ІНТЕРАКТИВНА МЕТОДИКА У КОНТЕКСТІ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

УДК 811.151’265’68’406

О.А. Каніболоцька

Запорізький національний університет, Запоріжжя

 

Стаття присвячена дослідженню ефективності використання інтерактивних методик у контексті комунікативного підходу до вивчення іноземної мови у вищій школі. Аналізується процес формування іншомовної комунікативної компетенції студентів із залученням інтерактивних технологій.

Ключові слова: комунікативна компетенція, інтерактивні технології, іноземні мови, вища школа.

Статья посвящена исследованию эффективности использования интерактивных методик в контексте коммуникативного подхода к изучению иностранного языка в высшей школе. Анализируется процесс формирования иноязычной коммуникативной компетенции студентов с привлечением интерактивных технологий.

Ключевые слова: коммуникативная компетенция, интерактивные технологии, иностранные языки, высшая школа.

The article deals with the effectiveness of interactive methods in the context of the communicative approach to language learning in higher education. The process of forming foreign language communicative competence of students involving interactive technologies is presented in this article.

Keywords: communicative competence, interactive technologies, foreign language high school.

Сутність, зміст, мета навчання іноземної мови у вишах полягає в оволодінні студентами вміннями іншомовного спілкування. У зв’язку з цим, важливим напрямком організації навчальної діяльності з формування іншомовної комунікативної компетенції студентів є залучення сучасних технологій навчання та різних типів навчання. Саме ефективність організації процесу навчання іноземних мов у навчальних закладах, сучасний комунікативний підхід до визначення змісту навчання, використання відповідних сучасних методів і новітніх технологій, обґрунтованість мети навчання кожного з урахуванням категорії тих, кого навчають іноземної мови, основні напрямки реалізації ідеї «озброєння» молодого покоління соціокультурними знаннями, уміннями і навичками володіння іноземними мовами створюють реальну можливість використання мови як засобу інтеграції до міжнародної спільноти.

У педагогічній та методичній літературі описано чимало типів організації навчання за рівнем активності студентів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо. Е. Голант поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно від участі слухачів у навчальній діяльності. Звісно, термін «пасивне» є умовним, адже будь-яка організація навчального процесу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – студента, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Е. Голант використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності слухачів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості [19, с. 45].

В пасивній моделі навчання студент виступає в ролі «об’єкта» навчання, він повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому викладачем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких студенти лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування). Студенти, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань. Активна модель навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність студентів. Студент виступає «суб’єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з вчителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від студента до викладача і навпаки, що розвивають творче мислення. До активної моделі навчання відноситься інтерактивне навчання.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх студентів. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Процес організації інтерактивного навчання створює умову для використання інтерактивних технологій, які є порівняно новим, творчим, цікавим підходом до організації навчальної діяльності студентів. Такі терміни як “педагоічна технологія” й “педагогічна техніка” з’являються     вже на початку 20-х років минулого століття у працях відомих педагогів (В. Бехтєрєва, І. Павлова, А. Ухтомського, С. Шацького). Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії 1930-х років як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Одні науковці розуміють під терміном «технологія» управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності студентів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети  тощо. Для технологічного навчання обов’язковим є постійний зворотній зв’язок.

Не зважаючи на давню історію, в сучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальні технології. Деякі дослідники налічують близько 300 дефініцій цих термінів, які різняться не лише за формою, а й за змістом, що в них вкладається. У свою чергу Є. Азімов, під поняттям «технологія» розуміє сукупність прийомів роботи викладача та слухачів, яка забезпечує досягнення мети навчання мові та оволодіння мовою [1, с. 448]. Одні науковці розуміють під терміном «технологія» управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності слухачів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети, тощо. На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють два принципові моменти: гарантія остаточного результату й проектування майбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія – набір процедур, які поновлюють професійну діяльність вчителя, і гарантують запланований остаточний результат. Технологія, на відміну від методики, не припускає варіативності, з неї не можна викинути жодного елемента.

Існує дуже багато технологій інтерактивного навчання, але їх кількість продовжує збільшуватись завдяки тому, що кожен вчитель може розробити та запровадити власний інтерактивний метод (звісно подбавши про його доцільність та ефективність). Серед існуючих інтерактивних технологій найбільше вирізняються такі як: «карусель», «акваріум», «дерево рішень», «броунівський рух», «діалог», «коло ідей», «синтез думок», тощо. У процесі навчання іноземних мов використовується цілий ряд інтерактивних технологій, які є свого роду «універсальними» технологіями, як наприклад: а) «коло ідей» (мета якого залучити всіх учнів до обговорення запропонованої проблеми); б) «акваріум» (мета якого залучити учнів до роботи в малих групах); в) «навчаючи навчаюсь» (має на меті залучити учня/учнів до свого роду гри «я – учитель і навчаю інших»); г) «мікрофон» (ця технологія має на меті активізувати учнів по черзі (або хаотично) відповідати на запитання, коментувати репліки іншого (подібно сучасним телевізійним ток-шоу); д) «крісло автора» (мета якого формувати і підвищувати самооцінку) та інші..

В якості інтерактивних прийомів навчання іноземної мови широко використовують цілий ряд технологій, які були відомі раніше у рамках інтенсивної методики, як наприклад: технологія «кластера» (синонімічно – «карти понять»), технологія «асоціограми», технологія «порівняльна діаграма», технологія «пазла» (англ. puzzle – загадка, головоломка), технологія «цілеспрямованого читання», технологія «двочастинного щоденника, тощо. Серед перелічених технологій у практиці навчання іноземних мов особливо широко і ефективно використовується інтерактивна технологія «кластера», метою якої є активізація пізнавальної діяльності учнів, розвиток пам’яті, мислення і мовлення.

Неоднозначність у підходах до розкриття змісту інтерактивного навчання, різноманітні підходи до класифікації технологій, завдяки яким реалізується ідея інтерактивного навчання, мають загальнотеоретичний, концептуальний характер. У методиці навчання іноземних мов, зокрема у змісті «Нового словника методичних термінів й понять» за Є. Азімовим, міститься тлумачення термінів інтерактивне навчання, інтерактивні методи навчання, інтерактивні засоби навчання, інтерактивний, інтерактивний діалог, інтерактивний режим, інтеракція [1, с. 217]. У тлумаченні зазначених термінів чітко виражено зміст терміну «інтерактивний» в різних сполученнях із урахуванням і орієнтацією на специфіку його використання у процесі навчання іноземних мов.

У характеристиці інтерактивних методів навчання зазначається, що інтерактивний метод є одним із сучасних методів, які базуються на інтеракціонізмі – одній із найпопулярніших концепцій у сучасній соціальній психології. У рамках цієї концепції пропонується розуміння соціальної взаємодії людей як міжособистісної комунікації, особливістю якої визнається здатність розуміти один одного. Саме такий підхід реалізується у процесі інтерактивного навчання, що базується на взаємодії студента із навколишнім середовищем. При такому підході студент – повноцінний учасник процесу, зміст якого є джерелом поповнення його знань, умінь та навичок.

Характерними рисами інтерактивного навчання є взаємонавчання. Кожен студент одночасно є викладачем по відношенню до інших членів групи, він допомагає подолати труднощі, пояснює, дає зразки мовлення. В останні роки взаємне навчання в методиці іноземної мови має назву «навчання у співпраці». Взаємодія у мовленні, тобто участь у бесіді, діалозі, уміння знайти вербальні засоби розпочати, підтримати чи завершити бесіду є наступна характерна риса інтерактивного навчання. Інтерактивне навчання іноземної мови базується на взаєморозумінні між окремими комуні кантами в процесі комунікативного спілкування. Взаємодія у мовленні досягає мети лише при взаєморозумінні. Із зазначеного витікає, що твердження окремих викладачів про те, що інтерактивне навчання іноземній мові типове лише для навчання усного мовлення (діалогу, полілогу, аудіюванню, бесіді) не є оправданим, оскільки у контексті змісту характеристик інтерактивного підходу в навчанні іноземних мов з позицій лінгвопсихологічних засад особливого розгляду заслуговує питання ефективності використання інтерактивної методики у навчанні письмових видів мовленнєвої діяльності (читанні і письму). У першому прикладі читач вступає в інтеракцію із змістом тексту, в другому – з потенційним читачем.

Інтерактивне навчання (ІН) успішно реалізується не лише завдяки взаємоспілкуванню, взаєморозумінню між комунікантами в різних режимах, а й завдяки використанню інтерактивних засобів навчання, таких як: інтерактивна дошка, електронний підручник, мультимедійні диски, електронні навчальні програми, ресурси мережі Internet і ін..  Інтерактивність базується на психолінгвістичному принципі взаємопов’язаності і взаємообумовленості всіх видів мовленнєвої діяльності. Визначаючи існування різних методів у сучасному процесі навчання іноземних мов, доцільно відзначити, що в цьому процесі провідне положення посідають інтерактивні методи, які в рамках комунікативно-орієнтованого підходу мають на меті: а) створити атмосферу навчання, при якій студент почуває себе комфортно і вільно; б) стимулювати інтерес того, хто навчається, пробудити у нього бажання практично використовувати іноземну мову, а також потребу до навчання, що і є реальним досягненням успіху в оволодінні дисципліною; в) активізувати діяльність студента і таким чином зробити його головною дійовою особою, яка активно і рівноправно взаємодіє з іншими студентами, як учасниками комунікативного навчального процесу; г) створювати ситуації, при яких викладач не є центральною фігурою; д) завдяки використанню інтерактивних прийомів переконати студентів, що вивчення і оволодіння іноземною мовою в значній мірі залежить і пов’язано з його особистими інтересами; е) сформувати в студентів вміння працювати над мовою самостійно і творчо.

Таким чином, одним із провідних принципів навчання іншомовного спілкування у вищій школі є формування в студентів мотивації до вивчення іноземної мови, до оволодіння мовленнєвою компетенцією, що неможливо без взаємодії і взаєморозуміння. Завдання використання інтерактивних технологій полягає  в тому, щоб кожне заняття зробити цікавим, щоб воно спонукало студентів до активної роботи на занятті і творчої активної роботи вдома.

Література

  1. Азимов Э.Г. Новый словарь методических терминов (теория и практика обучения языкам) / Э.Г. Азимов, А. И. Щукин. – М. : «Икар», 2009. – 448 с.
  2. Куріцина М.   «Відчуй себе інтелектуалом!»: Інтеактивні технології  в розвитку творчих здібностей / М.Куріцина // Освіта . – 2005. – № 9. –      с. 4 – 5.

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь