АГРАРНІ РЕФОРМИ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ (1921-1939 РР.)


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

Андрій Василюк

АГРАРНІ РЕФОРМИ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ (1921-1939 РР.)

У статті проаналізовано аграрні реформи польського уряду у Волинському воєводстві та їх наслідки.

Ключові слова: Волинське воєводство, аграрні реформи, комасація, парцеляція, земельний фонд.

В статье проанализированы аграрные реформы польского правительства в Волынском воеводстве и их последствия.

Ключевые слова: Волынское воеводство, аграрные реформы, комасацию, парцелляция, земельный фонд.

The article analyzes the agrarian reforms of the Polish government in Volyn and their consequences.

Key words: Volyn province, agrarian reform, komasatsiya, partselyatsiya, land fund.

Сільське господарство було провідним сектором економіки краю і відігравало важливу роль у житті населення регіону. Характерною рисою цього сектору економіки були післявоєнна розруха, адже значна частина земель стала непридатною до сільськогосподарського використання внаслідок бойових дій на території воєводства та наявність феодальних пережитків таких як велике поміщицьке землеволодіння та сервітутні права, а також вузькосмужжя або черезсмужжя, що гальмували розвиток господарства в цілому. Основною соціально-економічною проблемою залишалося малоземелля селян, що зумовлювало їх вкрай низький рівень життя, а це у свою чергу породжувало селянські бунти та виступи. Тому польська влада розробила проект реформ, що мали на меті покращити соціально-економічну ситуацію в регіоні.

Для модернізації сільського господарства польський уряд ще з 1919 р. розпочав аграрну реформу [2, с. 109]. Початком стала ухвала Законодавчого Сейму від 10 липня 1919 р. про принципи земельної реформи. Загалом цей документ наголошував на провідній ролі селянських господарств різного розміру в аграрній структурі держави. У той же час, незважаючи на значну революціонізацію тогочасного суспільства, як соціальну, так і національну, ухвала гарантувала поміщикам збереження одного фільваркового господарства. Верхня межа площі такого господарства визначалася пунктом 6 ухвали й була найбільшою на територіях, які раніше входили до складу Прусії і Росії [8, с. 92].

Встановлювались такі максимальні норми землеволодіння: у промислових та приміських районах – 60 га, сільськогосподарських – 180 га, на західноукраїнських землях – 400 га. Щорічній парцеляції, згідно з постановою підлягало 200 тис. га [9, с. 104].

Принципи, задекларовані Ухвалою Законодавчого Сейму від 10 липня 1919 р. почали втілюватись у життя із прийняттям Закону від 15 липня 1920 р. про виконання земельної реформи. Статті 1-5 цього закону регулювали формування державного запасу землі для її подальшої парцеляції між дрібними власниками. Основним джерелом поповнення цього запасу було вилучення землі у великих власників. У власність держави переходила земля членів родин колишніх пануючих династій, власність колишнього Російського селянського банку. До порозуміння із Ватиканом у державну власність переходили церковні землі [8, с. 92]. Державі також належали землі біженців, які не повернулися до квітня 1921 р. і за винятком лісів, призначалися для польських військових поселенців та цивільних колоністів [11, с. 76].

Грудневі 1920 р. закони «Про прийняття у власність держави землі в деяких повітах Польської республіки» і «Про наділення нижчих чинів польського війська землею» передбачали: перший — формування державного запасу земель у східних повітах, у тому числі і на території Волині, другий — регламентував порядок наділення землею різних категорій осадників і встановлював максимальний розмір наділу для нижчих військових чинів у кількості 45 га, ціну і порядок оплати за землю. Ці законодавчі аграрні акти повинні були прискорити реформування системи землеволодіння на території Волинського краю, зокрема, сприяти перерозподілу землі на користь селян за рахунок відчуження надлишків поміщицьких та церковних земель. Але вони досить повільно впроваджувалися на Волині і мало що змінили в її аграрному секторі [9, с. 104]. Потрібно зазначити те,що церква залишалася одним з найбільших землевласників на всіх західноукраїнських землях [3, с. 212].

20 серпня 1925 року польський сейм ухвалив закони про парцеляцію і осадництво («Про виконання земельної реформи»), який вступив в дію з 28 грудня того ж року. Згідно з цим законом уряд обіцяв провести викуп землі приватних власників вже не за половину її середньоринкової ціни, а по ціні, встановленій спеціальними державними комісіями [5, с. 79].

Передусім Закон дещо зменшував верхню межу володінь до 300 га, що не підлягали парцеляції на території Волинського воєводства. Важливою для Волині була стаття 3 цього Закону, яка дозволяла Міністрові земельних реформ у примусовому порядку викупляти землю, набуту тут відповідно до обмежувальних законів Російської імперії (Закону від 1 травня 1864 р., Указу від 3 квітня 1864р., Інструкції від 23 грудня 1865 р. і т.п.) [3, с. 209].

Особливої уваги заслуговує розділ 4 (ст. 27-37) Закону від 28 грудня 1925 р., у якому йдеться про оцінку примусово викуповуваних маєтків і відшкодування їх вартості власникові. Ціна маєтку складалась із суми вартості грунтів, будівель, деревоставів, а також неамортизованої частини витрат на меліорацію. Ціна маєтку не включала вартості сервітутів, що його обтяжували. Відповідно до цього ж Закону вся територія Польщі була поділена на 5 економічних округів, ключовою характеристикою яких стала якість землі. Землі Волинського воєводства входили до 3-5 округів (ст. 27 закону). На його території до третього округу входило 5 повітів – Дубнівський, Горохівський, Кременецький, Луцький і Острозький, до четвертого – два повіти – Рівненський і Володимирський, до пʼятого також два – Ковельський і Любомльський. Пізніше приєднаний до Волинського воєводства Сарненський повіт також входив до пʼятого економічного округу.

У кожному із зазначених округів грунти поділялися на класи залежно від родючості: рілля – на 7 класів, болота – на 5 класів, пасовища – на 4 класи [8, с. 93].

За відчуження земель понад норму встановлювався високий викуп, від якого державою звільнялося лише поміщицьке господарство промислово-підприємницького типу [5, с. 79]. Від парцеляції звільнялися власники високопродуктивних господарств, що мали певну спеціалізацію (насінництво, тваринництво, кормовиробництво і т.п.), лісових масивів, де велося промислове господарство. Закон передбачав також збільшення понад норму господарств, що вирощували технічні культури (під картоплю – до 350 га, під цукровий буряк – до 700 га) [10, с. 145].

Здійсненню земельної реформи повинен був сприяти створений у 1919 р. Державний сільськогосподарський банк, через який надходили кредити, відпущені державою на перебудову земельного устрою [4, с. 254]. Також було створено Оборотний фонд земельної реформи, в який щорічно виділялося 500 млн. злотих [7, с. 98].

Закон передбачав надання довготермінових кредитів на купівлю землі, а саме: для безземельних та малоземельних селян сума, що залишалася до оплати, могла бути покредитована терміном до 41 року [9, с. 104]. Такі кредити виділялися Державним сільськогосподарським банком окремим господарствам на час за вибором позичальника. Оплачувалися борги піврічними ратами (частинами) кожного квітня і жовтня. Відсотки за користування кредитом становили 16% для позички на 10 років, 11,6% − для 20-річної, 10,36% − для 30 річної позички [6, с. 86]. Всім іншим кредит надавався на 20 років. Фінансово слабким господарствам та пільговим категоріям покупців парцель передбачалися пільгові кредити зі спеціального фонду. Пільгові кредити видавалися готівкою на 15 років [9, с. 104].

Особливим видом кредиту Державного сільськогосподарського банку був кредит під заставу зерна. Для того, щоб отримати такий кредит, потрібно було подати прохання у відділення банку в Луцьку до 1 липня поточного року. Позичка виділялася середнім та великим господарствам (понад 50 га) у сумі 50% від вартості зерна у снопах, або 60% від його вартості в зерні, оціненому за ринковими цінами. Заставлене зерно мало бути застрахованим принаймні на місяць довше від часу сплати боргу [6, с. 86].

Для здійснення реформи щорічно уряд повинен був протягом найближчих 10 років виділяти до 200 тис. га державної і приватної землі. Державний парцеляційний фонд переходив у розпорядження Головного земельного управління. На місцях керівництво і контроль за виконанням реформи були передані окружним і повітовим земельним управлінням і комісіям. Через ці державні органи селяни могли скуповувати землю під час парцеляції. У воєводстві координуючим органом у справі аграрної реформи стала, створена у 1934 р. Волинська сільськогосподарська палата [4, с. 254].

На основі цього закону 1925 року парцеляція здійснювалася трьома основними шляхами (приватна, урядова і через посередництво Державного сільськогосподарського банку) [9, с. 104].

Приватну парцеляцію по всій Західній Україні проводили самі поміщики або парцеляційні спілки та банки під наглядом земельних управлінь [3, с. 212]. Великі землевласники парцелювали найгірші землі, щоб одержати кошти для налагодження в своїх господарствах прибуткового виробництва. У парцеляційний оборот надходило все менше землі, внаслідок чого ціни на неї зросли, що забезпечувало великі прибутки. Уряд не вживав жодних заходів, щоб запобігти зростанню цін на землю. Фінансово-економічне становище селян погіршувалося ще й тим, що уряд з 1928 р. почав обмежувати видачу банківських позичок [1, с. 81].

Невдовзі після прийняття закону 1925 року, 9 січня 1926 р., Рада Міністрів видала розпорядження про іменний перелік земельних володінь, що підлягали примусовому викупу. У цьому переліку перераховувалися 17 ділянок землі, які слід було викупити у Волинському воєводстві. У переважній більшості – це ділянки площею 100-200 га. Найбільша площа викуплялась в Олицькій ординації Януша Радзівіла (700 га фільварків Одеради і Річище). Друга за величиною площа – 500 га – викуплялась у маєтку Бужани, що належав Марії Ледоховській, та 500 га з маєтку Смордва, що належав Олександру Ледоховському.

Невдовзі розпорядженням Ради Міністрів від 13 січня 1926 р. було встановлено парцеляційний план на 1927 р. У Волинському воєводстві цей план передбачав парцеляцію 15 тис. га державних земель і земель Державного земельного банку (найбільше з-поміж усіх воєводств) і 13 тис. га приватних володінь [8, с. 94].

У ході реалізації реформи у Волинському воєводстві до 1939 р. було розпарцельовано 332 884 га землі. Переважну її більшість (208 077 га) було використано для створення самостійних господарств, частину (117 852 га) — для поповнення малоземельних господарств. Унаслідок парцеляції поміщицьке землеволодіння на Волині зменшилося більше, ніж удвічі, збільшилася загальна кількість господарств площею 5-50 га. У 1938 р. їх налічувалося 136 390, що становило майже третину усіх господарств воєводства [2, с. 109]. Проте слід зауважити, що проблему земельного дефіциту на Волині в ході реформи не було вирішено. Перехід до селян частини поміщицької землі не зміг зупинити процес дріблення їхніх господарств як на Волині, так і у всій Західній Україні. У Галичині, зокрема, при збільшені майже на 10% проти довоєнного стану площі селянської землі, більш як на 10 % зросла кількість селянських господарств і на 12% загальна кількість сільськогосподарського населення. В результаті відбулися відповідні зміни у структурі селянських господарств [3, с. 213].

Одним з перших поміщицьких маєтків на Волині у якому була проведена парцеляція був маєток в с. Брани-Єкатеринівка Бранівської гміни Горохівського повіту. Так, 1921 р. представник земельного управляння, геометр М. Шидловський, здійснив обміри землі в маєтку. Землі виділялися для перегону худоби до водопою на луках, існував резерв для сервітутів та шкільний грунт. Упродовж лютого 1927 – листопада 1929 р. розпарцельовано 47,2 га землі. Парцеляції підлягали не лише землі приватної власності, оскільки уже в 1932 р. розпочався поділ церковних володінь. Землі площею 10,05 га відійшли до церкви ще 1920 р. Парцеляцію провів В. Галевський, а після її закінчення (31 травня 1937 р.) земельні угіддя продали за 8562 злотих. Протягом 1933-1939 р. за результатами парцеляції й обмірів урочищ «За валом», «Волиця», «Широке», «За криницями» було розпарцельовано 17,7 га землі, із них 7,4 га надано в користування церкві в урочищі «За криницями» [12, с. 80].

На території Ковельського повіту парцеляції підлягали наступні великі маєтності: це маєток Ружин (2000 га), маєтки поміщиків Бірарів (понад 4000 га), Маленських (2949 га), Глембоцьких (1010 га) та низка інших. Вцілому у процесі здійснення парцеляції у Ковельському повіті упродовж 1921-1938 рр. було розпарцельовано 31 693 га землі. [10, с. 145]

У Любомльському повіті станом на грудень 1925 р. було 12 маєтків. Загальна площа земель у цих господарствах становила 13 896 га. Були розпарцельовані маєтки таких великих поміщиків як: Генріка Крочинського в с. Біндюга Бережецької гміни; Броніслави Кочековської в с. Острівки та в с. Рівне Гущанської гміни; Марії Кончевської в с. Рівне Гущанської гміни і т.д [11, с. 82].

Часто поміщикам удавалося уникнути розділу своїх маєтків. Відстоюючи свою власність, вони доказували, що їхні господарства спеціалізовані на виробництві таких технічних культур, або на розведені коней. Унаслідок цього найбільші поміщицькі маєтки Потоцьких, Чарторийських, Радзивілів, Любомирських залишалися без змін [ там само, с. 82].

Процес парцеляції можна поділити на чотири етапи. Впродовж першого етапу (1921-1925 рр.) було розпарцельовано 150 тис. га землі (44%). Такі великі обсяги парцеляції пояснюються в першу чергу потребами землевласників у коштах для відбудови господарств після Першої світової та Громадянської воєн. Для центральних районів Польщі високі темпи парцеляції на поч. 20-х рр. не були характерними.

Другий етап обіймав період з 1926 по 1929 рр., коли було розпарцельовано 98037 га (29%). Після прийняття закону 1925 р. значно активізувалась державна парцеляція шляхом вилучення землі за іменними списками.

Третій етап — 1930-1932 рр. припадає на час світової економічної кризи, коли внаслідок парцеляції велика земельна власність у регіоні зменшилася на 37,856 га (11%).

Четвертий етап тривав з 1933 по 1939 рр. Всього за цей час у воєводстві було розпарцельовано 51 тис.890 га (16%). Зменшення темпів пояснюється вичерпанням запасів землі для державної парцеляції [3, с. 86].

Одночасно із створенням нових самостійних господарств земельна реформа передбачала сусідську парцеляцію – виділення наділів для збільшення володіння карликових господарств. До початку 1936 р. селянські двори придбали 180 136 га прирізок, в середньому по 1,3 га на господарство. Однак фонд прирізок був настільки незначним, що про забезпечення землею бідноти не могло бути й мови.

Земельна реформа, збільшуючи господарства заможних селян, передбачала наділення землею і найманих робітників. Але тільки невелика кількість їх змогла придбати парцели до двох гектарів [5, с. 79].

На кінець, зазначимо, що політика «зміни аграрного устрою», яку проводила волинська адміністрація, керована Г. Юзефським, натрапляла на шалену критику з боку значної частини польської громадскості. Противники воєводи закидали йому звинувачення у тому, що значні площі земель розпарцельованих польських маєтків перейшли в руки українських селян, а це в свою чергу, привело до значного зменшення польської присутності на східних теренах. Фактично, 1919−1937 рр. польська велика власність на Волині зменшилась на 230,8 тис. га, тобто на 30%. З посеред 48385 нових власників розпарцельованих земель 23,1% становили римо-католики, 73,5% − православні [4, с. 255].

Отже, можна зробити висновок, що проведені реформи у сфері сільського господарства мали подвійне значення для економіки Волинського воєводства. З одного боку реформи сприяли ліквідації таких архаїчних форм землекористування, як черезсмужжя, вузькосмужжя, сервітутів, що в цілому сприяло підвищенню культури господарювання на селі і піднесенню загальної продуктивності сільськогосподарського виробництва на Волині. З іншого, одним з негативних результатів аграрної політики польського уряду щодо Волині була невирішеність проблеми земельного дефіциту, а отже, на основі цього і проблеми аграрного перенаселення.

Джерела та література:

  1. Васюта І. К. Соціально-економічні відносини на селі до воззʼєднання / І. К. Васюта. −Львів : Вища школа, 1978. − 191 с.
  2. Дорощук С. Аграрний сектор Волиньського воєводства (1921-1939рр.) / С. Дорощук // Наукові розвідки молодих ВДУ. –Луцьк, 2010. − №2. – С. 107-113.
  3. Ковальчак Г. І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. / Г. І. Ковальчак. – К.: Наукова думка, 1988. − 263 с.
  4. Крамар Ю. Реалізація земельної реформи у Волинському воєводстві адміністрацією Г. Юзефського (1928-1938 рр.) / Ю. Крамар // Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції. –Луцьк: Надстир’я, 1998. − С. 253-256.
  5. Литвинюк В. І. Вплив аграрної політики уряду на розвиток сільського господарства Волині (1919-1939 рр.) / В. І. Литвинюк // Науковий вісник ВДУ. –Луцьк, 1996. – Випуск ІІІ. №5. – С. 78-81.
  6. Никитюк Т. Л. Державний сільськогосподарський банк у системі фінансування аграрної реформи у Волинському воєводстві у 1920-1930 рр. / Т. Л. Никитюк // Збірник наукових праць ВДУ. –Луцьк, 2001. – Випуск VII. №4. – С. 82-88.
  7. Никитюк Т.Л. Політика фінансово-кредитного оздоровлення на Волині в 30-х роках ХХ століття. / Т. Л. Никитюк // Збірник наукових праць ВДУ. –Луцьк, 1999. − Випуск V. №3. – С. 47-53.
  8. Панишко Г.Т. Польське законодавство про парцеляцію великої земельної власності й ліквідацію сервітутів на Волині у 20-30-х рр. ХХ ст. / Г. Т. Панишко // Українсько-польські відносини. –Луцьк, 2007. − №1. – С. 91-96.
  9. Свинчук А.В. Аграрна політика польського уряду щодо Волині у 20-30-ті роки ХХ століття / А. В. Свинчук // Історичні науки. –Луцьк, 2000. − №1. – С. 100-105.
  10. Шабала Я. М. Сільське господарство Ковельщини у 1921-1939 рр. / Я. М. Шабала // Минуле і сучасне Волині і Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. (Матеріали ХІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції) / Я. М. Шабала. –Луцьк: Надстир’я, 2003. – Ч.1. – С. 144-145.
  11. Ющук В.Л. Любомльський повіт Волинського воєводства 1921-1939 рр. : навч. посіб. / В. Л. Ющук. –Луцьк, 2011. – 204 с.
  12. Штанько О. Наслідки аграрної політики Другої Речі Посполитої у 20-30-х рр. ХХ ст. (на прикладі с.Брани-Єкатеринівка Бранівської гміни Горохівського повіту) / О. Штанько // Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. –Луцьк, 2010. − №7. – С. 77-81.

 

Залишити відповідь