У статтi простежується взаємозв’язок самоставлення у юнацькому вiцi з рiзним рiвнем тривожностi. Також з’ясування основних особливостей, структури i будови самоставлення особистостi та виявлення особливостей переживання тривожностi в юнацькому вiцi.

Ключовi слова: самоставлення, тривожнiсть, юнацький вiк, самооцiнка.

В статье прослеживается взаимосвязь самоотношения в юношеском возрасте с разным уровнем тревожности. Также выяснение основных особенностей, структуры и строения самоотношения личности и выявления особенностей переживания тревожности в юношеском возрасте.

Ключевые слова: самоотношение, тревожность, юношеский возраст, самооценка.

The article deals with the correlation between self-attitude in adolescence and various levels of anxiety. It also finds out the main features, structure and the constitution of the self-attitude of the person and identifies the peculiarities of experiencing anxiety in adolescence.

Keywords: self-attitude, anxiety, adolescence, self-esteem.

Постановка проблеми. На сучасному етапi розвитку психологiчної науки проблема самоставлення людини є досить актуальною. Через свiдоме ставлення до себе, людина може реально впливати на хiд свого життя i життя iнших людей, розумно органiзовувати процес та передбачати життєвi подiї, їх результати. Вiд цього залежить подальший розвиток iндивiда. Але кожен етап життя людина переживає з вiдчуттям тривоги. Саме тривожнiсть лежить в основi багатьох психологiчних труднощiв. Сучасне українське суспiльство характеризується нестабiльнiстю як в економiчнiй сферi, так i в полiтичнiй, соцiальнiй. На ґрунтi цього у молодого поколiння значно пiдвищується рiвень тривожностi, який, на нашу думку, негативно впливає на самоставлення у юнацькому вiцi.   У зв’язку з чим тема нашого дослiдження є актуальною.

Аналiз робiт, присвячених вивченню ставлення людини до себе, дозволяє говорити про велику рiзноманiтнiсть використовуваних для опису його змiсту психологiчних категорiй. Можна назвати такi поняття як узагальнена самооцiнка, самоповага, самоприйняття, емоцiйно-цiннiсне ставлення до себе, власне самоставлення, самовпевненiсть, почуття власної гiдностi, аутосимпатiя, самоцiннiсть та iн. У вiтчизнянiй психологiї початком фундаментальних дослiджень феномену «самоставлення» стали дослiдження I. С. Кона [2], А. Н. Леонтьева [3], С. Л. Рубiнштейна [6], А. Г. Спiркiна [8], В. В. Столiна [9], С. Р. Пантєлєєва [5] та iн.

I. С. Кон вважає ставлення до себе глобальною самооцiнкою особистостi, яка виступає загальним знаменником, пiдсумковим вимiром «Я», яке виражає мiру прийняття себе, або – ставлення до себе, похiдне вiд сукупностi окремих самооцiнок. [2].

Як свiдчать дослiдження С. Р. Пантєлєєва, самоставлення – це безпосереднiй феноменологiчний вираз смислу «Я» для самого суб’єкта. На думку автора, воно складається iз емоцiйного переживання i оцiнки власної значимостi (смислу Я), яке має прояв у рiзних формах: «почуття усвiдомленостi Я», «самовпевненiсть», «самокерiвництво», «вiдображене самовiдношення», «самоцiннiсть» тощо. Самоставлення розумiється як смислове особистiсне утворення емоцiйно-цiннiсної властивостi [5].

Вагомий вплив на самоставлення людини має тривожнiсть. Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi особистостi. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, iнтрапсихiчна, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Аналiз психологiчної лiтератури дав змогу виокремили 3 групи чинникiв тривожностi: особистiснi, мотивацiйнi, адаптацiйнi.

Рамки даної статтi дозволяють проаналiзувати особистiснi чинники тривожностi. Останнi дослiдники пов’язують з: внутрiшнiм конфлiктом, в основi якого – невiрнi уявлення про власне «Я», неврiвноваженiстю мiж  рiзними елементами «Я-концепцiї», зниженням здатностi до самоусвiдомлення. Крiм того, емпiрично доведено, що тривожнiсть обумовлена конфлiктною будовою самооцiнки. На зв’язок тривожностi з уявленнями про майбутнє наголошували У. Макдаугал, Ч. Рiкрофт [4].

Пiсля того, як ми зробили попереднiй огляд наукової лiтератури, можемо говорити про недостатнє вивчення проблеми самоставлення юнакiв з рiзними показниками тривожностi.

Нас цiкавить юнацький вiк, оскiльки його головне протирiччя полягає у тому, що органiзм i навiть розумовi процеси сформованi майже так само, як у дорослої людини, бажання i прагнення також яскраво вираженi, однак, можливостi, якими володiє юнак, недостатнi для того, щоб здiйснити цi бажання i прагнення.  Таке зiткнення бажань, прагнень i обмежень створює внутрiшнiй конфлiкт, який може виступати джерелом тривожностi i переважно пов’язаний зi ставленням до себе, самооцiнкою, «Я-концепцiєю» [7].

Основнi проблеми цього вiку, як пошук смислу власного iснування, страх самотностi та незрозумiлостi, бажання особистого щастя, професiйне самовизначення, самоствердження у середовищi однолiткiв та соцiумi, досить часто супроводжуються тривожними настроями, якi за певних умов можуть трансформуватись в особистiсну тривожнiсть.

В цей перiод життя людина вирiшує, в якiй послiдовностi вона докладе свої здiбностi для реалiзацiї себе у працi та в життi. Юнiсть – надзвичайно важливий перiод у життi людини. Вступивши в юнiсть пiдлiтком, молода людина завершує цей перiод справжньою дорослiстю, коли вона дiйсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє мiсце серед людей, свою дiяльнiсть, свiй спосiб життя. Саме в юностi вiдбувається становлення людини як особистостi, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної iдентифiкацiї до iнших людей, перейняла вiд них соцiально значущi властивостi особистостi, здатнiсть до спiвпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самого себе i до природи [7].

Результати експериментального дослiдження. Виходячи з усього вищесказаного, мета нашого дослiдження полягає у виявленнi особливостей самоставлення студентiв з рiзним рiвнем тривожностi.

Завдання:

1. З’ясування основних особливостей будови самоставлення особистостi.
2. Виявлення особливостей переживання тривожностi в юнацькому вiцi.
3. Дослiдити, чи впливають рiзнi показники тривожностi на самоставлення юнака.

Дослiдження проводилося на базi Нацiонального унiверситету «Острозька академiя». В ньому брали участь студенти 3 – 4 курсiв рiзних факультетiв та спецiальностей. Тобто до уваги ми брали юнацький вiк, а саме вiд 18 до 20 рокiв. Вибiрка складає 40 чоловiк. Формували вибiрку стихiйно. Стать студентiв ми не брали до уваги. До проведення дослiдження респонденти поставилися вiдповiдально, та сумлiнно виконували завдання.

Вiдповiдно завданням ми використали наступнi методики: «Шкала тривоги i тривожностi» (Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна), тест-опитувальник самоставлення (В. В. Столiн, С. Р. Пантелєєв).

Дослiдження проходило у два етапи. На першому етапi дослiдження тривожностi була використана методика «Шкала тривоги i тривожностi   Ч. Д. Спiлбергера». Аналiзуючи результати, отриманi за опитувальником Спiлбергера на виявлення особистiсної та ситуативної тривожностi, ми виявили, що за шкалою «ситуативна тривожнiсть» в середньому переважає висока тривожнiсть – 45,3 бали, а за шкалою «особистiсна тривожнiсть» – 59,95.

Методика Ч. Д. Спiлбергера – Ю. Л. Ханiна дозволила зафiксувати наступнi результати за шкалою ситуативної тривожностi: 47,5% респондентiв мають високу ситуативну тривожнiсть; 52,5% респондентiв мають помiрну ситуативну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку ситуативну тривожнiсть.

Проаналiзувавши результати, якi висвiтленi за шкалою особистiсної тривожностi, ми отримали наступнi результати: 45% респондентiв мають високу особистiсну тривожнiсть; 55% респондентiв мають помiрну особистiсну тривожнiсть; 0% респондентiв мають низьку особистiсну тривожнiсть.

На другому етапi нашого дослiдження ми використали тест-опитувальник самоставлення (В.В. Столiн, С.Р. Пантилеева). Середнє значення по кожнiй шкалi має такий вiдсотковий вигляд. За шкалою S ознака яскраво виражена – 85,65%; шкала I (самоповага) ознака виражена – 73,4%; шкала II (аутосимпатiя) ознака виражена – 69,4%; шкала III (очiкуване ставлення вiд iнших) ознака виражена – 62,8%; шкала IV (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 80,1%; шкала 1 (самовпевненiсть) ознака виражена – 69,7%; шкала 2 (вiдношення iнших) ознака виражена – 59,5%; шкала 3 (самоприйняття) ознака виражена – 73,5%; шкала 4 (самокерiвництво) ознака виражена – 72,1%; шкала 5 (самозвинувачення) ознака не виражена – 38,3%; шкала 6 (самоiнтерес) ознака яскраво виражена – 83,7%; шкала 7 (саморозумiння) ознака виражена – 72,6%.

Якщо узагальнити результати, можемо побачити, що у бiльшостi юнакiв переважає високий рiвень самоставлення (83,15% – яскраво виражена ознака, 69,13% – виражена ознака, 38,3% – не виражена ознака).

Надалi ми прослiдкуємо, як високий рiвень особистiсної тривожностi позначається на становленнi самоставлення юнака, його самооцiнцi, ставленнi до власного майбутнього. Важливим психологiчним процесом юнацького вiку є становлення стiйкого образу власної особистостi, власного «Я».  Самоставлення – вiдносно стiйка, частково усвiдомлювана система уявлень людини  про себе, на основi якої вона будує взаємовiдносини з iншим людьми, вiдношення до себе. Це – цiлiсний, хоча не позбавлений  внутрiшнiх протирiч образ власного Я, виступає як установка у ставленнi до самого себе.

Для того, щоб перевiрити зв’язок мiж самоставленням особистостi та рiвнями тривожностi, ми використали кореляцiйний аналiз з використанням коефiцiєнта кореляцiї Пiрсона. Обрахунки проводилися за допомогою програми SPSS. Результати кореляцiйного аналiзу представленi в таблицi 1.

Таблиця 1

 Зв’язок рiвня тривожностi та самоставлення юнакiв

^** Кореляцiя вагома на рiвнi 0,01 (2-сторон).

^*  Кореляцiя вагома на рiвнi 0,05 (2-сторон).

Мiж рiвнем особистiсної тривожностi та позитивного ставлення до iнших (r = 0,476; p = 0,01) iснує прямий кореляцiйний зв’язок. Високий рiвень особистiсної тривожностi зменшує  вiдчуття щастя та задоволеностi життям.

Крiм того, значущий прямий кореляцiйний зв’язок виявлено мiж рiвнем особистiсної тривожностi та самоцiкавiстю (r = 0,599; p = 0,05), самовпевненiстю (r = 0,608; p = 0,05), вiдношенням iнших (r = 0,472;    p = 0,01), самоприйняттям (r = 0,459; p = 0,01).

Такi фактори самоставлення, як самоповага (r = – 0,44), аутосимпатiя         (r = 0,158), самокерiвництво (r = 0,182), самозвинувачення (r = – 0,262), саморозумiння (r = 0,176) не є статистично значимими, тобто вони не корелюють з рiвнем тривожностi.

На думку Р. П. Грановської, занижена самооцiнка виявляється в постiйнiй тривожностi, страховi перед негативною думкою про себе, в загостренiй чутливостi до всього, що якось зачiпає особистiсть. Такi юнаки хворобливiше реагують на критику, смiх, осуд, болiсно сприймають невдачi у навчаннi. Внаслiдок цього багатьом з них властива сором’язливiсть, схильнiсть до психiчної iзоляцiї, вiдходу вiд дiйсностi у свiт мрiй. Це спонукає їх обмежувати контакти з iншими людьми [1].

Причиною тривожностi на психологiчному рiвнi може бути неадекватне сприйняття суб’єктом самого себе. Тривожнiсть обумовлена конфлiктною побудовою самооцiнки, коли одночасно актуалiзуються двi протилежнi тенденцiї – потреба оцiнити себе високо, з однiєї сторони, i почуття невпевненостi – з iншої. Особистостi, що вiдносяться до категорiї високо тривожних, схильнi сприймати загрозу своїй самооцiнцi та життєдiяльностi у широкому дiапазонi ситуацiй та реагувати явно вираженим станом тривожностi.

Iнтенсивнiсть тривоги здебiльшого вiдбиває iндивiдуальнi особливостi людини. Тривожнiсть вивчається як один iз основних параметрiв iндивiдуальних вiдмiнностей, мiстить в собi внутрiшньо особистiсне протирiччя, тобто обумовлена внутрiшньо, перебуває у конфронтацiї з базовими особистiсними потребами: в емоцiйному благополуччi, почуттi впевненостi, безпеки.

Висновки. Юнаки з високим рiвнем особистiсної тривожностi характеризуються конфлiктним сприйняттям рiзних сторiн Я-концепцiї, зокрема, чим вищим є рiвень особистiсної тривожностi, тим негативнiше сприймається власна зовнiшнiсть та фiзична привабливiсть, а спiлкування не дає повною мiрою розкрити свiй внутрiшнiй свiт. Тривожна людина вiдчуває себе нещасливою та незадоволеною життям, невпевнена  у собi. Багато хто з юнакiв сумнiвається у наявностi власної iндивiдуальностi й сприймають себе як «копiю» iншої людини. Iз цього побоювання часто виникає неприйняття iснуючих соцiальних зразкiв. Самооцiнка високотривожних юнакiв часто занижена, а високий рiвень самоставлення можна пояснити дiєю захисних механiзмiв психiки. Майбутнє здається їм невизначеним та не чiтко сформованим.

Загалом, висока тривожнiсть деформує уявлення про себе, своє теперiшнє та майбутнє, заважає конструктивнiй взаємодiї з оточенням. У зв’язку з цим постає необхiднiсть пошуку шляхiв, форм та методiв спецiально органiзованої роботи з метою зниження високого рiвня особистiсної тривожностi юнакiв.

Виходячи зi всього вищесказаного, можна сказати, що самоставлення особистостi, а саме юнакiв, залежить вiд рiвня тривожностi. Високий рiвень самоставлення у тривожних юнакiв може виступати у ролi психологiчного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я» нерiдко спонукає людину перебiльшувати свої позитивнi якостi й зменшувати недолiки. В цьому випадку спрацьовує ефект «соцiальної бажаностi». Юнаки значно меншою мiрою (нiж пiдлiтки) схильнi ззовнi демонструвати те, що вiдбувається у їхньому внутрiшньому свiтi. Внутрiшньо юнаки вiрять у те, що вони гарнi, товариськi, позитивнi, проте, приписують зовнiшньому оточенню негативнi оцiнки їхньої особистостi. Це породжує конфлiкт мiж тим, «яким я себе бачу», i тим, «яким мене бачать iншi». Таким чином деформуючи уявлення про себе як про особистість.

Література

1. Грановская Р. Элементы практической психологи / Грановская Р. – Л.: Издательство Ленинградского университет, 2003. – 655 с
2. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. / Кон И. С. – М.: Изд-во политической литературы, 1984. – 333 с.
3. Леонтьев А. Н. Деятельность Сознание. Личность / Леонтьев А.Н. – М.: Политиздат, 1975.-304с.
4. Микляева А. В. Школьная тревожность: диагностика, профилактика, коррекция / А. Микляева, П. Румянцева – Спб.: Речь, 2006. – 248 с.
5. Пантелеев С. Р. Самоотношение как эмоционально оценочная система / Пантелеев С.Р. – М.: МГУ, 1991.- 202с.
6. Рубинштейн C. T. Самосознание личности и ее жизненный путь / Рубинштейн C. T. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – с. -132.
7. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /   О. В. Скрипченко., Л. В. Волинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
8. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание / А. Г. Спиркин. – М.: Политиздат,1972. – 303с.
9. Столин В. В. Тест опросник самоотношения / В. В. Столин, С. Р. Пантилеев. // Психодиагностические материалы по изучению личности школьника. – Минск, 1989. – с.87-94.