МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ МІСТ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статі розглядаються основні методичні та методологічні проблеми стратегічного планування соціального та економічного розвитку міст.

В статье рассматриваются основные методические и методологические проблемы стратегического планирования соціального и экономического развития городов.

The basic methodical and methodological problems of the strategic planning of соціального and economic development of cities are examined in the article.

Постановка проблеми та актуальність дослідження. В Україні багато уваги приділяється розвитку стратегічного планування. Для великих міст необхідність стратегічного планування зумовлена наступними обставинами:

– стратегічний план забезпечує регулювання перспективного розвитку міста (регіону), допомагає приймати правильні рішення з урахуванням стратегічних цілей;

– в умовах соціально-економічних перетворень, які передбачають адаптацію структури міста до вимог ринкової економіки і відкритого міжнародного конкурентного середовища, стратегічний план є найбільш адекватним інструментом, здатним консолідувати зусилля адміністрації й територіальної громади у вирішенні проблем трансформації зайнятості, технологій та міського транспорту;

– розробка стратегічного плану сприяє поліпшенню іміджу міста (регіону), створює єдиний вектор зусиль всіх активних сил територіальної громади;

– наявність стратегічного плану обов’язкова вимога при реалізації великих інвестиційних проектів з іноземною участю;

– зростання самостійності міст у зв’язку з децентралізацією управління та планування, що проводиться в країні;

– необхідність врахування та координації інтересів різних верств міського суспільства й, перш за все, співпраці органів самоврядування з комерційними, різної форми власності, структурами та фірмами [1].

 Для розвитку стратегічного планування міст потрібно мати:

1. Законодавче підґрунтя – воно представлено відповідними Законами України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, «Про стимулювання розвитку регіонів» і т.п. Можливість стратегічного планування на місцевому рівні витикає із положень Європейської Хартії місцевого самоврядування, в якій зазначено «необхідність консультуватися, у міру можливостей, з органами місцевого самоврядування при плануванні й прийнятті рішень з усіх питань, що стосуються їх безпосередньо»[2].

2. Ресурсне підґрунтя (фінансове, кадрове і т.п.), яке забезпечує можливість реалізації стратегій соціально-економічного розвитку міст.

3. Організаційне та інституціональне підґрунтя – наявність відповідних організаційних структур та інституцій, організаційної інфраструктури також сприяє впровадження стратегічне планування в повсякденну практику діяльності органів місцевого самоврядування.

4. Методологічне та методичне підґрунтя забезпечує науковість, реальність розробленої стратегії міста.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед дослідників розвитку міст слід насамперед виділити Б. Адамова, В. Амітана, О. Бойко-Бойчука, В. Вакуленка, Т.Дробишевську, В.Василенко, В.Мамутова, В. Рибака, О.Лукянченка та інших. Аналіз методологічних засад стратегічного планування на регіональному рівні як механізму розвитку регіонів проведено в працях В.Вакуленка, Ю.Шарова. Слід зазначати, що методичному забезпечення стратегічного планування розвитку міст уділяється значно менше уваги. Деякі методичні питання розвитку стратегічного планування розвитку міст розглядаються в публікаціях російських вчених Леонтьєвського центру, А.Н.Широкова, С.Н.Юркової [3].

Мета дослідження полягає у вирішенні важливих методичних питань стратегічного планування розвитку міст.

Викладення основного матеріалу. Зроблений аналіз досвіду розробки документів стратегічного планування на регіональному і місцевому рівнях в Україні дозволив зробити висновок про відсутності в Україні єдиних методологічних підходів (положень) та методології с розробки стратегії соціально-економічного розвитку, не має єдиних (типових) методичних рекомендацій стосовно розробки, контролю, моніторингу, процедури перегляду (корегування), оцінки ефективності стратегічних планів розвитку міст. Все це приводить до появи:

1) різних за якістю, обсягом і глибиною пророблення, подачею супутніх матеріалів стратегічних документів по розвитку міст України;

2) стратегічні плани міст в основному не пов’язані з регіональними та державними концепціями та програмами соціально-економічного розвитку, не має їх координації. Має місце непогодженість стратегічних цілей розвитку міст в регіоні, неврахування положень загальної державної стратегії соціально-економічного розвитку при здійсненні регіонального і місцевого соціально-економічного планування;

3) спостерігається розрізненість баз використуємих статистичних даних та іншої інформації, необхідної для складання, аналізу й оцінок;

4) структура та зміст стратегічних планів по містам України  мають різницю;

5) розрізняються алгоритми збору інформації, складання планів та контролю їх виконання;

6) при розробці планів використовуються різні підходи та школи стратегічного планування;

7) у зв’язку з нерозробленістю методологічної і методичної бази стратегічного планування має місце непогодженість застосування різних термінів, їх підміна. Це стосується  використання багатьох термінів і понять, таких як  «концепція» – «стратегія» – «програма» – «план дій»;

8) стратегічні плани розвитку окремих міст не є достатньо обґрунтовані наявними ресурсами, не враховують тенденції та перспективи розвитку економки. Це робить такі плани практично не реальними для виконання;

9) не здійснюється їх коректування і перевірка їхнього виконання.

На нашу думку, різниця в застосовуваних методичних підходах багато в чому зв’язана з наявністю різних шкіл стратегічного планування. На думку А.Широкова можна виділити три основні наукові школи стратегічного планування:

1) традиційна (консервативна) школа ґрунтується на аналізі раніше відбувалися процесів, що спостерігаються тенденцій і трансляції (інтерполяції) їх у майбутнє, тобто на прогнозі, що спирається на минуле і сьогодення («погляд у майбутнє»);

2) футуристична школа, навпроти, базується на баченні бажаного майбутнього («погляд з майбутнього»);

3) змішана школа, як випливає з її найменування, містить у собі елементи обох названих шкіл і представляється більш «практичною» [3].

Генрі Минтцберг, проаналізувавши майже 1500 статей, виділив десять основних шкіл, що займаються формуванням стратегії. У свою чергу, можна всі ці школи згрупувати в наступні групи:

Перша група шкіл включають школу дизайну (К. Эндрюс, робота «Business policy: text and cases», 1982 р.), школу планування (И.Ансофф, робота «Планування для вищого керівництва», 1969р.), школу позиціонування (М.Портер, робота «Конкурентна стратегія», 1980 р.). Ці школи описують, як стратегія повинна формуватися.

Друга група шкіл включає школу підприємництва (П. Друкер), когнітивну школу, школу навчання (Д.Б. Квинн), школу влади, школу культури. Для цієї групи шкіл характерний опис практичних аспектів розробки стратегії.

Третя група шкіл – школа навколишнього середовища і школа конфігурації – розглядає стратегію, як щось непостійне, залежне від обставин [4].

Таким чином, розробляючи стратегічні плани розвитку міст, розроблювачі можуть брати за основу методологію і методику однієї зі шкіл, обрану в залежності від специфіки умов міста, наявних ресурсів і розв’язуваних задач.

З метою рішення деяких найбільш важливих методичних і методологічних проблем пропонується встановлення послідовності розробки стратегічних планів: концепції – стратегічний план – програма комплексного соціально-економічного розвитку міста – цільові програми. Необхідно уточнити визначення основних термінів стратегічного планування. Пропонуються наступні визначення основних термінів.

У літературі існує два протилежні погляди на розуміння стратегії. У першому випадку стратегія — це конкретний довгостроковий план досягнення певної мети, а формування стратегії — це процес пошуку певної мети й складання довгострокового плану. Такий підхід ґрунтується на тому, що всі зміни середовища передбачувані, мають детермінований характер та піддаються контролю й управлінню. У другому випадку стратегією вважають довгостроковий, якісно визначений напрямок розвитку, що має привести систему до обраної мети [5, C. 37-38].

Концепція соціально-економічного розвитку міста це прогнозно-аналітичний документ, що містить систему представлень про стратегічний вибір, стратегічні цілі та пріоритети розвитку території, основні положення стратегії і соціально-економічної політики в розрізі її окремих складових і засобів реалізації поставлених цілей [3] .

Стратегічний план – документ, що містить систему конкретних завдань з термінами виконання, відповідальними виконавцями, спрямований на створення умов для реалізації стратегії.

Програма комплексного соціально-економічного розвитку міста – основний прогнозно-проектний документ, що містить сукупність ув’язаних по ресурсах, виконавцям і термінам реалізації заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічного розвитку і реалізацію стратегічного вибору.

Цільові програми – програми, спрямовані на досягнення окремих цілей розвитку (цілей розвитку в одній чи сфері в одному напрямку діяльності), наприклад, програми розвитку утворення, охорони здоров’я, житлового господарства і т.п., програми по окремим складовим цих сфер і напрямків – програми комп’ютеризації шкіл, оснащення медичних установ діагностичним устаткуванням, розвитку індивідуального житлового будівництва, а також відомчі програми – програми по напрямках діяльності органів (структурних підрозділів) місцевої адміністрації.

Робота зі стратегічного планування розвитку міста повинна проходити в кілька етапів:

Етап 1 – стратегічний аналіз стартових умов і вихідних передумов соціально-економічного розвитку міста на розглянуту перспективу.

Етап 2 – стратегічне прогнозування комплексного соціально-економічного розвитку міста.

Етап 3 – безпосередня підготовка документів стратегічного планування (концепції, стратегії, стратегічних планів і програм).

Етап 4 – здійснення соціально-економічного моніторингу.

Висновки дослідження. Таким чином, для подальшого розвитку стратегічного  планування на всіх рівнях (національному, регіональному та місцевому) повинен бути єдині методологічні та методичні підходи. Цьому процесу буде сприяти прийняття спеціальному Закону про стратегічне планування. В теперішній час вже розроблено проект  Закону України “Про державне стратегічне планування”[5]. В результаті зробленого дослідження було визнано, що поява даного Закону буде актуальною, оскільки деякі діючі нормативні акти в сфері державного прогнозування і планування застаріли, не погоджені один з одним і не враховують наявний передовий вітчизняний і закордонний досвід стратегічного планування на рівні регіонів, міст і т.д. У законі будуть визначатися правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи державного стратегічного планування розвитку країни, загальний порядок розроблення, схвалення, виконання, моніторингу, оцінки, контролю документів державного стратегічного планування, а також повноваження учасників такого планування. Реалізація даного  Закону України дасть змогу:

– впровадити програмно-цільовий метод в практику діяльності центральних, регіональних та місцевих  органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

– розробляти документи стратегічного планування, які будуть відповідати сучасним вимогам розвитку країни;

– використовувати формалізований стандарт структури та порядку розроблення документів, єдиний методичний та методологічний підходи.

В цей Закон обов’язково слід внести положення стосовно розробки стратегічних планів соціально-економічного розвитку міст. Тоді прийняття цього закону буде знаменувати новий підхід до подальшого розвитку стратегічного планування на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Література

[1]. Економіка міського господарства: навч. посібник/ під ред.. С.В.Богачова.- Макіївка: Вид-во «Ноуідж» (донецьке відділення), 2011.- 308 с.- С. 253- 254.

2. Європейська хартія місцевого самоврядування, 1985 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.uа

3. Методические рекомендации по стратегическому планированию в муниципальных образованиях (авторы А.Н.Широков, С.Н.Юркова, ФГНУ  «Российский научный центр государственного и муниципального управления». – 68 с.

4. Минцберг Г. Стратегический процесс / Г. Минцберг, Дж. Б. Куинн, С. Гошал. — СПб.: «Питер», 2001. — 688 с.

5. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа = Strategic Management: Concepts and Cases /А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд. — М. : «Вильямс», 2007. — 328 с.

6. Проект Закону України “Про державне стратегічне планування” від 15.11.2011 р.// Режим ел. доступа: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1022.322.0

Залишити відповідь