Транскордонне співробітництво України з Європейським Союзом в контексті євроінтеграційних процесів

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті досліджено особливості розвитку транскордонного співробітництва України в контексті євроінтеграції.

В статье исследованы особенности развития трансграничного сотрудничества Украины в контексте евроинтеграции.

In this article was explored the peculiarities of cross-border cooperation of Ukraine  in the context of European integration.

Європейський Союз дуже обережно формуватиме відносини з своїм східним сусідом – Україною. Про це свідчать документи ЄС, виступи його провідних політиків та реальна практика взаємовідносин ЄС та України. Так європейська спільнота, враховуючи комплекс серйозних проблем на своїх східних рубежах, власне реформування та необхідність додаткового фінансування потреб адаптації нових членів, намагається відкласти «українське питання» на пізніший термін.

На даний час Європейський Союз пропонує нам чи не єдиний сегмент співпраці – формування європейського рівня транскордонного співробітництва.

Проблема формування системи транскордонного співробітництва за європейськими стандартами в Україні є актуальним питанням теорії та практики європейської інтеграції України.

У найближчі роки ЄС буде прагнути зміцнити власну безпеку, зокрема, на східних кордонах. Тому основними проблемами, що їх вирішуватиме ЄС з Україною, стануть припинення нелегальної міграції та боротьба з міжнародною організованою злочинністю. Західні прикордонні регіони України є зоною економічних, екологічних та безпекових інтересів ЄС, що продовжує відігравати значну роль у справі європейського об’єднання і солідарності. Роль транскордонного співробітництва ЄС та України зростатиме з огляду на значний транзитний потенціал України [4; С. 133].

В Україні транскордонне співробітництво розглядається у двох площинах – як інструмент розвитку прикордонних територій та як чинник реалізації євроінтеграційних прагнень. Транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна розділити на два «напрямки»: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні з ЄС, а також транскордонне співробітництво у так званому прикордонні, зокрема України, Росії, Білорусі та Молдови[3; С. 39].

Сьогодні територія України включена у пан-європейську мережу транспортних коридорів: 1) коридор № 3: Берлін – Львів – Київ; 2) коридор № 5: Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Львів; 3) коридор № 7: Дунайський від Кельхайма до Суліни; 4) коридор № 9: Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград – Александруполіс.

Транспортний коридор – це система, яка включає мінімум два взаємодіючих види транспорту і відповідну сервісну інфраструктуру, що формується з метою забезпечення доставки великих обсягів вантажів та пасажирів «від дверей до дверей». Вплив такого транспортного коридору на господарський комплекс території, через яку він проходить, розповсюджується в зоні 200 км [2; С. 68]

Україна активно включилася у процес створення єврорегіонів на початку 1993 р. і сьогодні бере участь у шести з них: Карпатський, Буг, Нижній Дунай, Верхній Прут, Дніпро та Слобожанщина [5; С. 43].

Слід зазначити, що оскільки європейський інструмент сусідства і партнерства має на меті розв’язати спільні проблеми прикордонних територій, його застосування регулює Закон України «Про транскордонне співробітництво».

Закон України «Про транскордонне співробітництво» визначає завдання, принципи державної політики, права й обов’язки суб’єктів у сфері транскордонного співробітництва, принципи й форми державної підтримки, фінансові ресурси для транскордонної співпраці [1]. Проте, цей документ, по-перше, не розглядає транскордонне співробітництво як складову регіональної політики України. По-друге, він не враховує зміну механізмів підтримки транскордонного співробітництва з боку ЄС, особливо нові інструменти сусідства й реформування відповідних програм. По-третє, він фактично консервує чинні сьогодні форми державної фінансової допомоги без визначення джерел і механізмів її отримання. По-четверте, цей закон містить суперечливі правові норми в частині, що регулює різні питання участі місцевих органах влади у міжрегіональному та транскордонному співробітництві [6; С. 42].

В Україні серед основних чинників, що стримують розвиток транскордонного співробітництва, можна виділити наступні:

– недооцінка з боку центральної влади транскордонного співробітництва як інструменту регіонального розвитку і покращення якості життя людей, які проживають у прикордонних територіях України;

– обмеженість стратегічного бачення завдань та перспектив розвитку транскордонного співробітництва як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади України;

– низький рівень фінансової підтримки спільних транскордонних проектів як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади;

– слабкість інституційної бази регіонального розвитку, яка у прикордонних територіях має відгравати роль одного з рушіїв транскордонного співробітництва;

– до впровадження проектів транскордонного співробітництва залучається надто мало підприємців та неурядових організацій;

– низький рівень соціально-економічного розвитку територій, які є учасниками транскордонного співробітництва, порівняно із середніми національними показниками.

З огляду на перелічені проблеми, які існують в сфері транскордонного співробітництва України, потрібно здійснити ряд заходів:

– збільшити повноваження місцевих органів влади та місцевого самоврядування, надати їм більшої самостійності у вирішенні спільних завдань регіонального та місцевого розвитку (зокрема, це стосується формування місцевих бюджетів та їх використання) з регіонами сусідніх держав;

– посилити економічну спрямованість співробітництва з ЄС, зокрема в сфері зовнішньої торгівлі, орієнтуючись на список довготермінових пріоритетів;

– посилити інформаційну підтримку транскордонних програм;

– підвищити рівень забезпеченості органів місцевого самоврядування спеціалістами з питань транскордонного співробітництва;

– розробити і запровадити ефективну, прозору систему проектного менеджменту, моніторингу та оцінки вже реалізованих проектів.

Отже, у довгостроковій перспективі внаслідок реалізованих заходів з нівелювання проблем у сфері транскордонного співробітництва передбачається створення сприятливих умов для активної участі у євроінтеграційних та глобалізаційних процесах, а саме:

– просування позитивного іміджу України загалом, та прикордонних регіонів зокрема, підвищення довіри до українських інституцій як партнерів для співробітництва, що сприятиме залученню зовнішніх ресурсів з боку приватних інвесторів та міжнародних організацій;

– посилення інтегральної конкурентоспроможності України у контексті інтенсифікації зовнішньоекономічних зв’язків з сусідніми державами:

– поглиблення євроінтеграції України з перспективою набуття асоційованого членства в ЄС.

Список використаних джерел та літератури:

1. Про транскордонне співробітництво: Закон України від 24.06.2006 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст. 499.

2. Біляк Н.І. Визначення інвестиційної привабливості галузей сільського господарства Карпатського регіону / Н.І. Біляк // Економіка АПК. – 2005. – № 9. – С. 67 – 72.

3. Дацій О.І. Державна підтримка інновацій / О.І. Дацій // Держава та регіони. – 2003. – № 3. – С. 39 – 43.

4. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу / Є. Кіш // Політичні менеджмент. – 2006. – № 5. – С. 131 – 144.

5. Луцишин П.В. Європейське транскордонне співробітництво: сутність і структура / П.В. Луцищин, Н.П. Луцишин // Український географічний журнал. – 1998. – № 2. – С. 41 – 44.

6. Транскордонне співробітництво – стратегічний курс розвитку прикордонних територій України / За ред. В. Борщевського. – Львів: Інститут міжнародних економічних досліджень – Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в м. Львові, 2008. – 180 с.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь