У статті порушено проблему розвитку договору купівлі-продажу у цивільно-правових відносинах Російської імперії. Аналізуються особливості його правового регулювання у російському законодавстві XVIII – поч. XX ст. Досліджується стан розвитку поняття, ознак та основних елементів договору купівлі-продажу в даний період.

This  article deals with the problem of development of the sale contract in the civil relations in the Russian Empire. In the scope of analysis are features of the regulation of sale contract in the Russian legislation of  XVIII – beg. XX c. In the scope of research is the development of the definition, features and basic elements of sale contract in this period.

Ключові слова: договір купівлі-продажу, ознаки договору купівлі-продажу, елементи договору купівлі-продажу,  сторони договору купівлі-продажу, предмет договору купівлі-продажу, ціна, форма договору купівлі-продажу, купча кріпосна, запродаж.

Постановка проблеми: Практика доводить, що досвід історичного минулого будь-якого явища, події чи процесу допомагає отримати знання, які сприяють кращому розумінню передумов їхнього виникнення, дають змогу більш точно та об’єктивно інтерпретувати сучасні тенденції та прогнозувати майбутній його розвиток. Дослідження історичного розвитку договору купівлі-продажу в різних країнах, зокрема і в Росії дає можливість більш чітко відрегулювати дані відносини на основі історичного світового досвіду. Період існування Російської імперії є визначним моментом в розвитку договірних відносин загалом, та договору купівлі-продажу зокрема. Договір купівлі-продажу в Російській імперії набуває стрімкого розвитку. Чітка регламентація даного договору в Зводі Законів Російської імперії дозволяє виділити його поняття, ознаки та основні елементи. Багато науковців того часу досліджували проблеми розвитку договору купівлі-продажу в законодавстві Російської імперії. Основні положення Зводу Законів про договір купівлі-продажу застосовувались в наступних кодифікованих актах Російської держави.

Проблематиці та різним аспектам розвитку договору купівлі-продажу загалом та в часи Російської імперії зокрема присвячені праці Шершневича Г. Ф., Меєра Д. И., Брагинского М. И., Витрянского В. В., Завидова Б. Д., Ровного В. В. Однак питання історичної генези цього явища аналізується побічно і досі залишається невисвітленим.

Російська імперія виникла на початку XVIII ст. Єдиним джерелом права на той час остаточно визнаний закон, який за своїм змістом в більшості був протилежним праву минулих періодів розвитку Російської держави і мав характер в повній мірі реформаторський [1, с.599].  Основним офіційним збірником в тематичному порядку діючих законодавчих актів Російської імперії був Звід Законів Російської імперії, перше видання якого припадає на 1832 рік.  Даний збірник зібрав в собі попередні джерела права, які регулювали договірні відносини в Російській імперії на протязі всього її існування. Глава 2 тому 10 даного акту безпосередньо присвячена регулюванню договору купівлі-продажу.

Аналізуючи російську цивілістику XVIII – поч. XIX ст., варто зазначити, що навколо дослідження такого поняття як договір купівлі-продажу у науковців того періоду виникало багато суперечок. Так, зокрема щодо визнання продажу і купівлі договором і тим більше двостороннім договором. Д. І. Меєр визнавав купівлю-продаж по російському законодавству двостороннім договором, тоді як   К. П. Побєдоносцев стверджував, що купівля-продаж не договір, а дія, якою одна сторона передає другій річ за визначену ціну.

Приводом до такого висновку слугує, насамперед розміщення в Зводі законів купівлі-продажу не в розділі про договори, а в розділі 3: «Про порядок обопільного придбання прав на власність міною та купівлею». Однак визнанню купівлі-продажу актом перенесення права власності перешкоджає згода сторін, яка лежить в основі купівлі-продажу і яка не виділяється в окремі відносини, а зливається. [7, с.317].  І саме присутність такої обопільної згоди при передачі права власності на річ підтверджує належність купівлі-продажу до договорів.

Цікаво відмітити, що Звід Законів Російської імперії не говорить про договір купівлі-продажу як єдине ціле, а про купівлю і продаж окремо. Скоріш за все це пояснюється тим, що законодавець у формулюванні даного зобов’язання виходив з точки зору кожної із сторін. Адже для продавця вся угода представляється продажем, так званим обміном товару на гроші, а для покупця угода визначається у вигляді купівлі, тобто обміну грошей на товар. Однак єдність угоди в цій двоякості ніяк не порушується, оскільки в цілому, два вищевказаних юридичних акти в поєднанні становлять один цивільно-правовий договір – купівлю-продаж.

Відповідно до глави 2 Тому 10 Зводу Законів Російської імперії договором купівлі-продажу вважався договір, за яким продавець зобов’язується передати рухоме чи нерухоме майно у власність покупця («покупщика») за обумовлену грошову суму [2, с.303]. Щодо двостороннього характеру договору купівлі-продажу, то хоча із визначення, закріпленого законодавчо, витікає що в той період він розглядався як односторонній договір, за яким одна сторона зобов’язується заплатити іншій визначену суму грошей за придбану у власність річ.  Однак практика застосування законодавства показує, що все ж таки це був двосторонній договір, за яким з однієї сторони стоїть продавець, що зобов’язується передати річ, а з іншої покупець, який зобов’язаний заплатити ціну.

Договір купівлі-продажу в цивільному законодавстві Російської імперії представляється єдиним, незважаючи на те, що зустрічаються різноманітні види даного договору. Так, законодавство розрізняє купівлю-продаж нерухомого та рухомого майна, а також купівлю-продаж приватну (по вільній ціні) та купівлю-продаж на публічних торгах. Якщо дослідити поняття купівлі-продажу нерухомого майна то даний договір має свої особливості лише відносно форми укладення та виконання договору: визначена обов’язкова письмова форма з укладенням купчої кріпосної, про яку йтиметься далі у статті; встановлені особливі формальності для придбання права на передачу майна, вимагаються при цьому пожертвування на користь казни. При цьому саме значення договору купівлі-продажу нерухомого майна таке ж як і рухомого майна. Продаж з публічного торгу має ту особливість, що розраховує на змагання між особами, які бажають купити майно, що продається, заради чого такий продаж і здійснюється публічно [3, c.575]. Однак після того як виявиться підходящий покупець, який згодиться на умови договору купівлі-продажу з ним і укладається такий договір. Ще однією особливістю публічного торгу є те, що в багатьох випадках держава продає майно приватної особи. Наприклад, особі пред’являється санкція, внаслідок якої її майно підлягає продажу з публічного торгу. Але в цьому випадку держава є законним представником даної особи, тобто виступає від її імені.

Отже, всі різновиди договору купівлі-продажу, які були відомі дореволюційному законодавству Російської держави хоча і мають певні особливості в укладенні та виконанні, однак в цілому складають єдиний договір купівлі-продажу.

Варто також зазначити, що відповідно до ст. 1510, т. X, ч. І Зводу Законів Російської імперії договір купівлі-продажу, зокрема рухомого майна є реальним: передача від продавця до покупця проданого рухомого майна здійснюється за допомогою реального вручення покупцю самого майна в його розпорядження [4, c.129]. Ще однією необхідною умовою договору купівлі-продажу, як і будь-якого іншого договору є взаємна згода сторін відносно всіх істотних умов угоди. Без такої згоди договір не може бути укладений. Однак інколи вільна згода сторін підлягає з боку закону деякому тиску. В Російській імперії це мало місце при викупі родових маєтків (ст. 1367, Т. X Ч. 1 Зводу Законів), при відчуженні експропрійованих дільниць (ст.690 Т. X Ч. 1 Зводу Законів: не дозволялось самоуправство, а отже і здійснення всякого роду договорів без дозволу держави з даним майном), при продажі частки у спільній власності (продаж лише за згодою інших співвласників ст. 548 Т. X Ч. 1 Зводу Законів).

Форма договору купівлі-продажу залежала від речі, яка продається: рухома чи нерухома. Для купівлі-продажу рухомих речей закон не встановлює письмової форми, отже усної згоди достатньо для сили договору, а його існування може бути доведено показаннями свідків. Щодо нерухомості, то відповідно до ст. 1417. Т. X, Р. 1. Зводу законів продаж всього нерухомого майна відбувається за допомогою купчих кріпосних. Даний документ укладається в нотаріальному порядку і перетворюється в акт кріпосний через затвердження його Старшим Нотаріусом – ст. 1420 Зводу Законів. Відповідно до ст. 1425 купча кріпосна містить в собі 2 види умов: істотні та довільні. Зміст істотних умов: 1) сторони договору; 2) дані про нерухомість та її законне володіння; 3) відсутність заборон на дану нерухомість; 4) ціна. У довільних умовах може зазначатись так звана «очистка» майна. Це так зване повідомлення продавця про те, що майно попередньо нікому не було продано чи закладено. Крім цього в довільних умовах могли зазначатись відомості про платежі мита, гербового збору, про боргові переводи та платежі з продавця на покупця, та інші умови.

Сторонами договору купівлі продажу в Російській імперій були продавець та покупець. Аналізуючи Звід Законів, слід зазначити,що продавати майно могли всі ті, яким розпорядження та відчуження визначеним майном не заборонено законом. Отже, з цього випливає що особа повинна не лише бути законним власником майна, що продається, а й суб’єктом відчуження, за відсутності даних умов договір визнається недійсним. Наприклад, на майно накладена заборона або арешт: воно вже не може бути продано, адже зміст заборони в тому і заключається, що власник майна позбавляється права на його відчуження. Від покупця вимагається здатність до придбання права власності на куплене майно. Закон передбачає недійсною купівлю-продаж малолітніми та неповнолітніми особами без згоди їх опікунів чи піклувальників. Недійсними визнаються також договори укладені особами божевільними та марнотратами, якщо їх майно перебуває під опікою. Крім цього до 1721 року і після 1782 року селяни, міщани і купці не могли купляти заселені села. Це право належало лише дворянам. [5, c.149] Передбачалась також купівля-продаж за довіреністю, яка в законному порядку укладена між власником майна та особою, що представлятиме інтереси такого власника.

Щодо прав та обов’язків сторін, то продавець зобов’язаний піклуватися, щоб покупець отримав куплену річ. Покупець зобов’язаний передати продавцю право власності на продажну ціну. Крім того продавець відповідає перед покупцем, якщо внаслідок недостачі у власне переданому йому праві, він буде позбавлений права володіння переданою йому річчю. Продавець повинен доставити річ тої якості та кількості, якої він обіцяв, чи якої покупець міг по обставинам  справи очікувати. Право відмовитись від договору купівлі-продажу може бути обумовлено лише за взаємною згодою [6, c.469-470].

Істотними умовами договору купівлі-продажу були предмет та ціна. Щодо предмета договору купівлі-продажу, то ним могло бути як рухоме так і нерухоме майно. Майно повинне належати продавцю на праві власності. Якщо продавець не є власником даного майна і не має права розпоряджатися ним то такий договір є недійсним.

Недійсними визнаються договори купівлі-продажу майна, яке перебуває у користуванні, утриманні чи тимчасовому і пожиттєвому володінні, і на яке право власності має інша особа [4, c.132]. Недійсною є також продаж майна суспільного, коли воно належить місту чи селу на правах користування.

Продавати можна лише майно, вільне, яке не знаходиться під забороною чи арештом. Винятками є: 1) Якщо майно знаходиться під забороною за позовом чи санкцією, то продаж його дозволяється у разі, якщо буде внесена вся сума позову чи стягнення, або ж передано майно рівне попередньому, за умови, що дане майно вільне від заборон. 2) Якщо майно перебуває у забороні під заставою в кредитних установах, то продаж дозволяється за правилами кредитних положень. 3) Якщо заборона накладена для забезпечення певного доходу, який власник майна зобов’язаний вносити на користь державних чи суспільних установ, то продаж дозволяється коли таке майно замінене постійним і рівним доходом з наявного капіталу [4, c.132].

Також варто зазначити, що купівля-продаж передбачає наявність речі, а тому не може бути продана річ, яка не існує, наприклад, майбутній урожай. Однак на практиці такі угоди були досить частими, коли продається урожай на декілька років вперед. Крім цього такі угоди були визнанні купівлею-продажем.

Визнавши з однієї сторони, що договір купівлі-продажу укладається не інакше, як на річ визначену і при цьому ту, яка вже перебуває у власності продавця, а не ту, яка може надійти до нього певним чином згодом (кас. реш. 1870, № 1381), судова практика допускає з іншої сторони продаж майбутньої речі, наприклад, майбутнього урожаю. Як доказ такої угоди наводиться наступне  міркування: та обставина що продані продукти на той момент не існували, не може бути перепоною до визнання договору купівлею-продажем, так як продавцю, власнику землі, належить право і на її продукти. (кас. реш. 1880, № 94). При цьому, однак, упускається з уваги, що право власності на неіснуючу річ немислимо, що із права власності на землю не можна виводити право власності на плоди, які ще не з’явились [7, c.318]. Тому, так звана купівля-продаж урожаю у дійсності буде запродажем – іншими договірними відносинами, які передбачають перехід права власності на майбутню річ. Правила укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна зазначені вище.

Щодо іншої істотної умови договору – ціни, то відповідно до законодавства Російської імперії ціна повинна бути визначена Російською монетою. Ціна при продажі рухомого майна є вільною і визначається згодою між продавцем і покупцем. Щодо нерухомого майна, то тут ціна, яка визначається в купчій кріпосній, повинна бути визначена з урахуванням правил, викладених у Статутах про Мито 1861, 1903 року. Якщо одночасно продається два чи більше маєтки, які знаходяться в різних губерніях, то ціна в купчій має бути зазначена щодо кожного з них окремо. Якщо в купчій не буде зазначено ціни договору, або такою купчою на покупця будуть переведені борги продавця, без зазначення точної ціни маєтку такі купчі кріпосні визнаються недійсними. Ціна може бути визначена як єдина сума коштів, так і періодичні платежі. Гроші складають істотну умову купівлі-продажу. Відсутність їх перетворює договір купівлі-продажу в міну. Вимога, щоб ціна відповідала дійсній вартості речі, яка дійшла з римського права, російському законодавству невідома. Однак були і винятки, так за законом 1892 року, якщо особа, яка займається закупівлею хліба у селян, придбала за неспіврозмірно низькою ціною хліб, снопи чи зерно, скориставшись завідомо тяжким положенням продавців, то він зобов’язується доплатити останнім різницю між заплаченою сумою і ціною хліба [7, c. 318].

За недотримання істотних умов договору сторони підлягали відповідальності. Так, за купівлю-продаж, яка укладена всупереч законним заборонам, окрім її недійсності, винних необхідно піддавати кримінальним стягненням [4, c.134]. За продаж чужих речей, продавець підлягає кримінальному суду. Майно повертається його законним власникам, а покупець наділяється правом вимагати свої гроші у продавця, або посадових осіб, які дозволили укласти такий договір, наприклад нотаріус у випадку продажу нерухомого майна. Якщо договір купівлі-продажу на одне і те ж нерухоме майно буде укладений продавцем щодо двох різних покупців, то майно буде закріплене за ти з них, у якого купча кріпосна укладена раніше. На користь іншого покупця, з продавця стягується ціна, яка йому заплачена разом із шкодою понесеною таким покупцем.

На основі вищесказаного можна зробити висновок, що основними джерелами права на той час були закони, об’єднані в один кодифікований акт – Звід Законів Російської імперії. Під договором купівлі-продажу вважався договір, за яким продавець зобов’язується передати рухоме чи нерухоме майно у власність покупця («покупщика») за обумовлену грошову суму. Існувало декілька різновидів даного договору, які хоча і мали свої особливості, але в цілому підпадали під загальні ознаки договору купівлі-продажу. Даний договір є двосторонній, реальний щодо рухомих речей, і укладається за взаємною згодою сторін. Форма договору – змішана. Купівля-продаж рухомих речей укладався в усній формі, його достовірність могли підтвердити свідки. Щодо нерухомих речей, то договір укладався, шляхом підписання сторонами купчих кріпосних, та засвідченням даного факту у нотаріуса. Сторонами у договорі купівлі продажу були продавець і покупець. Не були учасниками договірних відносин малолітні, неповнолітні (без згоди батьків), божевільні, а також марнотрати. Істотними умовами договору купівлі-продажу виступали предмет та ціна. За порушення законодавства у даній сфері наступала майнова та кримінальна відповідальність.

Список використаних джерел

1. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов,  – Петроград: Издание книгопродавца Н. Я. Оглоблина, 1915. – 699 с.
2. Гражданское Уложение в 3-ех томах. / Под ред. А. Л. Саатчиан. – СПб, 1910. – Т. – 2. – 1215 с.
3. Мэер Д. И. Русское гражданское право в 2-х ч. Классика русской цивилистики  / Д. И. Мэер. – М.: Статут, 2003. – 831 с.
4. Свод законов гражданских. Свод Законов Российской империи в 16-ти т. / Под ред. И. Д. Мордухай-Болтовского – М.: Изданіе, 1900 С. – Т. 10. Ч.1. – 384 с.
5. Титов Ю. П. История государства и права России / Ю. П. Титов. – М.: ТК Велби, Проспект, 2003. – 544с.
6. Тютрюмов И. М.  Законы гражданские с разьяснениями Правительствующего Сената и коментариями руских юристов. Классика российской цивилистики / И. М. Тютрюмов. – М.: Статут, 2004.  – 571 с. 7. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершневич. – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.