СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ У ПРОФЕСІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Л.І.Морська

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

 У статті обґрунтовано необхідність дослідження найуживаніших стратегій у професійному дискурсі. Автором здійснено сутнісний аналіз поняття комунікативних і навчальних стратегій і най цій основі запропоновано набір стратегій, що використовуються у соціальній іншомовній взаємодії фахівців у різних галузях, а також обґрунтовано їхню специфіку і функції у досягненні комунікативної мети. 

Ключові слова: професійний дискурс, комунікативні стратегії, навчальні стратегії, професійне іншомовне спілкування.

 В статье обосновано необходимость исследования наиболее употребляемых стратегий в профессиональном дискурсе. Автором проведен сущностный анализ понятия коммуникативных и учебных стратегий и на этом основании предложен набор стратегий, которые используются в социальном взаимодействии специалистов у разных областях, а также обосновано их специфику и функции в достижении коммуникативной цели.

 Ключевые слова: профессиональный дискурс, коммуникативные стратегии, учебные стратегии, профессиональное иноязычное общение.

 The necessity to investigate the most frequently used strategies of professional discourse has been substantiated in the article. The author carried out the meaningful analysis of the notion of communicative and learning strategies and on this basis suggested a number of strategies which are used in a variety of branches. The peculiarities and functions in reaching the communicative goal of the suggested strategies have been substantiated in the paper. 

Key words: professional discourse, communicative strategies, learning strategies, professional communication in a foreign language.

 

Актуальність проблеми. Підвищений інтерес лінгвістики і лінгводидактики до комунікативної прагматики привів до зосередження уваги дослідників на динамічному вивченні використання мовних засобів, що реалізують індивідуально-особистісний, мотиваційний (мотиви і цілі) і ситуативний аспекти повідомлення. Вивчення специфіки комунікативної поведінки в різних соціальних сферах (тобто різних намірів, комунікативних стратегій їх досягнення і своєрідності їх вербального втілення) як у представників одного соціуму, так і представників інших інокультурних соціумів в цілях реалізації глобальної стратегії партнерства і співпраці усередині однієї культури і між культурами стає одним з домінантних напрямів досліджень в галузі комунікативної лінгвістики і лінгводидактики.

Актуальність дослідження зазначених проблем визначається необхідністю вивчення вербального забезпечення взаємодій співрозмовників у процесі професійної співпраці, яка передбачає наявність у них умінь і навичок вибору адекватної стратегії ведення професійного дискурсу і структуризації найбільш типових ситуацій професійної взаємодії (встановлення особистих контактів, ведення телефонних розмов, обмін діловою кореспонденцією, проведення презентацій, нарад і зборів, переговорів тощо) з урахуванням соціокультурної специфіки ділового партнера. Тому метою статті є обґрунтування сутності комунікативних стратегій, які слід формувати у студентів немовних спеціальностей, які вивчають іноземну мову для професійного спілкування із зарубіжними колегами.

Виклад основного змісту дослідження. У процесі  ділової  співпраці партнери у спілкуванні, як правило, реалізують фактичну, інформаційну і впливову інтенції за допомогою різнорівневих мовних засобів, мовних умінь і комунікативних навичок, що визначаються нормами і етикою ділової комунікативної поведінки.

Останнім часом значно складнішою і багатокомпонентною стала виробнича сфера спілкування. Отримали широкого поширення і розвитку економічна, управлінська, комерційна, правова галузі професійної діяльності, що зумовлює необхідність опанування майбутніми фахівцями навичками професійної культури як значимим компонентом професійної міжкультурної комунікації.

До теперішнього часу дослідження проблем професійної комунікації зачіпало переважно її лексико-стилістичний аспект [4], але не було пов’язано з аналізом когнітивних аспектів організації професійної комунікації, якими може бути, зокрема, розробка і побудова системи фреймів, що складають ситуації ділової співпраці, з виявленням в них загального і приватного, основного і периферійного, залученням до кола аналізу знань і уявлень іномовних співрозмовників про світ з метою прогнозування їхньої реакції і поведінки, передбачення розвитку подій і вибору комунікативної стратегії.

Вивчення стратегій комунікативної поведінки представників ділового англомовного соціуму, їх лінгвосоціопсихологічних і культурологічних особливостей сприяють залученню “неносіїв” мови до концептуальної системи, картини світобачення, ціннісних орієнтирів носіїв іноземної мови, зменшення міжкультурної дистанції між представниками різних соціумів, і зрештою формуванню мовної особистості, що володіє основами ділового міжкультурного спілкування, вихованню її готовності адаптуватися до ділової культури іншого народу, іншого соціокультурного контексту взаємодії з метою вироблення оптимальної стратегії професійної іншомовної співпраці.

Відповідно, вбачаємо необхідність в розробці типології комунікативних стратегій  поведінки  партнерів  у сфері ділового  міжкультурного спілкування з урахуванням соціопсихологічних, культурологічних і мовних чинників комунікації; а також в побудові класифікації фреймів ситуацій професійної міжкультурної взаємодії як методологічної основи для створення і використання в процесі навчання комплексу (системи) вправ, спрямованих на розвиток у студентів навичок і вмінь встановлювати і розвивати іншомовні ділові контакти з партнерами – представниками іншої соціокультурної та мовної спільноти.

Поняття “стратегія” введене в інструментарій лінгвістики, лінгводидактики, соціолінгвістики відносно недавно і визначається по-різному залежно від цілей і парадигми дослідження. Воно екстрапольоване в лінгвопрагматичні дослідження з інших наук (військової справи, політики), пов’язаних з плануванням і цілеспрямованою діяльністю.

Найбільш загальноприйняте і часто цитоване в лінгводидактиці визначення стратегії подане С.Фаєрхом і Дж.Каспером, для яких стратегія — усвідомлений план вирішення проблеми, досягнення певної комунікативної мети [5].

Е. Тароун пропонує своєрідний набір характеристик комунікативної стратегії, а саме: 1) мовець має мету повідомити інформацію слухачеві; 2) мовець вважає, що необхідна для передачі змісту повідомлення  лінгвістична або соціолінгвістична структура у слухача відсутня; 3) мовець планує або відмовитися від спроби передати інформацію слухачеві, або спробувати передати її іншими засобами. Як приклад комунікативних стратегій Е. Тароне наводить такі компенсаторні стратегії в мовній взаємодії між носіями і неносіями мови: різні види парафразу, запозичень, дослівний переклад, звернення по допомогу, відмова або відхід від теми при різних формах мовного незнання, перемикання на рідну мову (вербальні стратегії), міміку (невербальні стратегії) [10].

Ш.Робертс, дотримуючись сталого визначення стратегічної компетенції як здатності користуватися комунікативними стратегіями для ведення розмови і її корекції [8], розглядає компенсаторні стратегії (види парафрази, звернення по допомогу) в дещо іншому ракурсі, а саме, як спосіб формування комунікативної особистості студента [9]. Від себе зазначимо, що перелічені вище стратегії називають компенсаційними (компенсаторними), оскільки вони співвідносяться з тактикою, методами компенсації комунікативних помилок.

Підставою для лінгводидактичної класифікації стратегій, запропонованої М.Лутьєхармс, є міра усвідомленості їх застосування співрозмовниками. Автор розуміє стратегію як спосіб досягнення мети як в процесі навчання, так і для вирішення проблем (“strategy is а procedure to achieve а goal like learning or problem solving”), і виділяє навчальні, компенсаційні і формувальні стратегії [6, с.35]. М. Лутьєхармс розрізняє їх за ступенем усвідомленості вживання — від повністю усвідомленої діяльності до автоматичних дій. Навчальні стратегії використовуються для презентації знання, структуризації і співвідношення інформації в пам’яті: вони узагальнюють, трансформують, спрощують уявлення про інформовані явища, спрямовані на організацію знань і здійснюються у вигляді підсвідомих або неусвідомлюваних процесів.

Компенсаторними стратегіями учасники комунікативної взаємодії користуються досить усвідомлено для виходу з комунікативних невдач: звернення по допомогу, використання словника, жести, здогадка тощо, а також лінгвістичні прийоми (парафраза, описова номінація), перемикання коіви (перехід з іноземної мови на рідну), створення нових слів тощо. Цими стратегіями користуються автоматично, але усвідомлено, оскільки вони є інтерлінгвістичною трансформацією: вгадування значення тієї частини інформації, що зрозуміла, або упущення недоступної для розуміння частини інформації.

Стратегії формування комунікативної особистості студента знаходяться на більш високому рівні усвідомленості, оскільки їх використання можна планувати. Макростратегія запам’ятовування, наприклад, включає різні мікростратегії (полегшений доступ і зберігання інформації в пам’яті: промовляння, повтор, імітація, огляд, реферування, заучування і т. д.), що є по суті прийомами психології засвоєння.

А. Луукас відносить навчальні стратегії до когнітивних методів навчання, розуміючи під ними планування, контроль і оцінку знань самими студентами. Автор підкреслює, що стратегія співвідноситься із завданнями навчання і тісно пов’язана з підходом  до навчання [7].

На наш погляд, у наведених вище роботах С.Фаєрха, Дж.Каспера, Е.Тароун, Ш.Робертс аналіз й інтерпретація поняття стратегії здійснюється з позиції психологопедагогічного підходу, не зачіпаючи практичних цілей комунікантів, а багатоаспектні проблеми інтерактивного дискурсу зводяться виключно до корекції мовленнєвої взаємодії, тобто компенсаційних стратегій (вербальних і невербальних способів заміни незрозумілих (нерозпізнаних) мовних сигналів адекватнішими формами при передачі інформації), залишаючи поза увагою такі істотні сторони дискурсу як його організація, структура, механізми і способи впливу на партнера з метою вирішення професійних завдань.

Дещо інше розуміння стратегії знаходимо в науці про мову й наукових розробках проблеми створення штучного інтелекту, де поняття “стратегія” також не отримало однозначного визначення. Це пов’язано зі складністю і багатоаспектністю предмету дослідження – інтерактивного дискурсу.

Оскільки дискурс – “складне комунікативне явище, що включає окрім тексту, ще і екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, установки, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту” [3, с.144], а також і стратегії, до яких вдаються співрозмовники в інтерактивному дискурсі, орієнтовані на різні його аспекти і рівні. Тому під стратегією розуміють:

– характеристики спілкування, що визначають зміст “підходу” до розуміння партнера у спілкуванні [2, с.313], а отже, форму тексту (наказ, рада, загроза, прохання і так далі);

– когнітивний план спілкування, який контролює оптимальне вирішення завдання гнучким і локально керованим способом [1, с.174];

– план оптимальної реалізації комунікативного наміру, котрий за умови обліку об’єктивних і суб’єктивних чинників і умов визначає внутрішню і зовнішню структуру повідомлення [10, с.52];

– механізм, що використовується для синтезу різних жанрів тексту і задає відповідну організацію тексту, яка забезпечує ефективну передачу специфічних цілей повідомлення [2].

У запропонованих визначеннях загальними сутнісними характеристиками поняття “стратегія” є: 1) його когнітивна сутність; 2) залежність від практичної мети і комунікативного наміру; 3) залежність від контексту ситуації і психологічних характеристик (портретів) учасників спілкування; 4) визначальний вплив на зовнішнє (риторико-композиційне ) і внутрішнє (семантичне, лексичне, синтаксичне, стилістичне) оформлення тексту.

Д.Маккьюїн розробляє дискурсивні стратегії, які визначаються і структуруються в текстах таких жанрів як опис, визначення, порівняння. Звівши предикативні моделі до чотирьох схем (ідентифікації, складу, атрибутивності і зіставлення), автор аналізує, які схеми і стратегії використовуються для побудови вказаних типів тексту. Зокрема, схема ідентифікації відображає стратегію формування визначення; схема зіставлення відображає стратегію опису основної сутності тексту через порівняння з негативним уявленням про нього. Структуризація однієї і тієї ж інформації комунікантом, вважає автор, може відбуватися по-різному, залежно від цілей спілкування, а стратегія — це спосіб породження відповідного типу тексту через взаємодію схем, фокусування і семантики [2]. Таким чином, якщо інтенція є фокусуванням змісту тексту, то стратегія – вибір найбільш оптимального способу фокусування тексту за допомогою мовних засобів, і є, відповідно, когнітивно-комунікативною структурою.

Залежно від сфери вживання, ситуації спілкування, цілей, ресурсів комунікантів (знання, оцінки, очікування, бажання) і способів впливу на них стратегії можуть бути оформлені на високому рівні інтерактивності: від невербальних (кінетичних, проксемічних) способів до вербальних форм текстової діяльності (наказ, прохання, порада, аргументація, домовленість). На вербальному рівні стратегія маркується різнорівневим набором мовних засобів: мовними сигналами відправника й одержувача повідомлення, що утворюють певні мовленнєві кліше, оцінною лексикою, ввідними словами, словосполученнями тощо.

Якщо семантичні, стилістичні, граматичні стратегії пов’язані з внутрішньою організацією тексту, то дискурсивні стратегії управляють формою організації і протікання діалогу: вказують на його початок, продовження або завершення; створюють передумови для його розвитку; регулюють мовленнєві дії співрозмовників, виражаючи очікування адресанта відносно певних реалізацій з боку адресата, даючи йому можливість скористатися тими знаннями, які він має або повинен мати відповідно до соціального, професійного статусу для належного сприйняття інформації. Актуалізація дискурсивних стратегій на мовленнєвому рівні відбувається за допомогою сигналів структуризації тексту, з яких універсальними визнаються сигнали початку і закінчення тексту, зміни ролей, реагування, залучення учасників та ін. Реалізація риторичних стратегій пов’язана, в першу чергу, з впливом на психіку людини як учасника спілкування; з процесами оцінювання ситуацій і прийняття рішень, вибору найбільш ефективної стратегії.

Залежно від цілей комунікативної взаємодії зі всього різноманіття стратегій, як правило, вибираються лише окремі їх типи, варіанти, завдяки яким найуспішніше реалізуються різні цілі соціальної взаємодії і впливу у кожному конкретному випадку.

Висновок. На підставі здійсненого дослідження робимо висновок про те, що особливо яскраво соціальна взаємодія розкривається в професійній комунікації та її міжособистісній зоні — діловому спілкуванні, яке виникає внаслідок потреби суспільства управляти матеріально-практичною діяльністю. У діловому дискурсі передбачається дослідження взаємодії людей в соціально-професійних контекстах, із врахуванням їхніх концептуально-психологічних портретів, знання співрозмовників, специфіки ситуації ділового спілкування, а в межах міжкультурних контактів — і соціокультурної специфіки іноземного соціуму. Текст як одиниця соціальної комунікації володіє характеристиками відповідної сфери діяльності, а його структура і її мовне втілення відображають тип діяльності і визначаються намірами, характерними для цієї діяльності. Тому, вивчаючи характеристики ділового спілкування, необхідно враховувати, що його загальне призначення полягає у вирішенні професійної проблеми, досить часто через безпосередній вплив на партнера у спілкуванні, примус, або опосередкований вплив, спонукання, переконання. Прагнучи до мети, автор продумує стратегію і її досягнення, втілює її в найбільш адекватних текстах: від нагадування, заклику, вимоги, до наказу, ультиматуму, загрози. У текстах знаходить вираження мова ділового спілкування — діловий дискурс — знакова система, призначена для професійної взаємодії в різних соціальних контекстах: для встановлення контакту, обміну інформацією, налагодження стосунків співпраці між партнерами, пов’язаними предметом діяльності.

Таким чином, якщо компенсаторні і навчальні стратегії (які, як правило, розглядаються як універсальні комунікативні стратегії) спрямовані переважно на мовленнєву взаємодію і зводяться до відносно прогнозованого переліку, то стратегії, спрямовані на вирішення практичних цілей соціально-професійної взаємодії, є численні і специфічні для різних сфер спілкування і, відповідно, різних типів дискурсів.

Антропоцентричність, багатоаспектність і багаторівневість комунікативної взаємодії підтверджується тим, що дослідники виділяють різноманітні комунікативні стратегії: дискурсивні, компенсаторні, риторичні, соціокультурні, семантичні, стилістичні, прагматичні тощо. Ймовірно, їх перелік відкритий і може поповнюватися залежно від реалізації нових аспектів текстової діяльності і форм комунікативного впливу. Виділення глобальних макро і мікростратегій дає змогу передбачати їх рівневу організацію. Саме на вирішення зазначеного завдання буде спрямовано наші подальші наукові розвідки.

 

Література:

1.      Грабой Т.А. Формирование профессиональной компетенции на материале языка специальности в неязыковом вузе: Дис. канд.. пед.. наук: 13.00.02 / Татьяна Александровна Грабой. – М., 2002. – 175 с.

2.      Маккьюин К. Дискурсивные  стратегии для синтеза текста на естественном языке / К. Маккьюин //Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XXIV. –М.: Прогресс, 1989. – С. 311-356.

3.      Попова Е.А. Политический дискурс как предмет культурнолингвистического изучения / Е.А.Попова // Языковая личность:проблемы значения и смысла. – Волгоград: Перемена, 1994. – С. 143152.

4.      Фишер Р., Юри У. Путь к согласию (соглашение без ущерба для договаривающихся сторон)//Язык и моделирование социального взаимодействия.-М.:   Прогресс,   1987. – С. 173-206.

5.      Faerch C., Kasper G. Strategies in interlanguage communication / C. Faerch, G. Kasper. New York:Longman, 1983. – 283 р.

6.      Lutjeharms M. Learning strategies. Language Learning for European Citizenship / M.Lutjeharms: Report on Workshop 6A.Tampere, Finland, 1991. P.34-42.

7.      Luukas A. Approaches and methods. Language Learning for European Citizenship / А. Luukas: Report on Workshop 6A. Tampere, Finland, 1991.P.28-33.

8.      Roberts C.A. The Art of Circumlocution: Teaching  strategic  сompetence / C.A. Roberts //Forum. – Vol.XXVIII. – №4, 1990 – P. 41-43.

9.      Rubin J. Study of Cognitive Process in SLL / J.Rubin // Applied Linguistics. 1981. – № 11. – P.118-131.

10.  Tarone E. Some thoughts on the notion of communicative strategy/ E. Tarone // TESOL Quarterly. – 1981. – № 15. – P. 285–295.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь