Порівняльний аналіз злочинів передбачених статтями 113 (Диверсія) та 258 (Терористичний акт)


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті здійснено загальну характеристику таких злочинів як диверсія і терористичний акт, а також зроблено порівняльний аналіз даних суміжних кримінальних діянь.

The article presents a general description of such crimes as sabotage and terrorist act, as well as a comparative analysis of the related criminal acts.

Перелік ключових слів: кримінальне право України, диверсія, тероризм, злочин, громадська безпека, терористичний акт, диверсант, конституційний лад, терорист.

 

Постановка проблеми. Тероризм останніх часів набуває у світі загрозливих масштабів. Україна, будучи органічною складовою світового співтовариства, не може не виявляти занепокоєння з приводу розвитку цього руйнівного явища. Інтеграційні процеси набувають все більшої динаміки, з огляду на що Україна стикається як з позитивним, так і з негативним досвідом західних країн. Викладене зумовлює необхідність вжиття превентивних заходів щодо унеможливлення поширення одного з таких негативних явищ – тероризму та його інструменту – диверсійних актів.

Незважаючи на досить незначну частку у загальному масиві злочинних діянь, суспільна небезпечність диверсії обумовлена тим, що навіть одиничний диверсійний акт може завдати серйозної шкоди економіці нашої країни, сповільнити темпи будівництва та вводу в експлуатацію окремих підприємств, порушити ритмічність роботи тієї чи іншої галузі народного господарства. Крім того, потрібно мати на увазі, що такого роду злочинними акціями заподіюється також серйозна морально-політична шкода. Тому у сучасних умовах з урахуванням створення нових засобів масового ураження величезної руйнівної сили, хімічної та бактеріологічної зброї значної ефективності, небезпека диверсії ще більше зростає. Зазначена обставина обумовлює необхідність більш детального вивчення ознак таких суміжних злочинів як терористичний акт і диверсія, у тому числі ознак, що визначають конструктивні розходження між розглянутими злочинами для більш правильної кваліфікації таких діянь.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тероризм і диверсія стали центральним об’єктом наукових досліджень Г. В. Епура, С. В. Коваленка, В. Ф. Антипенка. Вагомий внесок у вивчення даного питання зробили Б. Романюк, В. Ємельянов, Г. В. Андрусів, О. Ф. Бантишев та інші.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у здійсненні порівняльного аналізу злочинів передбачених статтями 113 (Диверсія) та 258 (Терористичний акт) КК України. Це зумовлює виконання наступних завдань: визначити ознаки диверсії і терористичного акту як суміжних злочинів, у тому числі, ознак, що дозволяють розмежувати дані кримінальні діяння.

Чинне кримінальне законодавство України визначає терористичний акт як один із злочинів проти громадської безпеки, який передбачає застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, що створюють небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного( терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою. У свою чергу, диверсія як злочин, що передбачений статтею 113 КК України мав вагоме значення ще за часів Радянського Союзу, коли світ умовно розподілявся на два полюси, між якими велася жорстока холодна війна [2]. Американські спецслужби проводили акції безпосереднього підриву у багатьох сферах суспільного життя, серед яких значне місце відводиться економіці. У підручнику «Советское уголовное право» говориться: «Враги Советского государства стремились в прошлом и могут попытаться в будущем, в настоящее время ослабить нашу экономическую основу, применяя такую опасную форму борьбы, как диверсия» [8]. Наш вітчизняний кримінальний закон визначає диверсією як вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій [1]. Таким чином, можна зазначити, що терористичний акт за багатьма ознаками співпадає з диверсією. Проте є певні особливості, які й відмежовують ці злочини один від одного. Так, слід звернути увагу на об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 113 КК України. Виділимо такі її форми, а саме вчинення: вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; дій, спрямованих на радіоактивне забруднення; дій, спрямованих на масове отруєння; дій, спрямованих на поширення епідемій; дій, спрямованих на поширення епізоотій; дій, спрямованих на поширення епіфітотій. Тобто сутність диверсії визначається сукупністю ознак, характерних рис та істотних особливостей, що притаманні їй як воєнно-політичній та правовій категорії, які і складають внутрішній зміст цього злочинного діяння. Диверсія, перш за все, спрямована на ослаблення держави, завдання великої шкоди її економічній системі [6].

У сучасних умовах відмежування диверсії від терористичного акту має особливе значення. Тому варто дещо детальніше зупинитися саме на цій проблемі. Такий злочин, як диверсія характеризується особливою спрямованістю діянь та специфікою суб’єктивної сторони. Це діяння направлене на підрив конституційного ладу та безпеки держави як найважливіших складових елементів організації суспільства [4]. Спричинення ж конкретної шкоди потерпілим за такими видами прояву терористичного характеру є не самоціллю, а способами підриву конституційного ладу та безпеки держави. Отже, забезпечуючи охорону конституційного ладу, законодавець одночасно забезпечує і охорону життя осіб, які можуть потерпіти від такого роду злочинів. Слід відзначити і таку специфічну обставину, що законодавець при описі способу вчинення диверсії робить акцент не стільки на спричиненні ушкоджень людям, скільки на знищення чи пошкодження майнових об’єктів. Тероризм, у свою чергу, характеризується спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному широкому колу осіб і вчиняється загально небезпечним способом, пов’язаним передусім зі спричиненням шкоди особі, а з іншого боку – зі знищенням чи пошкодженням матеріальних об’єктів. До того ж шкода, що завдається матеріальним об’єктам, за своєю суттю є ні чим іншим як формою психічного тиску на людей, способом їх залякування. Таким чином, саме тероризм становить загрозу безпеці суспільства: призводить до численних людських жертв, значних матеріальних збитків, дестабілізує обстановку у державі, формує негативну морально-психологічну атмосферу, відчуття страху громадян за своє життя.

Глобалізація тероризму, його катастрофогенність і підвищена небезпека зумовлюються випадковим вибором об’єкта безпосереднього впливу терористів. Масштабу соціально-правового і навіть соціально-політичного явища тероризм набув у значній мірі завдяки низькій вірогідності його уразливості, а також високій ефективності впливу на об’єкт злочину. Цьому тероризм зобов’язаний використанню насильства у його раптових, підступних формах щодо незахищених людей та матеріальних об’єктів, які не причетні до суті конфлікту. Крім цього, терористичному акту притаманний такий спосіб скоєння злочину як погроза вчинення певних дій. Вчинення ж диверсії шляхом погрози чинним кримінальним законодавством не передбачається.

Відмінність між диверсією та терористичним актом полягає у моменті визнання цих злочинів закінченими. Так, диверсія є закінченою з моменту вчинення запланованих злочинних дій (вибуху, підпалу, поширення епідемій, епізоотій та інших дій, відповідно до диспозиції ст. 113 КК). Для терористичного акту вчинення вибуху чи, наприклад, підпалу є, як правило, лише початком виконання об’єктивної сторони. Після створення обставин громадського занепокоєння шляхом влаштування вибуху чи підпалу суб’єкти терористичного акту свої наступні дії пов’язують із вчиненим, наприклад, вимагають від opгaнів місцевого самоврядування прийняти певне рішення.

За ознаками суб’єктивної сторони терористичний акт і диверсія відрізняються між собою за змістом мети. Вчинення терористичного акту може бути обумовлене прагненням винного порушити громадську безпеку, залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, міжнародне ускладнення, або вплинути на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднання громадян, юридичними особами, або привернути увагу громадськості до певних своїх політичних, релігійних чи інших поглядів. У більшості випадків, особа, що вчинила терористичний акт, ставить собі за мету створення таких умов, за яких органам державної влади, юридичним чи фізичним особам найбільш ефективно нав’язується його власна воля (воля терористичної групи, організації). На відміну цьому, мета вчинення диверсії полягає в ослабленні держави з можливим наступним її знищенням як політичної організації суспільства. Щодо громадської занепокоєності, що виникає після диверсійних дій, то така не охоплюється складом злочину [3].

Тероризм, забезпечуючи психологічну дестабілізацію суспільства, є найпотужнішим інструментом інформаційно-психологічної війни. Як правило, не стільки прямий збиток від терористичних актів, скільки реакція на виниклу загрозу для широкого суспільства і державних органів управління є головною ціллю терористів. Загроза завжди страшніша ніж виконання, адже технічно реалізувати масове виконання терактів практично неможливо, а загроза існує для всіх, вона стає масовою. Обов’язкова умова тероризму – резонанс терористичної акції. Тероризм принципово декларативний. Широкий розголос інформації про теракт, перетворення його на найбільш обговорювану подію є ключовим елементом тактики тероризму. Теракт, який залишився непоміченим або засекреченим втрачає будь-який сенс. Саме це відрізняє терористичний акт від диверсії чи навіть політичного вбивства. Диверсія – силова акція підривного характеру, яка здійснюється спецслужбами держави, передбачає безпосередні втрати, які несе противник. Суспільний резонанс операції не цікавить диверсанта і є, навіть, небезпечним. В ідеалі диверсія імітує техногенну катастрофу, нещасний випадок або силову акцію, здійснену іншою силою. Такі диверсії, як політичні вбивства, здійснені спецслужбами, реальні виконавці вважають за краще звалювати на удаваних винних. Суспільний резонанс на терористичний акт навпаки необхідний терористам для зміни суспільних настроїв, впливає на масову психологію. Терористичні організації демонструють свою силу і готовність йти до кінця, жертвуючи як власними життями, так і життями жертв. Терорист гучно заявляє, що в цьому суспільстві є сила, яка ні за яких обставин не прийме існуючий порядок речей і буде боротися з ним до перемоги [9].

Отже, ці поняття є різними, хоча їх спільність в тому, що вони характеризують спрямованість на завдання фізичної шкоди необмежено широкому колу осіб, а з іншого боку – пошкодження або знищення матеріальних об’єктів. Не дивлячись на певну спільність цілей диверсії та тероризму, можна визначити деякі принципові відмінності між явищами, які ми розглядаємо. По-перше, якщо в статті 113 КК України (диверсія), нам дається вичерпний перелік злочинних діянь, то до тероризму, крім названих безпосередньо статтею 258 відносяться найрізноманітніші інші дії. Тобто тероризм – це здійснення, підготовка, або загроза здійснення вибуху, підпалу або інших дій, які створюють небезпечність для життя або здоров’я людини, або загроза настання тяжких наслідків, якщо вони здійсненні з метою примушення органів державної влади, органів місцевого самоврядування або повноважних осіб, міжнародних організацій або їх представників, а також фізичних, юридичних осіб здійснити певну дію або утримання від її здійснення, спрямовані на залякування населення, провокацію війни або воєнних конфліктів, які призведуть до міжнародних ускладнень [7].

По-друге, якщо при диверсії дії злочинців спрямовані на заподіяння суттєвої шкоди економічної системі держави, то при тероризмі – на залякування населення, дестабілізацію обстановки. Головна мета диверсії складається головним чином в послабленні держави, а тероризму – в залякуванні населення, примушуванні до прийняття рішень або утримання від цього прийняття. Таким чином, при диверсії дії спрямовані на знищення осіб, нанесення тілесних ушкоджень або заподіяння іншої шкоди, при тероризмі дії спрямовані на залякування населення або його частини, дестабілізацію, пригнічення. Мета диверсійних актів полягає у послабленні держави, метою же тероризму є примушування до прийняття якогось рішення чи утримання від його прийняття. У даному випадку ціль є основною ознакою за якою можливо провести розмежування між зазначеними злочинами.

Крім зазначеної ознаки між диверсією і тероризмом можна виділити і цілий ряд інших, умовно кажучи, додаткових ознак. Так, диверсант зазвичай діє таємно, а терорист – демонстративно, привертаючи до себе увагу засобів масової інформації та населення, тобто терористи нерідко афішують свою злочинну діяльність. У деяких випадках навіть спостерігається їхнє прагнення до присвоєння відповідальності за наслідки нещасних випадків, до яких вони не мали ніякого відношення [5]. Такий випадок мав місце в Росії при катастрофі одного з житлових будинків через загоряння природного газу. Також істотною відмінною ознакою є ультимативність дій при тероризмі. Таким чином, саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) тероризм треба відмежовувати від такого суміжного умисного злочину, як, диверсія. Тобто, ціль є такою визначальною ознакою, що дозволяє розмежувати ці суспільно-небезпечні діяння. Однак, виділення й інших, можливо, додаткових ознак дозволяє сформувати досить повне уявлення про існуючі розходження у розглянутих злочинах.

Висновки. Таким чином, диверсія і терористичний акт, що за своєю правовою природою є суміжними злочинними діяннями, мають ряд подібних та відмежувальних ознак. Зокрема, схожість цих злочинів полягає у тому, що вони характеризуються спрямованістю на завдання фізичної шкоди необмежено широкому колу осіб, а з іншого боку – на пошкодження або знищення матеріальних об’єктів. Конструктивні розходження між диверсією і терористичним актом проявляються у способах їх вчинення. Диверсант робить акцент не стільки на спричиненні ушкоджень людям, скільки на знищенні чи пошкодженні майнових об’єктів. Діяння терориста, у свою чергу, характеризуються спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному широкому колу осіб і вчиняється загально небезпечним способом, пов’язаним передусім зі спричиненням шкоди особі. Окрім того диверсія зазвичай вчиняється таємно, а терористичний акт демонстративно, привертаючи увагу засобів масової інформації та населення.

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури:

 

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

2. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Діденко Б.М. Відповідальність за особливо небезпечні злочини проти держави. / Г. В. Андрусів, О. Ф. Бантишев, Б. М. Діденко. – К., 1994. – 33 с.

3. Ємельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования / В. П. Ємельянов. – М., 2000. – 227 с.

4. Ковалев М. И. Советское уголовное право: Особенная часть / М. И. Ковалев. – М. : Юрид. лит., 1983. – 58 с.

5. Куц I. Д. Суспільна небезпечність злочинів, пов’язаних з пожежами / І. Д. Куц // Право України. – 2001. – № 1. – 104с.

6. Литвак О.М. Держава і злочинність. / О. М. Литвак. – К.: Атіка, 2004. – 147 с.

7. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. / В. О. Навроцький. – К.: Знання, 2000. – 668 с.

8. Смирнов Е. А. Советское уголовное право / Е. А. Смирнов. – К., 1975. – 234 с.

9. Тероризм ХХІ сторіччя як політичне пугало і неоголошена війна: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// nomos.com.ua/content/viev/277/83.

Залишити відповідь