У статті аналізується нормативно правова база України, щодо механізму діяльності релігійних організацій, характеризується поняття «механізми діяльності релігійних організацій», визначаються перспективи оновлення законодавства України в даному напрямку.
Ключові слова: релігійні організації, механізми діяльності, стадії, інтереси, процес, законодавство, юридичне забезпечення.
The article analyzes the legal framework of Ukraine regarding the mechanism of a religious organization is characterized by the concept of “the mechanisms of religious organizations,” the prospects for renewal legislation of Ukraine in this direction.
Keywords: religious organizations, mechanisms of activity, stage, interests, process, legislation, legal support.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що будь-який процес, що відбувається в суспільстві, а зокрема й релігійний, повинен мати юридичний захист та забезпечення релігійних інтересів. Дієвість забезпечення цих владних приписів повинно керуватися через певні механізми діяльності влади й повинно бути виваженим, але аж ніяк не хаотичним, що має проявлятися на певних стадіях процесу. Отож, на для початку характеристики механізмів та стадій забезпечення свободи віросповідання потрібно дати визначення терміну, що таке механізми.
Зв’язок теми роботи з науковими працями та дослідженнями. Питанням механізмів забезпечення діяльності релігійних організацій висвітлено в працях Ярмоли Л. «Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в України», де безпосередньо виділяються стадії механізмів діяльності релігійних організацій та принципи законодавчого забезпечення механізмів діяльності організацій такого напряму в Україні. Цікавою є праця Шуби О. «Національне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: проблеми оновлення», де визначено проблеми забезпечення механізмів діяльності релігійних організацій та шляхи оновлення законодавчої бази в даному напрямку. Дослідження Чернія А. дає конкретне тлумачення терміну «механізми діяльності релігійних організацій», що не визначене в законодавстві.
Мета дослідження – визначити та проаналізувати механізми діяльності релігійних організацій в контексті законодавчої бази України, визначити напрямки правового регулювання механізмів діяльності релігійних організацій та вивчити проблеми оновлення національного законодавства в плані впровадження нових механізмів роботи організацій такого напряму роботи.
Виклад основного матеріалу дослідженя. Механізмами забезпечення свободи віросповідання є певна реалізація з боку влади приписів, які вона задекларувала в законі для захисту та забезпечення свободи віросповідання, свободи вибору релігії та свободи совісті [1, c.259]. Отож, ці механізми, фактично покликані сприяти перш за все конституційним моментам захисту прав людини і громадянина. Однозначно вчені юристи зараз дискутують над питанням скільки стадій має складати процес забезпечення реалізації віросповідання його захист оскільки нічого, з точки зору філософії, в державі не може бути хаотичним та одноетапним.
Першою стадією механізму забезпечення віросповідання є те, що Україна проголосила, закріпила і визнала це право в нормативно-правових актах та створила гарант для забезпечення цих прав особі та громадянину на законних підставах.
Друга стадія полягає у створенні певних органів влади, які б стояли на захисті даного права і забезпечували його дієвість. Однак у цьому питання науковці розходяться і говорять, що ті функції які покладені на органи влади не виконуються і нівелюються їх завдання. Прихильником цієї думки є Л.Ярмол, в своїй статті «Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні» зазначає, що «Держкомрелігій не здійснює контролю за додержанням законодавства України про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації. Такий контроль здійснюють натомість місцеві ради та їх виконавчі комітети» . На нашу думку це дійсно так, оскільки діяльністю релігійних організацій займаються органи місцевого самоврядування, бо вони фактично є первинною ланкою, яка взаємозвязуючим та представницьким органом між державою та людиною та й стежить за діяльністю певної релігійної організації саме та рада чи адміністрація на якій вона розташована. Однак чинне законодавство про місцеві органи виконавчої влади та місцеве самоврядування безпосередньо цей контроль не передбачає. Звичайно, що виникає ряд питань для чого тоді такий орган, як Держкомрелігій і, які питання він вирішує. На це дано відповідь в тій же статті Л. Ярмол, яка зазначає про те, що повинно бути в ідеалі діяльності такого органу «У Держкомрелігій утворюються: експертна рада за участю представників наукових установ, учених-релігієзнавців та фахівців інших галузей, яка забезпечує проведення релігієзнавчої експертизи; наукова рада та інші дорадчі, консультативні органи» [ 2 с. 146].
Третім етапом є доступність для народу актів юридичного змісту, що проходить через етапи розуміння і сприйняття їх кожним громадянином й усвідомлення ним того факту, що для нього надається певний ряд можливостей свободи вибору віросповідання. Така доступність актів робить їх можливим для громадян через офіційні тлумачення Конституції та інших нормативних актів компетентними на те органами та науковцями певного рівня, які пишуть з приводу певних питань коментарі де тлумачать певну статтю фактично надаючи її простого мовленнєвого змісту для сприйняття кожним.
Четвертою стадією є звичайно тривалий і складний процес реалізації й здійсненні свого права людиною і громадянином на засадах конституційності та моральних приписах суспільства. Саме дана стадія є важкою і неоднозначною, оскільки процес реалізації полягає не тільки в вільному спілкуванні на релігійну тематику, сповідуванні і захисті будь якої релігії, що фактично могло б і не констатуватися у законодавстві, а й надає можливість з боку держави забезпечення навчання в духовних закладах, можливість виховання молодіжна релігійних засадах, що включає успадкування певних релігійних цінностей та переконань на засадах, яких повинна виховуватися молодь.
Наступною стадією є забезпечення з боку законодавства певних гарантій захисту й підтримка забезпечення вільного вибору віросповідання. Ця стадія трактується на створенні норм права, які б посилювали захист свободи віросповідання і вказували, яка ж поведінка з боку певних суб’єктів є девіантною та тягне до виникнення певних прецедентів, яка поведінка є правомірною. З іншого боку саме компетентні органи, повинні проводити зустрічі та запобігти своєю діяльністю певних порушень, які саме стосуються вільного вибору релігійної орієнтації та віросповідання. Також, держава зараз пропагує саме просвітницьку діяльність, яка має бути спрямована на те, що через певні організації релігійного впливу людині можна вказати на чисто моральні аспекти дотримання закону, які ґрунтуються на повазі до інших громадян та на задоволенні їхніх переконань заради збереження певних цінностей [3, c. 151].
Шостою стадією є чітке й безпосереднє встановлення механізмів та засобів юридичного впливу, яке чітко визначене й задеклароване в законі з певними формами впливу. На даний момент виділяють адвокатські, парламентські та органи контролю над дотриманням цих прав.
Аналізуючи і розглядаючи стадії механізмів юридичного забезпечення віросповідання ми можемо виділити окрему мету даних механізмів – це забезпечення через органи державної влади контролю над дотриманням вільного віросповідання та вибору релігії.
Система релігійних цінностей – це така одиниця, яка існує фактично окремо від держави, але повинна чітко співпрацювати з нею й бути не віддаленою. Церква і релігія має обопільний зв’язок не тільки через дотримання чи недотримання певних законів і закріплення в законах свободи совісті віросповідання [3, c. 151]. Особа може дотримуватися всіх законів, але не сповідувати жодної з релігій й бути противником всіх організацій. Головне не це, бо найважливішим є те, що церква повинна наблизити до себе тих хто навіть є противником її, а держава через механізми та засоби забезпечення й реалізацію певних юридичних і владних приписів, якими наділив їх народ повинна забезпечити зближення особи і церкви не на засадах примусу, а на засадах добровільності.
Цікавим і неоднозначним є питання діяльності Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (далі – ВРЦ) утворена за ініціативи Президента України Л.Д. Кучми у грудні 1996 р. як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган з метою об’єднання зусиль релігійних та відповідних громадських організацій з національно-духовного відродження України; координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами; участі в розробці поточних та дострокових прогнозів з питань державно-церковних відносин і проектів нормативних актів з цих питань; здійснення комплексних добродійних заходів.
ВРЦ функціонує при Державному департаменті України у справах релігій на засадах рівності й рівноправ’я, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх діючих у межах Конституції України релігійних організацій, і є незалежною від будь-яких політичних партій, рухів, інших громадських формувань та їх керівних центральних органів.
ВРЦ не втручається у внутрішні справи релігійних і громадських організацій, у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, іншими актами законодавства та міжнародними договорами України у тій частині, що стосується релігійних організацій [4, c. 145].
Основні завдання Ради:
– обговорення актуальних питань релігійного життя та підготовка взаємоузгоджених пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно свободи совісті та релігійних організацій;
– об’єднання зусиль релігійних організацій у добродійній діяльності;
– сприяння міжконфесійному взаєморозумінню та злагоді;
– активізація участі релігійних організацій у духовному відродженні України, зміцненні гуманістичних засад суспільства;
– організація та проведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосування і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації;
– сприяння всебічному висвітленню релігійного життя в Україні за допомогою засобів масової інформації.
Для забезпечення виконання своїх завдань ВРЦ:
– входить до центральних і місцевих державних органів, а також до керівних органів громадських і релігійних організацій з відповідними пропозиціями;
– одержує в установленому порядку від органів державної влади усіх рівнів інформацію з питань, які виносяться на розгляд Ради;
– звертається за потрібною інформацією до керівних органів громадських і релігійних організацій;
– залучає до роботи на громадських засадах релігієзнавців, експертів-правників, інших фахівців з питань, що виносяться на розгляд Ради;
– приймає звернення до громадськості;
– використовує для підготовки питань, що виносяться на розгляд Ради, теоретичні розробки відповідних релігійних, громадських чи державних інституцій, інші матеріали інформаційного, консультативного чи рекомендаційного характеру;
– створює на громадських засадах робочі групи з актуальних напрямів діяльності (відродження духовності, морального виховання, експертно-консультативної роботи, добродійництва та милосердя, міжцерковної злагоди, видавничої діяльності та зв’язків із засобами масової інформації тощо).
До складу ВРЦ на добровільній основі входять керівники (повноважні представники) релігійних центрів – керівних органів діючих в Україні релігійних об’єднань (конфесій), статути яких зареєстровані в установленому порядку.
Підставою для вступу до складу Ради є заява релігійного об’єднання (конфесії), яку розглядають члени Ради на своєму засіданні. Вихід релігійних об’єднань (конфесій) зі складу ВРЦ вільний [2, c. 300].
Основною формою роботи є засідання, що проводяться за потреби, але не менше одного разу на квартал. На засідання можуть запрошуватися з правом дорадчого голосу представники релігійних центрів, які не увійшли до складу Ради, а також представники відповідних державних органів чи громадських організацій.
Головують на засіданнях члени Ради почергово. Засідання вважається правомочним, якщо це повідомлення усім членам Ради повідомлені і на ньому присутні більше половини її членів.
ВРЦ приймає ухвали, що мають рекомендаційний характер. Ухвали вважаються прийнятими, якщо рішення ухвалено усіма керівниками (повноважними представниками) релігійних організацій – членів Ради, шляхом консенсусу. Отже можна прийти до висновку, що механізми діяльності релігійних організацій мають велике значення для розвитку і захисту прав і інтересів людей, що входять до тієї чи іншої релігійної організації.
Висновки, що зроблені в результаті дослідження. Отже, в Українській державі закон є далеко не досконалим, через прогалини в знаннях законодавців і через неможливості людиною передбачити і охопити всіх явищ, які може не задекларувати закон. 1 все ж таки існування закону є часто хаотичним й таким, що не може існувати без механізмів його реалізації. Крім влади державного і недержавного характеру ми можемо апелювати до внутрішнього ставлення самої людини і виділяти такий «механізм» забезпечення законодавчої ініціативи, як людська совість і поступливість, вміння жити у певній організації й прагнути до об’єднання.
Список використаної літератури
1. Релігієзнавство України. Релігієзнавча наука років незалежності: колективна монографія в 2 кн. / За науковою редакцією Колодного А. – К.: Укр. Асоціація релігіє знавців, 2010. – 258 с.
2. Черній А. Релігієзнавство: навч. посібник / А. М. Черній, А. І. Лахно. – К. : Вид – во Європ. ун – т, 2004. – 386 с.
3. Шуба О. Національне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: проблеми оновлення / О. Шуби // Релігійна свобода. – 2002. – №6. – С. 151-155
4. Ярмола Л. Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в України / Л. Ярмола // Проблеми юридичного закріплення свободи совісті та релігійних організацій. – 2002. – № 6. – С. 144-148.