Головні чинники створення позитивного іміджу телеведучого на вітчизняному телебаченні


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті розглянуто головні чинники забезпечення позитивного іміджу телеведучого на вітчизняному телебаченні, а також досліджено проблему творення іміджу телевізійного ведучого, його відповідності жанру й тематиці. Акцентується увага на вміннях тримати увагу аудиторії, вести діалог, доречно одягатися.

The article is focused on the main factors of providing of positive image of anchorman are considered on domestic television, and also investigational problem of creation of image of television anchorman, his accordance of genre, and to the subject. Attention is accented on abilities correctly to stick to, to conduct a dialog, appropriately to get dressed.

Українське телебачення йде непростим шляхом становлення у нових соціально-політичних і ринкових умовах. Поряд з позитивними змінами залишаються ще рудименти меншовартості, утиски свободи слова, заангажованість журналістів – ті явища, які безпосередньо впливають на імідж телебачення.

Україні потрібне прогресивне і якісне національне телебачення. Для досягнення цієї мети слід багато зробити в технічному, організаційному та творчому аспектах. І водночас треба створювати позитивний імідж українського телебачення – не провінційного, вторинного, а справжнього мистецького явища європейського рівня, здатного відображати складні реалії державостановлення та загалом сучасного світу. Електронні засоби масової інформації, зокрема й телебачення, є впливовою силою в будь-якій розвинутій країні, хоча вплив телебачення на суспільство трактується далеко не однозначно. Через те власники телебачення у країнах Заходу приділяють велику увагу створенню позитивного іміджу своїх телевізійних каналів та телеведучих.

Дослідження іміджу телебачення загалом, а також іміджу окремих каналів, телепрограм та їхніх ведучих, створення науково обґрунтованої методики телевізійного іміджмейкерства є вельми актуальним, особливо в сенсі поліпшення фахової підготовки професійних тележурналістів і назрілої потреби удосконалення сучасного українського телебачення.

Дослідженням питань формування та функціонування іміджу телеведучих займалися такі науковці як:  Барна Н., Гнатенко К., Загурський Я., Маргалик В., Поберезнякова О., Шепель В.

Мета дослідження полягає у виробленні теоретико-методичних засад телевізійного іміджмейкерства з урахуванням особливостей українського телебачення; визначенні шляхів поліпшення іміджу вітчизняного телеведучого.

Телеаудиторія – це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.

Як відомо, телебачення сьогодні має такі особливості: багатоканальність, використання різноманітних засобів телевізійного спілкування, жанрова різноманітність програм, можливість творчого виявлення найрізноманітніших проектів, наявність великої кількості виразних засобів та можливість їх втілення [7, с. 41]. Проте успіх у глядачів тієї чи іншої програми завойовує особистість телеведучого.

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення – одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти такими рисами, котрі визначають його самобутній і цікавий імідж. Щоправда, якості, які визначають імідж, – це не штучно нав’язаний схематичний ряд, який часом невміло роблять на деяких українських телеканалах (білозуба посмішка, ефектний, завчений жест, правильні, але написані іншою рукою, речення тощо). Згідно з іміджологією, в основі створення іміджу телеведучого має лежати метод саморозкриття індивіда в межах усталених суспільних відносин і його вміння адаптуватися до реальності [2].

Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голостощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, адже за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Згідно з думкою більшості сучасних дослідників, імідж телеведучого – це природний елемент ринкового телевиробництва, яке своєю сутністю створення іміджу первісно спрямоване на естетико-етичне формування особистості [8, с. 27]. І як частина виробництва він має давати економічну вигоду. Як наслідок – завдання телеіміджу приваблювати глядача: бути яскравим, цікавим, залишатися у пам’яті. Що більше імідж передачі приваблює аудиторію, то більше прибутку отримує телекомпанія. Відповідність до запитів аудиторії  є одним з найголовніших завдань телевізійного іміджу.

Крім того, образ тележурналіста – це певний комунікативний код, який він використовує  для спілкування з глядачем, а індивідуальність, неповторність цього коду визначається поєднанням художніх засобів, які підсилюють і формують оригінальність обраного іміджу. Отже оцінюючи телевізійний імідж слід насамперед  звертатися до його образно-виражальних засобів.

Ефективність телевізійного спілкування з масовою аудиторією визначається особистим іміджем ведучого, створення якого відбувається в кількох напрямках:

1. Зовнішній вигляд людини або її портретні характеристики включають:

–      фізичні дані (зріст, фігура);

–      костюм (одяг, взуття, аксесуари);

–      зачіску й манікюр;

–      манеру поведінки й мовлення;

–      жести й пози;

–      погляд і міміку;

–      особливості голосу;

–      запах від людини.

2. Соціально-рольові характеристики:

–      репутація (громадська думка про людину, що побудована на історії її життя, особистих досягненнях та заслугах);

–      амплуа (виконувана соціальна роль);

–      легенда (історія життя людини, подана в іміджі);

–      місія (соціально важливі цілі, корисність для суспільства).

3. Іміджева символіка:

–      ім’я;

–      особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка);

–      особиста атрибутика (повторювані деталі й ознаки зовнішнього вигляду);

–      соціальні символи або символи соціального престижу (гроші, становище в суспільстві, професія, займана посада, марка автомобіля, обраний вид спорту).

4. Індивідуально-особистісні властивості:

–      професійно важливі якості;

–      домінуючі індивідуальні характеристики;

–      стиль взаємовідносин з людьми;

–      пропаговані ідеї;

–      цінності.

Ми бачимо, що в цій схемі представлені властивості та ознаки, які можуть усвідомлюватися нами, як більш очевидніші (зовнішні) та глибші – смислотворчі.

Створення іміджу телеведучого розпочинається з пошуків власного стилю, який підкреслить його «родзинку» і в той же час зробить передачу цікавою. Ведучий через одяг представляє своє «Я» і те повідомлення, яке він хоче виказати. Психологами доведено, що перше враження формується за дуже короткий термін – 10 секунд. А понад 50% того, що запам’ятовують люди,– це результат невербальної комунікації: мова тіла, експресія обличчя.

«Зачіска, поза, одяг – ключі до розуміння повідомлень. І лише 10% запам’ятовується з того, що говориться» [5, с. 215]. Оскільки задача телебачення полягає у передачі максимуму візуальної та вербальної інформації (співвідношення у відсотках – 69 до 31), імідж ведучого повинен сприяти поєднанню «внутрішніх ритмів передачі» із «стилістичною картиною». Це може забезпечити концептуальна проробка образу за допомогою спеціаліста – іміджмейкера.

Ведучі – люди публічні, такі, що їх впізнають у громадських місцях, транспорті, на вулиці. Тому важливо враховувати соціально-психологічні механізми формування іміджу для них. «Людина може примусити свій одяг говорити те, що вона хоче сказати» – стверджує Д.Уоллес [5, с. 219]. Або те, що від неї хочуть почути. Існує певний стереотип, який виділяє сьогодні молоду, талановиту, енергійну, сучасну за своїми життєвими принципами телеведучу – це оригінальність, нестандартність мислення, особливість світосприйняття, еклектичність, бажання «бути не як усі».

Проблема іміджмейкерства на Українському телебаченні загалом визначається не надто високим іміджем деяких телеведучих. На жаль, українські телевізійні продюсери не вважають за потрібне глибоко досліджувати й творити якісний телевізійний імідж і готувати молодих професійних кадрів, оскільки набагато простіше взяти в програму поп-зірку, або актрису, яка вже «розкручена» іміджмейкерами і на неї не треба витрачати багато часу та зусиль. У результаті маємо неякісні програми з неграмотними, але відомими ведучими. Така тенденція набула константного характеру в українському телепросторі, де якість поступилася місцем високим рейтингам.

Для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного «Я» ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо.

Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати.

На жаль, українські теле-іміджмейкери працюють переважно із зовнішністю телеведучих, а відображенню їх внутрішньої сутності приділяється недостатня увага. А тим часом сучасний телеведучий має бути людиною з ясним розумом, щедрою уявою, вмінням імпровізувати, нестандартно мислити, жваво реагувати на довколишні події [1, с. 71]. Загалом для розкриття іміджевих проблем українських телезірок доцільним буде звернення до преси, адже газетні журналісти є основними інформаторами й критиками телебачення.

На питання, яким же має бути диктор, телеведучий, американський автор Брюс Льюіс відповідає: «Окрім фізичних даних – хорошої зовнішності, приємного голосу і правильної вимови – диктору-журналістові потрібні:

– різностороння світа;

– знання життя і людей;

– розум і винахідливість;

– почуття гумору;

– терпіння;

– уява;

– ентузіазм;

– скромність, що будується на вірі в себе;

– здатність працювати в колективі» [6, с. 82].

До цих характеристик (а вони стосуються тільки внутрішньої сутності людини) слід додати ще кілька важливих чинників: досконале знання мови, якою інформуєш; чітко відпрацьована дикція; правильно поставлений голос [9, с. 67].

В українському телеефірі, зокрема в інформаційному, не надто багато артистичних телеведучих. Вони чомусь усі однаково красиві, стильні, здебільшого зі смаком вдягнуті, з ідеальною дикцією, зі вдалою манерою подачі інформації, але лише одиниці вирізняються, вхопили і вдало використали артистичну «родзинку».

На наше глибоке переконання, кожен телеведучий обов’язково мусить бути артистом, але тут головне пам’ятати про різну роль, яку виконує артист на сцені і телеведучий з екрану. Якщо актор намагається зачепити всі найпотаємніші струни вашої душі, коли хоче почути ваш сміх чи побачити на обличчі глядача сльозу, телеведучий мусить бути надзвичайно обережним, користуючись своїм артистичним хистом. Це варто робити з ювелірною майстерністю – зважено, тонко і філігранно. Свою роль телеведучий мусить грати бездоганно, а ще краще – не грати, а співпереживати героям своїх програм.

Неабияку роль у створенні позитивного іміджу телеведучого відіграє його стабільність, себто неупередженість і незмінність позиції. Телеведучий може стати ланкою між різними суспільними силами, кожна з яких певною мірою намагається перетягнути його на свій бік. У деяких випадках журналіст не витримує й залишає програму під тиском чи йде з телебачення, або стає повністю заангажованим і втрачає своє обличчя. На відміну від енергетики та емоційності, стабільність як стресостійкість можна натренувати чи виробити. У психології є поняття саморегуляції, якої неодмінно має дотримуватися журналіст, інакше його праця буде чергуватися з емоційними зривами, що сприяють тиску, шантажу, погрозам, а це може звести нанівець набутий імідж, а в гіршому разі призвести й до трагічних наслідків, які вже стали непоодинокими в українських ЗМІ, – загибелі журналістів. Щоб адекватно реагувати на екстремальні ситуації, слід використовувати всі ресурси психіки. В одних ситуаціях треба виявити стійкість, твердість, надійність, в інших – легкість, у ще інших – рухливість, миттєвість реакції, натиск, енергію, пристрасть [4, с. 124].

Особистість тележурналіста, зокрема ведучого, має бути насамперед контактна, приязна, колективістська, здатна пристосуватися до свою творчого середовища й знайти своє місце в цілій сукупності особистостей довкола, власне, також іміджів. Для досягнення успіху необхідний, з одного боку, розумний, притаманний особистості ведучого, а з другого – жаданий для глядачів середній знаменник усіх потреб, щось на кшталт «золотої середини».

Зі сказаного випливають головні складові іміджу тележурналіста, зокрема телеведучого, а отже, і самого каналу чи передачі. Насамперед – це органічність, себто природність і такт у поводженні, аби жоден глядач не засумнівався в правдивості й щирості ведучого. Важливою також є доступність, тобто це має бути зрозумілість, життєва переконливість. Наступна риса – психологічність або глибина проникнення в те чи інше явище. Досвідчені телеведучі доводять, що, по суті, до правди життя зводиться і сенс органічності образу, і глибоке проникнення в життя та людські долі. Але психологічність – це ще й така висока мистецька грань, як асоціативність, недомовленість, коли у словах телеведучого вловлюватиметься інтрига, подвійне дно, що збуджує цікавість, а отже, і стійку прихильність у глядача.

Значну роль у формуванні позитивного іміджу тележурналіста, як уже зазначалося, відіграють динамічність, стислість, лаконічність. В’ялість, що передається глядачеві, нудьга – найголовніші вороги іміджу. Натомість яскрава, динамічна манера ведучих вкупі з динамікою кадрів, грою експресивних кольорів лаштунків, тла і заставок, калейдоскопом живих, не запозичених з іноземних каналів кадрів, з репортажами власних кореспондентів на місцях подій – усе це створює стійкий позитивний імідж каналу.

Формуючи імідж те­леведучого, важливо робити акцент на вер­бальні або невербальні комунікативні особли­вості, враховувати жанр програми (ток-шоу, до­кументальний, інформаційний, огляд, репор­таж тощо). Можливо, це буде блок програм, які об’єднуватимуться за певною тематикою та спрямуванням. Визначивши жанр і спрямування програми чи блоку, важливо врахувати характер ауди­торії (вік, освіта, соціальний та майновий стан, стать) та час виходу програми в ефір.

Іміджмейкер повинен зважати на антропосоціологічні та дизайнерські аспекти. За нашими спостереженнями, у кадрі інформаційної прог­рами мають найкращий візуальний імідж чоло­віки й жінки стрункої статури віком 25-45 років, з пропорційними рисами немасивного обличчя. Ці критерії диктує специфіка відео-зйомки, оскільки камера має особливість роби­ти постаті огрядними, а обличчя масивнішими, аніж це є насправді.

Колірна гама вбрання телеведучого повинна органічно вписуватися в оформлення студії й відповідати інформаційній специфіці. Важливо уникати різких контрастних поєднань, як, наприклад, червоний піджак на блакитному тлі, оскільки це дратуватиме глядача [3, с. 26].

Таким чином, процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.

Список використаної літератури

  1. Барна Н. В. Іміджелогія : навч. посібник для дистанційного навчання /  Н. В. Барна ; за наук. ред. В. М. Бобика. – К. : Університет «Україна», 2007. –  217 с.
  2. Гнатенко К. Ведучі як дзеркала телеканалів [Електронний ресурс] / Костя Гнатенко // Телекритика. – 2007. – 07 верес. – Режим доступу до журн. : http://www.telekritika.ua/mediacontinent/authorcolumn/hnatenko/2007-09-07/33729
  3. Гоян В.В. Колористика та зображальна естетика телевізійної програми: методичні рекомендації. – Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 32 с.
  4. Засурский Я.Н. Телерадиоэфир: История и современность / Я.Н. Засурский. – М. : АспектПресс, 2005. – 239 с.
  5. Килошенко М.И. Психология моды: Учеб. Пособие для вузов/ М.И. Килошенко. –  2-е изд., испр. – М.: Издательство Оникс, 2006. – 320 с.
  6. Маргалик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці / В. Маргалик // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т. 11. – С. 70–84.
  7. Поберезнякова О. Телебачення взаємодії: Інтерактивне поле спілкування / О. Поберезнякова. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 162 с.
  8. Сербенська О.А., Бабенко В.В. Основи телетворчості: Практикум. – Львів: ПАІС, 2007. – 112 с.
  9. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям / В.М. Шепель. – М. : ЮНИТИ, 2002. – 238 с.

Залишити відповідь