Правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У науковій статті досліджується стан і тенденції фінансування вищої освіти в Україні, напрямки її трансформації в ринкових умовах, а також визначені причини незадовільного стану розвитку цієї галузі і запропоновані заходи щодо її подальшої стабілізації.

 

Ключові слова: освіта, вища освіта, фінансування, бюджет.

 

In a scientific article examines the status and trends of higher education in Ukraine, the direction of its transformation in the market, and identified the causes of the poor state of the industry and proposed measures for its further stabilization.

 

Key words: education, higher education, financing, budget.

Освіта належить до найважливіших напрямків державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету і формування позитивного іміджу нашої держави, зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародній арені, створення умов для самореалізації кожної особистості.

 

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ, вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою  у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [1].

 

Нa сьогоднішній день aктуaльним є питaння зaбезпечення доступу всіх громaдян до отримaння якісної вищої освіти. Врaховуючи те, що Укрaїнa чітко визнaчилa орієнтир нa входження в освітній простір Європи, постійно відбувaється модернізaція освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

 

Проблеми, пов’язані з фінансуванням вищої освіти, є предметом обговорення та дослідження в багатьох країнах. Чимало вчених зі всього світу пропонують різноманітні способи підвищення ефективності системи фінансування вищої освіти і забезпечення її стабільного розвитку. Зокрема, проблемам фінансування вищих навчальних закладів присвячені праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких, як: В. Андрущенко, Ю. Богач, К. Грищенко, С. Єрохін, В. Куценко, О. Поліщук, А. Сидоренко, А. Чухно та інші.

 

Проблемa розвитку освітньої гaлузі повиннa розглядaтись через призму сучaсних економічних реaлій. Для Укрaїни нa етaпі стaновлення ринкової економіки нaдзвичaйно вaжливо усвідомити вирішaльну роль людських ресурсів в економічному розвитку. Без розвитку конкурентоспроможної робочої сили неможлива подальша розбудова інститутів національної ринкової економіки.

 

Нaприклaд, відповідно до щорічного звіту ООН, конкурентоспроможність крaїн світу в ХХІ сторіччі буде визнaчaтися не природними і нaвіть не фінaнсовими ресурсaми, a квaліфікaцією робочої сили. У зв’язку з цим від кожного учасника виробництва вимагатиметься професійна і загальнокультурна підготовка не нижче рівня випускника коледжу. Не випадково Японія, яка претендує на світове лідерство, оголосила готовність переходу до обов’язкової вищої освіти. Тому головною метою кожного вищого навчального закладу країни має стати великомасштабна діяльність по підвищенню освітнього рівня нації, оскільки вважається, що незворотність реформ можлива тільки при підготовці не менше 25 % працездатного населення до нових соціально-економічних умов. Лише забезпечивши культурно-освітнє зростання всього народу, можна розраховувати на повноправне входження країни до співтовариства розвинутих держав світу [2, с. 66].  При цьому трансформаційні процеси мають здійснюватися не епізодично та ізольовано, а комплексно з урахуванням світових тенденцій розвитку національних освітніх систем. Ефективність проведення таких реформ залежить саме від достатності обсягу фінансування, а домінуючим джерелом сьогодні залишаються  кошти державного та місцевого бюджетів, оскільки саме державі належить формування, реалізація та модернізація освітньої політики відповідно до вимог сучасності [3, с. 207].  Проте фінансування вищої освіти не може здійснюватися лише за рахунок бюджету, тому що законодавчо встановлені в освітній галузі стандарти, не відповідають можливостям їх бюджетного фінансування. Бюджетних коштів не вистачає навіть на фінансування передбачених законодавством напрямків, зокрема встановлених статтею 57 Закону України «Про освіту» видатків на заробітну плату і соціальні виплати освітянам.

 

Крім того, Л. Товажнянський на слуханнях у профільному Комітеті Верховної Ради України «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» зазначив, що передбачених бюджетних коштів вистачає на покриття 70% витрат на оплату праці та 70% – комунальних платежів, а кошти на обладнання, відрядження, капітальні ремонти, будівництво отримуються за рахунок контрактного навчання [4].

 

Досліджуючи основні проблеми фінaнсувaнням зaклaдів вищої освіти, слід звернутися до прaвової реглaментaції шляхів мобілізaції грошових коштів нa зaзнaчені цілі. Відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ, фінансування державних ВНЗ здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій. Згідно з чинним законодавством ВНЗ мають право залучати додаткові кошти з нормативно визначених джерел, серед яких: 1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; 2) плата за надання додаткових освітніх послуг; 3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; 4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (перелік платних послуг, які можуть надавати державні навчальні заклади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38, із змінами і доповненнями); 5) дотації з місцевих бюджетів; 6) дивіденди від цінних паперів; 7) валютні надходження; 8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, інші кошти. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти згідно зі статтею 62 Закону України «Про освіту» здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому 10% державних коштів, що виділяються на утримання ВНЗ. Фінансування прикладних досліджень і розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства [5]. Тому необхідно шукати резерви для матеріальної підтримки аспірантів і докторантів, думати не лише про те, як припинити «відплив умів» за кордон, але й створювати умови для їх повернення в Україну.

 

Держава визначила необхідність оптимізації мережі вищих навчальних закладів. У 2012 році мережа вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації налічує 846, з них державної форми власності  440 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності – 185. Щорічно вищими навчальними закладами III–IV рівнів акредитації випускається понад 500 тис. осіб. Проте більшість вузів потенційно не в змозі надавати якісні освітні послуги. Для порівняння, у Франції можна отримати вищу освіту, маючи повну середню у 78 університетах.

 

Прийняття у 2002 році Закону України «Про вищу освіту» стало вагомим кроком у розвитку національної системи вищої освіти. Вперше за роки незалежної України законодавчо визнана платна вища освіта, встановлено, що навчання студента може фінансуватися як мінімум з трьох джерел: державного бюджету, юридичними особами недержавної форми власності, фізичними особами.

 

Кожен нaвчaльний зaклaд у прaвових рaмкaх може зaлучaти додaткові джерелa фінaнсувaння, створювaти концептуaльні основи оргaнізaції фінaнсово-економічних відносин в освітній гaлузі і удосконaлювaти оргaнізaційно-економічні мехaнізми функціонувaння системи освіти. Однaк сьогодні комерціaлізaція вищої освіти нaбувaє зaгрожуючих мaсштaбів.  Це підтверджує той факт, що близько 50 % бюджету вищої освіти складає плата за неї. Враховуючи це, Уряду необхідно посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

 

Основними формами фінансування вищих навчальних закладів за основною діяльністю на сучасному етапі є державний контракт (замовлення) та угоди з підприємствами, громадянами й іншими особами [6, с. 153 – 156]. Слід також відзначити, що співпраця вітчизняних ВНЗ з потенційними роботодавцями та іноземними вищими навчальними закладами сприяє значному покращенню якості вищої освіти як послуги, робить вітчизняні ВНЗ більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому ринку освітніх послуг, але й на зовнішньому. Зокрема, 22 листорада 2012 року, під час проведення Глобального форуму ЮНЕСКО «Освіта для всіх» (м. Париж, Французька Республіка) відбулася зустріч Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євгена Суліми та заступника Міністра освіти Китайської Народної республіки Хао Піна, де сторони відмітили позитивну та активно зростаючу тенденції щодо міжнародного академічного обміну студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів; співробітництва провідних китайських та українських університетів; проведення спільних наукових розробок; навчання іноземних громадян в Україні та Китаї.

 

Отже, підсумовуючи сказане можна відмітити, що вища освіта в Україні перебуває в ненайкращому стані (невідповідність реформ економічним реаліям, безконтрольна комерціалізація, реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають нормам законів України «Про освіту», «Про вищу освіту»). Через недостатнє фінансування Україна втрачає міжнародний авторитет і конкурентоспроможність на зовнішньоекономічному просторі.

 

З метою стабілізації розвитку освітньої галузі необхідно провести системне реформування вищої освіти не тільки відповідно до змін суспільного розвитку країни, а й нових підходів згідно з європейськими стандартами та Болонським процесом; створити умови для збільшення обсягу залучення приватних інвестицій в освітню сферу, підвищення ініціативності та самоорганізації кожного ВНЗ, ринкової конкуренції у наданні освітніх послуг державними та приватними установами; визначити частку витрат між державними і приватними надходженнями під час здійснення політики фінансування вищої освіти.

 

Необхідно сприяти ефективному проведенню фундаментальних та науково-прикладних досліджень у ВНЗ, що у свою чергу буде виступати додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні; посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

 

1. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. / / Відомості Верховної Ради. / 2002. / № 2984-ІІІ .

 

2. Поліщук О. Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України / О. Поліщук / / Персонал. – 2006. – № 8. – С. 66.

 

3. Бугай В. Сучасний стан фінансування закладів освіти в Україні / В. Бугай, В. Наносова, А. Горбунова / / Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 3 (11). – С. 207.

 

4. Буличева Н. Сучасні правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Н. Буличева, Ю. Пивовар [Електронний ресурс] / / Режим доступу: http: / / dspace. nbuv. gov. ua: 8080/ dspace/ bitstream/ handle/ 123456789/ 10196/ 68-Bulicheva.pdf?sequence=1.

 

5. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. / / Відомості Верховної Ради. / 1991. / № 1060-ХІІ.

 

6. Дєгтяр А. Державне фінансування системи вищої освіти в Україні / А. Дєгтяр, Я. Календжян / / науково-виробничий журнал Держава та регіони / серія: Державне управління. – 2010. –  №4. – С. 153 –156.

 

 

 

Залишити відповідь