Винищення євреїв Славутського району в період німецької окупації

Уряднікова Марія

У статті проаналізовано винищення єврейського населення у селах Славутського району в період  німецької окупації.

Ключові слова : єврейське населення, гетто, винищення, Славутський район.

In this article has been analysed and systematized the material about the annihilation jewish inhabitants of Slavuta region in the period of german occupation.

Key words: jewish inhabitants, ghetto, annihilation, Slavuta region

В статье проанализировано истребление еврейского населения в селах Славутского района в период немецкой оккупации.

Ключевые слова : еврейское население, гетто, истребление, Славутский район.

Актуальність теми дослідження полягає в тому , що вивчення становища єврейського населення Славутчини в роки війни є важливим завданням історичної науки, зважаючи на наявність низки нез’ясованих питань. Питання, пов’язані з  темою, піднімались у працях Д. Гошкіса ,  С. Ковальчука , А. Фрідман , О. Сапожніка, Т. Вихованця .

На основі  літератури та спогадів очевидців зроблено спробу  висвітлити політику, яку проводили фашисти стосовно євреїв на території Славутчини.

Страшна доля чекала євреїв Славутського району в роки фашистської окупації 1941 – 1942 рр. Масові розстріли мирних жителів єврейської національності почалися уже в липні 1941 р., коли було розстріляно багато євреїв, що проживали в селах району. Повністю знищено єврейське населення сіл Красностав і Киликиїв. Згодом у селах Ганнопіль і Берездів було створено гетто, куди поміщали євреїв з навколишніх сіл. У березні 1942 р. всіх залишених у живих перегнали в гетто міста Славути. Старих, немічних знищили відразу після прибуття. Всіх інших розстріляли на околиці міста, а близько 200 немовлят  кинули живими у криницю у червні 1942 р.[ 2, c. 102].

На території району розстрілювали не тільки все єврейське населення Славутчини. На околиці села Нетішин, на Лисій горі, та неподалік річки Горинь

розстріляно декілька тисяч громадян єврейської національності з міст Остріг, Ізяслав та ін.

Згідно з актом Державної комісії по розслідуванню злодіянь фашистів, на окупованій території Славутчини розстріляно близько 12 тисяч мирних громадян єврейської національності [ 1, c.6].

В пам’ять про ці жертви в Єрусалимі встановлено дошку, на якій викар-бовано назви колишніх єврейських містечок Славутчини: Ганнопіль, Берездів і Славута.

Через кілька днів після прибуття євреїв району до славутського гетто, їх, осіб 500, було відігнано в Берездів. Там завчасно були створені кошари, куди помістили прибулих. Через два дні відібрали чоловік 300 і погнали в Печиводи добувати камінь у кар’єрі. Жили люди в клубі, спали на соломі, було так тісно, що не можна було простягнути ноги, їсти давали гнилу картоплю і воду. Від такої їжі люди почали хворіти, і при цьому їм треба було важко працювати під крики «шнель» і удари палок. Багато не витримувало таких знущань. Якщо хтось намагався втекти, то його і кожного десятого розстрілювали. Згодом від прибулих залишилося десь дві третини, і їх перегнали в Берездів.

Тут смертність хворих збільшилася. Крім того, було відібрано 60 чоловік і жінок для розстрілу. Їх розстріляли під цегляним муром на території старого єврейського цвинтаря в Берездові .

З відібраної групи вдалося втекти дівчатам Крічман Соні, Коган Меклесі і Малійській Софії. Дівчата приєдналися до своїх у кошарі.

У другій половині червня гітлерівці і поліцаї погнали євреїв назад у Сла-вуту. Шлях проходив через села Дяків, Жуків. По дорозі людей, які не могли йти, вбивали на місці. Так під жуківським лісом було вбито 7 чоловіків.

Евакуюватись у тил встигли одиниці населення району. Під окупацією опинилося майже дві тисячі жителів Берездова, в тому числі понад 600 громадян єврейської національності. З перших днів окупації фашистські каральні загони і місцева поліція розпочали масові акції розстрілу євреїв,  пограбування їх майна. 26 і 27 липня 1941 р. фашисти на автомашинах виво зили подалі від села на розстріл євреїв. Першими жертвами стали працездатні чоловіки і жінки [ 3, c.4].

Пригадує житель села Дяків Славутського району, Семенюк Василь Миронович, 1930 року народження: «Літом 1941 року я з іншими хлопцями пас корів в урочищі Бутик (між селами Дяків і Сьомаки), там росла гречка і ріпак. У день розстрілу жали ріпак, у полі було багато людей. З Берездова під’їхали машини з євреями. Я ще бачив, як висаджували євреїв з машин. Майже всі  вони були з віниками. Німці наказали відійти подалі тим, хто пас корів і був у полі. Ми погнали корів додому, люди з поля також вертались у село. В селі було чути постріли і розрив гранат. Після обіду ми знову погнали корів в урочище. Я ходив дивитися на місце розстрілу. Яма з вбитими ледь була прикрита землею. Скрізь червоніла кров. На землі лежало багато віників. (Приречених заставили взяти віники нібито для того, щоб прибирати залізничну станцію у Славуті).

Місцеві жителі розповідають, що на деревах поблизу ями висіли шматки одягу від розриву гранат у ямі» [ 9].

Вони пам’ятають про розстріл на сільському цвинтарі поліцаєм шести єврейських дівчат, над якими перед тим поглумились.

У другій половині червня 1942 р. євреїв погнали в Славуту. Участь тих, хто опинився в гетто м. Славута, відома: фашисти не помилували жодного.

На основі списків, складених сільською управою наприкінці 1941 р., а також відомостей про єврейські хати в с. Берездів станом на квітень 1942 р. та актів Державної комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників в с. Берездові від червня 1944 р., повідомлень родичів загиблих вдалось встановити імена 514 загиблих мирних громадян єврейської націо-нальності села Берездів. Загинуло їх значно більше – 589 осіб. Згідно з актом Державної комісії у єврейського населення с. Берездів фашистами пограбо-вано, викрадено, знищено майна і худоби на суму 3 704 365 крб., з них зібрано контрибуції на суму 140 075 крб. [ 1,c.6]

Містечко Ганнопіль, що на Славутчині, було окуповане фашистами на початку липня 1941 року. Нова влада швидко набрала поліцаїв з місцевих жителів, повсюдно встановлювала «німецький порядок». Очолив поліцію місцевий німець Зачик, що працював на спиртзаводі. Фашисти не забарилися розпочати розправу над єврейським населенням містечка. Пройшло декілька днів з часу окупації, як німці і поліцаї відібрали групу євреїв-чоловіків середнього віку, вивели їх на поле в напрямку села Рівки і там розстріляли. Згадує жителька села Рудь А.М.: «Я пасла свині за селом. Бачила, як гнали євреїв, їх було чоловік 20. За селом у рові їх розстріляли. Під вечір односельці підводами везли вбитих у село. Вони були накриті, але видно було де руку, де ногу, що звисали з підвід. Це, можливо, єдиний випадок, коли фашисти дозволили родичам поховати вбитих на цвинтарі. В останні дні липня в Ганнополі було вчинено нову криваву акцію над єврейським населенням, євреїв-чоловіків примусили копати три ями. (Це відбувалось у кар’єрі цегельного заводу на околиці села, поряд з лікарнею). Розстрілювали по 15 чоловік, німців для розстрілу в строю також стояло 15. Остання з євреїв стала тікати в поле, розбіглася, їх постріляли і знесли в яму» [ 8 ].

Після війни останки розстріляних перезахоронили на єврейському цвинтарі села, на братській могилі встановили обеліск.

У перші дні окупації сільська управа Ганнополя зобов’язала всіх євреїв нашити на верхній одяг жовті шестикутні зірки Давида, щоб легко можна було відрізнити єврея від неєврея. Поліцаї забороняли українцям і полякам спілку-ватися з євреями.

Славутська районна управа постановила: 6 вересня 1941 року накласти на єврейське населення Ганнополя контрибуцію в сумі 80 тис. крб. Восени 1941 року в селі Ганнопіль фашисти обладнали єврейське гетто на території ком-пактного проживання євреїв. Сюди доставили сім’ї із сіл В. Скнит, М. Скнит та інших. З села Довжки пригнали 16 осіб. Згадує Рудь А.М.: «До мами підходили єврейські дівчата з гетто, просили хліба і сала, казали, що в гетто більше не повернуться, будуть тікати» [8] . Жителі села пам’ятають Соню Бідер, яка втекла з гетто і переховувалась у Ріпи Параски і Ріпи Марка. Привела її в цю сім’ю Добринчук М.Ф. Ризикуючи власним життям, українська сім’я врятувала дівчинку. Бідер-Кічмар Софія Семенівна вступила у партизанський загін ім.Кармелюка. Після закінчення війни неодноразово бувала в селі Ганнопіль, провідувала могилу своєї рятівниці. Холодного березневого дня 1942 року  всіх євреїв з Ганнополя відправили у Славутське гетто. Основна маса людей йшла пішки, матері несли маленьких дітей. Дозволено було взяти з собою коштовності, гроші і ручні клунки. Старих і калік везли на підводах. Надвечір колона цих смертників у супроводі поліцаїв прийшла у Славуту[8]. Дані про кількість розстріляних по дорозі різна: від 7 до 10 осіб. Всього гнали 50 осіб. Не полишали фашисти у спокої навіть мертвих. Надмогильні плити з старовинного єврейського цвинтаря розбивались і використовувалися на прокладання дороги.

Такий трагічний кінець єврейської общини села. В живих залишились одиниці. У 1944 р. Державна комісія, що розслідувала злодіяння фашистів на території району, склала неповний список загиблих. У списку є тільки прізвища та імена глав сімей і вказано кількість загиблих членів сім’ї. Їх по цьому списку 815 осіб. Опитуванням очевидців, родичів загиблих, по документах реєстрації новонароджених у 1921–1941 роках вдалося згодом уточнити імена 356 загиблих.

У селі Головлі перед війною проживало 5 єврейських сімей. Каральні акції проти євреїв розпочалися десь через місяць після окупації. Спочатку в село прибула автомашина з карателями, які забрали 9 осіб дорослих і підлітків, вивезли на Рівненщину, де і розстріляли. Місце розстрілу невідоме. Таких каральних акцій було всього 3. Загинуло 15 осіб.

У с. Довжки до війни проживало декілька сімей. Усіх їх було забрано до Славутського та Ганнопільського гетто.

Чи не найтрагічніша доля спіткала євреїв містечка Красностав. 7 серпня 1941 р. у селі з’явився каральний загін. На базарну площу зібрали 47 євреїв середнього і старшого віку, вивезли в ліс за два десятка кілометрів і розстрі-ляли. Лише в 1950-х роках їх останки були перезахоронені на єврейському цвин-тарі у Славуті. Через декілька днів велику групу дівчат-єврейок забрали у Берездів для роботи в солдатській їдальні. У Красностав вони не повернулися. Їх, як і жителів Берездова, відвезли у гетто Славути, а пізніше розстріляли. [ 4, c. 92-95]

Це був лише початок злодіянь фашистів над єврейським населенням містечка. Трагедія розігралася 31 серпня 1941 року. Зранку поліцаї з Красностава, Берездова та з навколишніх сіл оточили містечко, сюди на автомашинах прибув німецький каральний загін. Фашисти і поліцаї вривалися у єврейські будинки і всіх виганяли на базарну площу. Поліцаї нишпорили по горищах і городах, шукаючи тих, хто намагався заховатися. Непокірних розстрілювали на місці. Сховатися вдалося одиницям, їх виловили пізніше і розстріляли на єврейському цвинтарі (Шойхет І., Харбаш Б., Кельріх В.,Гольберг Б., Холостой Л.).

Вся площа біля комендатури була заповнена людьми, поліцаї оточили натовп, нікого не випускали. Дехто з євреїв просився вийти з натовпу набрати води, але ніхто не реагував на прохання.

За командою німецькі карателі з собаками та поліцаї почали гнати людей у напрямку Шепетівки. По дорозі смерті рушила колона людей, в якій йшли старі люди, матері несли грудних дітей, йшли вагітні жінки та підлітки. Їм було сказано, що з Шепетівки їх поїздом відправлять в Одесу, а звідти – кораблем у Палестину. Проте сподіванням прийшов кінець, коли колону приречених повернули в сторону лісу, що між Красноставом і Гутою. Почалась паніка, люди стали плакати, євреї зрозуміли, що їх обманули. Карателі окриками і прикладами заставили людей продовжувати прямувати на лісну галявину в урочище Макарисько, де завчасно була приготовлена велика яма. Викопали цю яму місцеві жителі за командою старости містечка Вознюка. Про це пізніше розповідав своєму внуку Степану Бойку Іванюк Семен, якому теж довелося копати цю могилу для сотень невинних [ 7, c.4].

У той день загинуло все єврейське населення Красностава. Згідно з актом державної комісії, фашисти знищили 957 євреїв містечка.

У селі Кутки пам’ятають, як фашисти знищили дві єврейські сім’ї, які проживали тут. Загинув сільський поштар Гілерман Йосько Зельманович, 1898 року народження, його дружина Гілерман Малка Лейбівна, 1904 року народження, їх дочка Гілерман Клара Йосипівна, 1936 року народження, і ще одна дитина цієї сім’ї [ 6, c.3]. Загинула також Рубенштейн Миндзя Лейбівна, 1908 року народження, її дочка Фріма, 1936 року народження, і ще одна дитина. Їх розстріляли у селі.

Перед війною у с. Лесиче  проживала єврейська сім’я Резніків і Пар-фімчуків: українець Парфімчук І. Т. і його дружина єврейка Парфімчук Марія Борисівна, 1910 року народження. Її і двоє дітей, у тому числі Жанну, що наро-дилася 04.08.1938 року, фашисти розстріляли у селі. Сестри Резнік Мунька Срулівна і Резнік Рухля Срулівна, їх брат Резнік Шмулик Срульович, 1899 року народження, загинули в Славуті у червні 1942 року.

Забираючи їх у гетто, фашисти жорстоко познущались над Шмуликом і однією із сестер. Їх прив’язали до коней і заставили бігти за кіньми. А коли ті вибилися із сил, їх волокли кіньми до села Старий Кривин. Всього у селі Лисиче загинуло 6 осіб єврейської національності.

В селі Нетішин жило 5 єврейських сімей. У перший день окупації села фашисти вивели в ліс поряд із колгоспним господарством і розстріляли Кідєра Піню, Рибака Гершка і Ясіна Гершка. Всіх інших євреїв пізніше вивезли у гетто м. Славути, де вони і загинули. Всього по селу Нетішин жертвами фашизму стало 9 осіб єврейської національності [ 5, c.3].

Отже, всі дані, наведені по селах Славутського району, є неповними, обсяг дослідження не дозволяє помістити прізвища осіб, вбитих фашистськими загарбниками.

Користуючись зведеними даними, можемо зробити висновок про кількість загиблих євреїв Славутського району – це 2720 осіб. З них встановлено імен лише 1359. Як бачимо, лише половину. Ще довгий шлях у встановленні решти імен загиблих. Місць розстрілів майже у кожному селі Славутчини було кілька, всі вони маскувалися фашистами, документація євреїв знищувалась. Єдина надія залишається на очевидців тих подій, а їх залишилось небагато.

Список використаної  літератури :

  1. Акт про розслідування злодіянь фашистів на окупованій території // Радянське Поділля. – 1944. – № 74 (8 серпня). – С. 6.
  2.  Гошкіс Д. І. Незгойна рана/ Д. Гошкіс.- Славута, 2001.-  224 с.
  3. Ковальчук С. Славутські сторінки до Чорної книги // Трудівник Полісся. – 1990. – № 68 – 15 серпня. – С.4
  4. Ковальчук С. Шалом, славутчани/ С. Ковальчук, А. Фрідман. – Славута: Б.В., 2001. –  С.21.
  5. Нечипорук І. Нетішин у роки війни // Нетішинський вісник. – 2002. – № 40. – 12 червня. – 6с.
  6. Сапожнік О. Сторінками історії рідного краю // Славутчина. – 1998. – № 23. – 27 квітня. –   10 с.
    1. Федорчук О. Трагедія нашого села // Трудівник Полісся. – 1998. – № 56. – 14 серпня. – 6 с.
    2. Фонди Славутського державного історичного музею. Спогади Рудь А.М.
    3. Фонди Славутського державного історичного музею. Спогади Семенка В.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь