами та спецслужбами іноземних  держав. Доступність інформаційних технологій значно підвищує ризики інформаційного тероризму. Розвиненість інформаційної інфраструктури суспільства сприяє створенню додаткових ризиків інформаційного тероризму.

У свою чергу, інформаційний тероризм розділяється на

v  інформаційно-психологічний тероризм (контроль над ЗМІ з метою поширення дезінформації, чуток, демонстрації могутності терористичних організацій)

v  інформаційно-технічний тероризм (завдання збитків окремим елементам і всьому інформаційному середовищу супротивника в цілому: руйнування елементної бази, активне придушення ліній зв’язку, штучне перезавантаження вузлів комунікації і т.п.) [4].

Досить типовим прикладом для розуміння сутності медіа-терору, механізмів його викликання, стимулювання й поширення може служити такий специфічний засіб масової інформації, як листівка. У ній головну роль відіграє не інформація, як така, а пропаганда, контрпропаганда, агітація, реклама. Тому головним завданням такого засобу інформаційного тероризму є не інформування, а маніпулювання.

Головним в тактиці інформаційного тероризму є наявність небезпечних наслідків терористичного акту з широтою розголошення відомостей та великим суспільним резонансом. Поряд із зазначеним, інформаційний тероризм, або «кібертероризм», за формами дії на кіберпростір має всі властиві ознаки політичного тероризму взагалі. Останнім часом поняття кібертероризму перетнуло межі фантастичного і широко обговорюється в засобах  масової інформації. Загроза тероризму в Інтернеті виявилася більших, ніж очікувалося, масштабів, а функції кiбертероризмy неймовірно розширилися через тотальне поширення Інтернету. Кібертероризм є серйозною соціально-небезпечною загрозою для людства, у порівнянні, навіть, з ядерною, бактеріологічною і хімічною зброєю, причому ступінь цієї загрози через свою новизну, не до кінця ще усвідомлений і вивчений. Досвід, що є у світової спільноти у цій сфері, зі всією очевидністю свідчить про безперечну уразливість будь-якої держави, тим більше, що кібертероризм не має державних кордонів; кібертерорист здатний в рівній мірі загрожувати інформаційним системам, розташованим практично в будь-якій точці земної кулі [1].

Виокремлюють різні види інформаційного тероризму, серед яких найпоширенішими є медіа-тероризм та кібертероризм.

Медіа-тероризм (або «медіа-кілерство») відноситься до специфічного різновиду інформаційно-психологічного терору та є складовою «інфраструктурного терору». Його сутність полягає у спробах шляхом організації спеціальних медіа-кампаній дестабілізувати суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо – її силових структур, покликаних захищати суспільний порядок [6].

У випадку медіа-інформаційного тероризму йдеться про різновид інформаційного тероризму, що є зловживанням інформаційними системами, мережами, та їхніми компонентами для здійснення терористичних дій та акцій. Засобами здійснення медіа-тероризму є друковані ЗМІ, мережі ефірних й кабельних мас-медіа, Інтернет, електронна пошта, різноманітні електронні іграшки тощо.

Необхідно зауважити, що більшість сучасних видів тероризму можна віднести до медіа-тероризму, адже ЗМІ виступають дієвим інструментом у швидкому поширенні інформації, залякуванні населення і досягненні терористами їхньої мети.

Серед наслідків терористичної діяльності можна виділити економічні, соціальні, політичні та інші. Необхідно зауважити, що наслідки терористичної діяльності не завжди відповідають меті суб’єктів її здійснення. Таким чином, якщо користуватися запропонованою системою критеріїв, то можна визначити місце медіа-тероризму в типології тероризму.

Медіа-тероризм представляє собою особливий вид терористичної діяльності, що виділений за критерієм використання інструментів (засобів) досягнення терористами власних цілей.

Зважаючи на специфічність ЗМІ як особливого інструменту в руках суб’єктів терористичної діяльності, специфіка якого обумовлена власне тим, що одна з основних цілей терористів — швидке поширення інформації серед населення — співпадає власне із призначенням ЗМІ і пояснює їх особливу роль у глобалізації тероризму, подальшого дослідження потребують питання специфіки функціонування медіа-тероризму як особливого виду тероризму в нашій країні та у світі, зокрема суб’єктно-об’єктної структури цього явища, його методів, засобів і функцій тощо.

Найдешевшими та найефективнішими з інструментів вважаються глобальне ЗМІ та мережі Інтернет,  що у взаємозв’язку формують інформаційне поле, де видиму присутність реальності приховує істинне положення речей. Яскравим прикладом медіа-тероризму є використання терористами засобів масової інформації з метою інформування громадськості про свою діяльність, залучення до своєї діяльності або психологічного впливу на людей. Одне з першочергових завдань класичних терористів полягає у  виході в міжнародний інформаційний простір для поширення власної ідеології. Наприклад, 5 лютого 2005 року відомий британський телеканал «Channel 4» випустив в ефір інтерв’ю з відомим міжнародним терористом Шамілем Басаєвим, що викликало обурення з боку Російської Федерації.

17 квітня 2012 року засновник «Wikileaks» Джуліан Ассанж поспілкувався у прямому ефірі з Хассаном Насраллою – лідером шиїтського радикального угруповання «Хезболла», під час якого обговорювався ряд важливих політичних тем, зокрема арабо-ізраїльський конфлікт, проблема Палестини, громадянська війна в Сирійській Арабській Республіці та інші. Це інтерв’ю транслювалося багатьма  міжнародними каналами, широко поширювалося в мережі Інтернет. Це сприяло ознайомленню широкими верствами населення з  ідеологією цього руху. Іншим яскравим прикладом надання тероризму інформаційного фундаменту та можливості донесення своїх думок та ідей до світу є численні інтерв’ю американських журналістів з лідером міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда» Усамою бін Ладеном.

Важливо зауважити, що на сучасному етапі інформаційні тероризм широко використовує різноманітні новітні засоби комунікації для полегшення процесу планування операцій, проведення зборів, встановлення зв’язку, отриманням та передачею оперативної інформації тощо. Наприклад, під час громадянської війни в Сирійській Арабській Республіці у 2011-2012 роках сирійські бойовики широко використовували мультимедійні смартфони Iphone, що пізніше стало причиною їхньої заборони урядом країни [10].

Під впливом медіа-тероризму індивід не здатен самостійно орієнтуватися в необмеженому інформаційному просторі доступних даних, тому що мас-медіа представлена сьогодні у вигляді інструментів для конструювання недостовірної реальності. Завданням цієї реальності є не відображати істину та приховувати її здійснюючи там самим «м’яку владу», яка прагне підкорити людину невластивим їй судженням. Таким чином, сьогодні не можна говорити про перехід кількості інформації в її якість. Особливо це стосується ЗМІ, в тому числі і мережі Інтернет, так як вони виступають майданчиком для політичних ігор, які на меті викривити реальний стан речей.

Наступним видом інформаційного тероризму є кібертероризм, під яким розуміють сукупність дій, що включають інформаційну атаку на комп’ютерну інформацію, обчислювальні системи, апаратуру передачі даних, інші складові інформаційної інфраструктури, яка здійснюється злочинними угрупуваннями або окремими особами. Кібертероризм спрямований на проникнення в інформаційно-телекомунікаційну систему, перехоплення управління, пригнічення засобів мережевого інформаційного обміну та здійснення інших деструктивних дій. Небезпека такого виду інформаційного тероризму полягає в тому, що  він не має національних меж (терористичні акції можуть здійснюватися з будь-якої точки світу) та в проблематичності виявлення терориста в інформаційному просторі, адже хакери здійснюють терористичну діяльність через декілька підставних комп’ютерів, що ускладнює його ідентифікацію та визначення місцезнаходження [4]. Зброя “кібертерористів” постійно вдосконалюється залежно від засобів захисту, застосовуваних користувачами комп’ютерних мереж.

Таким чином, на даний момент кібертероризм є одним з найнебезпечніших видів злочинності. Кібератаки можуть спричинити величезну шкоду на локальному, державному та навіть міжнародному рівні. Адже, зовнішні кібератаки можуть переслідувати і більш серйозні цілі, ніж пасивний збір даних, а об’єктами кібертероризму можуть бути грошова і секретна інформація, апаратура контролю над космічними приладами, ядерними електростанціями, воєнними комплексами головні комп’ютерні вузли тощо.

Згідно думки деяких іноземних експертів, щоб паралізувати життєво важливі точки створеної інфраструктури , досить нанести удар всього по декількох десятках об’єктів. Наприклад, вимкнення комп’ютерних систем призведе до розорення 20% середніх компаній протягом декількох годин, 48% зазнають краху протягом декількох діб. Близько 33% банків будуть розорені через кілька годин після такої катастрофи, а 50% з них розоряться через кілька діб.

Яскравим прикладом кібератаки на комп’ютерний вузол є вибух кустарного електронного фугасу в підземному гаражі міжнародного бізнес-центру в Нью-Йорку, здійснений в середині 1990-х років. Внаслідок вибуху жодна людина не постраждала і технічні засоби офісів залишилися неушкодженими. Проте, основний збиток полягав у втраті контенту баз даних – програмного забезпечення (часто унікального) і власне інформації, що зберігалася.

Прикладом Інтернет-атаки є терористична акція здійснена 7-9 січня 2000 року, коли сайти дев’яти провідних торгових Інтернет компаній піддалися масованому нападу злочинців. Так, вранці на головний сайт компанії Yahoo надійшов майже мільярд звернень. Комп’ютери виявилися не в змозі впоратися з такою кількістю інформації (число звернень зазвичай не перевищує 200 млн. на день) і стали вимикатися один за іншим. Через півгодини сайт Yahoo відключився від мережі. Точно таким же атакам піддалися сайти інших найбільших торгових та інформаційних компаній [17].

Слід зауважити, що у зв’язку з глобалізацією інформаційного тероризму та його інтернаціональним характером постала об’єктивна необхідність правовому регулюванні цього явища на міжнародному рівні і тому заходи боротьби з інформаційним тероризмом повинні ґрунтуватися на єдиних законах, вироблених міжнародним співтовариством. Немає необхідності говорити , що політика «подвійних стандартів», коли оцінка тих чи інших дій інформаційного характеру часто залежить від політичних симпатій, релігійних переконань чи національної приналежності, не сприяє знищенню однією з глобальних проблем людства. Тому інформаційному тероризму необхідно протиставити об’єднану силу всього світового співтовариства, оскільки дане явище має та загрожує безпеці всіх держав світу. Прикладом подібного регулювання можна вважати єдине договірне джерело з врегулювання проблем кіберзлочинності – Конвенцію Ради Європи із кіберзлочинів укладену 23 листопада 2001,в якій зазначається чотири типи комп’ютерних злочинів, а саме:

v  незаконний доступ;

v  незаконне перехоплення;

v  втручання в дані;

v  втручання в систему [11].

Згідно з цим документом засобами кібертероризму є: комп’ютерна система, комп’ютерні дані, послуги ІКТ та дані трафіку. Це  перший документ, підписаний 29 державами, в тому числі і Україною [12].

На сьогодні існують дві великі організації, які готові взяти на себе провідну роль у боротьбі з кіберзлочинністю на міжнародному рівні. Це Підрозділ по боротьбі з тероризмом ОБСЄ – організації, що діє під егідою ООН, а також Інтерпол. Крім цього, у Європейському союзі з нового року розпочав роботу Центр по боротьбі з кіберзлочинністю (European CyberCrime Centre). Країни-члени ЄС і європейські інституції мають намір підтримувати Центр по боротьбі з кіберзлочинністю для створення оперативних і аналітичних можливостей її розслідування і для співпраці з міжнародними партнерами [11].

Аналізуючи та досліджуючи розвиток кіберзлочинства на теренах України, не можна констатувати тенденцію держав, що спрямована на об’єднання зусиль щодо протидії цьому феномену. Україна піднялася у світовому рейтингу країн по найбільшій кількості кіберзагроз і вперше увійшла до десятки країн з найбільшою кількістю спаму та мережевих атак. Ще одним правовим документом, який регулює дану сферу є Доктрина інформаційної безпеки України, в якій одним з ключових проблемних питань є забезпечення техногенної безпеки, у тому числі в області її інформаційних аспектів і боротьби з технологічним тероризмом. Проте, вона не є дієвим регулятором у своїй сфері. Крім того, так і не ухвалено закон про засади державної інформаційної політики. Так само в Україні не створено кіберкомандування, котре би могло швидко реагувати на виклики в інформаційній сфері безпеки держави.

Таким чином, зараз перед кожною державою, зокрема Україною, постає об’єктивна необхідність здійснення ефективних заходів з метою протидії інформаційному тероризму. Як зазначалося вище, важливу роль в цьому процесі відіграє правова бази, яка є основою для здійснення протидії терористичним актам.  Досить ефективним є наявність у складі СБУ та МВС спільного інтерактивного банку даних про терористів та осіб, які їм симпатизують, що свідчить про доволі потужний потенціал інформативної взаємодії між даними структурами та  дозволяє оперативно вирішувати завдання щодо профілактики діяльності терористів.  Для успішного протистояння загрозам акцій кібертероризму слід виокремити ряд основних напрямів такої боротьби:

–     уніфікація та гармонізація національного законодавства та міжнародних актів;

–     проведення наукових розробок в області створення сучасних технологій виявлення та запобігання кримінальним і терористичним впливам на інформаційні ресурси;

–     створення спеціалізованих підрозділів у сфері боротьби з комп’ютерними злочинами та комп’ютерним тероризмом;

–     удосконалення міжнародної організаційно-правової взаємодії з питань протидії комп’ютерній злочинності та комп’ютерному тероризму;

–     удосконалення багаторівневої системи підготовки кадрів у сфері інформаційної безпеки [5].

На основі вищевказаного можна стверджувати, що боротьба з кіберзлочинством повинна засновуватися на комплексному підході, поєднуючи силові, політико-дипломатичні, економічні й гуманітарні методи протидії.

Якщо розглядати заходи протистоянню загрозам інформаційного тероризму в Україні, то в даному випадку слід зазначити ряд важливих проблемних питань, які слід вирішити для оптимізації такої протидії. Перш за все, слід впровадити ефективні інформаційні технології, що мають на меті сприяти запобіганню терористичним і екстремістським актам в Україні.

Важливим завданням залишається визнання засобів масової інформації як самостійних акторів, здатних брати активну участь у підтримці інформаційної безпеки держави в цілому і в боротьбі з тероризмом зокрема. Зважаючи на це, необхідним є  передбачити посилення відповідальності засобів масової інформації за можливе посилення напруги в суспільстві через неадекватне висвітлення терористичних актів чи навпаки нагнітання атмосфери ще до його здійснення.

Необхідною є розробка загальнодержавної системи інформаційної протидії тероризму шляхом чіткого визначення функцій та повноважень державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації в комплексі заходів щодо інформаційної блокади будь-яких дій терористів.

Не менш важливим видається формування за допомогою мас-медіа комплексу науково-просвітницьких програм, покликаних сприяти ідеології ненасильства, толерантної поведінки, формуванню “антитерористичної свідомості” в суспільстві, повазі культурного розмаїття. Міжкультурний діалог, що має реалізовуватися за допомогою мас-медіа, може допомогти уникнути виникнення різних видів екстремізму, насильства, ксенофобії, релігійної нетерпимості в державі [15].

Одним з найефективніших засобів боротьби з інформаційним тероризмом є  створення певної спеціальної установи покликаної першочергово розробити нову доктрину інформаційної безпеки із залученням експертів та разом зі ЗМІ реалізувати її в найкоротші терміни. Прикладом такої установи може бути британський Центральний офіс інформації, який існував до 2011 року. Проте, на даний момент в Україні не створено такого інституту, але заснування єдиного Інформаційного центру протидії інформаційному тероризму на базі Ради Національної Безпеки і Оборони України є необхідним. Такий центр повинен мати власні функції та виконувати ряд покладених на нього завдань по протидії пропаганді тероризму. Серед них до основних слід віднести:

•      збирання інформації та аналіз пропаганди терористів з виробленням відповідних аргументованих відповідей

•      робота з громадським сектором, формування експертний пул, в тому числі, з експертів зі Сходу України

•      здійснення піару роботи державних органів

•      організація централізованої роботи зі ЗМІ

створення концепції протистояння інформаційному тероризму, відповідно до описаних вище загроз:

а) чітко вказувати винуватих в подіях;

б) апелювати до законодавства;

в) заспокоювати населення і пропонувати ефективні шляхи захисту;

г) поширювати інформацію про злочини терористів проти мирного населення і про захист з боку державних органів;

д) забезпечувати діалог з владою, демонструвати впевненість і успішність операцій, тощо.

•      здійснювати контроль закриття ефірів для терористів, їхній недопуск до ЗМІ тощо [7].

Отримані висновки. Проведене дослідження свідчить, що інформаційний тероризм – це феномен, який активно розвивається та поширюється, становлячи загрозу практично всій світовій спільноті. Внаслідок стрімкого розвитку ІКТ він набуває нових форм, внаслідок чого дослідження цього явища є недостатнім і таким чином, властивості сучасного інформаційного тероризму являються предметом пильної наукової уваги дослідників даного складного соціально-політичного явища, котре потребує детальнішого розгляду.

Інформаційний тероризм як сучасне явище становить серйозну загрозу безпеці та життєво важливим інтересам як особистості, так суспільства і держави. Очевидно, що застосування терористами новітніх досягнень науки і техніки сильно розширює їх руйнівні можливості, дозволяє залучати до себе загальну увагу і тримати людей в постійному страху. В даний час для терористів легко уразливі практично всі комп’ютерні засоби обробки і зберігання інформації.

Підсумовуючи, варто сказати, що проблема протидії актам інформаційного тероризму – це комплексна проблема. Сьогоднішні закони повинні відповідати вимогам сучасного розвитку. З цією метою урядові нашої держави необхідно проводити цілеспрямовану роботу з гармонізації та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави.

На сьогодні існує проблема протидії актам інформаційного тероризму. Тому, першочерговим завданням для України є цілеспрямована робота з гармонізації та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави. Здійснення ефективної інформаційної політики спрямованої інформування громадян та забезпечення їхнього розуміння того, в чому полягають причини тероризму, підвищення медіа-грамотності (вміння протистояти спробам маніпулювання собою за допомогою інформаційних потоків) та довіри до держави та інші складові, які допоможуть вибудувати систему захисту кожної людини від негативного впливу інформаційного тероризму. Регулювання та протидія інформаційному тероризму, як однієї зі складових цивілізаційного процесу, на міжнародному рівні повинно мати скооперовану антитерористичну діяльність як підсистему національної та міжнародної систем безпеки.

Можна виокремити декілька основних завдань, виконання яких потребує комплексного підходу і постає перед державою в процесі уникання інформаційних загроз:

1) Систематичне вивчення, збирання та розвідування даних про потенційні кібертерористичні загрози.

2) Забезпечення захисту життєво важливих елементів вітчизняної інфраструктури.

3) Розробка якісно нових технологій захисту від комп’ютерних нападів. Це завдання, також зумовлює співпрацю з науковими та науково-дослідними установами й організаціями.

4) Зменшення кількості прогалин у вітчизняному законодавстві.

5) Зниження рівня латентності комп’ютерних злочинів, адже на сьогодні, приблизно 80% комп’ютерних атак не тягнуть за собою звернення до правоохоронних органів.

6) Припинення масового використання у різних сферах не захищеного належним чином програмного забезпечення.

7) Створення загальнодержавної системи захисту інформації.

8) Активізація громадської думки в дусі неприйняття аналізованого явища та активної протидії йому.

Без сумніву, кращим способом боротьби проти інформаційного тероризму є саме підтримка високих інформаційних технологій та стимул науково-технічного прогресу, що має слугувати справі протидії кіберзлочинності. Фінансування високих технологій у сфері боротьби з кіберзлочинністю має стати державним пріоритетом уже сьогодні.

 ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Chambet P. Le cyber-terrorisme / P. Chambet // [Electronic source]. – Régime d’accès: http://www.chambet.com/publications/Cyberterrorisme.pdf
  2. Jerrold M. From Car Bombs to Logic Bombs: The Growing Threat from Information Terrorism / M. Jerrold // NATO Library at:TERRORISM_AND_POLITICAL_VIOLENCE, vol. 12, no. 2, Summer 2000, Р. 97-122.
  3. Laqueur W. New terrorism./NY., Oxford: Oxford University Press, 1977.-290 p.
  4. Бойченко О.В. Медіа-тероризм: особливості сучасних ознак інформаційній безпеці / О.В. Бойченко // Інтегровані інтелектуальні робототехнічні комплекси (ПРТК-2009): друга міжнародна наук.-практ. конф. (25-28 травня 2009 р.). – К.: НАУ, 2009. – С. 230-232.
  5. Гавриш С.Б. Комп’ютерний тероризм: сучасний стан, прогнози розвитку та шляхи протидії // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2009. – № 20
  6. Герасименко К. С. Сучасні ознаки загроз «інформаційного тероризму» / К. С. Герасименко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 162–166 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gkczit.pdf4
  7. Доктрина інформаційної безпеки для України / Артем Біденко// Українська правда.–18.04.2014 [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/04/18/7022849/?attempt=1
  8. Євросоюз відкрив центр по боротьбі з кіберзлочинністю 3 січня 2013 року. [Електронний ресурс] // газета «Дзеркало тижня. Україна». – режим доступу: http://dt.ua/TECHNOLOGIES/evrosoyuz_vidkriv_tsentr_po_borotbi_z_kiberzlochinnistyu.html
  9. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» 638-IV від 20 березня 2003 року
  10. Інформаційний аспект тероризму та переговорний процес із терористами/Ілія Куса – 15.02.2014 [Електронний ресурс].–Режим доступу:  http://mskod.com/informatsiyniy-aspekt-terorizmu-ta-peregovorniy-protses-iz-teroristami/
  11. Кібертероризм у складі сучасних проблем національної безпеки [Електронний ресурс]–Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/bozk/2007/17text/g17_30.htm
  12. Конвенція про кіберзлочинність : за станом на 7 вересня 2009 р [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_575
  13. Марков М.М. Терроризм-1997 Дуель № 14(36) [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.agentura.ru/text/biblio/globalmenace.txt
  14. Медіа-тероризм серед інших видів тероризму: спроба типологічного аналізу/ Тетяна Єрохіна [Електронний ресурс].–Режим доступу:  http://www.social-science.com.ua/article/1002
  15.  Свентицька О.В. Інформаційний тероризм як феномен сучасної міжнародної політики [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.03 / Свентицька Олеся Володимирівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2007. – 19 с. 14
  16. Цыганов В.В. Медиа-терроризм. Терроризм и средства массовой информации/ В.В.Цыганов.–К.:  Ника-Центр – 2004 г.–124 с.15
  17. Шабельникова Н.А. Информационный терроризм: основные проявления и возможные последствия // Информатизация и информационная безопасность правоохранительных органов. Труды XV международной научной конференции, 23-24 мая 2006 г.. – М.: Изд-во Акад. управления МВД России, 2006. – С. 167-171 16

Залишити відповідь