Теоретичний аналіз феномену сім’ї як головного соціального інституту суспільства

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розкривається проблематика сім’ї як соціально-психологічного явища. Наведені основні аспекти сутності та перебігу життєвого циклу даного поняття.

Ключові слова: сім’я, стосунки, життєвий цикл, налагодження, взаємодія.

The problems of a family as a socio-psycological phenomenon are revealed in this article. The main entity aspects and the notion life cycle course are presented.

Key words: family, relationships, life cycle, establishing, interaction.

Роль сім’ї в суспільстві величезна. Вона непорівнянна за своєю силою з іншими соціальними інститутами.
Актуальність теми полягає в тому, що сім’я це базовий інститут відтворення людських поколінь, їх первинної соціалізації, який має великий вплив на становлення особистості, забезпечує якісне різноманіття форм спілкування, взаємодій людини в різних сферах життєдіяльності суспільства. Дезорганізація цього соціального інституту, особливо стійка і цілеспрямована, несе реальну загрозу майбуття того чи іншого суспільства, людської цивілізації в цілому [3].
Метою даної статті є викладення важливої інформації про особливості сім’ї, з якими стикається кожний громадянин тою чи іншою мірою. Унікальність сім’ї полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи [1].
У роботах В. П. Дружиніна, С. В. Ковальова, Є. Г. Ейдемілера та інших учених підкреслюється, що сім’я прямо або опосередковано відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві, хоча і має відносну самостійність, стійкість [3; 5; 9].
Функції сім’ї та їх вплив на сімейну взаємодію розглянуто в дослідженнях А.І.Антонова, І.В. Гребенікова, Є.І. Ейдемілера, В.М. Медкова, А. Г. Харчева,В. В. Юстіцкіса. Аналіз літератури свідчить, що окремі аспекти типології сімейних конфліктів відображено в працях І. В. Ващенко, С. М. Ємельянова, С. Л. Маркова, В. О. Сисоєнко, С. Г. Шумана. Чимало досліджень присвячено висвітленню психотравмуючих наслідків сімейних конфліктів та ролі психологічного консультування і психотерапії при розв’язанні сімейних конфліктів (Л.Ф. Бурлачук, М. Пезешкіан, Б.І. Хасан, Б.Г. Херсонський та ін.) [2].
Із соціально-психологічного погляду сім’я є малою соціальною групою людей, що заснована на шлюбі або кровній спорідненості і функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги [6].
Тому сім’я як мала група має певні особливості:
 жорсткі нормативні установки сімейних стосунків, що зумовлюються існуванням у кожній культурі чітко окреслених уявлень про те, коли найдоцільніше створювати сім’ю, якими мають бути стосунки між подружжям, батьками і дітьми, як розподіляються обов’язки між членами сім’ї, які заохочення і санкції необхідно застосовувати до членів сім’ї в різних ситуаціях тощо; крім того, сім’я безпосередньо залежить від суспільних інститутів, що регулюють порядок взяття і розірвання шлюбу, особливих прав і привілеїв, застосування певних санкцій (наприклад, позбавлення батьківських прав) тощо;
 чітко окреслену гетерогенність складу сім’ї за статтю, віком, що зумовлює різні потреби, ціннісні орієнтації членів сім’ї тощо;
 закритий характер сімейної групи, що зумовлюється певною конфіденційністю стосунків, обмеженою можливістю і чіткою регламентацією порядку входження в сім’ю нових членів і виходу з неї, мало того, іноді неможливістю виходу із сім’ї (наприклад, неможливо припинити об’єктивно існуючу спорідненість);
 чітко визначену поліфункціональність сім’ї, що часто пов’язано з великою кількістю сімейних ролей, численними аспектами сімейного життя, які мають суперечливий характер;
 «історичність», тобто на життєдіяльність сім’ї впливають не тільки якісні етапи її розвитку (залицяння, народження дітей та ін.), а й безпосередній досвід сімейного життя дорослих членів сім’ї в їхніх батьківських сім’ях, коли вони самі були дітьми;
 чітко окреслену емоційність сімейних стосунків, які мають абсолютний характер, що зумовлює велику суб’єктивну важливість багатьох, навіть об’єктивно незначних аспектів життєдіяльності сім’ї і робить (з урахуванням впливу певних культурних стереотипів) успіх чи невдачу винятково значущими для людини, впливаючи на її світовідчуття, психічний і соматичний стан здоров’я [7].
Щодо огляду основних аспектів сім’ї також важливо згадати про її життєвий цикл, який іноді називають моделлю сім’ї або її моделлю розвитку, досліджується зазвичай на шкалі віку подружжя або віку сім’ї, під яким розуміють тривалість шлюбу, що утворює ядро сімейної системи. Нормальна послідовність фаз сімейного циклу може порушуватися внаслідок смерті кого-небудь з членів сім’ї, поділу або возз’єднання родичів або припинення шлюбу [5].
Досить багато цікавих доповнень до сутності сім’ї мають вітчизняні та зарубіжні вчені.
Такі дослідники даної сфери Картер і Мак Голдрінг виділяють шість стадій життєвого циклу сім’ї [8]:
1. Не сімейне положення: неодружені люди, що не створили своєї сім’ї.
2. Сім’я щойно одружених людей.
3. Сім’я з маленькими дітьми.
4. Сім’я з підлітками.
5. Вихід дітей, що подорослішали, з сім’ї.
6. Сім’я на пізній стадії розвитку.
Також Сисенко В.А. виділив такі стадії сімейного життя [6]:
1. Зовсім молоді шлюби  від 0 до 4 років сумісного життя.
2. Молоді шлюби  від 5 до 9 років.
3. Середні шлюби  від 10 до 19 років.
4. Немолоді шлюби  більше 20 років сумісного життя.
Та на думку Д. Леви, існують наступні типи змін в сім’ї, а саме:
 «вибування» (втрата членів сім’ї з різних причин);
 «приріст» (поповнення складу сім’ї у зв’язку з народженням, усиновленням, приїздом дідуся або бабусі, поверненням з військової служби);
 зміни під впливом соціальних подій (економічна криза, депресія, землетрус тощо);
 біологічні зміни (статева зрілість, клімактеричний період тощо);
 зміна стилю життя (самота, переїзд, безробіття тощо);
 «насильство» (крадіжка, зґвалтування, биття тощо) [2].
Після вище сказано слід зазначити, що психологічний клімат сім’ї впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом. З огляду на викладене розрізняють сім’ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом [8].
Сім’ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім’ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату  прагнення до спільного розв’язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім’ї, її широких соціальних контактах [5].
Сім’ї з несприятливим психологічним кліматом визначаються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім’ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім’ї [3].
Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім’ї:
 конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім’ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції;
 кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім’ї;
 проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв’язанні конфліктів, у подоланні об’єктивних складних життєвих ситуацій при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації [1].
У найзагальнішому вигляді перед вирішенням питань, пов’язаних із сімейними відносинами необхідно досить чітко орієнтуватися в таких базових поняттях як здорова (функціональна) сім’я і конфліктна (дисфункціональна) сім’я [5].
Для здорової сім’ї характерна сильна батьківська позиція з ясними сімейними правилами; гнучкі, відкриті взаємини між молодшими і дорослими членами сім’ї з чіткими «зразками» відносин і поведінки; зберігання, емоційно теплих зв’язків між поколіннями, які складають основу «сімейної пам’яті». Друзі сім’ї  батьків і дітей  вільно входять у внутрішньо сімейний простір, приймаються в ньому без ризику «бути відкинутими». Основу сім’ї створюють взаємно солідарні батьки. Вони ж забезпечують і почуття безпеки для дітей.
Що стосується терміну «дисфункціональна сім’я», то він зазвичай застосовується в широкому контексті до сімейної системи, яка є джерелом неадаптивної поведінки одного або декількох своїх членів, не забезпечує необхідних умов для їх особистісного зростання.
Тобто, дисфункціональна сім`я – це система, що є джерелом неадаптивної, нездорової поведінки одного або декількох своїх членів [9].
Наведемо основні типи дисфункціональної сім`ї:
• роз`єднана сім`я (дуже погана чутливість членів сім`ї один до одного, нерідкі проблеми з алкоголем, наркотиками, злочинністю малолітніх);
• сім`я «заплутаний клубок» (сім`я з невключеними батьками, не підтримуються індивідуальні розбіжності і кордони між сімейними субсистемами, сімейні зв`язки переплетені і заплутані, окремі члени можуть діяти незалежно один від одного, у дітей можуть спостерігатися психосоматичні розлади, приступи паніки, тривожності.);
• сім`я з невключеними батьками.
Загальними характеристики дисфункціональної сім`ї є:
 існування будь-яких проблем у сім`ї заперечується;
 відчувається брак інтимності;
 почуття сорому використовується для мотивації індивідуальної поведінки;
 сімейні ролі є ригідними;
 індивідуальна ідентичність приноситься в жертву сімейній ідентичності;
 індивідуальні потреби приносяться в жертву потребам сім`ї в цілому;
 спілкування на дуже низькому рівні;
 кордони „я” погано окреслюються;
 сімейні міфи не відповідають реальності;
 гумор, ніжна турбота, оптимізм є рідкістю;
 конфлікти закриті;
 присутня хронічна ворожість одних членів сім`ї до інших [7].
Говорячи про дисфункціональність сім’ї, ми маємо на увазі низьку якість виконання нею сімейних функцій та стан психологічного дискомфорту (неблагополуччя, включаючи сюди ж незадоволеність шлюбом), нездатність до продуктивного вирішення важких життєвих ситуацій (проблемність) [4].
Як наслідок вище сказаного, розрізняють такі види подружніх стосунків:
 емоційно відчужені  взаємини в сім’ї холодні, стримані, відчужені, наголошується украй низька залученість членів сім’ї до особистого життя одне одного;
 напружено-дисоційовані  відрізняються деспотичним домінуванням одного з членів сім’ї і опозицією до нього інших. Надмірно формальна атмосфера в них поєднується з недоброзичливістю, постійними пошуками винних, приписуванням одне одному стандартних нега¬тивних ролей;
 симбіотичні  злиття членів сім’ї, що приводить до самоототожнення, до крайніх форм психологічної залежності, решті членів сім’ї відводиться другорядна, залежна роль. Основна ознака подібних сімей  емо¬ційна незрілість всіх членів родини, окрім оче¬видного лідера;
 псевдосолідарні  ригідність ролевої структури, висока взаємозалежність, члени сім’ї під¬штовхують одне одного до все нових досягнень без урахування реальних можливостей близьких;
 гіперпротективні  ригідні і хаотичні. Ригідним сім’ям властива жорстка фіксація ролей в ім’я постійно обмежуючого контролю  переважна гіперкомпенсація  або надмірної турботи і оберігання  опікаюча гіперкомпенсація. Хаотичні родини відрізняє непослідовність установок, ви¬мог, безсистемна суперечність поведінки домінуючого члена сім’ї [5].
Тобто, протягом свого життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. Йдеться про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умов життєдіяльності сім’ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім’ї. Всі численні проблеми, які виникають перед сім’єю можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу [3].
Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може служити смерть одного з подружжя, звістка про подружню зраду, раптові зміни в житті і соціальному статусі (наприклад, раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести надмірні фізичні і психічні навантаження в побуті, на виробництві, складність з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї [2].
Сім’я, яка зустрілася з труднощами, певною мірою намагається протистояти їм, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності в тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших  навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання в ній протиріч. Причому, друге найбільш характерно саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і не випробувальними у світі сімейних негараздів [7].
Отже, у данній статті нами проаналізовано психологічні літературні джерела та визначено наступне:
• Основні підходи, що визначають закономірності подружніх взаємин, базуються на засадах структурності, функціональності та адаптивності відносин.
• Фактором, що сприяє їх нівелюванню та виступає запорукою успішних подружніх взаємин є довірливе спілкування партнерів.

Список літератури:
1. Андрєєва Т. В. Сімейна психологія / Т. В. Андрєєва – СПб., 2004. – 436с.
2. Головнева І. В. Психологія сімейних відносин / І. В. Головньова. – Х., 2003. – 94 с.
3. Дружинін В. П. Психологія сім’ї. СПб.: Пітер, 2008. 176 с.
4. Карабанова О. А. Психологія сімейних відносин / О. А. Карабанова. М., 2004.
5. Ковальов С. В. Психологія сімейних стосунків / С. В. Ковальов – К.: Наука, 2001. – 184 с.
6. Крюкова Т., Сапоровская М., Куфтяк Є. Психологія сім’ї: життєві труднощі. СПб.: Мова, 2005. 240 с.
7. Обозів М.М. Як назвати наші відносини. М., 1986.
8. Сім’я очима психолога: Зб. методик / С. Ф. Спичак. М. Воронеж, 1995.
9. Ейдемілер Е.Г., Юстицкис В. Психологія та психотерапія родини. СПб.1999. – 656 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь