Фінансове забезпечення бюджетних установ та шляхи його удосконалення

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті визначено сутність та форми фінансового забезпечення бюджетних установ, а також розроблено рекомендації щодо його удосконалення в сучасних умовах.

Ключові слова: бюджетна установа, фінансове забезпечення, кошторисне фінансування, спеціальний фонд бюджетних установ, фінансовий контроль.

Постановка проблеми. Бюджетні устaнови є юридичними особaми, які нaдaють немaтеріaльні послуги для зaдоволення соціaльних, культурних тa інших потреб суспільствa. Вони є мaтеріaльною гaрaнтією реaлізaції нaйвaжливіших конституційних прaв громaдян (нa освіту, медичне обслуговувaння, соціaльне зaбезпечення тощо). Тaкі устaнови є некомерційними, тобто основною метою їх діяльності є нaдaння послуг нaселенню крaїни, a не отримaння прибутку.

Фінaнсувaння діяльності бюджетних устaнов здійснюється зa рaхунок коштів держaвного тa місцевих бюджетів, які нaдaються їм нa основі зaтвердженого кошторису. Проте нa сьогоднішній день більшість бюджетних зaклaдів мaють незaдовільний стaн фінaнсувaння, брaк грошових коштів для оновлення мaтеріaльно-технічної бaзи. Нa їх діяльність негaтивно впливaють обмеженість джерел формувaння фінaнсових ресурсів тa жорсткa реглaментaція нaпрямків їх використaння. Сaме тому виникaє об’єктивнa необхідність підвищення ефективності використaння фінaнсових ресурсів, що знaходяться у розпорядженні бюджетних устaнов.

Крім того, ефективність використання бюджетних коштів набуває особливого значення при обмеженості державних ресурсів, тому вдосконалення фінансового забезпечення бюджетних установ є актуальним і потребує детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми фінансового забезпечення бюджетних установ посідають чільне місце у працях таких вітчизняних науковців, як С. А.Буковинський, О. П. Кириленко, В. М. Опарін, К. В. Павлюк, О. Р. Романенко, Л. Д. Сафонова, О. О. Чечуліна, С. І. Юрій, Боголіб Т. М., Бумбар Г. І., Волкова Н. В., Даниленко Л. І., Затонацька Т. І. та інші. Надбання названих вчених є значним внеском в теорію, методологію та організацію фінансування різних галузей бюджетної системи, а також у вирішення питань щодо вдосконалення її фінансового забезпечення.

Проте варто зауважити, що в сучасній фінансовій літературі України питання фінансування бюджетних установ розглядалися вченими лише за окремими галузями господарювання із застосуванням тих чи інших форм та методів. Проте, на наш погляд, недостатньо висвітленими залишаються питання економічної природи процесу фінансування загальнодержавних цілей, відсутня єдина позиція щодо форм і методів фінансування бюджетних установ, недостатньо дослідженими є питання реформування бюджетного фінансування в умовах ринкової економіки.

Мета дослідження полягає в дослідженні теоретичної сутності процесів фінансування бюджетних установ, визначенні форм та методів такого фінансування та обґрунтуванні шляхів його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетні установи – це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету [1].

На сьогоднішній день успішне функціонування бюджетних установ має надзвичайно важливе значення, оскільки вони створюються державою для досягнення соціальних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей стосовно охорони здоров’я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, розв’язання суперечок і конфліктів, надання юридичної допомоги, а також за іншими цілями, спрямованими на досягнення суспільних благ. Виконання поставлених завдань неможливе без належного фінансового забезпечення діяльності бюджетних установ.

В. Федосов вважає, що фінансове забезпечення – це структурна підсистема фінансово-кредитного механізму, система джерел і форм фінансування розвитку економічної та соціальної сфер суспільства. Воно здійснюється в трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування [10, с. 33].

Н. Карпишин наголошує, що у діяльності суб’єктів ринку дуже рідко використовують лише одну форму фінансового забезпечення, а в більшості випадків оптимально поєднують різні форми. Кожен економічний суб’єкт формує власну модель фінансового забезпечення, якою визначає склад і структуру джерел фінансування й відповідні форми руху коштів [4, с. 28].

У діяльності бюджетних установ найчастіше поєднуються такі форми фінансового забезпечення: бюджетне фінансування, самофінансування, благодійництво та спонсорство.

Проте традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення бюджетних установ є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, – лише додатковий фінансовий ресурс. Тому основною формою фінансового забезпечення бюджетних установ виступає бюджетне фінансування.

Вітчизняна економічна енциклопедія дає таке визначення бюджетному фінансуванню: це – надане в безповоротному порядку грошове забезпечення, виділення (асигнування) коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов’язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утримання державних організацій.

О. Василик зазначав, що бюджетне фінансування — надання юридичним особам із державного бюджету фінансових ресурсів у вигляді безповоротних безоплатних коштів та інвестицій на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону й інші громадські потреби.

Поділяючи позицію згаданих науковців можна зробити висновок, що бюджетне фінансування – це одна з форм фінансового забезпечення, що полягає у виділенні коштів на утримання закладів, установ і організацій, виконання певних програм і реалізацію певних заходів з відповідного бюджету.

Бюджетне фінансування, як інструмент механізму виконання бюджету, базується на наукових принципах, до яких належать:

–    плановість – всі державні витрати закріплені у відповідних планово-фінансових актах;

–    цільове спрямування коштів – кошти плануються, відпускаються і використовуються на суворо визначені цілі;

–    безповоротність та безвідплатність фінансування державних витрат, ефективне використання бюджетних коштів – мають на меті одержання суспільно-необхідних результатів при мінімальних витратах фінансових ресурсів;

–    фінансування в міру виконання планів – базується на забезпеченні асигнувань фактичних витрат і на конкретних цілях;

–    фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності;

–    постійний контроль за витрачанням бюджетних коштів [2, с. 331].

Функціонувaння мехaнізму бюджетного фінaнсувaння пов’язaне з використaнням його різних форм і методів. У вітчизняній фінaнсовій літерaтурі виділяють тaкі форми бюджетного фінaнсувaння:

1)  бюджетні інвестиції, які можуть здійснювaтись у вигляді фінaнсувaння кaпітaльних вклaдень, проектного фінaнсувaння конкретного інвестиційного проекту тa придбaння чaстки aкцій чи прaв учaсті в упрaвлінні підприємством;

2)  бюджетні кредити – це нaдaння коштів з бюджету суб’єктaм підприємництвa нa поворотній і плaтній основі; вони відрізняються від бaнківських кредитів дещо нижчим рівнем процентних стaвок і більш пільговими умовaми;

3)  кошторисне фінaнсувaння, яке ознaчaє виділення бюджетних aсигнувaнь нa основі спеціaльного плaново-фінaнсового документу – кошторису, визнaчaє у безповоротному і безоплaтному порядку обсяги коштів нa фінaнсувaння певних об’єктів (прогрaм, зaходів) з визнaченням їх цільового признaчення і розподілом зa окремими періодaми фінaнсувaння;

4)  держaвні трaнсферти – це невідплaтні й безповоротні плaтежі з бюджету юридичним і фізичним особaм, які не признaчені для придбaння товaрів чи послуг, нaдaння кредиту aбо нa виплaту непогaшеного боргу [8, с. 100].

Основною і найпоширенішою формою бюджетного забезпечення є кошторисне фінансування, що полягає у виділенні бюджетних коштів установам соціально-культурної сфери, оборони й управління в межах їхніх кошторисів доходів і видатків.

Процес кошторисного фінансування здійснюється внаслідок об’єднання грошових коштів, отриманих з двох основних каналів. Перший – це грошові кошти, отримані через механізм бюджетного фінансування, зміст якого полягає в односторонньому спрямуванні бюджетних коштів – від держави до суб’єктів господарювання. Обсяг цих коштів відображається у загальному фонді кошторису бюджетної установи.

Через другий канал надходять грошові кошти, отримані внаслідок некомерційної діяльності, яка здійснюється бюджетною установою самостійно. У цьому випадку фінансові відносини виникають між бюджетною установою і господарюючими суб’єктами та фізичними особами, а отримані результати відображаються у спеціальному фонді кошторису.

Як свідчить практика, в повному обсязі, за рахунок загального фонду бюджету, бюджетні установи забезпечують видатки на виплату заробітної плати, стипендії, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування. А недостатність або взагалі відсутність бюджетних асигнувань на утримання матеріально-технічної бази установ призводить практично до повного фізичного та морального зносу наявної техніки, обладнання, устаткування.

У цій ситуації стабілізація витрат за допомогою засобів, спрямованих на економію коштів не дасть необхідного ефекту. Як показує досвід розвинутих держав необхідним є щорічне збільшення витрат. А за обмеженості бюджетних коштів та мінімальних нормативів бюджетного фінансування досягнути його можна шляхом залучення різних позабюджетних джерел фінансування, які на сьогодні стають все більш поширеними, про що свідчить стала тенденція збільшення питомої ваги спеціального фонду в загальній сумі видатків.

Одним з додаткових джерел фінансування для бюджетних установ можуть бути доходи від діяльності створених на їх базі спеціальних структурних підрозділів, що передбачено Статутом. Прикладами таких структур, наприклад для закладів освіти, можуть бути підсобні господарства (теплиці, у яких вирощується розсада овочів і квітів, зоокуточки, де розводяться акваріумні рибки) або навчально-виробничі майстерні, у яких виготовляються меблі, інструменти, інвентар, іграшки. Можуть бути створені також навчально-методичні, консультаційні, спортивні центри, курси тощо [6, с. 190].

Поповнити спеціальний фонд можна і за рахунок введення в експлуатацію площ тих будівель, що не використовуються через відсутність коштів на проведення капітальних та поточних ремонтів.

Одним із джерел власного фінансування бюджетних установ є також отримання допомоги від спонсорів та меценатів. Проте розвиток спонсорських зв’язків, пошук меценатів, інших подібних джерел залучення позабюджетних коштів в Україні серйозно стримується податковою політикою, що реалізує в основному фіскальні функції, а також фінансовою неспроможністю значної частини підприємницьких структур і низьким рівнем добробуту населення країни.

Розглядаючи спонсорство з боку підприємницьких структур, зазначимо, що сьогодні в Україні немає фінансових стимулів до здійснення спонсорських акцій. Щоб пожертвування бюджетним установам, а також добродійним організаціям, які спрямовують частину коштів на потреби освіти, здоров’я, соціального захисту стали регулярними, слід створити комплекс умов. Перша умова – звільнити добродійні внески від податків. Друга умова – меценати-засновники можуть проконтролювати, куди конкретно витрачаються кошти, що виділяються ними. Зарубіжний досвід засвідчив, що для цього добре підходить така організаційно-правова форма, як добродійний фонд (недержавна некомерційна організація) [9].

Варто зазначити, що покращення фінансового забезпечення бюджетних установ можливе не лише за рахунок пошуку додаткових джерел фінансування, але й шляхом ефективного використання наявних. Для забезпечення цього формування та використання фінансових ресурсів має підлягати достатньому фінансовому контролю.

За своєю економічною сутністю фінансовий контроль – це комплекс заходів, що вживаються законодавчими і виконавчими органами влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ, для забезпечення законності та ефективності формування, володіння та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів держави, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та громадян, а також успішного досягнення поставлених цілей у сфері фінансів [3, с. 42].

Фінансовий контроль є, з одного боку, засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком, а з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. За його допомогою можна запобігти нецільовому використанню коштів, незаконному списанню матеріальних цінностей, проведенню зайвих виплат внаслідок завищення обсягу та вартості затверджених потреб, заниженню в обліку вартості активів. Збережені за рахунок ефективного контролю кошти можна використати на компенсаційні та заохочувальні виплати працівникам, проведення ремонтних робіт, матеріально-технічне забезпечення установи тощо. Проте щоб впливати на діяльність бюджетних установ та їх фінансове забезпечення фінансовий контроль має бути ефективно організований на державному рівні.

Недостатній розвиток державного фінансового контролю в Україні спричинений не відсутністю його інституціональної структури, а слабкістю теоретичної та методичної бази, недоліками в організації процесу контролю. Однією з проблем, які існують на сьогодні у системі фінансового контролю України є те, що досі не розроблено системного підходу і чіткого переліку бюджетних правопорушень, що на практиці призводить до вільного трактування цього терміна як з боку контрольних органів, так і підконтрольних об’єктів. У законодавчих актах тільки загально окреслено поняття «бюджетне правопорушення», що в багатьох випадках унеможливлює застосування відповідних стягнень та покарань до порушників. Також не вироблено механізму встановлення ступеня відповідальності за бюджетні правопорушення.

Тому, необхідно посилити положення щодо відповідальності за порушення фінансової дисципліни. Для цього слід розробити та затвердити відповідний правовий акт, який би містив повне визначення терміну «бюджетне правопорушення», конкретний перелік бюджетних правопорушень та міру відповідальності щодо кожного з них. Це частково унеможливить ухилення від покарання осіб, відповідальних за фінансові махінації.

Актуальним залишається також питання чіткого розподілу завдань контролюючих органів у державі, оскільки прослідковується дублювання функцій органами державного фінансового контролю. Крім того, виникає ситуація коли окремі сфери державних фінансів можуть досить слабо контролюватися, а інші, навпаки, підпадають під надмірний контроль зі сторони відповідних служб. Це досить часто заважає основній діяльності установ. З цією метою слід чітко розмежувати функції і повноваження контрольних органів, визначивши їх основні завдання, регламентувати відносини між суб’єктами та об’єктами контролю, встановити відповідальність уповноважених посадових осіб та затвердити сказане вище на законодавчому рівні. Також слід оптимізувати кількість суб’єктів, що здійснюють контроль за використанням бюджетних коштів, а витрати на їх утримання повинні оправдовувати себе. Всі ці заходи дозволять з меншими затратами виявляти порушення у використанні коштів та вчасно їх ліквідовувати, тобто покращувати фінансове забезпечення установ [5, с. 144].

В Україні фінансовий контроль значно зосереджений на поточному контролі. У практичній діяльності його застосовують переважно як засіб силового впливу на суб’єкти господарювання усіх форм власності. Світова практика розвинутих країн довела ефективність іншого підходу: контроль не заради контролю, а контроль як механізм ефективного управління. Державний контроль, що обмежується перевіркою законності й цільового використання бюджетних коштів, є неефективним; головною проблемою органів фінансового контролю є те, що вони фіксують допущені порушення, тоді як їх потрібно передбачати й попереджати.

Тому, у процесі переходу до ринкових відносин дедалі важливішу роль відіграє превентивний фінансовий контроль. Він здійснюється на етапі розгляду i прийняття рішень з фінансових питань. У зв’язку з цим доцільно було б залучати органи державної фінансової інспекції до здійснення попереднього контролю на стадії формування кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, або уповноважити фінансові органи та органи Державної казначейської служби здійснювати, крім поточного, ще й попередній контроль за формуванням фінансових ресурсів бюджетних установ та організацій [3, с. 186].

Для забезпечення відповідними органами оперативного контролю за цільовим, повним та раціональним використанням коштів бюджетними установами необхідна повна інформація, яку отримують за допомогою даних бухгалтерського обліку. Показники обліку служать для проведення усестороннього аналізу з метою вибору ефективних методів бюджетного фінансування, уникнувши при цьому можливих ризиків.

На сьогоднішній день більшість бюджетних установ використовує для ведення електронного обліку програми Excel та Word. Проблемою є те, що жодна із вказаних програм не дає можливості вести бухгалтерський облік як систему: на їх базі можливо лише виконання певних функцій (формувати аналітичні показники і документи, відображати господарські операції, планувати доходи і видатки тощо не як систему, а як окрему операцію). Звичайно, для управління та контролю бюджетними установами цього недостатньо.

З метою більш раціонального використання фінансових ресурсів бюджетними установами необхідним є удосконалення технології обліку й опрацювання економічної інформації, представлення її у систематичному, повному вигляді для прийняття управлінських рішень. Такі зміни у технології вимагають застосування нових знань, сучасних методів, що на даному етапі можливо при впровадженні автоматизованих інформаційних технологій, що дозволяють не тільки зменшити об’єм часу на обробку економічної інформації, але й сприятимуть підвищенню якісного рівня всього облікового процесу, використанню в повному обсязі наявного ресурсу бюджетних установ [7, с. 197].

Висновки. Отже, фінансове забезпечення діяльності бюджетних установ є необхідною умовою виконання поставлених перед ними завдань. Як складова фінансово-кредитного механізму, воно здійснюється в трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Основною формою фінансового забезпечення бюджетних установ виступає бюджетне фінансування, що являє собою надання в безповоротному порядку коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов’язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утримання державних організацій. У свою чергу, серед форм бюджетного фінансування найпоширенішою є кошторисне фінансування, що передбачає виділення бюджетних коштів установам в межах їхніх кошторисів доходів і видатків. Складовими кошторису є загальний та спеціальний фонд. У загальному фонді відображаються асигнування з бюджету, яких в основному вистачає на поточні видатки. Тому необхідним напрямком діяльності бюджетних установ має стати залучення власних коштів, тобто поповнення спеціального фонду. Джерелами для цього можуть бути доходи від діяльності створених на їх базі спеціальних структурних підрозділів, введення в експлуатацію наявних приміщень та залучення спонсорської допомоги. Крім поповнення спеціального фонду фінансове забезпечення бюджетних установ можна покращити шляхом запобігання зловживань з наявними фінансовими ресурсами, а для цього потребує вдосконалення контроль за їх формуванням та використанням. Для вдосконалення державного фінансового контролю та підвищення його ефективності, в першу чергу, необхідно покращити теоретичну базу, а саме законодавчо визначити сутність бюджетного правопорушення, їх конкретний перелік та міру відповідальності щодо кожного з них, що унеможливить ухилення відповідальних осіб від покарань. Також задля уникнення дублювання функцій органами державного фінансового контролю необхідно чіткого розподілити їх завдання та функції. З метою попередження порушень у діяльності бюджетних установ необхідно більшу увагу приділити попередньому контролю. Крім того, якісному контролю за формуванням доходів і видатків бюджетних установ, забезпеченню ефективності використання фінансування та економії грошових і матеріальних ресурсів сприятиме запровадження автоматизованої системи обліку з використанням сучасних програмних продуктів.

 Список використаних джерел

  1. Бюджетний кодекс України № 2456-VI від 8 липня 2010 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua
  2. Василик О. Д. Бюджетна система України / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К. : Центр учбової літератури, 2004. — 544 с.
  3. Вацик Н. Необхідність вдосконалення державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів / Н. Вацик // Галицький економічний вісник. – 2010. – №3(28).- С.184-190
  4. Карпишин Н. І. Фінансове забезпечення охорони здоров’я в реалізації державних функцій на ринку медичних послуг: Дис. … канд. екон. наук: 08.04.01. / Н. І. Карпишин — Тернопіль., 2006. — 168 с.
  5. Коломоєць В. Г. Перспективи розвитку державного фінансового контролю / В. Г. Коломоєць // Управління розвитком. – 2011. – №2(99). – С. 143-145.
  6. Курець В. С. Напрями вдосконалення системи фінансування закладів шкільної освіти в Україні / В. С. Курець // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. — 2010. — № 1. — С. 187—192.
  7. Осмятченко В. О. Бухгалтерський облік в умовах застосування інформаційних технологій / В. О. Осмятченко. – К. : КНЕУ, 2010. – 263 с.
  8. Ткачук Н. М. Фінансування бюджетних установ: теоретична сутність, форми і методи / Н. М. Ткачук, В. О. Кравчук // Наука і економіка. – 2010. – № 2 (18). – С. 99-105.
  9. Тягушева О. Г. Державне управління фінансового забезпечення розвитку освітньої системи України [Електронний ресурс] / О. Г. Тягушева. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr/du/2009_3/files/DU309_49.pdf.
  10. Федосов В. Бюджетний менеджмент: [Підручник] / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь