Основні проблеми банківського регулювання в Україні


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті поміщено аналіз основних проблем банківського регулювання в Україні. Автором визначено основні шляхи подолання цих проблем.

The paper analyzes the main problems placed Banking Regulation in Ukraine. The author identifies the key ways to overcome these problems.

Постановка проблеми: на сьогодні в правовій та економічній науковій літературі не існує єдності думок щодо проблем банківського регулювання в Україні, визначення шляхів їх вирішення. Тому дослідження інституту банківського регулювання є надзвичайно важливим, особливо в контексті становлення банківської системи України.

Короткий аналіз останніх досліджень та публікацій: питання інституту банківського регулювання з часу здобуття Україною незалежності було предметом дослідження великої кількості видатних вчених у сфері банківського права, що зробили вагомий внесок у дослідженні даного питання. В Україні інститут банківського регулювання досліджували Ващенко Ю.В., Музика О.А., Костюченко О.А., Воропаєва А. Г., Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г., Лобозинська С.М. та інші вчені.

Вітчизняні науковці відзначають, що в сучасних умовах виникає необхідність удосконалення методів регулювання банківською діяльністю. Так, О. Поздняков акцентує на тому, що організації і методології банківського регулювання й нагляду в Україні притаманні численні проблеми нормативно-правового, інституціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового характеру. Основна проблема банківського регулювання пов’язана з тим, що в Україні воно базується на формальних критеріях: поки вони дотримуються, Національний банк України не може зобов’язати комерційний банк здійснити так звані корегуючі заходи й привести свої операції у відповідність до високих стандартів ведення банківського бізнесу. Проте, саме формальний характер критеріїв оцінки діяльності банків створює умови для їх адаптації практично до будь-яких регулятивних обмежень [5, с. 106].

Таку ж думку висловлює О. Хаб’юк, який вказує, що функціонування національної банківської системи регулюється Конституцією України, численними законами, а також багатьма підзаконними нормативно-правовими актами. Однак, на даному етапі банківське законодавство України є вкрай заплутаним і таким, що не відрізняється логікою своєї побудови. Правові норми, що регулюють банківську діяльність, хаотично «розпорошені» по надзвичайно великому масиву нормативно-правових актів, що значно утруднює (а іноді й унеможливлює) їх практичне застосування. Цьому також сприяє дискреційний характер банківського регулювання в сфері застосування заходів впливу [6, с. 104].

Своєчасне вирішення визначених вітчизняними вченими недоліків системи регулювання банківських установ України, на жаль, не здійснено, а, навпаки, призвело до тих втрат, яких зазнала сучасна економіка та банківська система як її складова. Як приклад, органи регулювання не змогли у достатній мірі ідентифікувати та зменшити системні ризики, що пов’язані з швидким зростанням обсягів кредитних операцій та збільшенням цін на активи, перш за все – на нерухомість. Зазначене призвело до проциклічного характеру кредитної діяльності вітчизняних банків, сприяла цьому лібералізація Національним банком України деяких норм стандартів оцінки кредитоспроможності (відміна критеріальних рівнів за показниками кредитоспроможності клієнтів, що значно розширило можливості потенційних позичальників з підвищеними ризиками). Посилились ці проблеми проциклічним характером визначення норм достатності банківського капіталу, які дозволяють банкам мати менший капітал у сприятливих умовах, коли зростання конкуренції та обсягів позичок неминуче призводить до формування системних ризиків та зниження стандартів оцінки ризику [4, с. 102]. Необхідно відмітити, що ці процеси характерні майже для всіх країн світу, а не лише для України.

Однією з проблем неефективності регулювання за фінансовим сектором є відсутність в Україні органу, який би відповідав за розробку політики фінансового сектора. Як наслідок, відсутність стратегії розвитку фінансового сектора, складовою якої є стратегія розвитку регулювання та нагляду. Незважаючи на значну кількість підтверджень позитивного впливу інституційної незалежності органів регулювання та нагляду за фінансовим сектором, законодавство України не містить відповідних норм та положень. Політичне керівництво України досі не схильне надавати незалежність органам регулювання та нагляду за фінансовим сектором. Однією з причин є застереження, що широке коло повноважень щодо застосування санкцій органами регулювання та нагляду спричинить їх неконтрольоване застосування до тих, хто не дотримується правил, та несистемність встановлення порядків правозастосування [3, с. 90].

На відміну від країн Європейського Союзу (навіть країн Східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС), посади вищих посадових осіб Національного банку України не є належним чином захищеними від політичного тиску через існування відповідних законодавчих інструментів.

Так, відповідно до статті 85 Конституції України, статті 18 Закону України «Про Національний банк України», Голова Національного банку України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п’ять років. Відповідно, термін перебування Голови на посаді не довший за термін повноважень Президента, а тому може співпадати з виборчими циклами, що посилює вплив політичного чинника під час призначення Голови Національного банку України. Крім того, серед підстав дострокового звільнення Голови Національного банку України Закон передбачає відставку за політичними мотивами, за поданням Президента в межах його конституційних повноважень. При цьому Конституція України не передбачає підстав для внесення Президентом України до Верховної Ради України подання щодо звільнення з посади Голови Національного банку України.

Крім того, Закон України «Про Національний банк України» не визначає структурних підрозділів, які забезпечують банківський нагляд, відсутні кваліфікаційні вимоги до їхніх керівників, строк перебування на посаді.

Невирішеною проблемою залишається небажання банків надавати правдиву інформацію клієнтам про свій фінансовий стан, рівень ризику та наявність певних проблем, особливо це питання загострилося в період жорсткої конкуренції банків. Тому, насамперед, ця проблема повинна вирішуватися на державному рівні, саме Національним банком України, який повинен займатися розкриттям даної інформації, що надасть можливість клієнтам спостерігати за динамікою розвитку сучасного банківського бізнесу [2, с. 46].

Для зміцнення довіри до банківського сектору необхідно запровадження Національним банком України «інформаційно-відкритого» нагляду, що дасть змогу захистити інтереси вкладників, а також опосередкованого захисту інших банків. Запровадження такого нагляду сприятиме збільшенню привабливості банківського сектору, адже зменшиться можливість анулювання ліцензій банків внаслідок упередженої думки недобросовісних працівників органів нагляду, що в свою чергу, зробить оцінку надійності банку рейтинговими оцінками достовірнішою [1].

Якщо говорити про методи, які застосовує Національний банк України при здійсненні нагляду та регулюванні, то вони є досить різноманітними, але перебувають на сьогоднішній день у проміжному етапі: між формальним методом та змістовим. Проте, необхідно зазначити, що наглядові органи не завжди вчасно помічають проблеми банків, свідченням чого була кризова ситуація в Промінвестбанку, яка виникла на початку жовтня 2008 року і не була вчасно помічена наглядовим органом. Таким чином, перед законодавцями лежить завдання допомогти наглядовому органу перейти на якісно вищий рівень роботи через реорганізацію процесу нагляду та вдосконалення законодавства.

В доктрині банківського права також існує така проблема банківського регулювання, як визначення співвідношення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». На нашу думку,  поняття «банківське регулювання» є більш широким і включає в себе як структурний елемент банківський нагляд. Оскільки, відповідно до Закону України «Про Національний банк України», банківське регулювання – це одна із функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду та відповідальність за порушення банківського законодавства.

Отже, банківське регулювання в України має ряд проблем, що виникають через недоліки нормативно-правової регламентації банківської системи. Проте, авторське бачення даної ситуації є таким, що нічого катастрофічного в вищевказаних проблемах немає, оскільки банківська система України перебуває на етапі формування. Тому, завдяки вдалій законодавчій діяльності Верховної Ради України, нормотворчій діяльності Кабінету Міністрів України та Національного банку України в подальшому є можливість вирішення даних проблем банківського регулювання в Україні.

Список використаних джерел:

  1. Губарев К. Банківський нагляд : теорія та практика : [Електронний ресурс] / К. Губарев. – Режим доступу : http://www.yur- gazeta.com/oarticle/1546/.
  2. Дяконова І. І. Особливості сучасного стану державного регулювання банківської діяльності / Дяконова І. І., Мордань Є. Ю. // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. – Вип. 31. − С. 46.
  3. Колесник О. О., Журавльова Т. О. Проблеми банківського регулювання та нагляду в контексті нових вимог Базельської конвенції / Вісник Дніпропетровського університету. – 2012, том 2, № 10/1. – С. 90.
  4. Кузнєцова Л.В. Проблеми регулювання банківської діяльності в умовах світової фінансової кризи. / Л.В. Кузнєцова // Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту : тези доповіді всеукраїнської науково-практичної конференції, 8-10 листоп. 2007 р. − Л. : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. − С. 102-103.
  5. Розвиток банківської системи України / За ред. д-ра екон. наук О.І. Барановського. – К.: Інт екон. та прогнозув., 2008. – С. 386.
  6. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету: Монографія. – Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. – С. 144.

 

Залишити відповідь