СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ ТА ЙОГО ПРАВОВІ ОСНОВИ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті розкрито сутність державного кредиту, зазначено його види, принципи, функції, визначено правові основи державного кредиту.
Ключові слова: державний кредит, державна позика, гарантована позика, державний зовнішній кредит .

В статье раскрыта сущность государственного кредита, указаны его виды, принципы, функции, определены правовые основы государственного кредита.
Ключевые слова: государственный кредит государственный заем, гарантирована ссуда, государственный внешний кредит.

The article explores the nature of public credit, stated his views, principles, functions, defined the legal basis of public credit.
Keywords: public credit, government loans, guaranteed loans, the state external loan

В умовах ринкової економіки державний кредит набуває все важливішого значення у складі фінансової системи країни. Це пов’язано з розвитком демократії та конкурентного середовища, появою нових форм залучення кредитних ресурсів, підвищенням ролі кредитних ринків та зростанням обсягу кредитних операцій, в яких бере участь держава. Україна є досить молодою незалежною державою, а відтак вона не може самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава має потребу як у зовнішніх запозиченнях, так і у внутрішніх додаткових коштах. Отже, існує необхідність визначення правових основ, якими регулюється державний кредит в Україні, а також і самої сутності державного кредиту.
Вагомий внесок у дослідження питань державного кредиту зробили такі вчені-економісти, як Р.Барро, Дж.Б’юкенен, А.Вагнер, Дж. Кейнс, А.Лернер, Р.Масгрейв, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сей, А.Сміт та ін. Вітчизняні науковці, зокрема, В.Андрущенко, О.Горобець, О.Євтух, В.Козюк, І.Лютий, О.Рожко, В.Федосов, С.Юрій, розкривають у своїх працях окремі теоретичні та практичні аспекти організації та функціонування системи державного кредиту. Н.Лубкей у статті «Державний кредит як система кредитних відносин за участю держави» розкрила сутність державного кредиту, визначила особливості державного кредиту, запропонувала дефініцію державного кредиту, яка враховує його специфічні риси, а також подала характеристику складових систем державного кредиту.
Метою дослідження є визначення сутності державного кредиту та встановлення його правових основ.
Державний кредит являє є специфічною ланкою державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. Лише в окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Також варто зазначити, що державний кредит є одним із видів кредиту, тому йому притаманні ознаки та принципи, що характеризують кредитні відносини загалом.
В сучасній науковій літературі зустрічається визначення державного кредиту з різних точок зору, які певним чином відрізняються одне від одного. Зокрема, як економічна категорія, державний кредит – це сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади та управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, при яких держава виступає в ролі позичальника, кредитора та гаранта [1]. В якості правової категорії державний кредит можна визначити як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості [2]. Також державний кредит визначають як відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту [3].
Економічним змістом державного кредиту виступає акумуляція державою фінансових ресурсів на підставі принципу зворотності для фінансування державних витрат. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Державний кредит має характерні риси: по-перше, у якості одного із суб’єктів кредитних правовідносин обов’язково виступає держава, поза залежністю від сфери розміщення своїх боргових зобов’язань (зовнішня або внутрішня), по-друге, такий спосіб залучення коштів здійснюється на принципах зворотності, терміновості, платності, забезпеченості і цільового характеру використання [4].
Принцип зворотності, терміновості і платності передбачає обов’язок позичальника повернути в точно встановлений термін суму основного боргу і виплатити відсотки у встановленій сумі за користування кредитом.
Принцип забезпеченості передбачає наявність у кредитора права захисту своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника.
Принцип цільового характеру використання знаходить своє вираження у певному об’єкті кредитування – покриття дефіциту державного бюджету.
Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільчу, регулюючу, контрольну [2].
Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання на принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи як позичальник, держава забезпечує додаткові ресурси для фінансування своїх витрат. Регулююча функція державного кредиту полягає в тому, що вступаючи у кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Контрольна функція державного кредиту пов’язана з визначенням та оцінкою стану централізованого фонду коштів, руху вартості в обидва боки [4].
Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Оскільки державні витрати головним чином здійснюються в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Однак широкий міжнародний розподіл праці, обмін технологіями і науковими ідеями, обумовлює і інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту.
Формами державного кредиту є: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики та гарантовані позики.
Однією з найпоширеніших форм державного кредиту є позики, які забезпечуються випуском цінних паперів двох видів – облігацій та казначейських зобов’язань. Позики дозволяють мобілізувати тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави за допомогою випуску та розповсюдження цінних паперів. Цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів) та місцевими органами влади. Місцеві позики – це важлива складова фінансів регіонального самоврядування, що дозволяє мобілізувати тимчасом вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів [5].
Емітент облігацій місцевих позик зобов’язаний оголосити всю необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій.
Якщо головною доходною частиною бюджету відповідного регіону є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, то обсяг випуску облігацій місцевих позик має погоджуватися з центральним фінансовим органом — Міністерством фінансів. Можуть вводитися й інші обмеження: лімітування граничної суми позики з точки зору консолідованого бюджету, звуження масштабів використання сугубо бюджетними процедурами тощо [5].
Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості [6].
Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов’язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років) [6].
Другою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передаван¬ня може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик [7].
Сьогодні поширеною формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Через кредитні установи держава мобілізує кредитні ресурси на покриття своїх витрат. Проте, ця форма державного кредиту є економічно невиправданою і призводить до інфляційних процесів.
Казначейські позики є відносинами між органами державної влади і управління та підприємствами і організаціями з приводу надання фінансової допомоги за рахунок бюджетних коштів на умовах платності, терміновості і поворотності. Казначейські позики є засобом підтримання економічних структур, які є важливими для народного господарства, тому вони не мають комерційної цілі.
Гарантовані позики є умовним державним кредитом. Їх суть полягає в тому, що в окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, яка випущена окремими господарськими організаціями або органами влади й управління нижчого підпорядкування, а також виплату процентів по ній. Уряд несе відповідальність за гарантованими позиками лише у випадку неплатоспроможності платника. Гарантовані позики використовуються для залучення коштів і національних, і іноземних інвесторів.
Державний зовнішній кредит є сукупністю відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора [4]. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Надання зовнішніх позик здійснюється, як правило, за рахунок бюджетних коштів чи спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські і місцеві органи влади, кредиторами – уряди, фінансово-кредитні установи, юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові організації. Державні зовнішні позики надаються в грошовій чи товарній формі і, як правило, бувають середньострокові чи довгострокові. Грошові позики можуть випускатись у валюті країни-кредитора, країни-одержувача коштів чи іншій валюті.
Відносини у сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, в тому числі фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх роль в них закріплені Конституцією України, Бюджетним Кодексом України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах визначена компетенція Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Національного банку України [6].
Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Отже, під час затвердження Верховною Радою державного бюджету, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на певний рік надходження від здійснення позик [8]. Як правило, передбачаються надходження від позик у Законі про державний бюджет України відповідного року, затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.
Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюється порядок утворення і погашення зовнішнього та внутрішнього боргів. Відповідно до ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію фінансової політики, координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України [8].
Таким чином, у зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при укладанні таких зовнішньоекономічних договорів, як кредитний договір, Україна має бути представлена Кабінетом Міністрів України. Таке положення відповідає ст. 113 Конституції України, яка містить загальне визначення повноважень Кабінету Міністрів України.
У ст. 15 Бюджетного кодексу України також підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики [9].
Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб’єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам [10].
Отже, державний кредит – це врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України, Бюджетним Кодексом та чинним законодавством України. В Конституції України в найзагальніших рисах визначена компетенція Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Література:
1. Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін. / За ред. В. І. Оспіщева. – К.: Знання, 2006. – 415 с.
2. Фінанси: Підручник / За ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611 с.
3. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
4. Правові основи державного кредиту [Електронний ресурс] : / Фінансове право – Режим доступу: http://adhdportal.com/book_1034_chapter.-Назва з екрана.
5. Ткачук Т. Ю. Децентралізована державна позика як пріоритетне джерело
фінансування потреб регіонів / Т. Ю. Ткачук // Вісник Національного банку України [Текст]. — 2004. — № 8. — С. 13.
6. Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту [Електронний ресурс] : / Електронна бібліотека Князєва. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/FPravo/11-20/11203.htm.-Назва з екрана.
7. Короленко Т.В., Куньовська Л.Й., Лимар О.Ф. Державний кредит. Його суть та значення. КНТЕУ. [Електронний ресурс] — Режим доступу:
http://intkonf.org/korolenko-tv-kunovska-ly-limar-of-derzhavniy-kredit-yogo-sut-ta-znachennya/ – Назва з екрана.
8. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
9. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.- Назва з екрана.
10. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

Залишити відповідь