УДК 811.161.2ʼ42
Діброва О.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Стаття присвячена особливостям лінгвопоетики образу матері в збірці «Сива ластівка» сучасного українського поета Бориса Олійника. Виявлено специфічні риси метафор Бориса Олійника, зроблена спроба лінгвістичної інтерпретації метафоричних одиниць на позначення образу матері.
Ключові слова: метафора, образ Матері, семантика, мовна картина світу.
This article is devoted to the peculiarities of lingvopoetical image of mother in the book “The Gray-Haired Swallow” of modern Ukrainian poet Borys Oliynyk. Specific features of metaphors Boris Oleynik get revealed, and an attempt is done to interpret metaphorical linguistic units to describe the image of mother.
Key words: metaphor, image of mother, semantics, language world model
Статья посвящена особенностям лингвопоетики образа матери в сборнике «Сива ластівка» современного украинского поэта Бориса Олийныка. Выявлены специфические черты метафор Бориса Олийныка, сделана попытка лингвистической интерпретации метафорических единиц для обозначения образа матери.
Ключевые слова: метафора, образ Матери, семантика, языковая картина мира.
На початку 60-х років ХХ століття слідом за Ліною Костенко та Дмитром Павличком на творчу ниву вийшли такі письменники: Іван Драч, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Володимир Коломієць, Ірина Жиленко, інші молоді та завзяті, цих поетів прийнято називати шістдесятниками. До цього покоління належить поет Борис Олійник.
Творче зростання Бориса Олійника відбувалось досить стрімк–о. Родом з країв полтавських – може сказати про себе поет і сказати з гордістю. Звідти він, де «чорнозем плодючий, наче жінка»[4:18], де історія глибока ясними глибинами, де в людей «на золоті обжинки завжди напохваті зі сміху литий серп»[4:18].
Він чи не єдиний у сучасній українській поезії автор, який створив не кілька віршів, циклів чи поем, а написав цілу книгу про матір.
Світлій пам’яті своїх батьків Марфи Никонівни та Іллі Івановича присвятив Борис Олійник збірку «Сива ластівка». Смерть матері змушує сина замислитися над її долею, згадавши все їхнє життя. З рядків поезії, які входять до збірки, поволі постає образ простої селянської жінки. Нелегка доля судилася матері: під час війни бідувала з малою дитиною, рано овдовіла, отримавши на чоловіка похоронку. Увесь тягар післявоєнної відбудови ліг на її плечі, за безкінечною роботою і клопотаннями ніколи було вгору глянути. Мати для поета – носій простих й одночасно вічних моральних істин.
Мета цієї наукової статті є виявлення специфічних рис Олійникової метафори, в основу якої покладено концепт «материнство», спроба лінгвістичної інтерпретації метафоричних одиниць на позначення образу матері.
Актуальність роботи зумовлена посиленням інтересу сучасної української лінгвістики до когнітивного аспекту дослідження мови, до з’ясування, яким чином мова інтерпретує світ, реалізуючи ментальні особливості нації та систему її цінностей. Відповідно до цього важливим і необхідним є завдання скласти якомога повніше уявлення про мовну картину світу матері, що можливе лише за умови детального вивчення конкретних фрагментів.
Читаючи поезії Бориса Олійника, ми замислилися, чому так багато в літературі написано про матерів, про батьків взагалі. На нашу думку, це питання майже риторичне: всі ми різні, це зрозуміло, але кожен з дитинства пам’ятає тепло та турботу матерів, ця тема близька і зрозуміла усім. І, напевне, не тільки усе сказане зумовлює увагу до образу матері в літературі усіх часів та народів. Любов сина чи доньки до матері відображує любов до всього роду, безперервний зв’язок поколінь у межах нації, тож не можна любити народ, не шануючи своїх батьків, так само і любов до батьків неодмінно вливається в більшу ріку – у любов до народу.
Важливою реципієнтною зоною метафоричних проекцій у поезії була людина. Д.С.Лихачов зазначав: «Людина завжди є центральним об’єктом літературної творчості. У співвідношенні із зображенням людини перебуває все інше: не тільки зображення соціальної дійсності, побуту, а й природи, історичної мінливості світу тощо. У тісному контакті з тим, як зображується людина, знаходяться і всі художні засоби, які використовує письменник» [3, с.3].
У процесі еволюції художньої свідомості і поетичного мислення митці поступово переходили від зображення людини до вираження її внутрішнього світу, осмислення його у зв’язку з природою та соціумом. Концепти внутрішнього світу людини, а також тіло, його частини і функції, життя, смерть, доля постійно перебували в центрі метафоризаційних процесів української поезії ХХ ст. [2, с.172-173].
Власне концепт МАТЕРИНСТВО як смислове ядро мовної особистості матері у свідомості жінки поступово набуває нових концептуальних нашарувань, збільшується його об’єм та конкретизується зміст, трансформується структура. У тематичному репертуарі матері переважають такі концептуальні сфери (КС), які безпосередньо пов’язані з появою дитини: КС ПІКЛУВАННЯ, КС МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ, КС ХВИЛЮВАННЯ. Таким чином, перелічені КС можна вважати індивідуальними когнітивними домінантами мовної особистості матері, адже вони займають важливе місце в мотиваційній системі мовної особистості, слугують орієнтирами її поведінки. Як комунікативні, так і когнітивні чинники індивідуального дискурсу тісно пов’язані з ключовими емоціями та їхніми комплексами – почуттями, тобто з емотивними домінантами мовної особистості [1, с.36].
Мати для дитини є першоджерельним та незмінним носієм соціокультурних якостей. З образом матері пов’язане формування менталітету як певного образу мовомислення, що психогенетично та лінгвістично формується з дитинства. Дитячі віршики, казки, колискові пісні – усе це дитина сприймає від матері, тому Борис Олійник створює ірреальний хронотоп за допомогою метафор, зазначаючи, що тепер бабуся своїх онуків у сон поведе по казках.
Феномен материнства – один з магістральних в українській літературі. Одвічно людство зверталося і звертається в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині – до матері, уславлюючи її благословенне ім’я.Саме цю думку обстоює у своїх поезіях Б. Олійник. Любов до слова, до рідної землі дається нам у дитинстві через колискові пісні, які співає нам мати « А вона до всіх до них – піснею» [5, с.50], через казки «І ми вертаєм… у вічну казку… до матерів» [5, с.59] та ту турботу й ласку, яку вона нам дає.
Поєднуючи в межах художньо-семантичної символіки «і срібло на травах, і золото на колосках» [5, с.25], Б. Олійник акцентує увагу на динаміці життя, тобто на етапах життєвого шляху матері, зазнаючи його початок та надаючи ваги зрілому вікові у вигляді золотого колоска, коли людина досягла звершень та надбань.
Немає меж хвилюванням матері за своє чадо «І тривога їй кригою пада на серце…» [5, с.13], мовно-художня репрезентація тривоги в значенні криги, бо відчуття холоду, зальодянілості на серці – це дуже неприємне та важке відчуття.
Здатність розпізнавати людей: їх характер, вдачу включає в себе безліч напрямків, як психологічних, так і фізіологічних. Про людину багато може розповісти його жести, хода, риси обличчя, улюблені кольори в одязі. Однак одним із найкрасномовніших джерел інформації про людину є її очі – дзеркало душі. Всі стародавні трактати говорять про те, що вивчення людини треба починати саме з очей. І це не випадково, адже більшу частину інформації людина сприймає візуально.
У поетичному мовленні спостерігається явище дехотономії: очі-квіти, очі-думи, очі-листя: «На кожну мою удачу В очах твоїх мідь цвіте» [5, с.35] очі матері асоціюються з квітами, а саме з їх цвітінням – це явище, яким можна безкінечно милуватися, які набувають мідного відтінку,а вироби з міді відрізняються красою золотистих тонів, а також властивістю блиску; «На високих вітрах зашумить українська тополя Голубими листками моїх і твоїх очей» [5, с.40] співвідношення з листям, причому вказуючи на голубий колір очей та схожість матері та сина; «О, як ти (мати) мене голубиш Очима столітніх дум!» [5, с.35] з думами – складали думи учасники й очевидці подій, тобто багатий життєвий досвід був у неньки за плечима.
Серце матері відображає мудрість почуттів на противагу мудрості голови. Немає точнішого приладу, яким можна відчути стан і почуття своєї дитини, де б вона не знаходилась, навіть у космосі: «Мати вірить не дуже професорським викладам: Ще ж немає од серця точнішого приладу»[5, с.13].
Художньо-поетичне наповнення рядків: «Коли мене зрадить рух — /Ти візьмеш мене на крила /Своїх обережних рук» [5, с.35] символізує захист, беручи під свою опіку; «Над очима клала дашком долоні – / Ждала-виглядала» [5, с.48] комплекс дій по відношенню до своєї дитини, спрямованих на його благополуччя.
У культурі кожного народу існують концепти, що можуть дати уявлення про всю культуру, представити найосновніші особливості етносу, їх називають ключовими концептами культури. Деякі фітоніми здатні розповісти про Україну завдяки наявним у структурі концептів образним, поняттєвим та символічним значенням. «Старіють важко: матері — як верби» [5, с.78] дуже часто верба вживається з епітетами «стара, сива», символізуючи стару печальну жінку, матір, вдову, що пройшла нелегкий життєвий шлях, повний болю і втрат, посивіла з горя, має трагічну долю.
Але не тільки ці концепти представляють Україну, важливим є також вишня, дуб, тополя, яблуня, троянда, жито, пшениця: «Похитнулася, мов колос, / Без ридання і молитв, / Тільки сивим квітом коси / Материні зацвіли…» [5, с.32] колос в значенні величності, яке виняткове своєю значимістю, тобто для сина матері.
У художньо-семантичній площині поезії Б.Олійника виокремлюються орнітоніми, які розповідають про Україну завдяки наявним символічним значенням. «Ти від лютої зими / Затуляла нас крильми, / Прихилялася/
Теплим леготом, /Задивлялася білим лебедем…» [5, с.5] лебідь – символ Божественного; білий лебідь – символ Сонця і Добра, краси і вірного кохання. Як «святий птах», він наділений незвичайно чистою і величною красою, в якій поєднуються сила і ніжність, пристрасть і духовність, вірність і жертовність. «Дивом-казкою/ За віконечком, – / Сива ластівко,/ Сиве сонечко» [5, с.5] ластівка — це символ весни, провісниця доброго. Вірять, що там, де ластівка зліпить собі кубельце, — буде щастя. От і для сина найбільше щастя бути поряд з матір’ю. Також простежуються такі орнітоніми:«Наша мати – сивая горлиця»[5, с.50], які використовуються для пестливого звертання до жінки.
Створюючи мовний образ матері поет застосовує метафоричний порівняльний зворот разом із епітетами. Перед читачем постає усміхнена мати. «Вона усміхнулась, красива і сива, як доля» [5, с.26].
Простежується поетична концептуалізація астронімів, а саме сонця та зорі: «Дивом-казкою/ За віконечком, – / Сива ластівко,/ Сиве сонечко» [5, с.5], «Тільки ж ти, немов зоря, / Даленієш в небеса»
[5, с.5] сонце – є джерелом життя, втіхи, радості. Мати освітлює шлях, як те сонечко, та веде за собою у життя.
Символічне-безсмертя, яке піднімає Борис Олійник у цій поезії, розроблена по-новому: поет ніби нагадує читачам, що безсмертя можна досягти не тільки шедеврами мистецтва чи науковими відкриттями, але й добрими справами. Так, мати назавжди залишається безсмертною у своїх дітях, стаючи «замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки»[5, с.26].
Вербальний ряд поезії простежує дієслівні метафори посіяла літа, прибрала планету, послала споришу, навчила дітей, які поетично передають життєвий шлях матері. Який присвячений не тільки своїм онукам і дітям, а й усьому людству.
Складну метафору тихо пішла за межу поет вживає, щоб оспівати безсмертя матері, а відтак і безсмертя всього роду [5, с.26]. Також використовує ефімістичний образ, не називаючи негативне слово – смерть.
Семантикою суму, сповнені рядки, у яких мати махнула рукою, а потім летіли у вись рушники, залишивши материнську імперативну настанову, “Лишайтесь щасливі”! [5, с.26].
Висновки. Унаслідок проведених наукових спостережень дійшли висновку: для поета мати була і лишається найсвятішим образом, вічною зорею і теплим сонцем, ласкавою ластівкою і роботящою бджілкою.
Отже, мовний образ матері характеризується рисами, які відрізняються від творів інших письменників. Стиль Б. Олійника оригінальний, у найкращих творах поета немає зайвих, естетично недосконалих рядків, скрізь у них пульсує жива думка, а слово поета красномовне, побудоване за допомогою влучних метафор, епітетів та порівнянь.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бондаренко Я.О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей: комунікативно-когнітивний аспект: Дис… канд. филол. наук: 10.02.04 / КНЛУ – Київ, 2002. – 248 с. 2. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХст.: монографія / Лариса Кравець. – К. :ВЦ «Академія», 2012. – 416с.
3. Лихачев Д.С. Человек в литературе Древней Руси / Д. С. Лихачев. – [3-е изд.]. – М.:Наука, 2006. –202с. 4. Олійник Б.І. Вибрані твори:У 6т. – К.:ПТФ «Просвіта», 2007–Т.2: Камінь з душі. – 223с. 5. Олійник Б.І. Вибрані твори:У 6т. – К.:ПТФ”Просвіта”, 2007–Т.4: Сива ластівка. –96 с.