ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПІЛЬГ В УКРАЇНІ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

Теоретико-методологічні, прикладні питання проблем надання соціальних послуг та підвищення його ефективності були і залишаються об’єктом постійних наукових досліджень.

Різні аспекти економічних проблем соціального захисту досліджували такі вчені,  як Д.П.  Богиня,  І.К.  Бондар,  В.М.  Геєць,  Е.М.  Лібанова,  О.В.  Макарова,  О.В. Мартякова, В.М. Новіков.

Метою даної статті є обґрунтування напрямів розвитку системи надання державних соціальних пільг вразливим верствам населення та удосконалення її фінансового забезпечення.

Безперечно, система   надання   населенню   пільг   і   компенсацій   є ключовим елементом соціальної політики. Основні категорії населення, які мають право на пільги – це пенсіонери за віком,  інваліди,    учасники   війни  та   особи, які   виділяються  за   професійною  ознакою  (працівники  судів,  прокуратури,  міліції  та  ін.),  потерпілі  внаслідок  катастрофи  на  ЧАЕС.   Найчисленнішою   серед   користувачів   пільг   (38%)   є   сім’ї, що мають   осіб  пенсійного  віку  й  не  мають  дітей.  Найрідше  користуються  пільгами  сім’ї,  до  яких  входять:  особи,  які  мають  особливі  заслуги  перед  Батьківщиною;  одинокі  матері;  багатодітні  сім’ї;  особи,  що  доглядають  за  інвалідом  І  групи  чи  дитиною  інвалідом.

Виявляється, що найбільш уразливі групи населення, які потребують безперечної  додаткової допомоги від держави, становлять незначний відсоток серед населення, що  має право на пільги. Так, члени багатодітних сімей та одинокі матері становлять серед  пільговиків  менше  одного  відсотка.  Натомість  переважна  частина  пільговиків  –  це  пенсіонери  за  віком.  Сьогодні  уряд  країни  стоїть  перед  необхідністю  перегляду  всієї  системи пільг. Потрібно   провести   глибоку     інституційну реформу всієї системи  соціального захисту населення, щоб забезпечити такий розподіл ресурсів, за якого вони  будуть  надаватися  бідним  категоріям, а  не  поширюватимуться  на  забезпечені  верстви  населення [5].

Значна кількість категорій осіб, які мають право на пільги, призвела до того, що більше третини населення України охоплено системою пільг. На  сьогоднішній  день, згідно з  розрахунками  Ради  по вивченню  продуктивних  сил  Національної  академії наук  право  на  пільги  відповідно  до  законодавства  мають: за  соціальним  статусом  – 31%  населення,  за професійною ознакою – 13,8% населення. Найпоширенішим видом багаторазових пільг є пільга на проїзд у міському пасажирському і приміському транспорті. Майже кожна третя особа в країні має право на пільговий проїзд у міському  та  приміському  транспорті. На  пільговий  проїзд  у  міжміському  транспорті  мають  право  12,9%населення.  Право  на  пільгову  оплату  житлово-комунальних  послуг  офіційно  має  8,2%  населення, а  якщо враховувати і членів сімей пільговиків – 14%. Ще 7,6% населення має право отримувати медикаменти на пільгових умовах. Право на державні пільги мають близько 43%населення в Україні. Практично в половині домогосподарств є хоча б одна особа, яка має право на отримання державної пільги. Загальний обсяг державних  пільг  потребує  щороку  понад  29 млрд. гривень,  що  дорівнює  річним  видаткам  усіх  місцевих бюджетів України. Незважаючи на те, що видатки державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення постійно збільшуються,постійно існує дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення пільг [1].

Складна ситуація з постачання енергоносіїв та значний бюджетний дефіцит вимагають проведення реформи у сфері енергозалежних комунальних послуг.  На наш погляд, підвищення тарифів на енергозалежні комунальні послуги для населення має відбуватися разом з підвищенням доходів громадян,  оскільки підвищення тарифів до ринкового рівня найбільшим чином вплине на незаможних громадян. Таким громадянам, які мають рівень доходів нижчий від прожиткового мінімуму, доцільно виплачувати фіксовану суму коштів, розраховану відповідно до норм споживання послуг, зокрема це стосується пенсіонерів та військовослужбовців, що користуються пільгами на житлово-комунальні послуги.

Потребує також реформування пільг на проїзд у громадському транспорті, що має підвищити дієвість функціонування галузі. Найбільш прийнятним варіантом реформи  на проїзд у транспорті є застосування наступного порядку:  пільги на проїзду транспорті скасовуються для всіх. В свою чергу, пенсіонерам,  чиї пенсійні місячні виплати є меншими за подвійний розмір прожиткового мінімуму, одержують грошову компенсацію за скасовані пільги у формі надбавки до пенсії. Цей варіант  є простим для впровадження і дозволяє спрямовувати заощаджені кошти певній категорії населення.

Слід  зазначити,  що  сьогодні  в  Україні  відсутні  точні  методи  визначення  кількості  перевезених пільгових пасажирів. Значення кількості перевезених пільгових категорій пасажирів – це „експертне”  визначення  коефіцієнта  співвідношення  кількості  платних  і  безплатних  пасажирів  у  загальному  обсязі  перевезених  пасажирів,  визначення  якого  відбувається  не  на  даних  рухомості  пільговиків, а на статистичних даних. За  статисткою в Україні перевізники у 100% розмірі отримують відшкодування за перевезення пільгових категорій населення, хоча насправді витрати складають близько 40%.

Велику кількість існуючих методів  визначення суми,  що має  бути компенсована з бюджетів  різних рівнів кожному підприємству, що здійснює перевезення пасажирів, пояснюється обмеженістю  фінансових  ресурсів.  Адже  жодна  з  цих  методик  не  є  законодавчо  закріпленою  і  має  характер  прагнення   пояснити   неефективний   розподіл   бюджетних   коштів,   лобіювання   інтересів   окремих  перевізників тощо [3].

Окрім цього, потребує змін схема санаторно-курортного лікування і перерозподілу коштів на користь певної категорії населення у формі надбавки до інших соціальних виплат, які вони одержують.

Також важливо звернути увагу на виплату допомоги при народженні дитини. Дослідники демографічної ситуації вважають, що це сприяє покращенню демографічної ситуації в Україні.

Не  секрет  (про  це  говорять  всі  неупереджені  дослідники  демографічної ситуації в Україні), що допомога після народження  дітей породжує не тільки позитиви, а й негативи в демографічній  ситуації  в  Україні  в  останні  роки.  Серед  останніх  можна  назвати  зростання  народжуваності  у     маргінальних   сім’ях,    які  використовують «дитячі гроші» не стільки на дітей, скільки на своє  утримання,  бо  багато  з  таких  батьків  ніде  не  працює,  а  допомога  при народжені є основним джерелом доходів таких сімей.  Дана ситуація стосується Закарпатської області, в якій характерний додатній приріст населення, але наявний високий рівень безробіття. Враховуючи  цей  факт,  було  б  необхідним  частину  допомоги  при  народженні дитини не видавати сім’ї у формі грошей, а покласти на  депозити  цих  дітей,  щоб  в  майбутньому  дитина  використала  ці   гроші  на  навчання,  на  придбання  житла,  на  лікування  тощо  (за  прикладом  використання  материнського  капіталу  в Росії).  Вважаємо,  що  при  народженні  дитини  було  б  доцільно  видавати біля 5000 грн., а місячні виплати на дітей виплачувати на рівні не  більше прожиткового мінімуму [4].

Більше того, в умовах економічної кризи в установах соціального захисту дітей з’явилася нова категорія дітей – діти із сімей, що не мають коштів для існування. У 2009 році в притулках для дітей знаходилося 14 тисяч дітей, у центрах соціально-психологічної реабілітації – близько 4 тисяч дітей. Соціальними службами протягом 2009 року виявлено 68,7 тис. сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах, в яких виховується 109 тисяч дітей.

Із вищезазначеного можна зробити висновок, що Україні необхідно провести реформування системи надання соціальних пільг для того, щоб надати допомогу для тих, хто її потребує та сприяти розвитку реальному сектору економіки.

І нарешті, потрібно збільшити прозорість та відповідальність у наданні пільг, що  залишаться  після  реформи,  налагодити  зворотний  зв’язок  між  державними  органами,  які втілюють у життя державну політику щодо соціального захисту населення країни, та  її  громадянами для створення більш  результативної  системи  захисту соціально  уразливих верств населення.

 

Література:

  1. Горин В. Теоретико-методологічні засади соціальних гарантій / В. Горин  // Матеріали ІХ Міжнародної науково- практичної конференції “Наука та освіта –2006”. Том 8. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. 23-31 січня.
  2.   Кравченко   М.   Основні   підходи   до   реформування   системи   пільг   в   Україні / Мілена Кравченко // Державне управління та місцеве самоврядування. – Дніпропетровськ : ДРІДУ  НАДУ, 2010. – Вип. 3(6).
  3. Момотюк Л.Є. Особливості формування соціальних гарантій в ринковій економіці  / Момотюк Л.Є. // Фінанси України. – 2003. – №7.
  4. Новіков В. Актуальні питання реформування системи соціального захисту населення / Новіков В. // Україна: аспекти праці. – 2005. -№4.
  5. Якуненко  Н.  Аналіз  ефективності  системи  державних  соціальних  допомог  в  Україні  /  Н.  Якуненко // Україна: аспекти праці. – 2002. – №1.

 

Залишити відповідь