УДК811.161.2’373’2

Т.М.Агібалова

м. Харків, Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди

         У статті досліджується специфіка репрезентації єгипетського культурного простору в драматичному доробку Лесі Українки. Аналізуються лінгво-естетичні домінанти, що формують інтелектуальний базис мовотворчості письменниці.

         Ключові слова: єгипетський текст, інтелектуалізація літературної мови, культурний простір, художньо-семантична площина, концептуальна картина світу, онім, історико-культурний контекст.

         В статье рассматривается специфика репрезентации египетского культурного пространства в драматическом наследии Леси Украинки. Анализируются лингво-эстетические доминанты, формирующие интеллектуальный базис словесного творчества писательницы.

         Ключевые слова: египетский текст, интеллектуализация литературного языка, культурное пространство, художественно-семантическая плоскость, концептуальная картина мира, оним, историко-культурный контекст.

         The article deals with the specificity of representation of The Egyptian Cultural Space in Lesya Ukrayinka’s dramaturgic  heritage. The linguo-aesthetic dominants that form an intellectual basis of authoress`s literary works are analyzed.

         Key words: The Egyptian Text, intellectualization of literary language, cultural space, artistic-semantic level, conceptual picture of the world, onim, historical-cultural context.

      На сучасному етапі розвитку когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології мова розглядається як інтелектуальне надбання, естетичний вимір буття етносу, об’єктиватор національної ментальності. Лінгвальна інтерпретація культурних кодів відображає процес моделювання специфічних рис національного світосприйняття на всіх рівнях мовної системи. У зв’язку з цим у центрі уваги науковців знаходяться не окремі фрагменти мовленнєвої діяльності особистості, а генезис мовомислення індивідуума як інтерпретація моделі інтелектуального конструювання світу (Ю. Степанов, Н. Арутюнова, С. Єрмоленко, Л. Шевченко, Л. Мацько, Л. Ставицька, Л. Лисиченко, О. Маленко, К. Голобородько, В. Калашник, О. Тараненко, О. Селіванова та ін.).         Принцип дослідження мовних явищ як культурних феноменів зумовив  зростання інтересу науковців до вивчення процесів інтелектуалізації літературної мови, об’єктивованої  в персоніфікованому слові, — в зв’язку з концептуальною картиною світу митця. Письменницька мовотворчість осмислює й вербально естетизує парадигматику всесвіту; досвід, знання, культурна пам’ять етносу є «своєрідною формулою володіння світом, якою й користується митець, розвиваючи її й наповнюючи новою культурологічною сутністю» [6].  Світогляд, психотип автора визначають предмет зображення і відповідно до цього коло номінацій і їх семантичне наповнення. Л. Лисиченко наголошує, що мова поетичного твору як інтелектуалізована діяльність є наслідком не штучного «надумування», а глибинних процесів селекції мовного матеріалу, яка залежить від внутрішнього світу письменника, зумовленого культурно-історичними, соціальними факторами, психічними основами особистості [2, 168]. У такому аспекті актуальним є дослідження специфіки лінгвальної актуалізації культурної пам’яті людства (закладеної в інтелектуальні коди античності, Давнього Сходу, біблійні притчі) в ідіолекті Лесі Українки, адже диференційними ознаками її словотвірної практики були саме естетизм, інтеграція нових виражальних можливостей мовлення, пошук нових словотвірних моделей, нюансування значення тощо. 

      Аналіз мовної фактології показав, що однією із ключових парадигм в  лінгвософії письменниці є її єгипетський текст, що, на думку дослідників, відноситься до категорії надтекстів, у його асоціативно-смисловій структурі функціонує ряд самостійних тематичних художніх площин [1, 3, 4]. Орієнтальний акцент у творчості письменниці виявляється цілком закономірним на тлі світового захоплення східним мистецтвом у Європі та Росії на межі ХІХ — ХХ століть. Зокрема, це стосується хронотопу Єгипту, в чому очевидним є прагнення освоїти непізнаний, незнайомий світ. Перебування в дуальному культурному континуумі східної країни —як доби фараонів, так і сучасного письменниці —«об’єднало зорове, слухове, вербальне сприйняття світу, знаного доти за писемними джерелами та музейними пам’ятками» [4, 136]. Мета нашої дослідження — виявити специфіку репрезентації єгипетського тексту в драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі», що об’єктивує коло етичних та історико-філософських інтересів авторки: культура давніх цивілізацій, тема неволі, моральний вимір особистості.

          Екзотичний східний простір твору об’єктивується низкою лексичних одиниць, орнаментованих «єгипетським настроєм»: літо, гаряче сонце, спека, полуднева змора, сухе марево, розпечений пісок, пальми, гаряче каміння, раби, пустеля, Ніл, мул, піраміди, саркофаги, храми, статуї фараонів, зарослі папірусу та лотосу, глиняні тиковки для питної води; актуалізується онімами: 1) іменами на означення героїв єгипетскої міфології та представників пантеону богів: Ра, Горус, Озіріс, Ізіда, Фта, Тот, Нейт, Аммон; 2) словами на позначення  міфічних істот: Апіс, Анубіс.

         Художньо-семантичний модус Єгипту в лінгвософії Лесі Українки розкладається на дві паралелі: 1) втілення естетизму оспіваного у ліричних творах та епістолярії Єгипту золотавого — екзотичної країни Давнього Сходу, що органічно пов’язується з міфопоетикою Півдня: ототожнюється з Сонцемяквогняною сферою, яка несе у собі зародок усього живого, з перемогою над Темрявою, величчю богів, розливом Нілу, що дає життя витонченій красі лотосів і папірусів, жовтогарячим кольоративом пустелі, Безсмертям, Вічним, Прекрасним; 2) Єгипет — «країна неволі» — інший світ, в якому культ загробного життя возводить страждання в абсолют, у провідну властивість суттєвого буття у всіх його виявах; Сонце спалює все живе навколо і ототожнюється з апокаліптичним Молохом, вимагає жертвоприношення, розпечений пісок, зловісний гарячий вітер,  сльози й тяжка праця аж до кривавого поту випалюють душу людини на сонячнім престолі Ра і перетворюють її на раба.

         У драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі» актуалізація художньо-семантичної площини Єгипет-Південь подається в двох основних вимірах. Перший — це східна країна, що має: 1) відповідне географічне розташування, ландшафтні та кліматичні характеристики: залита сонячним світлом полудневим, площа в околиці Мемфіса [5, 242]; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом [5, 242]; маревом, тремтячим від спеки [5, 242]; багна, позосталі від нільської поводі [5, 242]; полуднева змора давить усіх [5, 242]; 2) менталітет, релігійні святині та предмети культу: велетенські постаті богів [5, 242]; се хата Ра, оселя Озіріса, / притулок для мандрівниці Ізіди, / колиска Горусу, спочивок Фта [5, 244]; майстерня Тота, Апісовий хлів, Анубіс, Нейт, Амон домують тута [5, 244]; Я будував би храми / по-своєму, я б видумував нові / емблеми для богів [5, 245]; 3) певну соціально-класову ієрархію: полуднева змора давить усіх — і рабів і доглядачів [5, 242]; накаже перше цар, жерці присудять, / а потім він будує, що звелять [5, 245]; 4) артефакти, що ідентифікують епоху та етнос:  А знаєш, я б ховав у пірамідах, / скажу тобі по правді, не царів, / а всіх, що добрії діла робили [5, 246]; Я б, може, просто гору обтесав / і в ній попробивав без ліку ходів, / і саркофагів тисячі поставив [5, 242]; Ото була б новітня піраміда, / якої світ ще не видав! [5, 242].

         Друге художнє втілення образу Єгипту — «країна неволі», в якому сонце не живить, а висушує груди, спалює і пригнічує тіло й душу, людина є рабом рабів, а храм стає могилою, — розкривається в індивідуально-художньому осмисленні Сонце — Страждання, Смерть: Робітники <…> падають, як мертві, спати ницьма або горілиць на розпеченім піску [5, 242]; сонце блищить на спітнілих лобах  [5, 242];  одежа мов палає відблиском гарячого проміння —  раби не чують, сплять важким сном, що розпирає їм груди спішним, нерівним диханням  [5, 242]; увесь засмічений присохлим пилом [5, 242]; Голос його хрипкий, змордований,  сам він неначе непритомний [5, 242]. В антитезі, що полягає в протиставленні двох світів, у синтезі позитивних та негативних конотацій, розкривається ідейний задум Лесі Українки: подати узагальнений образ поневоленої людини, душевні муки якої «завуальовані» маревом, «присипані» розпеченим піском, «залиті» брудними водами Нілу та «прикрашені», як на смертному одрі,  лотосами та папірусом. Контрастивна семантика мовних одиниць  збагачує єгипетський текст важливими символічними константами.

         Сонце — предмет релігійного культу в Давньому Єгипті, але промені його завдають страждання людині. Якщо в поезіях Сонце часто лагідне (в житті Лесі Українки асоціація з теплим краєм завжди мала зв’язок, по-перше, з полегшенням хвороби, по-друге, з культурними пам’ятками давніх цивілізацій, з величним Сфінксом, загадковою архітектонікою ієрогліфів на «дарах річок» — папірусах), то в драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі» осмислення письменницею образу сонця як сили, що спричиняє хвороби і смерть, об’єктивується парадигмою таких мікрообразів: піски, засохлий бруд, багнисті зарослі, спітніле чоло, висохлі груди, знесилене, сухорляве тіло раба, одежа, засмічена присохлим баговінням, шкарубка від засохлого мулу, важкий сон, спішне, нерівне дихання, скипіле серце.

         Вербалізація образу раба акумулює у формі риторичних питань параметральні категорії, що позначені здебільшого високим ступенем метафоричності і виводять на перший план імпліцитний модус висловлювання: 1) соціальний коментар тяжкого становища людини в країні неволі: Чи ти на сонці не печешся зраня / до вечора? [5, 242];          2) опис фізичного болю, спричиненого важкою працею: Чи спина не болить? Чи голову не ломить? [5, 242]; 3) філософське потрактування страждань поневоленої особистості: Ти з кришталю? Ти мідяний? [5, 242]; Хто в сім клятім краю / те відає, навіщо нас мордують? [5, 243]; Ношу болото на прокляту цеглу /  і   сам стаю болотом, сам з душею! [5, 243]; Нічого, так і треба, / я мушу знать, що я тут раб рабів [5, 243]; 4) морально-етичний дискурс у апелюванні до власного Я індивідуума, що визначає його духовний потенціал: Ти камінь чи людина? [5, 242]; 5) історико-світовий підтекст, закладений у формулу «Там, де закінчується раб, починається людина»: Ще не обридло бабратися в фарбах / так, як мені в болоті? [5, 242].

         Одним із ключових елементів інтелектуальної картини світу Лесі Українки є образ храму. В драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі» інтерпретація авторкою синергетики недобудованого святилища, що вимагає крові й людських життів, розкривається в художньо-семантичній площині Храм — Безглузде сховище мерців. Мовна фактологія демонструє, що у тлумаченні цього лінгво-культурного знака Леся Українка досягає енциклопедичного рівня дефініювання денотата і подає: 1) географічно-просторові відомості: площа в околиці Мемфіса; на заході вона переходить у справжню пустелю [5, 242]; на сході її оточують зарослі папірусу та лотосу [5, 242]; 2) розмір і детальний опис зовнішньої форми споруди та її частин: величезна будова, ще не скінчена: колонади, подекуди, ще без капітелів, але поставлені по виразному плану, мури з барвистими малюнками, ще пократовані сіткою помічничих ліній, велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах, а декотрі і зовсім ще без голів [5, 242]; 3) історичний ракурс: багна, позосталі від нільської поводі [5, 242]; Се чиста нільська повідь  [5, 242]; 4) відомості про те, хто і як будував храми, з якого матеріалу вони зроблені:  Гурти робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду для неї з багнистих зарослів, інші, під наглядом будівничого, вивершують колони, кладуть перші вінці стелі, різьбярі й малярі заходжуються ретельно коло покрас і статуй [5, 242]; 5) соціальний коментар становища рабів, що возводять на площі величезну будівлю: Ой, спати, спати, спати хоч хвилину, / бо вже не видержу! [5, 242]; Ну, втомився, / ну, фарба, ну, болото — що ж такого?!! [5, 242]; 6) конотативнісмисли, створені засобами синонімічного ряду просторових номенів і вкладені Лесею Українкою в уста  гебрея: Нехай би се був дім, чи там дворець, / чи хоч темниця, клуня, стайня, хлів, / а то — каміння купа величезна, / поставлена стовпами, бовванами, / довготелесими — який в тім глузд? ! [5, 243]; 7) міфопоетичний (релігійний) зріз просторового континууму, ускладнений синонімічним рядом просторових номенів: То так неначе царство, в ньому се, / що ми будуємо, є мов дворець, / се хата Ра, оселя Озіріса, / притулок для мандрівниці Ізіди, / колиска Горусу, спочивок Фта, / майстерня Тота, Апісовий хлів, / Анубіс, Нейт, Амон домують тута [5, 244].

         Аналіз лексичного матеріалу дає підстави стверджувати, що в драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі» чітко підкреслена дуальність образів ґрунтується  на антагонізмі лінгвем на позначення вертикального та горизонтального просторів. Перший орнаментований позитивними конотаціями і викликає асоціативні зв’язки із величною архітектонікою землі Сфінкса:  величезні колонади, увінчані капітелями, статуї колосальних богів з емблемами на головах, стовпи, високі боввани, храми, піраміди, гори, другий — негативними, бо передає високий ступінь культурного регресу, що його спричиняє людині поклоніння стлілим трунам і богам «з невикінченими емблемами на головах, а декотрі й зовсім ще без голів» [5, 242]: багна, позосталі від нільської поводі, болотна жижа та мул на одежі, вода, яку не можна пити, тому треба всюди носити з собой глиняні тиковки, розпечена на сонці площа, що переходить у пустелю,  тремтячі від спеки піски пустелі.

         Висновки. Аналіз мовної фактології доводить, що єгипетський текст Лесі Українки дає ключі до вирішення питання: яке значення мають для становлення цивілізації фізична і духовна свобода  або несвобода людини. Роль письменниці в інтелектуалізації української літературної мови полягає у використанні прийомів і способів мовного моделювання дійсності, що дозволяють досягти багаторівневості в структурі художнього образу. Глибина мовно-культурної потенції імпліцитних смислів  зумовлена інтелектуальними інтенціями авторки поєднати індивідуально-авторську інтерпретацію з науковим дискурсом, що дозволяє утворити багатовимірну модель явища або реалії, витлумачити її історико-географічний контекст, глибинний філософський зміст, естетичну значущість, функціональні характеристики, зовнішню (або внутрішню) форму. Перспективи  подальшого дослідженнявбачаємо в укладанні словника мовно-естетичних символів єгипетського тексту Лесі Українки.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Козлітіна О.І.          Орієнтальні міфологічні традиції у творчості Лесі Українки / О.І. Козлітіна // Учені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Серія : Філологія. Соціальні комунікації. — Т. 24 (63). — № 1. Ч. 2. — 2011.  — С. 234 – 239. 

2.     Лисиченко Л.А. Ці невичерпні глибини мови : монографія / Л.А. Лисиченко. — Х., 2011. — 304, [4] с.

3.     Маленька  Т.  Орієнтальна  поезія  Лесі  Українки:  від  романтизму  до  модернізму / Т.Маленька // Слово і час. — 2001. —№ 6. — С. 28– 33 .

4.     Огнєва О. Східні стежини Лесі Українки. Статті та матеріали / О. Огнєва. — Луцьк : Волинська книга, 2007.— 236 с.

5.     Українка Леся. Зібрання творів : у 5 т. / Леся Українка. — К. : Держлітвидав, 1951 – 1956. — Т. 2. — 1951. — 683 с.

6.     Черевченко О.М. Ідіостиль Ю.Клена у контексті інтелектуалізаторських мовних традицій українського неокласицизму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / О.М. Черевченко.—К., 2001. — 18 с.