Проблеми політико-правових взаємовідносин Президента України із судовою гілкою влади

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті поміщено аналіз основних проблем політико-правових взаємовідносин Президента України із судовою гілкою влади. Автором запропоновані шляхи вирішення даних проблем в політичній та правовій системах України.

This article is placed analysis of the main problems of political and legal relations of the President of Ukraine on the judicial system. The author proposed solutions to these problems in the political and legal system of Ukraine.

Постановка проблеми: нестабільність політико-правової системи України зумовлює недосконале нормативно-правове регулювання системи стримувань і противаг. Актуальні проблеми нормативно-правової регламентації мають політико-правові взаємовідносини глави держави із судовою гілкою влади.

Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій: питання політико-правових взаємовідносин Президента України із судовою гілкою влади з часу здобуття Україною незалежності було об’єктом дослідження багатьох видатних вчених-конституціоналістів, що зробили вагомий внесок у дослідженні даного питання. Серед широкого кола науковців слід виділити праці Авер’янова В. Б., Годованця В. Ф., Журавського В. С., Кравченка В. В., Лисенко О. М., Малиновського В. Я, Савчина В. М., Сало І. С., Серьогіної С. Г., Телешуна С. О., Тодики Ю. Н., Погорілка В. Ф., Шаповала В. М., тощо.

Судова влада є однією з гілок державної влади відповідно до статті 6 Конституції України, головне призначення якої полягає у здійсненні правосуддя. Судову гілку влади часто називають «третьою владою», оскільки в конституційних текстах і доктрині при перерахуванні гілок влади, які складають систему поділу влади, вона звичайно слідує за законодавчою та виконавчою.Це, однак, в жодній мірі не обмежує ні її значущості, ні чітко окресленої самостійності, яка дотримується незалежно від прийнятої форми правління. Ніхто, крім судової системи в особі судів, що її складають, не може вершити правосуддя від імені держави. Ніхто, зокрема держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися у діяльність судової системи при здійсненні правосуддя.

Згідно частини третьої статті 124 Конституції України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Відтак, вищевказані суди становлять судову систему України.

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід’ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Разом з тим, гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені [2].

З певним застереженням можна сказати, що деякі з повноважень Президента України та Конституційного Суду України тісно переплітаються за своєю правовою природою, зокрема, глава держави є гарантом додержання Конституції України, а Конституційний Суд України − вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, які також приймаються на виконання Конституції України.

Президент України призначає третину складу Конституційного Суду України. В свою чергу, Конституційний Суд України за наявності відповідних підстав відіграє важливу роль в усуненні глави держави з поста в порядку імпічменту. Також до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питань про відповідність Конституції України актів Президента України.

Окрім впливу на Конституційний Суд України, Президент України відіграє надзвичайно важливе значення у формуванні всієї судової системи, адже відповідно до пункту 23 статті 106 Конституції України, глава держави утворює суди у визначеному законом порядку. Слід зазначити, що  Основний Закон України не відносить до компетенції Президента України ліквідацію судів, натомість Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 1 ст. 19) встановлює, що суди загальної юрисдикції і утворюються, і ліквідовуються Президентом України у визначеному законом порядку [2]. На нашу думку, дане положення не узгоджується з п. 31 ст. 106 Конституції України, відповідно до якої глава держави здійснює інші повноваження, визначені Конституцією. А відтак, до його компетенції не входять повноваження, визначені законами. Отож, відповідне положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути визнано органом конституційної юрисдикції як таким, що не відповідає Конституції України. Також Президент України здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років.

В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

−       внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

−       прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

−       здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів, три з яких призначаються главою держави. Відтак, останній реально здатен впливати на судову гілку влади шляхом притягнення окремих суддів до дисциплінарної відповідальності. Крім того, до складу Вищої ради юстиції за посадою входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України та Генеральний прокурор України, велика роль в призначенні яких на посади відіграється саме Президентом України. На нашу думку, дана правова реалія, закріплена в Основному законі України, залишає сумніви в незалежності судової влади та потребує внесення відповідних змін в законодавчі акти.

Окрім цього, відповідно до пункту 27 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України здійснює помилування. Даний інститут є таким, що фактично нівелює судову владу, яка відповідно до статті 124 Основного закону України виключно здійснює правосуддя. Реалізуючи функцію помилування, глава держави фактично здійснює правосуддя, а це не узгоджується із положеннями Конституції України.

Слід також відзначити таку форму взаємодії Президента України та Конституційного Суду України, яка вставлена в статті 150 Основного закону України. Відповідно до положення вищевказаної норми, до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питання про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Одним із суб’єктів звернення до Конституційного Суду України для реалізації останнім своїх повноважень є саме глава держави. Також Президент України може звертатися до органу конституційної юрисдикції для офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Надзвичайно важливу роль у створенні та функціонуванні системи стримувань і противаг відіграє судова влада. Для того, щоб вона повною мірою реалізувала свою функцію контролю за дотриманням Конституції і законів, потрібно, насамперед, забезпечити її реальну незалежність, чого поки що в Україні досягти не вдалося [3, с. 181]. Склалася ситуація, коли судді фактично служать не закону, а тим, хто їх призначає, що принижує і дискредитує судову гілку влади [4, с. 15].

На нашу думку, суттєвою прогалиною нормативно-правового регулювання політико-правових взаємовідносин Президента України із органом конституційної юрисдикції є відсутність в Конституції України та Законі України «Про Конституційний Суд України» засобів реагування у випадку, коли глава держави своєчасно не призначає суддю. Неврегульованість механізму формування персонального складу Конституційного Суду України ставить під загрозу здійснення ним своїх конституційних повноважень. Глава держави може реально впливати на функціонування усієї судової гілки влади шляхом участі у прийнятті Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, який Президент України скріплює своїм підписом.

Отже, Президент України має досить вагомі механізми впливу на судову гілку влади. Зокрема, глава держави призначає третину складу Конституційного Суду України, утворює та ліквідує суди у визначеному законом порядку, здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років. Крім цього, Президент України через Вищу раду юстиції може впливати на притягнення окремих суддів до дисциплінарної відповідальності.

В свою чергу, Конституційний Суд України за наявності відповідних підстав відіграє важливу роль в усуненні глави держави з поста в порядку імпічменту. Також до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питань про відповідність Конституції України актів Президента України.

Слід зазначити, що інститут помилування (яке здійснює глава держави) фактично нівелює судову владу, яка здійснює правосуддя. Оскільки, реалізуючи функцію помилування Президент України здійснює правосуддя, що не узгоджується із Конституцією України.

Також Президент України та орган конституційної юрисдикції взаємодіють в процесі вирішення останнім питання про відповідність Конституції України різних нормативно-правових актів, а також при процедурі офіційного тлумачення Основного закону України та законів України.

Список використаних джерел:

  1. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2453-17/page.
  2. Про незалежність судової влади : [Електронний ресурс] / Пленум Верховного Суду України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v000870007/conv/print1361485077597703
  3. Москаленко С.О. Інститут Президента України в механізмі стримувань і противаг у системі розподілу влади / С. О. Москаленко, В. В. Горбатюк // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : Зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ «Політехніка», 2011. − № 1 (9) − С. 178-182.
    1. Система стримувань і противаг у сфері державно-управлінських відносин : наук.-метод. рек. / авт. кол. : В. А. Ребкало, В. А. Шахов, Е. А. Афонін та ін. ; за заг. ред. В. А. Ребкала, М. М.Логунової, В. А. Шахова. – К. : НАДУ, 2008. – 72 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь