Настанови політичних лідерів: поняття та особливість їх впливу на виборців


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті розглядається сутність поняття «політична настанова» та особливості впливу політичних настанов на виборців. Також показано відмінні риси понять політична промова та передвиборча програма. Виділено функції, які виконує політична настанова. 

The article examines the nature of “political attitude” and features influence political attitudes on voters. Also distinctive features of concepts of political speeches and election program. The functions performed by political guideline.

Традиція вивчення ораторського мистецтва, що має багатовікову історію, суттєво змінилась в другій половині ХХ ст. Об’єкт дослідження значно розширився: від судового красномовства до політичних настанов. Інтенсифікація соціологічних, психологічних та політичних досліджень в області мовного впливу стали зумовили інтерес до вивчення особливостей конструювання політичних настанов та їх впливу на масову свідомість виборців. Таким чином, дослідження природи впливу настанов політичних виборів на потенційних виборців в умовах жорсткої політичної конкуренції у ХХІ ст. є актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналізом ефективності розробки політичних програм та побудови політичних промов займалися такі російських та вітчизняних дослідників як Е.В. Бакумова [2], А. Н. Баранов [3], В.М. Бебик [4], І. Вихованець [5], М. В. Гаврилова [6], Н. Голуб [7], О.М. Діденко [8] та ін. Існує чимало праць зарубіжних дослідників в області ораторського мистецтва, масової комунікації та зв’язків з громадськістю [10-12].

Мета статті – визначити поняття «політична настанова» та розглянути особливості впливу політичних настанов на виборців.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогодні дослідники визначають лише поняття «політична промова», «передвиборча програма». Політична промова – це мова політична за змістом та усна і публічна за формою [12, с. 193]. Передвиборча програма (або політична програма) – це документ, у якому викладені основні цілі та методи досягнення цих цілей політичної партії, суспільно-політичного руху, окремого діяча, іншого об’єднання громадян; виклад політичної платформи партій або державних інститутів, основних положень цілей їх діяльності та способів їхньої реалізації, гарантій виборцям тощо. Тобто, передвиборна програма – це перелік дій, які зобов’язується виконати кандидат під час своєї депутатської каденції [4].

Передвиборна програма повинна містити наступні розділи: аналіз стану країни і визначення чинників, що стримують розвиток країни; визначення необхідного нового стану країни і шляхів, які до нього ведуть; перелік принципів, виходячи з яких партія зобов’язується вирішувати проблеми описані в програмі; перелік дій, які зобов’язуються члени партії виконати у визначений термін і прогноз наслідків виконання цих дій [4].

Під час складання передвиборчої програми дуже важливу роль відіграє ключове повідомлення або гасло, що доноситься до виборця. Гасло в передвиборчій програмі виступає закликом до дії до обрання виборцями саме цієї партії [6, с. 130].

Дослідивши сутність цих понять, можна зробити висновок, що поняття «політична настанова» – це ширше поняття, яке об’єднує поняття «політична промова» і «передвиборча програма». Тобто, різновидами політичної настанови є політична промова як різновид усного впливу політичного лідера на виборців та передвиборча програма як різновид письмового послання до виборців. При чому слід зауважити, що саме на основі ретельно пробуваної і викладеної у стислих позиціях передвиборчої програми політтехнологи пишуть політичні промови для лідерів тих чи інших партій. Спочатку розробляється офіційна програма даної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів.

Феномен мовного впливу являє собою образне явище, тому опис різноманітних його аспектів припускає експлікацію накреслених власне автором обмежень в проблематиці. Мова є важливим чинником в суспільстві, бо ще з виникненням етнічної диференціації та суспільного розшарування, вона була знаряддям і об’єктом ідеологічної боротьби. Мовний фактор здавна використовується панівними верствами багатьох народів для того, щоб контролювати та направляти думки народу. Для досягнення мети використовуються різноманітні прийоми і різновиди мови. Одним із таких різновидів є публічна мова, що організовується у формі монологу, тобто складно побудованого, розгорненого, тривалого вислову зверненого до суспільства. Особливий інтерес для вивчення становить «агітаційна» та «пропагандистська» мови, які знаходять своє вираження в політичних настановах: передвиборчих програмах та політичних промовах [5, с. 44-45].

Політична мова в умовах опосередкованого спілкування, виступає і розвивається як публіцистична. Усна публічна мова виступає тим визначніше, повніше і яскравіше як ораторська, коли більш виражений її безпосередньо-політичний характер. Адже, чим ширші маси, до яких мова адресується, чим загальніший і злободенно-актуальніший характер мають реальні інтереси, виражені мовою, тим сильніше виявляється ораторська якість [10, с. 99]. Таким чином, політична ораторська мова визначається не зовнішніми формальними ознаками, а внутрішньою структурою, обумовленою її змістом і функцією. Форма усного публічного монологу політичної спрямованості набуває ораторського характеру залежно від конкретних суспільно-політичних умов, оскільки зміст і функція промови політика набувають те або інше безпосередньо політичне значення. Чим адекватніше до дійсності вираз політичних інтересів і чим якісніше це зображено, тим вища ораторська якість мови. Ще Демосфен підкреслив, що «не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрям його політики» [1, с. 28]. Античні оратори і теоретики ораторської мови не тільки пов’язували її з політичною боротьбою, але визначали її суть риторичною. У свою чергу риторика – це мистецтво добре говорити з політичних питань.

Відомо, що виборці так як і жінки люблять вухами. Чим краще виступить політик, чим більше сподобається своїм потенційним виборцям, чим ближче він стане в емоційному плані до народу, який його обиратиме, тим ефективнішою буде його промова. Саме тому політичний лідер в промові зазвичай атакує або захищає. Зрозуміти організацію його мови можна, лише враховуючи той ідеологічний план, який вона протиставляє. Полемічні випади, натяки, образи, гіпербола, іронія, замовчування, антитези, категорична різкість оцінних думок, хід аргументування, контрасти формулювань та інші класичні ораторські «засоби» організовують мовний контрплан, противагу, який не може бути повністю розкритий без зіставлення з конкретними переконаннями політичних конкурентів [11, с. 293]. Полемічність ораторської мови, її бойове суспільне призначення зумовили і особливу увагу до емоційної виразності, дієвості слова, звідси – розробка прийомів дії на почуття, які заповнюють і, навіть, замінюють аргументування, аналіз понять.

Увага до ефективності політичної ораторської мови, котра завойовує політичному лідеру і його партії перемогу, пов’язана з тим, що політик організовує рух мови як розгорнену систему реплік. Для розгорненого виступу політика з політичною промовою характерна складна планомірність (розвиток оповідання, аргументування, ілюстрації, посилання, зіставлення, нагадування, критика політичних конкурентів) підстав, висновків і затвердження своїх переконань. Звідси турбота про композиційну будову, найдієвіше у відповідних політичних умовах та щонайширше застосування різних форм внутрішньомонологічного мовлення і обширна площина зіткнення з художньою мовою. Внутрішньомонологічна мова оголює і загострює полемічний рух значення виступів. Будь-який монолог є єдністю внутрішніх «реплік» (смислових компонентів мови), і рух мови реалізується шляхом їх діалектичного розвитку; у відомому значенні монолог є внутрішньою розмовою. Діалогічному реплікуванню в монолозі відповідають абзац, параграф, розділ, частина, композиційно виражаючи рух думки. Для полемічної загостреної мови надзвичайно характерні багатоманітні форми внутрішньомонологічної «розмови»: риторичне запитання, питання у відповідь, поступка, напад на супротивника, захист, апеляція до аудиторії. Політичний лідер «звертається», ставить запитання і тут же відповідає на них, попереджає заперечення, передбачаючи їх характер. Часто мова драматизується: з’являється полемічна «мішень», образ супротивника («персоніфікація»), від імені якого формулюються думки, що підлягають спростуванню [7, с. 8-10].

Турбота про дієвість, конкретність, яскравість і емоційну насиченість вираження думок певною мірою зближує ораторський аспект політичної промови з художньою мовою, для якої характерний не термінологічний абстрактний вираз понять, їх зв’язків і відносин, а «образна» конкретність виразу: розкриття змісту понять, шляхом виявлення ходу їх освіти і максимальної конкретизації їх певних сторін і зв’язків, завдяки чому долається загальний і розпливчатий характер відвернутого виразу. Метафора, порівняння, метонімія, гіпербола, перифраза, іронія широко використовуються в політичних виступах, відповідно до змісту, цільовій установці, найближчим функціональним умовам [9, с. 208].

Крім того, політик прагне до звукової, вимовної та інтонаційної виразності мови і повинен мати справу з міміко-жестикуляційною стороною мовлення. Тут появляється точка зіткнення з декламаційною і театральною мовою. Варто зазначити, що не всі ознаки мають бути присутні в кожній політичній промові, адже їх співвідношення змінюється залежно від змісту, спрямованості кожної політичної промови та передвиборчої ситуації [3, с. 28].

Всі ці багатоманітні сторони дієвої виразності, до яких прагне лідер політичної партії, визначили погляд на політичне ораторське мистецтво як на мистецтво слова, що має безпосередньо прикладне значення – спрямовані на вибір виборцями саме їх політичної партії.

Політичні настанови виконують наступні функції:

1. Комунікативна функція. Вона спрямована на передачу інформації, яка має призвести до зміни політичної  свідомості адресата.

2. Спонукальна (апелятивна, вокативна, конативна, регулятивна, інструментальна) є функцією впливу на адресата – виборця. Оскільки основним завданням політичних промов та програм є мобілізація виборців для проведення певних акцій [2, с. 77].

3. Емотивна функція орієнтована на вираження емоцій політика-промовця та збудження емоцій адресата.

4. Метамовна функція спрямована на пояснення смислу слова чи висловлювання. У політичних текстах інколи зустрічаються фрагменти, в яких політик пояснює читачеві суть спеціальних понять і термінів, оскільки не всі слухачі розуміють значення їх значення. Хоча слід зазначити, що в основному у політичних промовах використовується звичайка лексика, не спеціалізована, оскільки це перешкоджає встановленню контакту і утримання уваги аудиторії.

5. Фатична функція пов’язана із встановленням та підтриманням контакту між співрозмовниками.

6. Естетична (поетична) – орієнтована насамперед на форму повідомлення, на те, як виражена думка,  оскільки політик також повинен слідкувати за виразністю свого мовлення [8, с. 12].

Висновки. Отже, розробка стратегії передвиборчої кампанії в умовах жорсткої політичної конкуренції потребує значної уваги та часу для розробки. Що стосується стратегії передвиборчої програми, то спочатку розробляється офіційна передвиборча програма певної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів. Таким чином, політична програма (передвиборча) – це перша настанова виражена у письмовій мові, а політична промова – це друга, третя і настанова т.д. політичного лідера, яка виражена в усній мові. Політична промова визначається своєю внутрішньою структурою, яка обумовлена змістом і функцією промови певного лідера політичної партії в конкретних суспільно-політичних умовах. Адже, чим адекватніше до дійсності виражаються політичні інтереси і чим якісніше це зображено, тим вищою є якість мови та її переконливість. Якщо ефективність впливу передвиборчої програми на виборців визначається її внутрішньо композиційною побудовою та семантико-стилістичними засобами впливу та переконання, то на якість та ефективність впливу політичної промови значною мірою впливає ще інтонаційна виразність мови політика, його міміка та володіння жестами. Політичні настанови – сукупність передвиборчої програми та політичних промов лідера певної партії, які виконують комунікативну, спонукальну, емотивну, метамовну, фактичну та естетичну функції з метою залучення підтримки виборців на чергових виборах.

 Список використаних джерел та літератури

  1. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія у культурному етнічному висвітленні [Текст] / Б. М. Ажнюк. – К.: Наукова думка, 1989. – С.134
  2. Бакумова, Е. В. К вопросу о коммуникативных типах политических лидеров [Текст] / Е. В. Бакумова // Основное высшее и дополнительное образование: проблемы дидактики и лингвистики. – Волгоград: «Политехник», 2000. – С. 77 – 81.
  3. Баранов, А. Н. Парламентские дебаты: традиции и новации [Текст] / А. Н. Баранов, Е. Г. Казакевич. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
  4. Бебик, В. М. Політологія для політика і громадянина [Електронний ресурс] / В. М. Бебик. – Режим доступу : www.URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-72.html. – Дата доступу: 30.01.13. – Назва з екрану.
  5. Вихованець, І. Нюанси слова (про мову лектора) [Текст] / І. Вихованець // Трибуна лектора. – 1976. – №2. – С. 44-45.
  6. Гаврилова, М. В. Политический дискурс как объект лингвистического анализа [Текст] / М. В. Гаврилова // Политические исследования. – 2004. – №3. – С. 127-139.
  7. Голуб, Н. Ораторська мова в дискурсивному аспекті [Текст] / Н. Голуб// Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2010. – №22 (209). – С. 5-14.
  8. Діденко, М. О. Політичний виступ як тип тексту [Текст]: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук / М. О. Діденко. – О., 2001. – 19 с.
  9. Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови. – Х.: Основа, 1993. – С. 256
  10. Burson, H. Beyond PR [Text]: Redefining the Role of Public Relations / H. Burson. – New York.: Randome House, 1990. – Р. 203
  11. Melvin L. Defleur, Everette E. Dennis Understanding Mass Communication [Text] / . – Boston.: Prentice-Hall, 1988. – Р. 406
  12. Pfeffer, J. Managing with Power [Text]: Politics and Influence in Organization / J. Pfeffer. – Boston.: Prentice-Hall, 1992. – p. 193-195.

 

Залишити відповідь