ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

В статье рассмотрены особенности социально-экономического механизма обеспечения экономической безопасности региона, выделены и проанализированы группы индикаторов, которые отображают наиболее важные показатели в реальном секторе социальной сферы и используются в качестве пороговых значений экономической безопасности и ее социальной составляющей.

 В статті розглянуто особливості соціально-економічного механізму забезпечення економічної безпеки регіону, виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери та використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової.

 The features of socio-economic mechanism of providing of economic security of region are considered in the article, the groups of indicators that represent the most essential indexes in the real sector of social sphere and used as threshold values of economic security and her social constituent are distinguished and analysed .

Актуальність теми дослідження. В Україні крупні системні перетворення охопили всі сторони суспільного життя. Зростання дії дестабилизирующихфакторов приводить до поглиблення відмінностей в рівнях соціально – економічного розвитку регіонів країни, здатних перетворитися в різного роду небезпеки для економіки регіонів. Це зумовлює необхідність розробки спеціального інструментарію для  оцінки економічної безпеки регіону, використання якого дозволити сформувать механізм забезпечення економічної безпеки країни обліком особливостей кожного регіону.

Аналіз літератури. Проблеми економічної безпеки на макро-и мезорівнях відображені в наукових роботах українських, російських вчених – економістів: Герасимчука З.В., Вавдіюка Н.С., Ефремова К.І., Георгадзе Е.І., Гейца В.М., Горбуліна В.П., Клебанової Т.С., Черняка О.І., Пономаренко В.С., Богачева В.І. та ін. Разом з тим весьма актуальною є проблема дослідження економічної безпеки региону з урахуванням соціально-економічних чинників.[4, с.54]

Взагалі, категорія економічної безпеки по-різному трактується в науковій літературі. По Л.І.Абалкину «економічна безпека – це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні завдання і при якому держава має можливість виробляти і проводити в життя незалежну економічну політику». .[1, с.126] Отже, в загальному сенсі слова, під економічною безпекою слід розуміти найважливішу якісну характеристику економічної системи, визначальну її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні – це гарантія незалежності країни, умова стабільності і ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Це пояснюється тим, що економіка є однією з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави і особи..[2, с.58] Тут все взаємозв’язано, і один напрям доповнює інший. Економічна безпека традиційно розглядається як якісна найважливіша характеристика економічної системи, яка визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державних інтересів.

Соціально-економічну безпеку країни і її регіонів в сучасних умовах можна визначити як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують сталий розвиток суспільства і підвищення якості життя його членів.

Іншими словами, економічна безпека є сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному зростанню національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, що гарантує від різного роду погроз і втрат.

Руйнування єдиного духовного простору, що продовжується, економічна дезинтеграція і соціальна диференціація в Україні провокує посилення напруженості у взаєминах регіонів і центру.

Розглянемо деякі особливості соціально-економічного механізму, що склався, є базисом не тільки економічної, але і національної безпеки країни. В процесі дослідження були виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери. Саме ці індикатори використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової. Вони характеризують граничні величини, ігнорування яких перешкоджає нормальному ходу розвитку економіки і соціальної сфери і приводить до формування руйнівних тенденцій в області виробництва і рівня життя населення.[3, с.157]

Найменування груп

Соціальні індикатори

Частка населення з грошовими доходами нижча за величину прожиткового мінімуму, в % до всього населення
Співвідношення середніх грошових доходів населення і величини прожиткового мінімуму, раз
Співвідношення доходів 10% найбільш забезпеченого і 10% найменш забезпеченого населення (коефіцієнт фондів), раз

Співвідношення середньомісячного розміру пенсії  до прожиткового мінімуму, раз
Співвідношення мінімальної заробітної плати і МПБ, в %
Диференціація регіонів по прожитковому мінімуму
Тривалість життя

Таблиця. 1. Показателі социальної складової економічної безпеки.

Соціальні індикатори характеризують тенденції розвитку соціальних процесів, що склалися, з погляду реалізації принципу справедливості розподілу благ. Порушення цього принципу виявляється в зростанні доходів пануючих соціальних шарів за рахунок зменшення доходів інших не у зв’язку з великим їх внеском в зростання суспільного добробуту, а у зв’язку з очолюючою роллю в розподілу благ.

Аналіз показав, що соціальні індикатори далекі від порогових показників безпеки і стабільності. Кількість людей, що живуть за межею бідності, в два рази перевищує порогове значення, якщо тут взагалі доречно говорити про які-небудь пороги для країни, що володіє колосальними природними багатствами і золотовалютними резервами, що збільшуються з року в рік. Розмір середньої пенсії постійно відстає від прожиткового мінімуму пенсіонерів, тоді як наявність платоспроможного попиту у населення старших віків грає роль чинника, що підтримує на плаву економіку. У світовій практиці не допускається досягнення величиной прожиткового мінімуму 70% середнього розміру пенсій. Частина літніх людей, яка не мала ніяких надходжень у вигляді заробітної плати або інших доходів і хто жив тільки на пенсію, складають певну частину бідного населення.

Добре відомо, що ніяка економіка не може ефективно функціонувати в умовах соціальної напруженості. Так само як і соціальна напруженість складається із ступеня незадоволеності населення рівнем життя, станом екології, ефективністю влади, впливом кримінальних структур. Не можна зняти соціальну напруженість без вирішення економічних питань, від яких залежить і рівень безробіття, і якість життя.

Соціальна проблема номер один – це бідність. Бідні є скрізь, навіть в США і Швейцарії. Українська проблема – в масштабах бідності. Сьогодні нижче за прожитковий мінімум живе кожен третій. Перевищення порогового показника рівня безробіття населення свідчить о стані погрози в наступних областях: Волинською, Житомирською, Кіровоградською, Миколаївською, Рівненською, Тернопільською, Херсонською, Хмельницькою, Черкаською, Чернівецькою. В безпеці знаходилися АРК, Дніпропетровська, Одеська, Харківська області, м. Київ, м. Севастополь. Решта всіх регіонів, зокрема Луганська область находятся в зоні ризику.

По показнику середніх призначених пенсій зі всіма нарахуваннями і компенсаціями середній пенсіонер не дотягує і до половини прожиткового мінімуму. Отже, пенсіонер, що живе поза сім’єю, приречений на швидку голодну смерть. Чисельність економічно активного населення складає близько 30% від загальної чисельності населення.

Про низький рівень заробітної плати населення регіонів яскраво свідоцтвує показник відношення середньої заробітної плати кминимальному прожитковому мінімуму – 3:1. Цей показник має полягання небезпеки в Тернопільській області. У безпеці знаходяться Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області.

Решта всіх регіонів України знаходиться в стані ризику. Це проблема диференціації доходів населення, пропасти між багатими і бідними.

За роки реформи не просто змінилося матеріальне положення громадян країни – трансформувалася вся система формування доходів населення. У соціалістичній економіці основним джерелом надходження особистих доходів була оплата праці (приблизно 3/4 всіх доходів), при чому її рівень був украй невисокий і малорухливий, диференціація основної маси населення за розміром заробітку практично була відсутня, а весь процес регулювання зводився до механізму нарахування і перерахунку заробітної плати по певній схемі. Паралельно з цим існувала додаткова закрита система розподілу благ, обслуговуюча невелику соціальну групу. При цьому всіма процесами формування і регулювання доходів громадян «диригувала» держава.

До теперіщнього моменту в Україні склалася прямо протилежна система матеріального забезпечення населення, в якій функції і можливості держави мінімізовані. Перш за все, значущість офіційного заробітку в структурі доходів за роки реформи впала майже удвічі

Сьогоднішній Уряд стверджує, що соціальне розшарування в країні нібито зменшилося.Тим часом, тіньові доходи новоукраїнців в них явно не враховуються. Уряд сьогодні бере зобов’язання підвищити доходи населення через збільшення зарплат і пенсій. Але, наприклад, в 2010 році номінальні доходи населення збільшилися на 23-25%, а ціни виросли на 20%. Такий мізерний приріст зовсім не компенсує всього, коли зростання цін в 1,5 –2 рази обганяв підвищення доходів. .[7, с.248]

Проблема оплати інтелектуальної праці сьогодні теж дуже актуальна. Україна століттями дивувала мир інтелектуальним потенціалом. Рівень зарплати у сфері освіти складає сьогодні 52% від середнього рівня в промисловості, а середня зарплата в науці в 30 разів менше, ніж у учених із Західної Європи.

Відзначимо, ринкові реформи буквально перетрусили всі сторони життя українського суспільства – від системи цін і податків до банків і валютних ринків. Лише одна сфера не викликала ніякого інтересу у реформаторів – ринок праці. Почався витік цих самих мізків на захід і в кримінальний бізнес. Робоча сила поводиться як нормальний товар, мігруючи в сфери з найбільш високим попитом, підстроюючись під капризи споживача.

Сьогодні в Україні вмирає в 3 рази більше людей, чим народжується.  Вплив демографічної ситуації на стан економічної безпеки регіонів дуже вагомо, адже однією із головних ппередумов для розвитку регіону є відтворення його трудового потенціалу. Стан загрози мають такі регіони України як Житомирская, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. У контексті де мографічних аспектів людського розвитку на регіональному рівні треба звернути увагу на загрозливу тенденцію скорочення загальної чисельності населення. Напрошується питання, хто ж забезпечуватиме економічне зростання країни?

Ситуація, що утворилася, в області зайнятості об’єктивно вимагає посилення державної політики, що включає заходи по регулюванню зайнятості, зокрема в галузевому і регіональному розрізах. Проблему зайнятості можна частково вирішити за рахунок цілеспрямованої державної політики підтримки дрібного підприємництва. Сьогодні воно поповнює казну тіньового сектора економіки.

Назрілу необхідність розробки і ухвалення державної програми сприяння зайнятості населення на найближчі роки і віддалену перспективу підтверджує також наявність регіонів країни істотною деформацією населення, специфікою соціально-економічного розвитку: однобокою спеціалізацією, переважанням виробництв з високою концентрацією інтелектуальної праці, галузей з великою питомою вагою підприємств-банкротів.[4, с.130]

Необхідно також прийняти комплекс соціальних законів, які чітко визначили б порядок допомоги бідним верствам населення і джерела її фінансування.

Виходячи з вищевикладеного, згідно індексу соціально-економічних чинників, у безпеці не знаходиться жоден регіон, стан ризику мають АРК, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області, м. Севастополь. Інша частина регіонів України (48%), в тому числі Луганская область, мають стан загрози щодо рівня життя населения, структури доходів, демографічної ситуації, стану оточуючого середовища, що викликає загострення социально-економічної напруги. У таких умовах необхідно проводити в дію механізми забезпечення економічної безпеки регіону, що направлені на відновлення порушеного соціального і еколого-економічного балансу.

Отже: яка ж соціальна ціна реформування економічного базису нашої держави? Зниження якості життя більшості населення; зубожіння інтелектуального і духовного потенціалу нації; продовжуюче погіршення демографічної ситуації; різке зниження ціни праці і втрата трудових мотивацій; посилення соціального розшарування. Не можна забувати, що падіння рівня і якості життя населення – не тільки результат кризи, це і причина його затяжного характеру.

Висновки. Ситуація, що створилася, вимагає негайного, цілеспрямованого втручання держави в проблеми соціальної політики.

Критично важливим для подальшого розвитку України є вибір з урахуванням попереднього досвіду найбільш ефективної економічної моделі функціонування і розвитку країни.

Неприпустимо продовження колишніх і здійснення нових стратегічних прорахунків і помилок в державній стратегії, особливо у виборі економічної моделі розвитку.

В умовах, коли гостро необхідна, але відсутнє нормальне конкурентне середовище, повинна формуватися економічна система, що поєднує в собі апробовані і позитивні елементи як адміністративно-планової, так і ринкової систем. Це повинна бути модель, що побудована на принципах симбіозу найбільш цінних елементів двох систем (наприклад, централізованого планового початку і принципів соціальної справедливості – першою і прагматизму у дусі «освіченого егоїзму» – другий) і раціональної самодостатності, гармонійно поєднує в собі державний і приватний сектори економіки з деяким домінуванням цивілізованого державного початку.

Необхідне істотне посилення соціальної складової економічної політики: підвищення життєвого рівня населення, перш за все на основі підвищення оплати праці, своєчасної безпеці заробітної плати і гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття; створення умов для подолання бідності і надмірного розмежування в суспільстві; збереження та укріалення демографічного і трудового потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів; створення ефективної системи соціального захисту людей, охорона і відтворення їх фізичного і духовного здоров’я.

Оцінка економічної безпеки регіону включає аналіз його соціального розвитку, що покликаний виявити рівень і якість життя населення, її динаміку, найважливіші проблеми відтворення населення і трудових ресурсів, рівень і тенденції зміни зайнятості. Розглядається забезпеченість об’єктами соціальної інфраструктури. Визначаються рівень соціальної напруженості, причини виявлених кризових явищ і можливість та засоби їх подолання. Велике значення також має регіональний аналіз тенденцій розвитку демографічних процесів, безпосередньо пов’язаних з соціальними..[7, с.205]

Це визначає необхідність:

– розробки і обгрунтування методики комплексного аналізу кризових ситуацій у економіці і соціальній сфері регіонів з урахуванням адміністративно-територіального облаштування країни і зарубіжного досвіду таких досліджень;

– виявлення конкретних регіонів, що знаходяться або потенційно схильних до досягнення кризової ситуації, при якій виникає загроза економічній безпеці країни.

 В цілому, від правильності вирішення соціальних проблем залежить зниження соціальної напруги, створення довгострокових основ забезпечення соціальної стабільності і підвищення якості життя населення регіонів України, що, у свою чергу, здатне істотно знизити погрози соціальній стабільності і підвищити економічну безпеку регіонів.[6, с.198]

Список використаних джерел

1.Герасимчук З.В. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забезпечення / В. Герасимчук, Н.С. Вавдіюк. – Луцьк: Надстір’я, 2010. – 244с.

2.Ефремов К.І. Питання оцінки економічної безпеки регіону /К.И. Ефремов, Е.І.Георгадзе // Питання статистики. – №2. – 2002. – С.57-59.

3.Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство /[Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.]; за ред. В.М. Гейця. –Харків: ВД «ІНЖЕК», 2011.- 240с.

4. Пономаренко В.С. Економічна безпека регіону: аналіз оцінка, прогнозування/ Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. – Харків: ІД «ІНЖЕК», 2004. – 144с.

6. Статистичній щорічник Україні за 2010 рік. – Київ: Консультант, 2010.– 636с.

7. Система оцінок зовнішніх і внутрішніхризиків та загроз національній безпеці України. Вип. 16 / за заг. ред. академіка НАН Україні, д.т.н. В.П. Горбуліна. – Київ: ДП «НВЦ» Євроатлантикінформ., 2010. – 232с.

8.Ткаченко В.Г. Економічна безпека України в умовах ринкових трансформаційних процесів / під редакцією В.Г. Ткаченко, В.И. Богачева. – Ровеньки-Луганськ: «Наука», 2007. – 330с.

Залишити відповідь