Національний інформаційний простір як відкрита система


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті подано характеристику інформаційного простору України як відкритої системи. Здійснено розгляд структурно-функціональних властивостей інформаційного простору та проаналізовано зовнішнє та внутрішнє середовища інформаційного простору України як системи.

In article the author analyzes the informational space of Ukraine as an open system. The author considers some structural and functional properties of informational space and it’s analyzed external and internal environment of the informational space of Ukraine as an open system.

Розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Сучасний час – час тотального зростання обсягів інформаційних потоків у всіх сферах життєдіяльності цивілізації – характеризується як перехід від «індустріального суспільства» до «суспільства інформаційного». Інформаційний простір будь-якої держави є організаційно впорядкованою сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційних технологій, що реалізовують інформаційні процеси, отже є системою.

О. Старіш відзначає: «категорія «відкриті системи» дозволяє не тільки найбільш якісно (об’єктивно оцінювати події, що вже відбулися (минулі події), найбільш глибоко і виражено оцінювати і характеризувати зміст і суть процесів, що відбуваються в конкретному (у межах однієї держави) суспільстві і/ чи світовому співтоваристві в цілому, але моделювати і прогнозувати з досить високим ступенем імовірності наступний хід історичних подій існуючої цивілізації» [8, с. 16]. Окрім того, згідно теорії катастроф: чим складніша система, тим більше шансів у виникнення в процесі її розвитку кризової ситуації, що потребує «вибухової» перебудови організації цієї системи. Тому необхідно навчитися аналізувати динамічні процеси в системі та передбачати її розвиток. У зв’язку з цим дослідження національного інформаційного простору як відкритої системи, тобто такої, що є своєрідним прошарком між системами пасивної та активної реакції на вхідну інформацію, є надзвичайно актуальним.

Дослідженнями інформаційного простору та відкритих систем займається багато як закордонних так і вітчизняних науковців: Володимир Горбулін, Михайло Згуровський, Мануель Кастельс, Зіновій Патрико, Анатолій Чічановський, Олександр Богданов, Олександр Горбань, Віталій Кривошеїн, Олександр Старіш та інші. Окрім того функціонування національного інформаційного простору регламентується такими законодавчими актами України та Європейського Союзу: Конституція України 28.06.1996 р. (зі змінами та доповненнями), Закон України «Про інформацію (нова редакція)» від 02.10.1992 р., Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 р. (зі змінами), Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р., Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства вiд 22.07.2000 р.

Метою дослідження є охарактеризувати інформаційний простір України як відкриту систему.

Перше питання, що виникає під час дослідження інформаційного простору, стосується визначення цього поняття та його розмежування з поняттям інформаційного поля.

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інформаційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими). [5, с. 71]. Найчастіше цей термін вживають у значенні національного інформаційного простору, який потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб’єкти – і державної підтримки.

Інформаційний простір держави – це множина текстових, аудіо- чи відео повідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території [6, с. 218].

М. Яковенко пише: «інформаційний простір можна визначити як домінантну складову сучасного простору культури, що визначає рівень, характер і спрямованість культурного розвитку та зумовлює її провідні елементи: наукові, духовні, естетичні» [10, с. 26].

Інформаційне сприйняття оточуючого середовища і самого себе як суб’єкта інформаційних відносин безпосередньо пов’язане з людською свідомістю. Генезис людської свідомості є предметом нескінченних наукових дискусій, тут багато суб’єктивних і прагматичних трактувань [4, с. 45]. З прагматичних позицій інформаційні процеси можна розрізняти за двома видами: у нервовій системі людини та в інформаційно-комунікаційній інфраструктурі. Перші проявляються як психологічний феномен індивідуальної, колективної та масової свідомості, що формує різноманітні й суперечливі особисті, суспільні й державні інтереси. Людська свідомість, як відомо, допускає інформаційно-психологічне маніпулювання і протидію, тобто вона може бути як об’єктом, так і джерелом негативних або позитивних інформаційних впливів.

Загалом, взаємовідносини між людиною, суспільством і державою відображуються в інформаційній сфері, яка охоплює і впливає практично на всі сфери життєдіяльності. Дуалізм інформаційних впливів полягає в тому, що вони не лише породжуються особистими, суспільними й державними інтересами, а й одночасно змінюють їх. Це відбувається в інформаційно-комунікаційному середовищі, яке може або сприяти, або протидіяти виникненню чи реалізації тих або інших інтересів [3, с. 167]. Позитивні інформаційні впливи спрямовані на узгодження чи підтримку життєво важливих інтересів, негативні – на їхнє зіткнення чи порушення природного балансу.

Якісні і кількісні характеристики інформаційних процесів у будь-якій сфері життєдіяльності вимірюються за двома складовими: інформаційно-психологічною та інформаційно-комунікаційною. Різнорідність, розподіленість, багатозв’язність і динамічність джерел загроз, об’єктів ураження і ресурсів захисту значно ускладнюють вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки як інтегруючої складової національної безпеки. Для зменшення цієї складності далі проведено аналіз і систематизацію інформаційних факторів загроз і захисту, які суттєво впливають на забезпечення інформаційної безпеки в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави.

Сьогодні в загальній теорії систем (ЗТС) фактично існують два підходи за фон Берталанфі та за М. Месаровичем [7, с. 116]. Фон Берталанфі досліджував незамкнені системи, шукаючи методи доведення існування певних ознак живого в системах, починаючи з якогось рівня їх складності [7, с. 116].

Інформація сама є системою, починає керувати над усіма іншими системами і в деякому розумінні інформація починає існувати самостійно [4, с. 25].

Поняття «система» відоме ще з античних часів, тоді цей термін характеризував цілісність і впорядкованість. Саме в цей період була сформульована теза про те, що ціле більше суми його частин.

В німецькій класичній філософії багато уваги приділялося ідеї системної організації наукового знання. Зокрема, німецький філософ І. Ламберт вважав, що будь-яка наука, як і її частини, являють собою системи і водночас трактуються як цілі. В системі має бути наявна субординація та координація [2, с. 36]. І. Кант не лише усвідомив системний характер наукового знання, але перетворив дану проблему в методологічну, пропонуючи для цього певні процедури та засоби системного конструювання знань. Г. Гегель виходив з єдності змісту та форми знання, тотожності думки та дійсності, і трактував становлення системи відповідно до принципів переходу від абстрактного до конкретного.

За Богдановим загальність тектології пов’язана з тим, що всі існуючі об’єкти та процеси мають певний рівень організованості, і тому на відміну від конкретних природничих наук тектологія повинна вивчати загальні закономірності організації для всіх рівнів організованості. Богданов стверджує, що кількість архітектурних форм матерії бідніша, аніж різноманітність оточуючого середовища матерії [1, c. 112]. Суспільство як система має два начала – лабільне (пластичне) – це функціональний бік організму, його прагнення швидко адаптуватися, і консервативний – це архітектурна схема організації. Лише активне використання зовнішнього середовища забезпечує збереженість системи.

А. Богданов [1, с. 117] розглядає всі явища як неперервні процеси організації та дезорганізації, і рівень організації тим вищий, чим сильніше властивості цілого відрізняються від простої суми його частин (емерджентність).

Найважливішим в тектології є те, що основна увага звертається на закономірності розвитку організації, розгляд співвідношень між стійким і змінним, значення зворотних зв’язків, врахування власних цілей систем.

В результаті розвитку загальної теорії систем і застосування системного підходу в науці сформувалася нова парадигма наукового мислення, яку можна назвати холістичною (цілісною) системою [9, c. 56]. Нова парадигма суттєво відрізняється від традиційної, основи якої закладені Р. Декартом, І. Ньютоном і Ф. Беконом.

Системний підхід сприяв встановленню змін у парадигмах в різного роду системах. Найперші зміни парадигми відбулися у економічній системі, а вже пізніше – у політичній і соціальній системах.

Поняття системи й до цього часу залишається багато в чому інтуїтивним і різні юди вкладають в це слово далеко не однаковий сенс. Виділяють дві групи визначень системи [1, с. 93].

Першу групу утворюють визначення, які виділяють поняття цілісності системи. Система – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами (властивостями). Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість системи. Дійсно, якщо в результаті детального вивчення системи знайдена властивість, яку не можна поставити у відповідність ні одному з її елементів, то визначення першої групи виявляється недійсним, і потрібно «до визначати» систему.

Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом «над системи». У свою чергу, й елементи системи можна розглядати як системи , якщо визначити інший критерій декомпозиції. Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи.

Структуру системи можна охарактеризувати за допомогою трьох взаємопов’язаних понять: форма (зовнішній вигляд об’єкта, що безвідносний до його суті), зміст (внутрішнє наповнення об’єкта), та сукупність (складається із змісту та форми об’єкта).

Основною властивістю структури є можливість існування протягом певного часу системи за допомогою зв’язуючого пристосування для збереження елементів та їх відношень приблизно в одному і тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища.

Структура системи зберігається та збагачується через її функціональні трансформації, в той же час структура полегшує ці перетворення. В структурі системи наявні зв’язуючі сили, що підтримують форму структури.

З позиції ноосферної парадигми інформації ієрархічна класифікація систем за К. Боулдингом [8, с 119] поділяється на 9 рівнів систем. Четвертий рівень – відкриті системи (самозберігальна структура). Це рівень, на якому живе починає відрізнятись від неживого, тобто це рівень зародження власного відношення системи до вхідної інформації. Системи цього рівня складають своєрідний прошарок між системами пасивної та активної реакції на вхідну інформацію [7, с. 120].

Загалом розрізняють два типи держав [6, с. 218]: інформаційно незалежні та інформаційно залежні. Україна поки що належить до інформаційно залежних держав [6, с. 219], насамперед через те, що не має власної мережі кореспондентських пунктів у більшості країн світу. Внаслідок цього інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн часто доводить не Україна, а треті держави в потрібній для них, часто здеформованій формі. Тому формування зарубіжних кореспондентських пунктів – одне з найважливіших завдань на сучасному етапі її розвитку.

Питання механізмів обміну інформацією між державою і суспільством та між суспільством і приватними мас-медіа для Україні в останні роки є актуальними. Ідеться про необхідність запровадження єдиної концепції державної пропаганди та посилення державного контролю за інформаційним обігом, повернення державі можливостей достатнього інформування суспільства про свої цілі та наміри [10, с. 23]. Сьогодні для України існують такі потенційні загрози в інформаційній сфері, а відтак, і реальні загрози позитивному іміджу країни: незбалансованість державної політики та від сутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; зволікання зі входженням України до світового інформаційного ринку; відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну; інформаційні атаки й експансія з боку інших держав; витік інформації, що містить державну таємницю, та конфіденціальної інформації, що є власністю держави.

Україна є об’єктом інтересів багатьох розвинутих держав, що обумовлює велику вірогідність утягування її в інформаційну війну [10, с. 24]. Це вимагає розроблення методологічних основ інформаційної безпеки для формування й реалізації політики забезпечення національних інтересів на інформаційному рівні та створення національної системи інформаційної безпеки, тобто забезпечення такого стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави, при якому зводяться до мінімуму можливі збитки через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, негативний інформаційний вплив, негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, несанкціоноване поширення інформації.

Активну діяльність, пов’язану із зовнішніми відносинами, з усвідомленням важливості присутності держави на міжнародній арені для ефективного забезпечення національних інтересів, здійснюють також дипломатичні установи та відомства. Виходячи з обмеженості інформаційних ресурсів і враховуючи світовий досвід, такі відомства повинні чітко окреслити

Створення позитивного образу починається з його утвердження всередині самої країни. Будь-яка інформація про Україну, що готується світовими дослідницькими центрами й міжнародними засобами масової комунікації, значною мірою базується саме на повідомленнях української преси та матеріалах, підготовлених незалежними, неурядовими, дослідницькими центрами. Тому актуальною є активна співпраця органів державної влади з незалежними засобами масової інформації (ЗМІ).

Вагомим показником впливу на світ є реагування на кризові ситуації чи інші глобальні проблеми, що створює умови для активного міжнародного діалогу, впливу на світову громадську думку, зняття негативної інформації про внутрішньополітичну ситуацію й захисту національних інтересів.

Ураховуючи розвиток світової мережі – Інтернету, великого значення набуває контроль за передачами конфіденційної інформації з використанням електронних засобів зв’язку. Країни-учасниці міжнародних режимів експортного контролю, насамперед такі лідери у світі високих технологій, як США, Великобританія, Канада та Японія, низка країн ЄС, мають у своєму законодавстві положення про контроль за так званими нематеріальними передачами технологій, тобто передачею чутливої інформації засобами Інтернету, факсом, телефоном.

Безперечно, стратегії формування позитивного іміджу України мають бути включеними до внутрішніх та зовнішніх доктрин держави, перетворитися на важливу складову діяльності урядових установ або спеціальної Ради іміджевої дипломатії, адже від цього залежить ефективність контактів із зарубіжними партнерами. Створення позитивного іміджу країни повинно стати предметом особливої уваги уряду та парламенту.

 Список використаної літератури

 1. Богданов, А. А. Тектология (Всеобщая организационная наука) [Текст] : в 2-х кн., кн. 1. / А. А. Богданов. – М. : Экономика, 1989. – 304с.

2. Горбань, О. М. Основи теорії систем і системного аналізу [Текст] : навч. посібн. / О. М. Горбань, В. Є. Бахрушин. – Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – 204 с.

3. Кастельс, М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Текст] / М. Кастельс. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.

4. Лачинов, В. М. Информодинамика или путь к миру открытых систем [Текст] / В. М. Лачинов, А. О. Поляков. – СПб.,1992. – 112 с.

5. Михайлин, І. Л. Основи журналістики [Текст] : підр. / І. Л. Михайлин. – К. : ЦУЛ, 2002. – 284 с.

6. Патрико, З. В. Теорія масової інформації та комунікації [Текст] : навч. посіб. / З.В. Патрико. – Л.: Афіша, 2008. – 291 с.

7. Стариш, А. Г. Философия информации [Текст] : монография / А. Г. Старіш. – Симферополь : Таврия, 2004.– 376 с.

8. Старіш, О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку [Текст] / О. Г. Старіш. – Сімферополь : Універсум, 2003. – 240 с. – ISBN 966-8048-02-4.

9. Урманов, И. Синергетические связи как новая модель организации производства [Текст] / И. Урманов // Мир. Экономика и международные отношения. – 2000. – №3. – С. 23-29.

10. Яковенко, М. Інформаційний простір: філософські аспекти формування поняття [Текст] / М. Яковенко // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» (Філософські науки) : зб. наук. праць. – 2011. – № 692. – С. 22-27.

Залишити відповідь