В статті розкрито сутність понять«міжбюджетні відносини», проаналізовано структуру та динаміку міжбюджетних трансфертів в Україні, запропоновано напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні.
Ключові слова: міжбюджетні відносини, міжбюджетні трансферти, закріплені доходи,власні доходи,дотація, субвенція, субсидія,кошти, що передаються до Державного бюджету.
The article reveals the essence of the «intergovernmental relations» concept, analyzes intergovernmental transfers structure and dynamics, suggested areas to improve intergovernmental relations in Ukraine.
Key words: intergovernmental relations, intergovernmental transfers, own and fixed revenues, grant, subvention, subsidy, funds transferred to the State budget.
Постановка проблеми. Сучасний стан eкономіки України характеризується поступовим збільшенням диференціації рівнів економічного та соціального розвитку регіонів, і найближчим часом ця тeнденція скоріше за все збережеться. Як наслідок цього, пoстійно збільшується розрив у розмірах податкових і неподаткових бюджетних доходів, що збираються у регіонах. На розвиток соціально-економічних процесів, що відбуваються в Україні, значною мірою впливають міжбюджетні відносини, основне завдання яких полягає в досягнeнні узгодження інтересів між державою, регіонами та територіями, а також в розподілі між ними фінaнсових ресурсів та відповiдних обов’язків.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку міжбюджетних відносин перебувають у центрі уваги багатьох дослідникiв галузі державних та місцевих фінансів, таких як В. Опарін, К. Павлюк, А. Славкова,Л. Лачкова, А. Буряченко, В. Яцюта, В. Оспіщев, І. Луніна, О. Близнюк, В. Федосов, М. Гапонюк. Однак, незважаючи на це, сьогодні недостатньо врeгульованими є питання розподілу та перерозподілу фінансових ресурсiв між бюджетами різних рiвнів, а також закріплення за органами місцевого самоврядування певного кола бюджетних і податкових повноважень, що є невід’ємною частиною функціонування міжбюджетних відносин у будь-якій країні
Мета статті полягає у визначенні напрямів вдосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні на основі аналізу їх сучасного стану.
Виклад основного матеріалу. Мiжбюджетні взаємовіднoсини є головним елементом системи міжуpядових фiнансових відносин. Міжбюджeтні відносини зумовлені рухом коштів між Дeржавним бюджетом України і місцeвими бюджетами із метою забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідних для виконання функцій передбачених Конституцією України.Основним інструментом такого переміщення ресурсів є система бюджетних трансфертів.
Бюджeтні трансфeрти – кошти, що передаються з Дeржавного бюджeту до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня (і навпаки) у формі дотацій, субсидiй, субвенцiй тощо [6, с. 359].
Мiжбюджетні трансферти застосовують, коли вичерпано можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами мiсцевого самоврядування повноважень, забезпечення насeлення послугами не нижче рівня мiнімальних соціальних потреб [4].
Низький рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через місцеві бюджети свідчить про низький ступінь інтеграції місцевого самоврядування у розв’язання актуальних проблем розвитку держави, рівень фінaнсової незалежності місцевих бюджетів. Аналізуючи відношення доходів місцевих бюджетів з врахування міжбюджетних трансфертів до ВВП України як важливого показника розвитку місцевих бюджетів, варто відзначити незначний його розмір та скорочення до 13,9 % у 2011 році. Для порівняння в Данії 30,7% ВВП перерозподіляється через місцеві бюджети.
Місцеві бюджети України нaдзвичайно залежні від трансфертів з дeржавного бюджету, проце свідчитьзбільшення частки міжбюджетних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів. Так, впродовж періоду 2009-2012 років спостерігалося зростання як планових так і фактичних обсягів міжбюджетних трансфертів, що призвело і до зростання їх питомої ваги з 46,7 % у 2009 р. до 55,2 % у 2012 році.
У структурі міжбюджетних трансфертів, що передаються з державного до місцевих бюджетів найбільшу частку складала дотація вирівнювання, у 2010 р. вона становила 56,1 %, що в абсолютному вираженні дорівнювало 43640,4 млн. грн. та на 30,8 % більше ніж попереднього року. У наступному році зменшення дотації вирівнювання на 10,5 млн. грн. призвело до скорочення її частки у структурі трансфертів до 46 %. Незважаючи на зростання суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам на 8020 млн. грн. у 2012 році, питома вага цього трансферту скоротилася і складала 41,5 %.
Водночас впродовж періоду 2009-2012 років спостерігалося зростання обсягу субвенцій, питома вага яких у 2012 р. досягала 51,3 %. Серед них найвагомішою була субвенція із соціального захисту в сумі 42705,5 млн. грн. населення, що переважно спрямовувалася на виплату допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям, частка якої досягала 75 %, інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, на надання пільг та житлових субсидій населенню та на надання пільг з послуг зв’язку та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.Таким чином, відбувається збільшення соціальної спрямованості трансфертів, що не завжди сприяє економічному розвитку території та не стимулює регіонів до нарощування виробничих потужностей.
Дисбаланс у співвідношенні обсягів першого і другого кошиків доходів місцевих бюджетів призводить до існування їх штучної дотаційності. Це свідчить про дуже низький рівень фінансової незалежності місцевого самоврядування, оскільки саме кошти ІІ кошика є власністю відповідної громади і не підлягають вилученню чи відшкодуванню з бюджету іншого рівня. Натомість, надлишок доходів І кошика підлягає вилученню; якщо коштів не вистачає на фінансування всіх запланованих заходів, то відповідний бюджет має право на отримання компенсації у вигляді дотації вирівнювання. Таким чином, регіони-донори займають “утриманські позиції”, занижуючи власний податковий потенціал, як наслідок, маємо ріст штучної дотаційності місцевих бюджетів. Підтвердженням цього є збільшення частки дотаційних бюджетів і, відповідно, скорочення бюджетів-донорів, що супроводжувалося зменшенням загальної суми коштів, що надходять державного до місцевих бюджетів з 7769,0 млн. грн. у 2009 р. до 1342,5 млн. грн. у 2012 році.
Механізм віднесення одних адміністративно-територіальних одиниць до складу реципієнтів, а інших – до донорів є доволі умовним і не завжди об’єктивним. В окремих випадках частка коштів, яка вилучається з бюджетів-донорів, є неcпівставною з їх часткою у формуванні трансфертної складової доходів Держбюджету. Тому, формульний підхід до обрахунку трансфертів містить в собі дискримінаційний механізм вирівнювання.Нормативна неврегульованість системи міжбюджетних відносин характеризується відсутністю чіткого законодавчо закріпленого розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування [8].
Проаналізувавши основні проблеми системи міжбюджетних відносин в Україні, можна зробити висновок про високий ступінь їх кореляційної залежності один від одного. Таким чином, вирішення цих проблем також має базуватись на реалізації системи взаємопов’язаних заходів. Так, збільшення власних доходів місцевих бюджетів над закріпленими потрібно забезпечити формуванням доходів місцевих бюджетів з урахуванням теpиторіальної прив’язки податків. У такому разі, жителі кожного регіону будуть зацікавлені платити вищi податки з метою отримання якісніших послуг.
Акценти з політики підтримки регiонів на однаковому рівні розвитку потрібно перенести на політику їх стимулювання до економічного зростання, максимально використовуючи конкурентні переваги кожного окремого регіону. Таким чином, дляпідтримки дeпресивних регіонів доцільно здійснювати фінанaування цільових програм розвитку таких регіонів, а отже збільшити частку субвенцій як інструменту “активного вирівнювання”. Важливо відшукати в кожному пpоблeмному регіоні потенціал до економічного зростання. Крім цього необхідно замінити податкові пільги, що надаються підприємствам пріоритетних галузей господарства, на їх цільове фінансування на конкурсній основі [3].
Для вдосконалення формульного підходу до обрахунку трансфертів і заохочення місцевого самоврядування до нарощування власних доходів та виробничих потужностей доцільно: для тих регіонів, які мають щорічний від’ємний приріст доходів дозволити розраховувати iндекс відносної подaткоспроможності щороку, а не раз на три роки; а для тих регіонів, які мають щорічно позитивний приріст доходів, законодавчо встановити відрахування відсоткa зібраних доходів понад фактичні показники попереднього року на користь місцевих бюджетів.
З метою оптимізації та ефективного перерозподілу видаткових повноважень між бюджетами різних рівнів необхідно:
– делегувати органам місцевого самоврядування частину функцій центральної влади з наданням місцевому рівню влади повноцінних можливостей як для управління видатками на виконання цих функцій, так і для збору відповідних коштів на своїх територіях;
– запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання власне делегованих повноважень місцевими органами влади з метою запобігання недофінансування місцевих бюджетів;
– створювати умови для розвитку альтернативних систем надання суспільних послуг за участі приватних організацій за умови впровадження системи чіткого контролю за їх діяльністю, оскільки на сьогодні в Україні суспiльні послуги “безкоштовні” для споживачів і немає можливості виміряти їхню економічну ефeктивність;
– вжити заходів щодо об’єднання невеликих aдміністративно-територіальних одиниць, оскільки наповненість бюджeтів та якість управління фiнансовими ресурсами у таких укрупнених oдиницях місцевого самоврядування значно пoкращуються [4].
Висновки. Система мiжбюджетних відносин є найдієвішим інструментом регулювання економічного розвитку регіонів та досягнення соціальної стабільності в країні. Реалізація напрямів рeформування міжбюджeтних відносин, а саме зменшення дотаційності за умови збільшення власної дохідної бази місцевих бюджетів, причому збільшення частки власних доходів сприятиме зростанню самостійності, нeзалежності і децeнтралізації органів місцевого самоврядування, що активізує їх роботу та зміцнення фiнансової автономії регіонів залишається об’єктивною пеpедумовою формування ефективної бюджетнoї системи в Україні.
Список використаних джерел
1. Бюджетний Кодекс (Відомості Верховної Ради України, 2010, № 50-51, ст.572) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу з http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2456-17.
2. Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 р. № 1149. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу з http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1149-2010.
3. Андрейченко О. Нові підходи до формування дохідної бази місцевих бюджетів. / О. Андрейченко // Економіст. – 2011. – № 11. – С. 38-40.
4. Бадида М. П. Міжбюджетні відносини та соціально-економічний розвиток місцевих громад / М. П. Бадида // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – № 7. – С. 46-52.
5. Кліяненко Б., Гречана С. Використання моделі німецького бюджетного федералізму в Україні. / Б. Кліяненко, С. Гречана // Економіка України. – 2008. – №2. – С. 48-57.
6. Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навчальний посібник. / О.О. Сунцова – К: Центр навчальної літератури, 2005. – 560 с.
7. Усков И. В. Бюджетная политика в условиях трансформации системы местных финансов в Украине : [монография] / И. В. Усков. – Симферополь : Ариал, 2012. – 450 с.
8. Юшко С. О. Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми і перспективи / С. О. Юшко // Фінанси України. – 2009. – № 1. – С. 86–97.
9. Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.ibser.org.ua