У статті досліджуються основні складові церковно-політичної полеміки, що знайшли відображення в полемічних текстах кінця XVI – першої половини XVII століття. Розкриваються основні мотиви створення таких творів та їх значення у церковно-політичному житті.
The article examines the main components Church and political polemic, as reflected in the polemical texts end of XVI – the first half of the XVII century. The basic reasons of creating such works and their value in church and politics life.
Постановка проблеми. Релігійно-конфесійна боротьба кінця XVI століття «належить до найцікавіших та найславніших сторінок української культурної історії» [9, c. 26], адже виразно презентувала конфлікт православного ортодоксального традиціоналізму та католицького культурно-освітнього новаторства з рисами радикалізму. Перевага належала Західній (Католицькій) Церкві, адже суспільно-політичні реалії епохи «українського бароко» переконували в незадовільності становища православ’я на теренах Речі Посполитої. Потреба у кардинальному реформуванні церковно-релігійної сфери, в свою чергу активізувала розвиток українсько-білоруської полемічної літератури. Саме полемічна писемність кінця XVI – першої половини XVII століття, не зважаючи на критичну оцінку деяких дослідників за стилістичний примітивізм, повторюваність та односторонність в аргументації [4, с. 98], стала своєрідною платформою для формування національно-релігійної свідомості та виховання патріотичних почуттів.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми розгляду полемічної літератури та полемічного дискурсу широко висвітлюються у працях зарубіжних авторів та вітчизняних дослідників. В російській та українській науці феномени полеміки стали досить популярним предметом уваги та дослідження. Кожен відомий науковець у галузі історіографії та літературознавства розглядає дану тему у своїй науковій діяльності. Я. Головацький, подає відомості про рукописні слов’янські і руські полемічні книги. Я. Запаско, А. Зернова, досліджують причини виникнення книгодрукування у Росії та Україні, подають каталог стародруків, виданих на Україні; І. Огієнко та Н. Поплавська – досліджують історію українського друкарства та українсько-публіцистичну прозу кінця XVI – початку XVII століття.
С. Бабич, Я. Бондарчук, П. Кралюк, І. Пасічник, Г. Охріменко, Л. Квасюк розглядають діяльність відомих острозьких діячів-просвітителів, що мали великий вплив на розвиток та зародження друкарства: Г. Смотрицького, І. Вишенського, М. Смотрицького. М. Ковальський, М. Мицько проаналізували діяльність Острозької слов’яно-греко-латинської академії, визначні твори видані друкарнею при навчальному закладі. Я. Запаско, Я. Ісаєвич вивчають мистецьку спадщину Івана Федорова, а також інші пам’ятки книжкового мистецтва. Ними було видано каталог стародруків, що були видані на Україні у період з 1574 по 1700 роки.
Мета статті. Розкрити основні теоретичні та методологічні положення щодо засад дослідження мови текстів острозьких та уніатських полемістів, а також охарактеризувати основні етапи створення текстів полемічного дискурсу. На основі досвіду написання полемічної літератури як православними так і уніатами потрібно розкрити суть полемічного тексту та полемічного дискурсу. Розв’язання зазначеної проблеми матиме позитивний ефект в процесі подальшого дослідження визначеної проблематики, а також дозволить визначити основні методи створення та написання полемічних творів.
Виклад основного матеріалу дослідження. Наприкінці XVI ст. на Україні бурхливо розвивався новий тип письменства – полемічна література. Українські полемісти вступали в ідеологічний бій з католицькою церквою, наступ якої на український народ, його релігію, права й мову особливо посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і запровадження церковної Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації.
Серед визначальних ознак української полемічної літератури є, насамперед, те, що найвагоміший внесок полемічного письменства у філософську думку України складають його здобутки у галузі суспільно-політичної, національно-релігійної та етичної проблематики. Розвиваючи гуманістичні ідеї, письменники-полемісти захищали український народ, його права і свободи, що мало значний вплив на формування національно-релігійної свідомості, сприяло вихованню патріотичних почуттів.
Значний вплив полемічної літератури на формування національно-релігійної свідомості, ставить її на одне з визначних місць в загальному процесі боротьби українського народу за національну і релігійну незалежність. Протягом останньої чверті XVI – першої половини XVII ст. було створено ряд різних за жанрами літературних пам’яток антикатолицької спрямованості: відкритих листів, послань, памфлетів, богословських трактатів, документальних матеріалів. Для кращого розуміння та схилення аудиторію до прийнятті певної точки зору, полемісти, при написанні своїх творів, досить часто використовували основні прийми інформаційно-психологічного впливу та маніпуляції.
У сучасній літературі [1, с. 43], під інформаційно-психологічним впливом розуміють прихований цілеспрямований вплив на суспільну психологію, на свідомість та інстинкти людини; приховане управління людьми зі спритністю та зневажливим підтекстом. Інформаційно-психологічний вплив з давніх-давен використовувався для залякування, обману, підкупу, загрози і шантажу противника, для впливу на його поведінку.
Інформаційно-психологічний вплив (часто його ще називають інформаційно-пропагандистським, ідеологічним) – це вплив словом, інформацією [2, с. 83]. Психологічний вплив такого виду ставить своєю основною метою формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, подань, переконань, одночасно воно викликає в людей позитивні або негативні емоції, почуття й навіть бурхливі масові реакції.
Базовими методами психологічного впливу є переконання і навіювання. Переконання звернене, насамперед, до власного критичного сприйняття дійсності і має власні алгоритми впливу [8, с. 56]:
1) логіка переконання повинна бути доступною інтелекту об’єкта впливу;
2) переконання необхідно здійснювати, спираючи на факти, відомі об’єкту;
3) переконуюча інформація повинна містити узагальнюючі пропозиції;
4) переконання повинне містити логічно несуперечливі конструкти;
5) факти, що повідомляються, повинні бути відповідним чином емоційно зафарбовані.
Навіювання, навпаки, спрямовано на суб’єктів, що некритично сприймають інформацію. Його особливостями є [7, с. 83]:
1) цілеспрямованість і плановість застосування;
2) конкретність об’єкта навіювання (селективний вплив на визначені групи населення, що враховує основні соціально-психологічні, національні й інші особливості цих груп);
3) некритичне сприйняття інформації об’єктом навіювання (навіювання засновано на ефекті сприйняття переданої інформацію як інструкції до дії без її логічного аналізу);
4) визначеність ініційованої поведінки (об’єкту необхідно дати інструкцію щодо здійснення конкретних його реакцій і вчинків, що відповідають меті впливу).
Одним з наукових підходів, що пояснюють ефект застосування сучасних психологічних впливів, є теорія гіпнотичного інволюнтаризму [5, с. 25]. Відповідно до цієї теорії, що базується на узагальнених і розширених положеннях сучасних соціальних і когнітивних теорій автоматизму, що виявляється в повсякденній цілеспрямованій поведінці, досвід вольової і не вольової поведінки є наслідком інтерпретацій. Ці інтерпретації, що виникають як під гіпнозом, так і без нього, стають можливими при високому ступені автоматизму, що характеризує будь-яку складну поведінку, у тому числі і поведінку в нових умовах.
Викликана не вольова поведінка характеризується навмисними актами, ситуаційними ключами-підказками, що запускаються автоматично, чи зв’язаними з ними відчуттями [3, с. 142]. Запуск механізмів як поведінки, так і відчуттів відбувається завдяки формуванню узагальненої очікуваної реакції, що входить у когнітивний набір реакцій, які відповідають навіюванню.
Очікувані реакції функціонально еквівалентні здійсненню намірів, що набувають форми: «Реалізувати реакцію Х, якщо зустрічається ситуація В» [8, с. 23]. Характеристика комплексу реакцій по очікуванню наміру, а також по вольовій чи не вольовій ознаці, залежить від інтерпретації інструкцій-ключів і попереднього досвіду.
Ще одним ефективним та популярним у використанні є метод приєднання. Приєднанням називають такий прийом, який в силу позитивного ставлення до нього аудиторії має тенденцію сам себе підтримувати, відтворюється вже без спеціальних великих зусиль маніпулятора.
С. Кара-Мурза називає другим етапом після встановлення контакту з аудиторією (встановлення контакту передбачає створення каналу, по якому може пройти повідомлення) [1, с. 51]. Розрізняють «приєднання після» і «приєднання до». Перше – це контакт, який підтримується в силу якихось об’єктивних ознак спільності (з мови, етнічної приналежності і т.д.). Головне завдання маніпулятора – «приєднання до» (до якихось цінностей, гасел, дій).
Перше правило для успішного контакту із аудиторією – заявити про те, що відправник повідомлення входить з аудиторією в якусь спільність (за соціальною, національною, культурному ознакою і т.д.) [2, с. 83]. Для цього вироблена ціла манера поводження, одним із таких прикладів можуть бути: колеги, однокласники, православні і т.д. Так, що перші ж кроки зі встановлення контакту служать кличем – «ми з тобою однієї крові – ти і я!».
Тому перша ознака маніпуляції – ухильність у викладі власної позиції, використання туманних слів і метафор. Ясне виявлення ідеалів та інтересів, які відстоює «відправник повідомлення», відразу включає психологічний захист тих, хто не поділяє цієї позиції, а головне, спонукає до внутрішнього діалогу, а він різко ускладнює маніпуляцію.
Яскравим та дієвим методом впливу є також прийом психічного автоматизму. «Психологічні автоматизми виступають в ролі попередніх важелів, завдяки яким енергія впливу маніпулятора перетворюється в енергію дії адресата».
Психологічні автоматизми – це типові схеми поведінки, природні для більшості людей [3, с. 143]. Жодна людина не може прожити без «автоматизмів» в сприйнятті та мисленні – обдумувати заново кожну ситуацію у нього не вистачить ані психічних сил, ні часу. Тут вперше з’являється поняття «стереотипу». Користь стереотипів для людини полягає в тому, щоб сприймати і оцінювати повідомлення швидко, не думаючи; а тому, маніпулятор може застосовувати їх як «фільтри», через які його жертви бачать дійсність.
Одним з головних «матеріалів», з яким орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи. Соціальний стереотип – стійка сукупність уявлень, що складаються в свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і за допомогою різноманітних джерел інформації [6, с. 126]. Крізь призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відносини, події, дійові особи.
Стереотипи – невід’ємні компоненти індивідуальної та масової свідомості. Завдяки їм відбувається необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості. Зазвичай стереотипи включають в себе емоційне ставлення людини до якихось об’єктів і явищ, так що при їх виробленні мова йде не тільки про інформацію і мисленні, а про складне соціально-психологічному процесі [1, с. 32]. Таким чином, стереотипи, як необхідний людині інструмент сприйняття і мислення, володіють стійкістю, можуть бути виявлені, вивчені і використані як мішені для маніпуляції.
Ще більш зручні для маніпулятора метафори – виражені художньо стереотипи – це готові штампи мислення, але штампи естетично привабливі. Поетично висловлена думка завжди грала величезну роль в з’єднанні людей та програмуванні їхньої поведінки. Метафори, включаючи асоціативне мислення, дають величезну економію інтелектуальних зусиль.
Відомо, що людина, щоб діяти в своїх інтересах (а не в інтересах маніпулятора), повинна реалістично визначити три речі: нинішній стан, бажаний для нього майбутній стан, шлях переходу від нинішнього стану до майбутнього. Спокуса заощадити інтелектуальні зусилля змушує людину замість вивчення та осмислення всіх цих трьох речей вдаватися до асоціацій та аналогій: називати ці речі якоюсь метафорою, яка відсилає до інших, вже вивчених станів. Частіше за все, ілюзорна і сама упевненість в тому, що ті, інші стани, через які він пояснює собі нинішнє, йому відомі або зрозумілі.
Механізм «включення» автоматизмів – мотиваційне забезпечення. Ніякий автоматизм не буде працювати без мотиваційної підтримки. Втім, маніпуляційний вплив серед мішеней обов’язково має і мотиваційні структури.
В. Шевченко виділяє такі способи управління мотиваційними вподобаннями людини, як [9, с. 63]:
1) пряма актуалізація мотивів;
2) просте обумовлення;
3) знакове опосередкування.
Пряма актуалізація потрібного мотиву може відбуватися у відповідь на появу релевантних цього мотиву подразників. «Відкрите спонукання з боку актора нерідко приймає форму спокушання – від цілком легального і невинного до прихованого і не коректного» [5, с. 22]. З маніпулятивною метою пряма актуалізація мотиву використовується в основному в складі комплексу заходів: для маскування основного впливу, відволікання уваги на другорядні елементи ситуації, приведення одержувача в необхідний стан (дискомфорт, бездумна легкість).
Під прийомом обумовлення розуміється – «перенесення спонукальної сили якого-небудь мотиву на дії, до яких раніше цей мотив не спонукав». Даний механізм лежить в основі дресирування тварин.
Мотиваційне опосередкування – «емоційне переключення на основі представляються, уявних, відновлюваних внаслідок отриманої словесно інформації подій» [1, с. 52]. Різноманіття можливих для людської психіки переключень дозволяє зв’язати всі з усім, хоч би якими слабкими або надуманими не здавалися підстави для такого зв’язку.
Одним із найбільш використовуваних прийомів впливу є прийом ототожнення «Я» адресата зі своєю активністю. Суб’єктивність, особистісне начало в людині, з якихось ще мало зрозумілим законам присвоює психічні процеси і змісту, надає їм статус «моє». Це особистісний початок, або «Я», будучи обдуреним, приймає чуже бажання за своє власне.
Висновки. Таким чином, основними теоретико-методологічними засадами дослідження мови текстів острозьких та уніатських полемістів є використання прийомів інформаційно-психологічного впливу та мовної маніпуляції: переконання, навіювання та приєднання. Кожен із них методів має свої ознаки, характеристики та особливості застосування, проте всі вони досить активно використовуються у текстах полемічних творів острозьких книжників.
Українсько-білоруська полемічна писемність кінця XVI – першої половини XVII століть є багатоаспектним об’єктом дослідження як фундаментальних, так і гуманітарних наук сучасності. Такий закономірний інтерес підкріплений інтертекстуальними аналітичними дослідженнями та стилістично-жанровими особливостями полемічних пам’яток у філологічній сфері.
Список використаних джерел та літератури:
- Кара-Мурза, С.Г. Манипуляция сознанием [Текст] / С.Г. Кара-Мурза. – М. : Изд-во «ЭКСМО-Пресс», 2001. – 832 с.
- Квасюк, Л.В. Символічне відображення духовних проблем епохи у творах українського мислителя початку XVII століття Мелетія Смотрицького [Текст] / Л.В.Квасюк // Особистісні цінності і переконання філософа та історико-філософський процес : тези Всеукр. наук. конф. «ХХІ Читання, присвячені пам’яті засновника львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського» (11-12 лютого 2009 р.; Львів) / відп. за вип. В.Л. Петрушенко. – Львів : Вид-во Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2009. – С. 82-84.
- Квасюк, Л.В. Генеза та історико-культурні умови виникнення української полемічної літератури XVI-XVII століття// Історія релігій в Україні: Науковий щорічник 2008.- Книга ІІ.- Л.: Колос, 2008.- С.141-149.
- Косенко, О.П. Структурно-семантические особенности текстов медийного дискурса [Текст] / О.П. Косенко // Культура народов Причерноморья : научн. журн. – Симферополь : Крым, 2008. – № 142. – Т.1. – 397 с.
- Охріменко, Г.В. Релігійно-моральний аспект в українській полемічній літературі кінця XVI – початку XVII століття: історико-культурні передумови формування [Текст] /Г.В. Охріменко // Науковий вісник РДГУ. Історичні науки. Випуск 8. – Рівне. – 2009. – С. 21-27
- Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы. ХІ – начало ХІІ века [Текст]. – М. Пресса, 1988. – 413 с.
- Поплавська, Н. М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI – початку XVII ст.) [Текст] : монограф. / Н. М. Поплавська; наук. ред.. д-р філол.. наук, проф.. Р. П. Радишевський; рец.: д-р філол.. наук, чл..-кор. М. М. Сулима, д-р філол.. наук, проф. В. І. Шкляр, д-р філол.. наук проф. Б. С. Криса. – Тернопіль: ТНПУ, 2007. – 379 с.
- Стешов, А.В. Как победить в споре. О культуре полемики [Текст] : учеб. / А.В.Стешов. – Л. : Освіта, 1991. – 154 с.
- Шевченко, В. Православно-католицька полеміка та проблеми удійності в житті Руси-України доберестейського періоду [Текст] : моногр. / В. Шевченко; рец.: д-р філос.наук М.М. Закович, д-р філос.наук В.М. Нічик. – К.: Преса України, 2002. – 321 с.