СТРУКТУРНО-ФАБУЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ТЕКСТУ ПРИТЧІ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

УДК 82-191

Л.І. Тараненко

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

 

У статті шляхом структурно-функціонального аналізу текстів Євангельських притч обґрунтовано уніфіковану модель їхньої структурно-фабульної побудови. На основі використання отриманої моделі у якості інваріанту та подальшого логічно доцільного поглиблення диференціації її складових елементів сформовано типові варіантні схеми структурно-алгоритмічної побудови текстів притч.

Ключові слова: тексти Євангельських притч, структурно-функціональний аналіз, інваріантна структурно-фабульна модель, варіанти алгоритмічних схем, розповідь, настанова.

 

В статье путем структурно-функционального анализа текстов Евангельских притч обоснованно унифицированную модель их структурно-фабульного построения. На основе использования полученной модели в качестве инварианта и дальнейшего логически целесообразного углубления дифференциации ее элементов сформированы типовые вариантные схемы структурно-алгоритмического построения текстов притч.

Ключевые слова: тексты Евангельских притч, структурно-функциональный анализ, инвариантная структурно-фабульная модель, варианты алгоритмических схем, повествование, наставление.

 

In the article by means of a structural and functional analysis of the Gospel parables the author advances a unified model of their plot structure. On the basis of the obtained invariant model and further logically expedient differentiation of its components the author forms variant structural-and-algorithmic schemes of the parables’ organization.

Keywords: texts of the Gospel parable, structural-and-functional analysis, invariant structural model, variants of the algorithmic schemes, narration, admonition.

 

 

Структурній побудові тексту притчі як різновиду фольклорного твору малої форми притаманні характерні особливості.

Унаслідок об’єктивної дії сталих законів комунікації структура притчі, як і будь-якого іншого тексту, характеризується, з одного боку, наявністю в ній певної сукупності традиційних фабульних елементів, взаємодія яких, зазвичай, розгортається в часі, з іншого боку – функціонуванням прямої або непрямої настанови, покликаної концентрувати дидактичний зміст етичної ідеї притчі.

На цю специфічну організацію викладу притчі неодноразово звертали увагу її дослідники (див., напр. [2, с. 41; 3, с. 45; 4, с. 5; 7; 13; 15, с. 520-521, 530-531; 17, с. 267; 18, с. 93, 100; 19, с. 11-14; 22, с. 44; 23, с. 502]). Проте важливі питання формалізації структурно-фабульної побудови тексту притчі та алгоритмізації розгортання її змісту лишаються до теперішнього часу поза увагою лінгвістів.

Тому метою цієї праці є обґрунтування уніфікованої моделі структурно-фабульної побудови тексту притчі та алгоритмів викладу її змісту.

За тлумаченням сучасного літературознавчого словника [16, с. 560] притча є повчальною алегоричною оповіддю, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Це визначення однозначно вказує на двокомпонентну побудову структури тексту притчі як цілком конвенціонально вирішене питання в лінгвістиці й літературознавстві.

Разом з тим, досліджуючи ті чи інші аспекти функціонування притчі, окремі автори по-різному йменують зазначені в словнику її структурні частини. Так, автор роботи [22, с. 40] стверджує, що, зазвичай, «класична» притча має двочасткову форму структури, що складається з алегоричної розповіді та тлумачення, у якому детально пояснюється кожна алегорія і кожен елемент розповіді. Якщо розуміти під терміном «класична», як це прийнято в науці, Євангельську притчу, то не можна погодитися з тим, що «тлумачення» ретельно пояснює кожну алегорію, а також кожен елемент розповіді. Наприклад, важко уявити, що у відомій канонічній притчі про таланти (The Talents) (Мв. 25, 14-30), розповідна частина якої охоплює дев’ятнадцять речень, більшість яких складається з 10-15 слів, а найбільше – з 65 слів, тлумачення (хто має вуха – почує!) якимось чином здатне пояснити алегорію та кожен елемент розповіді. Подібна картина спостерігається в текстах інших притч (див., напр., Мв. 13, 1-9; Мв. 20, 1-16; Мв. 25, 1-13; Лк. 10, 30-37; Лк. 12, 12-21 та ін.).

Саме звідси і бере свої витоки питання термінологічного визначення другої складової частини структурної побудови притчі, що позначається рядом авторів як: тлумачення [22, с. 40; 2, с. 40-41], заключне тлумачення [15, с. 534], моралізаційна частина [16, с. 560], інферативний (завершальний) комунікативний блок [14, с. 96], розширене пояснення прикладу [6, с. 10], мораль [11, с. 44] та ін. На нашу думку, з погляду імперативно-дидактичної функції притчі з її яскраво вираженою морально-етичною спрямованістю другий структурний елемент тексту притчі доцільно називати настановою.

Автори праці [2, с. 54] зазначають, що композиційна структура притчі складається з контексту, фабули та тлумачення, яке виражає дух вічності і вказує на царство небесне, та доходять висновку [там само, с. 41], що бінарна конструкція структури класичної (Євангельської) притчі є її мінімально необхідною жанровою ознакою. Це зайвий раз підтверджує об’єктивну раціональність поділу структури тексту притчі на дві складові: розповідь та настанову.

Цікавою є й думка Ю.І. Левіна про структурну подібність так званих малих і великих притч. У зіставленні з аксіомними (малими) притчами модельність та розгорнутість великих робить їх скоріше схожими на доведення теорем (доведення прикладом), у той час, як сама теорема може бути ясно сформульована (у вигляді моралі, підсумкового тлумачення) або ж ні [15, с. 529]. Далі він звертає увагу на те, що більшість притч має підсумкове тлумачення, яке повторює заключну частину притчі. У рідких випадках підсумкове тлумачення вбудоване в притчу та відтворюється устами персонажу. Виключеннями є передтлумачення, тобто зачини [15, с. 534]. Наведені міркування є важливими, оскільки, виходячи з імперативно-сугестивної природи тексту притчі, вона несе в собі згадувану вище пряму або непряму настанову. Тому назване автором передтлумачення, або зачини радше слід розглядати як початкове речення притчі, покликане у межах її вихідної дії примусити реципієнта декодувувати подальший розвиток подій за цілком визначеною метафоричною логікою. Такий стилістичний прийом і призводить у кінцевому результаті до формування свідомістю реципієнта прогнозованої автором притчі настанови. Оскільки у кінцевому результаті пряма чи непряма передбачувана автором настанова має закріпитися у свідомості реципієнта, то немає сенсу штучно вважати стилістичний прийом структурним елементом притчі.

Отже, у повній відповідності до змісту дефініції, наведеної в літературознавчому словнику, ми набуваємо підстав уважати, що структура тексту притчі складається з двох частин: розповіді та настанови. Проте, якщо настанова є таким елементом, подальше членування структури якого для лінгвістичного аналізу недоцільне, то, на відміну від неї, розповідь з погляду пошуку алгоритмічних моделей викладу її змісту відповідно до мети нашого дослідження потребує додаткової її диференціації на складові елементи.

У своїй праці [21, с. 37] ми зазначали, що побудову моделі такого типу раціонально здійснювати на підставі розуміння фабули як алгоритму подій, що формують сюжет, а сюжету – як способу викладу теми за певними елементами фабули. Тому у подальших теоретичних міркуваннях у якості їхнього методологічного підґрунтя ми дотримуватимемося аксіоматичних положень, висунутих у співавторстві з відомим вітчизняним лінгвістом та моїм науковим наставником – А.А. Калитою – під час обґрунтування узагальненої моделі генезису жанрів художніх текстів. Сутність зазначених постулатів полягає в тому, що:

1) усі без винятку тексти створюються у відповідності до всеохоплюючого закону їхньої ієрархічної побудови – закону синархії;

2) закономірності створення будь-яких текстів підпорядковуються принципу автономії загального порядку, внаслідок якого вони, маючи повну самостійність, є зв’язаними єдністю цілого [12, с. 77-78].

Вирішуючи питання диференціації розповіді як складного структурного елементу притчі, що за функціонально-композиційним призначенням і є, по суті, її фабулою, на його відповідні структурно-фабульні елементи, звернемо, насамперед, увагу на таке.

Уважаючи, що стійкість композиційної схеми канонічної притчі є не факультативною, а обов’язковою характеристикою цього різновиду тексту, зумовленою її прагматикою та історичною традицією, автор праці [11, с. 44] виокремлює в ній експозицію, діалог та/або вчинки персонажів і мораль, яка у разі необхідності замінюється кодою. При цьому зазначається, що діалог є факультативною формою викладу тексту канонічної притчі. Інакше кажучи, пропонується трьохелементний поділ структури тексту притчі. Розуміючи під терміном «мораль» відповідну настанову як окремо диференційований вище елемент структурної побудови тексту притчі, ми маємо розуміти, що саме розповідь поділяється автором на два її складових елементи: експозиція та діалог і/або вчинки персонажів. Проте, як це відомо [16, с. 222], експозиція є структурним елементом, притаманним текстам більшого обсягу, а, отже, у випадку притчі може йти мова лише про експозиційні елементи у складі вихідної дії.

Тому, виходячи з сутності зазначених вище постулатів, у якості складових елементів розповіді доцільніше вживати апробований нами у попередніх працях [20, с. 31-43; 21, с. 36-42] її поділ на: вихідну дію, розвиток дій, результат.

Обґрунтовану на основі викладених теоретико-концептуальних положень уніфіковану модель структурно-фабульної побудови тексту притчі наведено на рис. 1.

Рис. 1. Уніфікована модель структурно-фабульної

побудови тексту притчі

Переходячи до безпосереднього формування структурно-фабульних алгоритмічних моделей варіантів викладу текстів притчі, некоректно було б не згадати відому працю Ю.І. Левіна [15, с. 522-529], у якій ним запропоновано ряд формул, що віддзеркалюють зв’язок між ознаками та структурою Євангельських притч. Проте у межах зазначеної алгоритмізації він спирається лише на формально-логічне пояснення притч, віднесене до їхнього змісту, але абстраговане від структури. Саме тому з погляду мети започаткованого нами дослідження смислове насичення шуканих алгоритмічних моделей викладу змісту притчі розглядатиметься далі у чіткому співвіднесенні з уніфікованою моделлю рис. 1.

Проведений з цього приводу аналіз засвідчив, що, як найменше, сім Євангельських притч (Мв. 13, 31-32; Мв. 13, 33; Мв. 13, 45-46; Мв. 13, 47-50; Мк. 4, 26-29; Лк. 11, 5-8; Лк. 12, 16-21) мають певним чином елементарну структурно-фабульну модель з послідовним алгоритмом викладу їхнього змісту. Під елементарністю розуміється чітко послідовне лінійне розгортання фабульних елементів від вихідної дії до розвитку дій, від нього – до результату та відповідної настанови. Приклад такої моделі з послідовним алгоритмом розгортання змісту притчі про зерно гірчичне (Мв. 13, 31-32) наведено на рис. 2.

Рис. 2. Структурно-фабульна модель з послідовним алгоритмом викладу змісту притчі

 

З моделі видно, що в прикладі нами використано стислу форму викладу змісту кожного структурно-фабульного елементу розглядуваної притчі та вказано настанову, яка звучить в самому тексті притчі. Тут слід зазначити, що Євангельські притчі, тексти яких побудовано за аналізованою моделлю, містять шість прямих і лише одну непряму настанови. При цьому в чотирьох текстах пряма настанова у формі експозиційного елементу викладена в фабулі «вихідна дія», у той час, коли в трьох притчах її зміст розташовано саме в структурному елементі «настанова». Проте, як це зрозуміло, незалежно від цього, настанова фіксується пам’яттю реципієнта лише за умов повного усвідомлення ним тексту притчі.

Наступна, сформована на основі аналізу розглядуваних текстів, структурно-фабульна модель викладу змісту притчі має багатоступеневу схему реалізації алгоритму послідовного розгортання фабули «розвиток дій», яке закінчується прямою або непрямою настановою. На рис. 3 наведено приклад зазначеної моделі формування змісту притчі про захований скарб (Мв. 13, 44).

Рис. 3. Структурно-фабульна модель з багатоступеневою послідовною схемою алгоритму розвитку дій у викладі змісту притчі

 

За такою самою схемою побудовані й тексти восьми Євангельських притч. Вони відрізняються лише кількістю фабульних елементів, що є за своєю суттю окремими пропозиційно-змістовими компонентами, з яких і складається зміст фабули «розвиток дій». У зв’язку з цим, модель викладу зазначених притч дещо ускладнюється додатковим подрібненням фабули «розвиток дій» на її відповідні складові елементи. У межах цієї фабули кількість фабульних елементів варіює таким чином: два в Мв. 13, 44; по три у Лк. 15, 8-10; Лк. 15, 4-7; Мв. 13, 24-30; Лк. 16, 1-9; чотири у Лк. 16, 19-31 та по шість у Мв. 20, 1-16; Мв. 25, 1-13. При цьому сім притч, побудованих за цією моделлю, закінчуються прямою настановою і лише в одній настанова подана на початку у вигляді експозиційного елементу фабули «вихідна дія».

Характерною особливістю третього типу структурно-фабульної моделі викладу змісту притчі є застосування багатоступеневих схем алгоритмів актуалізації фабул «розвиток дій» та «результат». Приклад такої моделі з використанням смисломісткого насичення притчі про доброго самарянина (Лк. 10, 30-37) наведено на рис. 4.

Рис. 4. Структурно-фабульна модель з багатоступеневими схемами алгоритмів розвитку дій та їхніх результатів у викладі змісту притчі

Специфіка її реалізації полягає в тому, що паралельно з розгортанням фабульних елементів фабули «розвиток дій», подібно до алгоритму рис. 3, відбувається виклад відповідних фабульних елементів фабули «результат». При цьому настанова витікає зі змістового насичення лише одного фабульного елементу фабули «результат», незалежно від його ієрархії в структурі моделі. Так, зміст останнього фабульного елементу фабули «результат» здійснює вплив на настанову в п’яти притчах: Мв. 18, 23-35; Мв. 22, 2-14; Лк. 20, 9-16; Лк. 18, 1-8; Лк. 10, 30-37. І лише у двох випадках (Мв. 21, 28-30 та Лк. 15, 11-32) з семи, побудованих за цією моделлю притч, настанова витікає з першого фабульного елементу фабули «результат». Що стосується настанов, то у всіх без винятку притчах цього типу вони є прямими, розміщеними в завершенні тексту.

Не менш цікавою вбачається модель з паралельною схемою алгоритму розгортання фабули «розвиток дій», принцип організації структури якої розглянуто на рис. 5 на прикладі притчі про сіяча (Мв. 13, 3-9).

Рис. 5. Структурно-фабульна модель з паралельною схемою алгоритму розвитку дій у викладі змісту притчі

 

За означеною моделлю викладено п’ять євангельських притч (Лк. 7, 41-43; Лк. 18, 9-14; Лк. 17, 7-10; Мв. 13, 3-9; Мв. 25, 14-30). Особливістю її структурної побудови є те, що, по-перше, фабула «розвиток дій» розгортається шляхом паралельного викладу її фабульних елементів та відповідних елементів фабули «результат». По-друге, фабульні елементи фабули «розвиток дій» можуть безпосередньо інтегруватися в зміст фабули «результат» або під впливом кожного чи одного з них можуть виникати відповідні фабульні елементи фабули «результат». По-третє, формування настанови може зумовлюватися і змістом інтегрованої фабули «результат», і її одного фабульного елементу чи їхньою паралельною сукупністю. В усіх п’яти притчах, побудованих за цією моделлю, настанова викладена в кінці тексту. При цьому в притчах: Мв. 13, 3-9; Лк. 7, 41-43, Мв. 25, 14-30 реалізується непряма настанова, а в притчах від Лк. 17, 7-10 та Лк. 18, 9-14 – пряма.

Особлива структурно-фабульна модель з альтернативною схемою викладу «результату», притаманна притчі про неплідне фігове дерево (Лк. 13, 6-9), подана на рис. 6. Її специфічною ознакою є висока ступінь абстракції, тобто відсутність прямої настанови, за умов якої реципієнт змушений продукувати її у своїй свідомості на ґрунті відомих йому прикладів з божественного та мирського життя.

Рис. 6. Структурно-фабульна модель з альтернативною схемою викладу результату змісту притчі

За результатами проведеного таким чином структурно-функціонального аналізу Євангельських притч нами обґрунтовано їхню уніфіковану структурно-фабульну модель, інтерпретовану у вигляді певної системи, покликаної забезпечити змістову єдність тексту. На верхньому ієрархічному рівні зазначеної системи розташовані два укрупнених структурних блоки (або елементи) тексту притчі: розповідь та настанова. На другому ієрархічному рівні розповідь диференційовано на три відповідні фабульні елементи: вихідна дія, розвиток дій та результат.

На основі використання уніфікованої (або інваріантної) моделі та членування фабул блоку «розповідь» на їхні більш конкретні фабульні елементи побудовано типові (або варіантні) структурно-фабульні алгоритмічні схеми формування змісту тексту притчі.

Шляхом узагальнення закономірностей алгоритмічної взаємодії та логіки взаєморозташування фабульних елементів у типових схемах актуалізації змісту Євангельських притч установлено, що за типом зв’язку між фабульними елементами їх доцільно поділяти на прості і складні. До простих слід відносити типові моделі, що мають елементарну послідовну схему розгортання фабульних елементів у межах блоку «розповідь», а також багатоступеневу послідовну схему актуалізації фабули «розвиток дій». У свою чергу, до складних типових моделей будуть належати варіантні реалізації текстів притч, які описуються багатоступеневою схемою алгоритмічної реалізації фабул «розвиток дій» і «результат», паралельною схемою алгоритму викладу фабули «розвиток дій» та альтернативною схемою актуалізації фабули «результат».

З’ясовано, що простим моделям структурно-фабульної побудови текстів притч притаманні, переважно, прямі настанови. При цьому поступове ускладнення структури їхніх текстів супроводжується появою непрямих настанов.

Важливим нам убачається також те, що за умов виконання традиційної для системного підходу цифрової індексації елементів виявлених типових моделей ми отримаємо надійну класифікаційну систему, здатну сприяти адекватному дослідженню текстів притч під різними кутами зору, тобто вивченню їхніх функціональних, семантичних, лінгвокогнітивних, сугестивних та інших особливостей.

Список літератури

1. Аверинцев С.С. Притча // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – Т. 6: Присказка – «Советская Россия» / Гл. ред. А. А. Сурков. – М.: Советская энциклопедия, 1971. – Стб. 20-21.

2. Агранович С.З., Саморукова И.В. Гармония – цель – гармония: Художественное сознание в зеркале притчи. – М.: Международный институт семьи и собственности, 1997. – 135 с.

3. Бальбуров Э.А., Бологова М.А. Притча в литературно-критическом и философском сознании ХХ-начала ХХI веков // Критика и семиотика. – 2011. – Вып. 15. – С. 43-59.

4. Богачевська І. В. Притча як об’єкт релігієзнавчого дослідження // Вісник Житомирського державного університету. – 2011. – Вип. 59. Філософські науки. – С. 3-8.

5. Веремчук Ю.В. Притчевість та асоціативність у поетиці п’єси-притчі // Вісник Житомирського держ. пед. ун-ту. – 2004. – № 15. – С. 179-183.

6. Веремчук Ю.В. П’єса-притча. Генеза. Поетика: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.06 / Веремчук Юлія Володимирівна; НАН України Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2005. – 20 с.

7. Демченко С.А. Жанрові особливості притчі // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. – 1997. – С.405-409.

8. Євангеліє від Марка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=article&id=1063:-04-&catid=42:2009-05-11-02-17-48&Itemid=44.

9. Євангеліє від Матвія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=category&id=41:2009-05-11-02-17-19&Itemid=44&layout=default.

10. Євангеліє від Луки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=category&id=43:2009-05-11-02-17-56&Itemid=44&layout=default.

11. Ильина М.Е. Структурно-семантические и композиционные особенности текста притчи (на материале американской литературы XVIII-XX веков): автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / Ильина Марианна Евгеньевна; Львовский ордена Ленина гос. ун-т им. Ивана Франко. – Львов, 1984. – 25 с.

12. Калита А.А., Тараненко Л.І. Генезис жанрів художніх текстів // Studia Methodologica. – 2008. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка. – Вип. 23. – С. 77-80.

13. Краснов А.Г. Притча в русской и западноевропейской литературе XX века: соотношение сакрального и профанного: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.01, 10.01.03 / Краснов Алексей Геннадьевич; Самарский государственный педагогический университет. – Самара, 2005. – 22 с.

14. Куринная С.Д. Коммуникативно-композиционное членение текста притчи (на материале немецкоязычной литературной притчи) // Культура народов Причерноморья. – 2004. – Том 49 (I). – С. 94-96.

15. Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 824 с.

16. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. Друге видання, виправлене, доповнене. – К.: Видавничий центр «Академія», 2007. – 752 с.

17. Пихтовникова Л.С., Яремчук І.М. Дискурс притчі у синергетичному аспекті // Наукові записки. Серія «Філологічна». – 2012. – Вип. 26. – Острог: Національний університет «Острозька академія». – С. 266-270.

18. Ромодановская К. Специфика жанра притчи в древнерусской литературе // Проблемы исторической поэтики. – 1998. – № 5. – С. 73-111.

19. Рыкунова И.Ю. Эмотивно-прагматический потенциал слова в евангельских притчах // Известия Волгоградского государственного педагогического университета. – 2012. – Том 66, № 2. – С. 11-14.

20. Тараненко Л.І. Взаємодія просодичних засобів та фабули в забезпеченні цілісності тексту байки // «Наукові записки» Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Мовознавство». – 2001. – №1. – С. 31-43.

21. Тараненко Л.І. Просодична зв’язність англійської прозової байки: монографія / Лариса Іванівна Тараненко. – К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2008. – 204 с.

22. Тумина Л.Е. Притча как школа красноречия: Учеб. пособие / Любовь Егоровна Тумина. – М.: Изд-во ЛКИ, 2008. – 368 с.

23. Leventhal R.S. The Parable as Performance: Interpretation, Cultural Transmission and Political Strategy in Lessing’s Nathan der Weise // The German Quarterly. – 1988. – Vol. 61, No.4. – P. 502-527.

Залишити відповідь