Відображення культурних реалій в українській топоніміці (Кременеччина та Мале Полісся)

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджено топоніміку Кременеччини та Малого полісся, зокрема проаналізовано походження мікротопонімів, гідронімів, пов’язаних із селами, річками, назвами гір та урочищ краю, простежено зміну їхньої форми. Наведено синонімічні, антонімічні ряди, зроблено висновок про зміщення акценту мотивації мікротопонімів з антропоцентричного фактора на соціальний, господарський.

Ключові слова: топоніміка, топонім, мікротопонім, гідронім, походження, мотивація.

In the article was research toponymy of kremenechchyny and small woodlands an etymology and motive of micro toponymy, hydro toponymy associated with villages, rivers, mountains and ravines names edge. The change of they form, also synonym, antonym was found.
Key words: place names, place names, mikrotoponim, hydronyms, origin and motivation.

Дослідження топоніміки певного краю України має суттєве і теоретичне, і практичне значення. Перше полягає в розширенні відомостей про історію краю, про особливості регіональної мовотворчості, умови формування української нації, оскільки процес найменування зумовлений соціально-політичними, естетичними, меморіальними, мовними фактора ми. Друге, практичне значення відбито в необхідності нормування, систематизації власних назв, створенні карт, покажчиків тощо. Для аналізу топоніміки Кременеччини та Малого Полісся, зокрема сіл, назв річок та гір , даних регіонів приймаємо традиційні визначення: що топонім — це власна назва будь-якого географічного об’єкта; гідроніми — назви водних об’єктів (рік,озер, заток, проливів тощо); ороніми — назви піднесених форм рельєфу (гір, хребтів, вершин, горбів); мікротопоніми — назви невеликих об’єктів (угідь, урочищ, сінокосів, частин населеного пункту), вони зазвичай відомі обмеженому колу людей — мешканців певного району. Особливу цікавість у нашій розвідці становлять саме мікротопоніми, неофіційні назви, котрі ще не були предметом лінгвістичного дослідження.
Найпоширенішими географічними об’єктами краю є саме урочища гір, річки, які мають історичне значення та культурну спадщину. Наприклад, на Кременеччині це – Гора Бона (її походження від королеви Бони), Гостра гора (де загинув відважний воїн у визволенні королеви), Божа гора (де за свідченням людей з’явилася Пресвята Богородиця та залишила там свій слід). Існує багато переказів, оповідань та легенд, які підтверджують походження географічних назв. На території Малого Полісся багато назв залежать від виду промисловості. Наприклад, у селі Рудня (видобували руду, звідси і назва), Млинів, Хмільне та ін. Першою ознакою будь-якого географічного об’єкта є його назва. Середовище, у якому живе людина, це не лише його квартира, місце роботи, а й географічні назви, без яких неможливо визначити місце знаходження будь-якого об’єкта. Вони вже утворюють певну ауру навколо людини, впливаючи її життя. Тож у минулому назви ніколи не давалися випадково. Вони точно віддзеркалювали особливості природи тієї чи іншої місцевості, її природні багатства, і навіть економічні, історичні, культурні і побутові умови життя людей. Галузь знань, яка всебічно вивчає географічні назви – їх походження, має наповнення, зміни у написанні, вимову, називається топонімікою. Багато географічних назв збереглися віддавна. Тому топоніміка – це ніби мова землі, яка розповідає про свої багатства, історію, таємниці народу. Кожна історична епоха вносить свої особливості в місцеву топонімію, яка пов’язана з господарським використанням території, конкретними промислами та ремеслами, рослинним і тваринним світом, власними іменами людей, що нерідко має вирішальне значення для топонімічної стратиграфії. Отже, топоніміка Кременеччини та Малого Полісся формувалася протягом тривалого часу як багатошарове, рухоме утворення, що відбиває різноманітні потреби мешканців в ідентифікації тих чи тих об’єктів.

Література:
1. Афанасьєв О.Є. Географічні дослідження топонімії України / Автореф. дис. канд. геогр. наук. –К., 2006. – 20 с.
2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Довіра, 1993. – 414с.
3. Гомон П. Л. «Легенди рідного краю», – с. 49.
4. Дмитренко М. Збирачі народних перлин. – К.: Т-во “Знання”,1989. – 48с.
5. Ельгорт Б.Б. Кременець [Текст] : історико-краєзнавчий нарис / Б. Ельгорт.-Л., 1977.-С.6, 7.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь