ПРОБЛЕМАТИКА МАЛОФОРМАТНИХ ТЕКСТІВ: ЖАНР ПРИТЧІ В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

УДК    81’42 : 811(=161.1+=111)

           О. В. Бабенко,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м.Київ

 

У статті розглядаються структурно-композиційні і семантичні особливості притчі в сучасній літературі. Жанрові особливості досліджені в плані контекстно-варіативного членування, інформативності, двоплановості, вертикального контексту, тимчасової абстрагованості.

Ключові слова: притча, малоформатний текст, структура, композиція, семантика.

В статье рассматриваются структурно-композиционные и семантические особенности притчи в современной литературе. Жанровые особенности притчи изучены в плане контекстно-вариативного членения, информативности, двуплановости, вертикального  контекста, временной абстрагированности.

Ключевые слова: притча, малоформатный текст, структура, композиция, семантика.

The article deals with structural-compositional and semantic features of a parable in the modern literature. Genre features of the parable are studied in terms of its context of variable division, informational, dual-plan content, vertical context and temporal abstraction.

Keywords: parable, small-format text, structure, composition, semantics.

 

 

  Дослідження мови твору і його мовної картини – одна з найбільш складних і трудомістких задач у науці про мову. Художній твір багатогранний. Мова в цьому випадку виступає як форма словесного мистецтва, як «цілісне словесно-художнє єдинство», «особливий тип естетичної, стильової, словесної структури» [1, с.227]. Вивчення тексту тісно пов’язане не лише з лінгвістикою, літературознавством  і естетикою, але і з дискурсознавством, психологією, психолінгвістикою. Не дивлячись на велику кількість досліджень, конкретне використання досягнень сучасної лінгвістики художнього тексту, зокрема, в сфері вивчення малоформатних текстів, носить поки мало системний характер. Таким чином, проблеми вивчення тексту сучасної притчі представляються нам досить актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Праці з проблематики малоформатних текстів (МФТ), виконані за останні роки, внесли певну ясність і чіткість, перш за все, в розуміння структури окремих видів малоформатних текстів і їх прагматичної орієнтації. Цінністю теоретичних робіт з проблематики МФТ є очевидне прагнення авторів впорядкувати і навіть уніфікувати дані про МФТ, виділити їх типи та описати види комунікативно-прагматичної варіативності (О. С. Кубрякова, І. Б. Руберт, О. І. Таюпова).

Мета роботи – проаналізувати структурно-композиційні і семантичні особливості сучасної притчі на матеріалі  англійської мови.

Виклад основного матеріалу. Необхідно зупинитися на розумінні тексту малого формату в системі інших текстових одиниць. Малоформатний текст – це текст доступний для огляду і спостережуваний в найдрібніших деталях, котрий володіє такими важливими характеристиками, як окремість, інтертекстуальність, прагматична функціональність особливого роду, формальна і семантична самодостатність, тематична визначеність і завершеність. Більше того, у подібних текстів чітка їх інформативність, їхнє когнітивне підґрунтя – зміст його створення, загальний його задум і реалізований в особливій мовній формі підсумок створення у вигляді особливого семантичного простору [3, с.77].

Притча являє собою самостійний тип тексту, який характеризується приналежністю до функціонального стилю мови художньої літератури, роду епіки, малих жанрів. Притча як жанр визначається наступним чином:

1) Притча – малий жанр повчальної чи сатиричної літератури, невеликий, подекуди схожий на байку твір у віршах чи прозі. В давніх літературах і в фольклорі притчею називалась релігійно-моральна розповідь наставницького і повчального характеру. 2) Притча – невелика розповідь, яка в алегоричному вигляді містить в собі моральне (чи релігійне) повчання, споріднена з байкою своєю формою. На відміну від багатозначності тлумачення байки в притчу завжди поміщена певна дидактична ідея. 3) Притча – малий дидактико-алегоричний літературний жанр, який вміщує в собі моральне чи релігійне повчання (премудрість) [2, с.17].

Притчі – це не просто тексти, не просто оповідання. Кожна притча може щось дати, чомусь навчити, в ній закладена якась певна правда, якийсь певний урок, маленький чи великий закон Світу, в якому ми живемо.

За допомогою притч можна отримати доступ до знань законів об’ємного світу. Причому цей доступ полегшений, тому що притчі – це мистецтво слів потрапляти прямо в серце.

В сучасному літературознавстві і лінгвістиці розрізняють канонічні і авторські притчі. Суб’єкт канонічної (євангельської) притчі – розповідь про дійсність, яка з’являється в абстрагованому вигляді, без хронологічних і територіальних прикмет, без конкретних імен дійових осіб; її предикат – алегорія, в якій міститься повчання релігійного характеру[4].

Жанр притчі як такої нетотожний роману-притчі, повісті-притчі, драмі-притчі. Однією з специфічних релевантних рис тексту притчі є його лапідарність. Вона створюється, передусім, єдинонаправленістю сюжету на розкриття головної теми розповіді. При цьому виключається розгалуженість сюжету, яка могла б перешкоджати концентрації уваги читача на розкриття притчового задуму. У ряді притч єдинонаправленість забезпечується свого роду моделюванням ситуації, комбінуванням вірогідних ліній поведінки персонажів, обмеженим числом дійових осіб. Лапідарність притчі проявляється і в особливостях системи художніх образів і специфікою континууму. Вона тісно пов’язана з тематикою притчового оповідання, змістовну основу якого складають головні моральні та філософські проблеми людського буття.

В притчовому оповіданні опису часу як історичної епохи і місця як географічного поняття або відсутні взагалі, або вкрай умовні. Тому розповідний час як форма художнього часу в тексті притчі практично не визначений, а вплив сюжетного часу на абстрагованість незначний. Автор навмисне позбавляє персонажів складних або суперечливих рис і виявляє в них одну домінуючу характеристику, яка і сприяє найбільш лапідарному втіленню притчового задуму. Ця домінуюча риса часто втілюється в імені дійової особи (осіб) притчі. Візьмемо для аналізу популярну сучасну англомовну притчу «The angry lion» («Злий лев»).

A lion, rejected by his pride, took out his anger on travellers who passed on a nearby road. Everyone who set foot on the road was mauled by the lion, including the hunters sent to shoot him.

Eventually, a local wise man agreed to confront the lion. As he walked the road, the lion pounced, pinning him to the ground with a mighty roar.

“You want to maul me, don’t you lion?” – the wise man said, looking up at the lion calmly. – “Go ahead.”

The lion was confused by the wise man’s strange response. He did not maul the wise man, but looked into his eyes, and was overcome by the gentleness he saw there.

The wise man said: “Listen to me, friend. Will you promise not to maul anyone on this road from now on?”

The lion agreed, and began a new life of gentleness.

Soon everyone in the nearby villages learned of the lion’s transformed character. Boys would run out along the road to tease him, pull his tail, jump on his back, and throw stones at him. But still, the lion kept his promise to the wise man.

When the wise man next walked along the road, he saw the lion again. His mane was reduced to scraggly tufts of hair, and his body was bruised and covered with scars. He walked with his head down, looking at the ground.

– “What happened?” asked the wise man.

– “You said I mustn’t maul anyone. But people can be so cruel.”

The wise man replied: “I asked you not to maul anyone. But I didn’t tell you not to roar!” [5].

В плані структури, композиції і семантики притчі можна виділити наступне. Наявність усіх видів мови (прямої, непрямої, власне непрямої), значна різноманітність дієслів, котрі вводять пряму мову: дієслова говоріння (said, asked, replied, didnt tell;), емоційно-експресивні і емоційно забарвлені (with a mighty roar, gentleness, so cruel), а також дієслова кінесики (passed on, to shoot, to maul, transformed, run, jump, throw, walk). У плані композиції текст притчі має наступну особливість    – повчання в ньому імплікується. Дійсно, читач може дійти до різної моралі. Нам властиво не чути одне одного і не розуміти, або ж не роби добра – не отримаєш зла.  В структурно-композиційному плані притча характеризується  вільним малюнком: експозиція може не виділятися ні графічно (в абзац), ні синтаксично (в надфразові єдності НФЄ); форма викладу нестабільна. В контекстно-варіативному членуванні значна роль відводиться діалогам. Швидкий обмін репліками в діалозі забезпечує їх змістову ємкість. Особливий інтерес представляє інформативність тексту притчі. В ньому одночасно співіснують два плани: перший – прямий, поверхневий, другий – більш глибокий, підтекстовий.

Висновки та перспективи подальших досліджень. У проведеному дослідженні була здійснена спроба висвітлити деякі теоретичні і практичні аспекти вивчення лінгвістики малоформатних текстів  (притч), розглянуті їх структурно-композиційні і семантичні особливості. Так, можна констатувати, що  притчам притаманні всі види мови – пряма, непряма, власне непряма. Вони відрізняються двоплановістю, лапідарністю, низьким ступенем дискретності, у контекстно-варіативному членуванні велика роль відводиться діалогам, лексика емоційно забарвлена. Притчі в доступній формі розповідають про сенс життя та інші основоположні цінності.

Дане дослідження, без сумніву, має генеративний характер. Так, в подальшому доцільним було б вивчення лексико-семантичних особливостей притчі, як в синхронному, так і в діахронічному аспектах. На наш погляд, цікавим був би і порівняльний аналіз канонічних і неканонічних (авторських) притч в плані структурно-композиційної і семантичної організації тексту на прикладі різних мов, класифікацій, а також методичний аспект теми.

Література:

  1. Виноградов В. В. О языке художественной прозы: Избранные труды / В. В. Виноградов; послесл. А. П. Чудакова. – М.: Наука, 1980. –360 с.
  2. Ильина М. Е. Структурно-семантические и композиционные особенности текста притчи (на материале американской литературы XVIII-XX веков) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.04 – «германские языки» / Марианна Евгеньевна Ильина; Львовский ордена Ленина государственный университет имени И. Я. Франко. – Львов, 1984. – 34 с.
  3. Кубрякова Е. С. О тексте и критериях его определения. // Текст. Структура и семантика. Т. 1. –  М.: Высшая школа, 2001. –  С. 72 – 81.
  4. Кушнарева Л. И. Канонические и авторские притчи // Известия РГПУ им. А. И. Герцена, 2008. № 66–  URL: http://cyberleninka.ru/article/n/kanonicheskie-i-avtorskie-pritchi (дата обращения: 11.03.2013)
    1. The parable teller [Electronic resource] / Mode of access: http://www.theparableteller.com/2010/07/lion-and-wise-man.html

Залишити відповідь