Залучення молодих членів Української Військової Організації до розвідницької діяльності

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Шаргородська Ірина

ЗАЛУЧЕННЯ МОЛОДИХ ЧЛЕНІВ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДО РОЗВІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

У статті проаналізовано вплив УВО на патріотичне виховання юнацтва та залучення найактивніших молодих людей до підпільної боротьби.
Ключові слова:Українська Військова Організація,розвідувальна діяльність,польські військові частини,Україна,Польща.

В статье проанализировано влияние УВО на патриотическое воспитание юношества и привлечене активных молодых людей к подпольной борьбе.
Ключевые слова: Украинская Военная Организация, разведка, польские воинские части,Украина, Польша.

In this article analyzes the impact of UMO on the patriotic education of youth and the active involvement of young people in the underground struggle.
Keywords: Ukrainian Military Organization,investigation,Polish military units, Ukraine, Poland.

У сучасних умовах державотворення важливого значення набула проблема військово-патріотичного виховання української молоді,що неможливо без використання історичного досвіду і традицій.
Метою статті є висвітлення залучення молодих членів УВО до розвідувально-підпільної боротьби.
Усвідомлення необхідності розвідувальної діяльності прослідковується із початком створення Української Військової Організації. У складі УВО діяв і розвідувальний відділ (реферат), очолюваний Р. Сушком. Цей відділ зумів упродовж 1920-х рр. налагодити дієву розвідувальну мережу.
Розвідувальний апарат УВО цікавила якнайповніша інформація щодо польських військових сил, їх розташування на своїх та сусідніх територіях, чисельний та особовий склад, військове діловодство, мобілізаційні плани, характеристика польських офіцерів у кожному полку. Для глибшого знання справи вивчались військові видання, підручники, польські та іноземні публікації у пресі, будь-яка інформація.
Звичайно, що інформація про польські військові частини, установи поліції та жандармерії, державні заклади необхідна була, в першу чергу, для забезпечення успішного проведення бойових акцій (нападів, терористичних, саботажних, еспропріаційних та інших акцій).
Деякі історики, наприклад Ткаченко Г.С., стверджує, що розвідувальний відділ УВО при проведенні розвідувальної роботи та підготовці підривної роботи на теренах Радянської України тісно співпрацював з розвідувальними органами Польщі.
Розвідувальний відділ УВО прийняв активну участь у підготовці повстанського походу Ю. Тютюнника на територію Радянської України у жовтні 1921 р. з метою підняти на Україні «всенародне повстання проти більшовиків» [12, с. 59]. Адже розвідка УВО на той час мала в своєму розпорядженні певні дані про стан на «тій стороні». Сам керівник розвідки УВО Р. Сушко з метою організації розвідувальної роботи на території Радянської України прийняв безпосередню участь у цьому поході[1].
Після невдалого походу на територію УРСР, організованого і проведеного Ю. Тютюнником, та підписання мирного договору між Польщею та Радянською Україною УВО припинила співробітництво з польськими розвідувальними органами.
Весною 1922 р. Є. Коновалець так визначив завдання для розвідувальних органів УВО: «Тепер, коли Польща підписала мирний договір з Радянською Україною, ситуація примушує нас підняти прапор боротьби проти Польщі. В іншому випадку ми втратили б вплив не тільки на Батьківщині, але і в таборах військовополонених, де кожен наш солдат горить вогнем помсти за окупацію пілсудчиками Східної Галичини і Волині. Однак, нашим смертельним ворогом залишається більшовизм. Боротьбу з поляками ми будемо вести постільки, поскільки вони самі будуть примушувати до цього». [12, с. 93]
Керівництво розвідки УВО з 1922 року очолив сотник О.Думин – “…людина здібна, енергійна, сильна індивідуальність” [6, с. 91]. Влітку 1922 року він прибув до Львова на посаду розвідувального референта Начальної Команди УВО у краї, щоб продовжити «велику гру розвідчої праці».
Діяльність УВО потребувала певних коштів, а тому одним з напрямків реалізації отриманої розвідувальної інформації про окупаційні органи на території українських земель була співпраця з зарубіжними розвідувальними органами. А тому, надаючи здобуту інформацію військовим штабам Німеччини та Литви, вороже налаштованим до Польщі, керівництво УВО, отримало фінансову та матеріальну підтримку для організаційної діяльності. Лише за 1923–1928 роки Німеччина через свій розвідницький орган передала цій нелегальній організації два мільйони дойчмарок, 500 кілограмів вибухівки, сотні одиниць вогнепальної зброї [13, с. 45].
Звичайно, стосунки УВО з німецькою розвідкою не становили великої таємниці. Однак, керівництво Організації не вважало це співробітництво орієнтацією на зовнішні сили. «Військова організація не може і не сміє бути наймитом білої чи червоної Москви (Петрушевич), не може бути агентом Варшави (Петлюровщина). Військова організація не може політикувати з якимись орієнтаціями на чужинців, і мусить працювати власними революційними, національними силами і той самий клич: «власними силами тільки можемо збудувати власну державу!» – мусить вщімити в кість, кров і мозок нинішнього нашого покоління»[3].
Але розвідувальна діяльність УВО не обмежувалася лише співпрацею з розвідувальними органами згаданих вище держав. На думку Ю.Головінського, як керівника «Летючої бригади» та організатора експропріаційних акцій розвідницьку діяльність, яку здійснювала УВО, потрібно: «…наставити на здобування не таких відомостей, що потрібні генеральним штабам чужих армій для використання в регулярній війні, але таких, що стануть в нагоді Українській Військовій Організації в її власній дії» [6, с. 96]. Адже, за словами О.Матковського, Ю. Головінський намагався втілити в життя цілу низку, до певної міри фантастичних, проектів новітньої тактики протипольської боротьби, де б мала бути застосована газова зброя (як акт відплати за актиукраїнські дії польського уряду в Галичині і Волині здійснити газові атаки в Кракові, Познані і Варшаві), бактеріологічна зброя (шляхом отруєння водопроводів у найбільших містах «корінної» Польщі, чим послабити Польську державу через розповсюдження епідемії на польських етнічних територіях) і навіть авіація (план полягав зробити підпільний аеродром УВО в Карпатах на території Чехословаччини і закупити кілька спортивних літаків у країнах Америки для вчинення терористичних актів проти Польської держави) [7, с. 102–103].
Звичайно, ці акти потребували певної підготовки, збирання, аналізу, обробки важливої для їх успішного проведення інформації розвідувального характеру.
Розвідувальним центром УВО для підтримування зв’язку з агентами була розроблена система «поштових скриньок», звідки кур’єри забирали пакети з інформацією, чи навпаки, залишали її там[5].
Для збирання розвідувальних даних розвідувальний орган УВО широко залучала українських юнаків, які відбували службу у польському війську.
Широко для збору необхідної розвідувальної інформації використовувалися старші члени націоналістичних молодіжних спортивних організацій, зокрема «Пласту». Адже в цій організації дисципліна та патріотизм прищеплювалися змалку. А школу скаутської організації «Пласт» пройшло майже все молоде покоління тодішньої Західної України, зокрема й Бандера. Згодом С.Бандера пройшов вишкіл у підпільній УВО спочатку у розвідувальному, а потім у пропагандистському відділі [13, с. 58].
Зв’язковими були також члени УВО, які, ризикуючи власним життям, доставляли потрібну інформацію. Серед них – Ольга Басараб, мабуть, єдина жінка, про яку відомо, як про зв’язкову УВО. В. Мартинець у своїй праці наголосив: “…жінки, як зв’язковий й кур’єри чи в інших функціях, давали собі якнайкраще раду з своїми завданнями і коли мова йде про конспіративний момент, не звертали так уваги поліції, як мужчини» [9, с. 240].
Ольга Басараб була давньою знайомою Є.Коновальця ще з Віденського періоду (1911 рік). Працюючи в уряді Є.Петрушевича в екзилі, була достатньо інформованою, неодноразово перебувала за кордоном. Разом з родиною М.Залізняка, котрий 1919 року стає послом УНР у Фінляндії, О.Басараб як бухгалтер ЗУНР виїжджає до Гельсінгфорса, Стокгольма, Карлсбада. На той час це було майже розкішшю для українців. Можливо, це врахував провід УВО, і Басараб було завербовано для збору найпростішої інформації за кордоном. Вона відповідала усім вимогам розвідки – палка патріотка, в минулому член «Просвіти», «Січі», «Пласту», організована, діяльна, рішуча та вольова, могла працювати в найневибагливіших побутових ситуаціях, якщо це було потрібно українській справі. Цієї думки дотримується і брат Северин: «Головна її громадянська праця зосереджувалась в УВО. Була ця праця невидна й незнана навіть для найближчого її оточення». 1923 року Ольга повертається у Львів. Саме восени цього року Є. Коновалець з вимоги уряду Є. Петрушевича іде з посту Головного Команданта УВО. Крайовим Командантом на західноукраїнських землях стає А.Мельник. Щоб бути інформованим про всі поточні справи організації, Є.Коновальцю потрібна була своя людина в Галичині. Для підтримання неофіційного зв’язку між Мельником і Коновальцем, Ольга стає їх зв’язковою. Покинувши Відень і повернувшись додому вона знімає помешкання у Львові, «…де збігались основні нитки краєвих і закордонних зв’язків УВО». Саме тут відбувається її зустріч з О.Думіним, його було представлено як учителя історії та сусіда. З того часу через О.Басараб він отримував секретну інформацію, котру та забирала, з харчової крамниці по вулиці Генінга (бічна Личаківської). Крім того, О.Басараб в ролі «елегантної дами», яка роз’їжджала краєм, виконувала роль зв’язкової на Волині та Галичині [11, с. 30].
На жаль, ця мужня жінка 13 лютого 1924 р. була заарештована польською поліцією та замучена під час допитів.
Незважаючи на втрати, розвідка велась організовано та фахово, до збору інформації залучалася особливо українська студентська молодь[4].
Якщо спробувати підсумувати розвідувальну діяльність УВО від часу її утворення й до кінця 1920-х років, то можна дійти висновку, що своїми діями вона, не дивлячись на низку невдач, завоювала прихильність радикально налаштованих кіл населення Східної Галичини, особливо молоді, закріпила у їхній свідомості потребу продовження боротьби за національне визволення від польського панування.

Джерела та література:
1.Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів. Т.1. (1927-30 рр..) – К., 2005. – 480 с.
2.Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів. Т.2. (1927-34 рр..) – К., 2005. – 534 с.
3.З таємних документів польської окупації Західної України / Вступна стаття, переклад і пояснення Зиновія Книша. – Торонто: Срібна сурма, 1983. – 288с.
4.Організація українських націоналістів( 1929 – 1954 рр.). – На чужині, 1955. – 445 с.
5.ОУН : минуле і майбутнє. – К., 1993. – 304 с.
Миколи Іницького. – Львів, 2004. – 767 с.
6. Кентій А.Українська Війскова Організація (УВО) в 1920-1928 Р Р.Короткий нарис.К.1998
7.Книш З.Військо у цивільній одежі.Життя і смерть полковника Коновальця. Львів.1993.
8.Книш З. -Становлення ОУН.К.1994.
9.Мірчук П.Євген Коновалець.Торонто,1958
10.Мірчук П.Нарис історії Організації Українських Націоналістів.1920-1939 роки.3-тє вид.Українська видавнича спілка.К.2007
11..Мороз В.Україна у ХXст.Тернопіль.1992
12..Ткаченко Г.С.Украинская антисоветская эмиграция.УВО-ОУН.www.k2×2.info
13.Чайковський А., Химка Джон-Пол, Рудлінг П.А. «Війна чи військова злочинність?». К;2013

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь