Дана стаття присвячена проблемам виклику та розшуку відповідача у цивільному процесі після змін до цивільного законодавства від 07. 07. 2010р.

Ключові слова: відповідач, позивач, розшук,оголошення у пресі, суд, цивільно – процесуальний кодекс, витрати, відшкодування.

Данная статья посвящена проблемам вызова и розыска ответчика в гражданском процессе после изменений гражданского законодательства от 07. 07. 2010г.

Ключевые слова: ответчик, истец, розыск, объявления в прессе, суд, гражданско – процессуальный кодекс, расходы, возмещение.

This article deals with problems call and detention of the defendant in civil proceedings after changes to the civil law of 07. 07. 2010

Key words: defendant, plaintiff, wanted, announcements in the press, court, civil – Procedure Code, the costs of compensation.

Відповідач – це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого пред’явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовить. Відповідач з’являється в процесі другим. Його основне завдання заперечення проти позову. Відповідач – особа, яка залучається судом до відповіді за заявленою вимогою[1].

На практиці виникають випадки, коли залучення відповідача судом до процесу стає проблемним або навіть неможливим, так як особа, яка викликається в судове засідання як відповідач не завжди проживає за місцем своєї реєстрації або й взагалі може її не мати. У таких випадках суд повинен застосувати розшук відповідача. Це складна процедура, що проводиться судом із залученням органів внутрішніх справ. Відповідно до змін законодавства, розшуку передує процедура оголошення у пресі про виклик відповідача.

Актуальність дослідження даного питання постала після прийняття 7 липня 2010р. Верховною Радою України Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Відповідно до даного закону відбулися і зміни в Цивільному процесуальному кодексі України[2]. Дані нововведення поряд з питаннями підсудності, подачі доказів, прав сторін та повноважень представників торкнулися і питання про виклик сторін до суду. Це викликало чималу кількість дискусій у юридичних колах. Слід звернути свою увагу саме на процедуру оголошення про виклик відповідача у пресі та на процедуру його розшуку.

Відповідно до ст. 78 Цивільно–процесуального кодексу, якщо місцеперебування відповідача в справах  за  позовами про  стягнення  аліментів  або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної  особи, невідоме,  суд  ухвалою  оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таке вирішення даних категорій справ зумовлено їх особливою соціальною цінністю.

Згідно ч.3 ст. 122 ЦПК у  разі  якщо  відповідачем  у  позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична
особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше  двох  днів  з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. У разі якщо отримана  судом  інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання  (перебування) фізичної особи,  суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

При надходженні позовної заяви суд повинен встановити місце проживання відповідача, якщо особа не перебуває на обліку в органах реєстрації актів цивільного стану, і якщо воно відоме, але не збігається з місцем реєстрації, то суд не вправі оголосити розшук відповідача. На даному етапі виклик відповідача здійснюється через оголошення у пресі. Відповідно до п.9 ч.2 ст. 74 ЦПК відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. Дана процедура є досить важливою, тому що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Згідно п.6 ч.3 ст. 79 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать: витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик  відповідача. Тут постає одна з основних проблем, адже законодавством чітко не закріплено на кого покладаються дані витрати: на суд чи позивача. Все ж, виходячи із практики можна дійти висновку, що вся тяганина і витрати у зв’язку з вирішенням даного питання лягає на плечі позивача, тому що позивач це особа, яка найбільше зацікавлена в найшвидшому розгляді справи[3]. Також виникає питання доцільності таких витрат, адже у більшості випадків особа-відповідач, яка не з’являється до суду, просто намагається уникнути відповідальності. Оголошення у пресі – це лише перша процесуальна сходинка без якої неможливий подальший рух справи. Абсурдно виглядає ситуація, коли позивач заздалегідь знає про наміри відповідача переховуватися, звертається до суду і повинен нести необґрунтовані витрати, знаючи, про результат вчиненої дії.

Проблемним є і саме опублікування у пресі, адже відповідно до чинної Постанови КМУ від 28 грудня 2011року № 1343 «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2012 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме», опублікування може здійснюватися у ЗМІ місцевої дії, за останнім місцем проживання відповідача, яка визначена для кожної області у вищезазначеній постанові. Проте, як правило, на практиці застосовується лише один варіант оголошення, а саме – у друкованому ЗМІ загальнодержавного значення – «Урядовий кур’єр». Як правило судді, дають вказівки позивачу, опубліковувати оголошення саме в цьому виданні, мотивуючи це тим, що відповідач на даний момент може перебувати у будь-якій частині України[4]. Виконання таких вказівок не є обов’язковим, але це може прямо-пропорційно вплинути на подальший розгляд і результат справи. Відповідно, вартість опублікування в державному ЗМІ значно вища, ніж у місцевому[5]. Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК суд покладає судові витрати на сторону на користь якої прийнято рішення, але у випадку відсутності відповідача залишається відкритим питання завершення судового процесу і повернення витрачених коштів.

Аналізуючи вищезазначений матеріал, ч.3 ст. 122 ЦПК варто доповнити, вказавши, що у випадку, коли отримана судом інформація про місце реєстрації особи не дає можливості виявити місцезнаходження такої особи, слід оголосити її розшук. В іншому випадку здійснювати оплату за рахунок держави, внісши відповідні зміни в законодавство і перекласти вирішення даного питання на суд. Також можна зобов’язати місцеві ЗМІ опубліковувати оголошення такого типу безкоштовно, але з винної сторони стягувати кошти по загальним тарифам опублікування. Друковані ЗМІ в свою чергу, в кінці року отримували б дотації від держави, наприклад, на половину нижчі, ніж вартість опублікування. Інша частина коштів поповнила б державну казну.

Тепер варто перейти до самого розшуку і пов’язаних з цим витрат. Органи внутрішніх справ здійснюють розшук відповідно до Порядку розшуку боржника – фізичної особи, затвердженого наказом МВС України від 27.08.2008р. № 408. Відповідно до даного Порядку розшук здійснюється територіальними підрозділами служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб[6].

Розшук відповідача здійснюється за наступною схемою:

• протягом 10 діб заводиться розшукова справа;
• виноситься постанова про державний розшук;
• складаються інші документи передбачені в п. 2.2 Порядку;
• складається план першочергових заходів строком на 1 місяць;
• після спливу місяця приймається план подальших заходів;
• відповідно до Наказу МВС від 05.01.2005р. №3[7] – здійснюється  оцінка розшукової роботи;
• сума витрат по проведенню розшукових дій обчислюється відповідно до Постанови КМУ від 01.02.1995р. №78[8] – (її розмір встановлюється до 5 мін.зар.плат).

Згідно п.3.3 Порядку, витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком боржника стягуються з нього за ухвалою суду. Відповідно до чинного ЦПК питання стягнення коштів з боржника може здійснюватися в порядку наказного провадження. У відповідності до п.2 ч.1 ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

Пункт. 3.3 Порядку суперечить ЦПК, тому що для повернення витрачених коштів ОВС мають звернутися до суду для видачі судового наказу, тобто мають ініціювати наказне провадження. Відповідно, для цього ОВС подають заяву, на загальних підставах сплачують судовий збір та інші судові витрати. Ця процедура, здається, не дуже вдалою, адже витрачаються державні кошти. Логічніше було б звільнити ОВС від сплати судових витрат по даному типу справ. Відповідно до статті 82 ЦПК Органи внутрішніх справ можуть подати заяву про відстрочення сплати судового збору, але це теж займає час як суддів так і представників ОВС.

Отже, аналізуючи вищевикладене потрібно зазначити, що процедура розшуку відповідача є досить складною, витратною та не дуже ефективною, і створює лише певну процесуальну тяганину. Оголошення у пресі про виклик відповідача є лише процесуальною формальністю, а не дієвим інструментом. Ця процедура потребує удосконалення або повного виключення. Частина 3 ст. 122 ЦПК варто доповнити, вказавши, що у випадку, коли отримана судом інформація про місце реєстрації особи не дає можливості виявити місцезнаходження такої особи, слід оголосити її розшук. В іншому випадку здійснювати оплату за рахунок держави, внісши відповідні зміни в законодавство і перекласти вирішення даного питання на суд. Також потребує покращення і процедура повернення коштів витрачених Органами внутрішніх справ на розшук відповідача, адже ОВС повинні сплачувати ще й судовий збір та інші судові витрати за подання заяви. ОВС потрібно звільнити від сплати даних коштів.

Аналізуючи вищевикладений матеріал, не дивлячись на новели і розвиток цивільно – процесуального законодавства воно і надалі потребує удосконалення, систематизації і дослідження, для виявлення недоліків і шляхів їх подолання.

Список використаних джерел:

1.                Навроцька Ю. Процесуальна форма інформування через пресу в цивільному судочинстві/Ю. Навроцька // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. – 2011 – №53 – С. 211 – 217.

2.                наказ МВС України від 05.01.2005 № 3 «Про затвердження Інструкції з організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення особи невпізнаних трупів».- http://document.ua/nakaz-mvs-ukrayini-vid-05.01.2005-E284-3-pro-zatverdzhennja–srrsdoc-srh2000203295.html

3.                Оголошення у пресі про виклик відповідача. Правовий коментар – New! : [Електронний.ресурс].–.режим.доступу: http://karpovpartners.com/obyavlenie-v-prese-o-vizove-otvetchika.php

4.                Постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» // Урядовий кур’єр. —1995. — № 20

5.                Самолюк В., Зінчук Д. Цивільний процес.Загальна частина. / В. Самолюк, Д. Зінчук. – Національний університет «Острозька академія»:Острог, 2012. –  149с.

6.                Сапейко Л.В. Розшук відповідача в цивільному процесі та компенсація витрат на його проведення /Л.В. Сапейко// Форум права.- 2011 – №3 – С.687 – 691.

7.                Цивiльний прoцeсуaльний кoдeкс Укрaїни / Вiдoмoстi Вeрхoвнoї Рaди Укрaїни (ВВР), 2004, №40-41, 42.