Важелі впливу ЄС на держави Східної Європи


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті здійснено аналіз основних важелів та інструментів, які використовує Європейський Союз для посилення свого впливу на процеси внутрішньої трансформації у державах Східної Європи.

The article analyzes the main levers and instruments used by the European Union to strengthen its influence on the processes of internal transformation in the countries ofEastern Europe.

Постановка проблеми. За роки свого існування Європейський Союз постійно справляв помітний вплив на процеси, які відбувалися в сусідніх країнах. ЄС об’єднує більшість держав європейського континенту, проте такі країни Східної Європи як Україна, Білорусь та Молдова залишилися осторонь інтеграційних процесів в регіоні. Впродовж тривалого часу головним важелем впливу ЄС на пост-комуністичні держави було надання потенційного членства, але на даний час перспектива України, Білорусі та Молдови приєднатися до ЄС виглядає досить туманно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуваній проблематиці присвячені наукові праці українських та іноземних вчених. Зокрема важелі впливу ЄС досліджували Залевські П., Шаповалова О., Зубко Д. та Сидокук Т. Крім того, Гамільтон Д. та Мангот  Г. досліджували вплив ЄС на Україну, Молдову та Білорусь.

Мета і завдання дослідження. З’ясувати, які важелі впливу застосовує ЄС задля посилення своєї ролі у трансформації східноєвропейських держав.

Викладення основного матеріалу. Жодній з держав регіону Східної Європи  ЄС не надавав гарантій членства, навіть у далекій перспективі. Проте ЄС виробив інструменти, які використовуються задля реалізації своїх інтересів у відносинах з сусідніми державами.

У Східній Європі основу для договірних відносин з ЄС забезпечують Угоди про партнерство та співробітництво (далі – УПС). У 1992 році Європейська Комісія розпочала переговори з пострадянськими державами про нове покоління двосторонніх угод [10]. Дані документи покликані були налагодити конструктивні відносини з незалежними державами. Всього ЄС уклав 10 угод про партнерство і співробітництво з державами Східної Європі, Південного Кавказу та Центральної Азії. Використовуючи політичний діалог ЄС ставив за мету зміцнювати демократію та сприяти економічним перетворенням у цих державах [12]. Угоди з усіма державами регіону були майже ідентичні і передбачали досягнення наступних цілей:

–  забезпечити політичний діалог;

–  підтримувати зусилля цих країн у напрямку здійснення демократичних перетворень та розвитку економіки;

–  супроводжувати їхній перехід до ринкової економіки;

–  заохочувати двосторонню торгівлю та інвестиції [12].

Хоча УПС не передбачали особливих преференцій для держав Східної Європи, проте позитивним було те, що нові домовленості ґрунтувалися на принципах Генеральної угоди з тарифів та торгівлі [12]. Для держав, у яких лише зароджувалися традиції ведення ринкової економіки це був додатковий поштовх до внутрішніх реформ у економічній та фінансовій сфері.

Таким чином діалог між ЄС та пострадянськими країнами мав охопити всі сфери взаємовідносин: політичну, економічну, фінансову, наукову, соціальну та культурну. ЄС вважав за необхідно не залишатися осторонь трансформаційних процесів у регіоні. УПС були і залишаються базовими угодами у відносинах ЄС з Молдовою та Україною до сьогодні.

Трансформації всередині ЄС та декілька хвиль розширення зумовили необхідність впровадження нових форматів співпраці з державами Східної Європи. У 2003 вперше була викладена концепція Європейської політики сусідства (далі – ЄПС) у зверненні Європейської Комісії “Ширша Європа”) [3].

У 2004 році ЄПС почалась реалізовуватись на практиці. Вона запозичила деякі елементи політики розширення, наприклад “долю у внутрішньому ринку ЄС”, принципи “обумовленості” та “диференціації” тощо [4, 85].

Політика сусідства не передбачає використання активних важелів впливу ЄС на внутрішньополітичне життя країн-сусідів шляхом відкриття перед Україною, Молдовою і Грузією перспективи членства і жорсткого моніторингу процесу внутрішніх перетворень [4, 94]. З іншого боку,  ЄС був вимушений розробити механізми взаємодії з державами Східної Європи, які не гарантуючи членства, все ж стимулювали б країни-сусідів до добровільної адаптації свого внутрішньополітичного та економічного життя до стандартів ЄС.

Вплив ЄС базується на принципі обумовленості. В кожному конкретному випадку цей принцип проявляється по-різному, але обов’язковими його компонентами є офіційне де­кларування порівняно чітких критеріїв прогресу держави-партнера на шляху запровадження “євро­пейських стандартів”, закріплення більш чи менш формалізованих зобов’язань держави-партнера до здійснення необхідних реформ та встановлення спеціальних механізмів контролю за цим процесом з боку Євросоюзу [7, 189].

Депутат Європейського парламенту П. Залевські вважає, що згідно з так званою “політикою умов” ЄС надає більше можливостей для тих партнерів, які реалізують більше умов. Таким чином допускається створення додаткових середньо- та довгострокових засобів, які сприяли б економічним реформам у третіх державах [1].

Заслуговує на увагу також концепція “нормативної сили”, яка ґрунтується на тезі про те, що здатність євроінтеграційного об’єднання до поширення назовні власних норм і цінностей ви­ступає найефективнішим інструментом його впливу на зовнішнє середовище, а звідси й визначальною ознакою ЄС як суб’єкта міжнародних відносин. Нормативна сила реалізовується шляхом розбудови асиметричних відносин з окремими державами [6].

Й. Меннерс, один з дослідників поняття “нормативної сили”, вважає, що у законодавстві ЄС міститься п’ять головних норм: мир, свобода, демократія, верховенство права та права людини. Існує ще чотири важливі норми: соціальна рівність, антидискримінація, стабільний розвиток, порядок у державі [11]. Саме ці європейські цінності становлять основу нормативної сили. Проте ЄС не завжди повноцінно застосовує свій потенціал.

Цілі та темпи розвитку співробітництва між ЄС і кожною країною-партнером залежать від рівня прихильності такої країни до загальноприйнятих цінностей, а також її волі та спроможності виконати узгоджені пріоритетні завдання [5, 8]. Порівняно з політикою розширення, проведення реформ не пов’язують з можливістю членства, принцип обумовленості – зв’язок між демократизацією, співпрацею і технічною та фінансовою допомогою від ЄС не працює ефективно, фінансова підтримка з боку ЄС є доволі скромною  [4, 94].

ЄПС передбачає систему моніторингу щодо ефективності взаємовідносин між ЄС та державами-партнерами. Дана функція покладається на органи, створені у рамках Угод про партнерство та співробітництво. Країнам-партнерам запропоновано надавати детальну інформацію про ефективність втілення положень угод на практиці. У процесі моніторингу особливу роль відіграють підкомітети, діяльність яких зосереджується на окремих питаннях, а також на забезпеченні діалогу в економічній сфері [5, 10].

Східне  партнерство як складова Європейської політики сусідства, компонента Спільної зовнішньої політики ЄС, охоплює країни Східної Європи, а саме Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну, і передбачає розвиток східного виміру ЄПС. В рамках ініціативи Східного партнерства в ЄС сформувався та застосовується певний механізм впливу, а  також використовується низка важелів для того, аби стимулювати у країнах на Схід від кордону з ЄС бажані, насамперед для останнього, реформи [2].

Цілі політики Європейського Союзу у Схід­ній Європі можна сформулювати у вигляді тріади “безпека – стабілізація – європеїзація”. Європей­ський Союз має безпосередній інтерес у стабілі­зації цього простору та у зниженні його конфлік­тного потенціалу [7, 190].

ЄС проводить переговори з усіма країнами-учасниками Східного партнерства, крім Білорусії, щодо Угод про асоціацію, які передбачають зближення законодавства держав до стандартів ЄС. Україна і Молдова також залучені до Планів дій щодо лібералізації візового режиму [8].

Доктор Б. Война з Польського інститут міжнародних відносин вважає, що недоліком Східного партнерства є довгостроковий характер проекту [8]. З іншого боку подібні проекти не можливо повноцінно реалізувати у більш стислі терміни, тому що процес реформування та внутрішньої перебудови суспільства займає досить тривалий час.

Східне партнерство є логічним продовженням Європейської політики сусідства і саме ця програма визначає майбутнє відносин ЄС у цьому регіоні. Проте недоліком Східного партнерства є те, що воно спрямоване на шість країн, які мають різний рівень відносин з ЄС.

Характерним для Східного партнерства є те, що на відміну від процесу розширен­ня, стимулом до виконання положень цієї програми є не перспектива повно­правного членства, а більш селективні та обме­жені форми залучення до окремих напрямків єв­ропейської інтеграції [7, 190].

Іншим важелем впливу, який працює радше через надання можливостей до реформування, аніж шляхом нав’язування та втручання у внутрішні справи держав, є програми допомоги ЄС, які охоплюють низку сфер, що фінансуються Фондом інвестицій (Neighbourhood Investment Facility), Фондом Управління (Governance Facility), а також через програми транскордонної співпраці, Європейський інструмент сусідства та партнерства (European Neighbourhood Policy Instrument), інші інструменти ЄС, через підтримку Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку. Окремий напрям становлять неурядові програм допомоги – це, зокрема, освітні програми, що їх пропонують європейські університети, іменні фонди, а також залучають ресурси Болонського процесу як важіль впливу на українську вищу освіту [2]. В останні роки ЄС активізував інформаційну кампанію у державах Східної Європи щодо стипендіальних та обмінних програм як можливість не лише надати жителям України, Молдови, Білорусі та інших держав європейську освіту, а й безпосередньо долучити якомога більшу частку населення цих країн до поширення європейських цінностей у регіоні.

Ще до впровадження ЄПС ЄС надавав значну фінансову допомогу державам-сусідам. Надання грантової допомоги Росії та Новим Східним  незалежним державам забезпечувалося переважно за програмою Tacis. Європейська ініціатива у сфері демократії та прав людини (EIDHR), метою якої є підтримка принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та верховенства закону у третіх країнах, забезпечує кошти для виконання цих завдань, співпрацюючи, перш за все, з неурядовими та міжнародними організаціями [5, 26]. Макрофінансова підтримка надається третім країнам, які зіткнулися з винятковими потребами фінансування дефіциту платіжного балансу  [5, 27].

Роль ЄС у формуванні майбутнього Нової Східної Європи залежатиме від двох компонентів: готовності пропонувати тіснішу асоціацію цим державам та балансування між необхідністю підтримки хороших взаємовідносин з Росією та інтеграційними прагненнями Молдови, України та Білорусі [9, 15].

ЄПС реалізується під гаслом “різні країни, спільні інтереси”. Проте інколи складається враження, що країни об’єднані даною політикою, занадто різні. Для неєвропейських  країн-партнерів Середземномор’я вступ до ЄС виключається. Але в інших випадках, як-от з тими європейськими країнами, які ясно заявили про своє бажання приєднатись до ЄС, питання залишається відкритим [3].

Проект ЄПС безперечно виглядає привабливо, оскільки підносить відносини між  державами-сусідами і ЄС на новий рівень. Дана політика могла б стати альтернативою надання перспективи членства, що для більшості країн Центрально-Східної Європи було вагомим стимулом до внутрішньої трансформації.

Висновки. З 90-их років ЄС розробив широку нормативно-правову базу на основі якої вибудовуються відносини з державами зацікавленими у співпраці. Основними інструментами взаємодії є: Угоди про партнерство та співробітництво та Європейська політика сусідства.

Лише поєднання бажання держав-сусідів приєднатися до  ЄС та конкретні дії держав-членів можуть стати суттєвим стимулом до внутрішніх перетворень. Країни Східної Європи зацікавлені у консультаціях та матеріальній допомозі з боку західних сусідів. Європейському Союзу не менш важливо зберігати статус притягального центру.

Список використаних джерел та літератури

  1. Залевські, П. Проєвропейський курс України – доказ привабливості ЄС / П. Залевські [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.pawelzalewski.eu/ua/publikacje/371,.html
  2. Зубко, Д. В. Механізми та важелі впливу ЄС на держави Східного партнерства в рамках європейської зовнішньої політики / Д.В. Зубко  [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_ gum/naukma/Polit/2010_108/14_zubko.pdf
  3. Комюніке Європейської Комісії для Ради ЄС та Європейського Парламенту “Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами” [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_495
  4. Сидорук, Т.В., Павлюк В.В., Малькін В.П. Європейська інтеграція України: навч. Посіб. – Львів: ПАІС, 2011. – 272 с.
  5. 5.                     Стратегія ЄС щодо Європейської політики сусідства від 12 травня 2004 р. // Урядовий портал: Документи ЄС щодо України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: www.kmu.gov.ua/document/236097915/Startegy EPS.pdf
  6. Шаповалова,  О. І.  Нормативна  сила   Європейського   Союзу  /  О.І. Шаповалова [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvdau/2009_15/25.pdf
  7. Шаповалова, О. І. Європейський Союз – Україна: межі нормативної сили / О.І. Шаповалова // Відносини Україна  – ЄС в умовах сучасних викликів [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.fes.kiev.ua/new/wb/media/ publikationen/letzte-Fassung.pdf
  8. Gnauck,  G.  Polen  will  Ost-Öffnung – doch  dort  gibt’s  Probleme  /  G. Gnauck [Elektronische Ressource]. –  Zugriffsmodus: http://www.welt.de/politik/ ausland/article13460569/Polen-will-Ost-Oeffnung-doch-dort-gibts-Probleme.html
  9. Hamilton, D. The New  Eastern  Europe:  Ukraine, Belarus, Moldova / D. Hamilton, G. Mangott [Electronic resource]. –  Mode of access:  http://transatlantic.sais-jhu.edu/publications/books/new_eastern_europe_text.pdf
  10. Klugt, A. Association, Partnership and Cooperation Agreements with East European Countries / A. Klugt [Electronic resource]. –  Mode of access: http://www.eipa.eu/files/repository/ eipascope/Scop93_1_3%282%29.pdf
  11. Manners, I. Normative power Europe: A Contradiction in Terms / I. Manners [Electronic resource]. –  Mode of access:  http://www.princeton.edu/ ~amoravcs/library/mannersnormativepower.pdf
  12. Partnership and Cooperation Agreements (PCAs): Russia, Eastern Europe, the Southern Caucasus and Central Asia [Electronic resource]. –  Mode of access: http://europa.eu/legislation_summaries/external_relations/relations_ with_third_countries/eastern_europe_and_central_asia/r17002_en.htm

 

 

Залишити відповідь