ГЕНЕЗИС ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МІФОНІМІВ У ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

С. Г. Бутко
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,
м. Харків

Статтю присвячено дослідженню генезису та функціональних особливостей міфонімів у текстах українських замовлянь. До аналізу залучено оніми, які ще не були предметом спеціального дослідження в українському мовознавстві, зокрема власні назви на позначення хвороб, суб’єктів замовляння, об’єктів водного простору, тварин та географічних об’єктів. У ході дослідження з’ясовано, що міфоніми, вживані в текстах українських замовлянь, найтісніше пов’язані з ономастиконом усього міфологічного і фольклорного дискурсу.
Ключові слова: замовляння, міфонім, власна назва, міфоантропонім, міфотопонім, міфозоонім.
Статья посвящена исследованию генезиса и функциональных особенностей мифонимов в текстах украинских заговоров. Автором проанализированы онимы, которые еще не были предметом специального исследования в украинской лингвистике, в частности имена собственные, обозначающие болезни, субъектов заговоров, объекты водного пространства, животных и географические объекты. В ходе анализа выяснено, что мифонимы, функционирующие в текстах украинских заговоров, связаны с ономастиконом всего мифологического и фольклорного дискурса.
Ключевые слова: заговор, мифоним, имя собственное, мифоантропоним, мифотопоним, мифозооним.
The article covers research of genesis and functional features of mythological names in texts of the Ukrainian incantations. The author had analyzed proper names, which were not the object of the special research in Ukrainian linguistics, in particular the proper names designating illnesses, subjects of incantations, objects of water space, animal and geographical objects. It is found out during an analysis, that mythological names used in texts of the Ukrainian incantations are closely related to the proper names of all mythological and folklore sphere.
Keywords: incantation, proper name, common name, mythological.

Одним із найбільш архаїчних та сакральних жанрів фольклору є замовляння, що вирізняється стійкістю та консерватизмом, завдяки чому й зберігає до наших часів світоглядну архаїку народу. Саме замовляння, а точніше їх мовна організація, є тією багаторівневою системою, в якій закодовано різні пласти знань. На особливу увагу в цьому розумінні заслуговують міфоніми, вживані в текстах українських замовлянь, адже вони є носієм важливої, часом унікальної інформації щодо культурно-історичного розвитку етносу. Зазначимо, що власні назви, зокрема міфоніми, неодноразово ставали предметом розвідок як вітчизняних, так і зарубіжних науковців [див.:1;6;11;17;20;21], проте більшість онімів і досі залишаються не дослідженими або потребують додаткового аналізу. У зв’язку з цим актуальним видається аналіз міфологічного ономастикону замовлянь, що виявляють різні аспекти реалізації магічної функції мови, репрезентують своєрідну картину світу, є продуктом особливої світоглядної системи. Запропоноване лінгвістичне дослідження пов’язане з потребами лексикографічного опису української народної культури, зокрема укладанням словника українських старожитностей. Мета нашої роботи полягає в з’ясуванні генезису та функціональних особливостей міфонімів, уживаних в текстах українських замовлянь.
Слід зауважити, що ономастикон українських замовлянь уміщує надзвичайно різнорідні щодо виникнення та семантики назви, а міфоніми можуть позначати суб’єкти, об’єкти, рослини, тварини, хвороби, предмети, явища тощо.
Так, значною є група міфонімів на позначення хвороб, зокрема лихоманки, яка включає неоднозначні щодо генезису й семантики номени, і це яскраво демонструє текст лікувального замовляння «Од пропасниці, трясці, лихоманки, лихорадки»: «Під дубом Маврійським / Стояли святії архангели… /…І бачили вони, як виходило з моря / Сім простоволосих жінок…/ … «Єсть ми дочері Иродови, / А йдем ми на хрестьянськую землю / Жовтую хрестьянськую кость ломить». / Святії архангели попрохали розказать, / Як їх імена. «Наші імена єсть : Первая — Непа, хторая — Лета, / Третяя — Лелія, четвертая — Желтія, / П’ятая — Оленеса, шостая — Горита, / Сьомая — Маргарита; / Всі ми огненнії…» [2, с.65]. Слід зазначити, що ключовою для розуміння як прагматики замовляння, так і специфіки архаїчного мислення в цілому є фраза «Святії архангели попрохали розказать, / Як їх імена», адже для первісної людини знати ім’я особи / істоти / предмета / явища означало мати владу над носієм цього імені, а саме: наслати хворобу, смерть, причарувати, вилікувати тощо. Звернімося власне до міфонімів на позначення лихоманки. Частина номенів є доволі прозорою за своєю семантикою і вказує на стан людини під час хвороби, наприклад, Желтія, Горита. Інші ономати видаються нам неоднозначними щодо можливості їхнього потрактування. Так, очевидно, власна назва Лелія має пряме відношення до квітки лілеї, яка, з одного боку, символізує чистоту (очевидно, в замовлянні це акцент на блідості як одному із симптомів лихоманки), а з іншого, — можливу смерть, спричинену дією пропасниці. Назва Оленеса, можливо, є варіантом імені Олена, яким доволі часто у фольклорі називаються істоти підземного негативного простору (в замовляннях — цариця Олена на позначення змії, у казках — зміючка Оленка). Прагматичні інтенції номена Маргарита, на наш погляд, виражені найменшою мірою, оскільки він ужитий з метою ритмічної організації тексту (Горита — Маргарита). Міфонім Лета, на нашу думку може мати кілька мотивацій. Першу визначаємо за етимологією лексеми, яка походить від сербохорватського лета й означає метушливу жінку, яка снить [19, 14, с.264]. У замовлянні таким чином називається ще один симптом лихоманки — марення. Згідно з другою мотивацією, назва лихоманки Лета походить від імені давньогрецької богині забуття — Лети і, відповідно, знову вказує на ознаки хвороби. Найбільш незрозумілим, на наш погляд, є онім Непа. Із великою часткою умовності можемо припустити, що цей номен пов’язаний із дієсловом «непаїть», тобто не щастить [4, с.142].
Цікавими й неоднозначними з погляду походження є міфоніми на позначення суб’єктів замовляння, або міфоантропоніми. Так, незвичною та невмотивованою, на перший погляд, є власна назва дід Карипото, вжита в лікувальному замовлянні від криксів: «В ліси в Кодрі стоять дуб-нелень і дід Карипото. / — Добривечір тобі, дубе-неленю / І дідо Карипото. / Посватаймось, побратаймось, / У мене синочок, а в тебе дочка, / І будемо крикси виговоряти, / Хрещеному нарожденому (Степану)» [2, с.201—202]. Ономат Карипото, вірогідно, структурно складається з двох основ — кари- й -пото-. Щодо другого компонента, то тут поки що складно висувати будь-які гіпотези. Цікавою є основа кари-, яка може походити від дієслова карити, що в «Етимологічному словнику російської мови» М. Фасмера подається у значенні «оплакувати; піклуватися» [15, ІІ, с.199]. Отже, тут прослідковується тісний зв’язок оніма із тематикою замовляння, а самого діда Карипото можемо розглядати як представника чужого простору, який покликаний для обміну — хворобу взяти собі, а дитині віддати здоров’я і спокійний сон.
Відзначимо, що такі формули є досить поширеними в лікувальних замовляннях від дитячих хвороб (криксів, плаксивців тощо), наприклад: «Зорі, зоряниці, васъ три сестриці…, у васъ дочка Одарочка, а у мене сынъ (имя). Возьміть своій дочці Одарочці крикливці, плаксивці и безсонниці, а міні нашлить сонъ изъ усіхъ сторонъ нарожденному, молитвенному хрещеному рабу Божому (имя)» [7, с.278] тощо.
Цікавим і доволі прозорим за семантикою є міфоантропонім чоловік Никін в обереговому замовлянні на охорону весільного поїзда: «Миж трёма дорогами, миж трёма ланами лежить чоловик Ныкин без рук, без ниг, без очей, без ричей, без плечей. Як той чоловик Ныкин, ничым не владие, так на хрещеному рабу Божому архитрыклыну (имя дружка) и на молодому князю (имя жениха) и на молодий княгыни (имя невесты) и на его поизду нихто ничого не завладие. Во вики виков. Аминь» [14, с.508]. На оберегову функцію оніма вказує семантика лексеми никати — ховатися, зникати [5, IV, с.88], тобто фактично весільний поїзд є невидимим, схованим для ворожого ока. Крім того, цей ономат демонструє прийом імітативної магії, за якою магічна сила впливає на об’єкт через схожість. У цьому тексті фактично будь-яка ворожа сила уподібнюється чоловікові Никіну, який, не маючи ні рук, ні очей, не може нічим заподіяти шкоди молодятам та учасникам весілля.
Значною групою за частотністю вживання є міфоніми на позначення об’єктів водного простору. Так, значний інтерес викликають оніми Діян, Кіян на позначення моря в замовляннях від укусу змії, наприклад: «На морі на Діяні… там стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці: одна Киліяна, друга Іліяна, а третя цариця Веретениця. Ти, цариця Веретениця, ти вийди, вигукни, висвисни на своє військо — на польовеє, на лісовеє…» [12, с.150] або «На морі на Кіяні на острові на Буяні тамъ лежитъ бѣлъ горючь камінь, підъ тимъ камнемъ лежатъ три зміи скорпіоны, первая Марина, вторая Катерина, третья Прасковея. Я вамъ приказываю вылижить жило съ раба Божого (имя укушеннаго) щобъ кости жовтоі не ломило, серце не боліло…» [7, с.279—280]. Щодо походження цих онімів, то, як стверджує М. Новикова, назви Діян, Киян утворилися паронімічно, задля мелодійності, ритмізації замовляння [12, с.208]. Припускаємо, що назва Діян на позначення моря утворилася від дієслова діяти й імовірно вказує на місце, де відбувається дія в замовлянні. Назва Киян, імовірно, походить від слова океан з відповідними фонетичними трансформаціями, на що вказує і Р. Агеєва: «Океан море називається також Киян, Каян, Китай, Кидань й відповідно може бути не тільки морем, але й горою (на горі Кияні), й островом (на войстрови на Каяні), й полем (на полі на Киянськім)» [1, с.135]. Таким чином, можемо стверджувати, що названі оніми позначають абстрактний простір, у якому відбувається дія замовляння, причому зазвичай це простір, де діють вищі негативні сили. Як зазначає Р. Агеєва, «географічні вказівки в замовляннях украй неточні, й спостерігається велика різноманітність варіантів, в яких назва може бути надана й іншому географічному об’єкту» [1, с.135]. Так, онім Кіян (Киян) в українських замовляннях часто позначає острів: «На мори, на Дунаи и на острови Кияни и там стояв дуб дупленастий, а в тому дуби гниздо, а в тому гнизди лежыть царыця Оленыця. Ты, царыце Оленыце! Закажы своёму вийську, старому и малому, крывому и слипому, щоб Господь на помич дава» [14, с.283]. Отже, фактично смисл апелятива океан втрачається й слово стає чистим знаком-топонімом, що позначає просторовий об’єкт.
Цікавою є група міфонімів на позначення географічних об’єктів, або міфотопонімів. Так, топонім ліс Кодра, вжитий у замовлянні від криксів: «В ліси в Кодрі стоять дуб-нелень і дід Карипото. / — Добривечір тобі, дубе-неленю / І дідо Карипото. / Посватаймось, побратаймось, / У мене синочок, а в тебе дочка, / І будемо крикси виговоряти, / Хрещеному нарожденому (Степану)» [2, с.201—202] ¬– може мати кілька варіантів щодо походження, адже, за словником гідронімів, Кодра — це річка, а річка, як зазначають автори етнолінгвістичного словника «Славянские древности», є еквівалентним синонімом (поряд із деревом, стовпом, горою) на позначення центра Всесвіту[9, ІІ, с.253]. З цього погляду ономат Кодра на позначення лісу є цілком вмотивованим і вказує на належність до чужого надприродного простору, звідки приходить магічна істота. З другого боку, імовірною є гіпотеза про іншомовне походження оніма, адже в румунській мові лексема codru означає ліс, хащі [8, с.177]. Функціональні особливості міфоніма в цьому разі вбачаємо у запозиченні лексеми як одного з механізмів називання явищ, предметів у міфологічному й фольклорному дискурсах.
Значною та надзвичайно цікавою й різнорідною є група міфонімів на позначення тварин, або міфозооніми, адже тут зустрічаються як прозорі за походженням ономати, так і номени із затемненою внутрішньою формою, що, зокрема, яскраво демонструє лікувальне замовляння від укусу змії: «А в полі море, а в тім морі золотий камінь, а на тому камені золота яблуня, а на тій яблуні золоте гніздо, а в тім гнізді цар Гадюн сидить. Ти, цар Гадюн, склич свій гад лісовий, луговий, степовий, водяний, гноєвий, погрібний, загатній, хатній. Через море калиновий міст, а під тим мостом Дубіян стоїть, а під тим Дубіяном гадина Яселуха лежить. Ти, гадина Яселуха, склич свій гад, та вийми зуб до землі од жовтої кості, од білого тіла нарожденого, хрещеного раба Божого [имя]» [13, с.45]. Так, походження міфоніма Гадюн видається цілком прозорим й тісно пов’язане із прагматикою замовного слова, адже первісно гадом називали не тільки змій, а й усю нечисть, тварин та істот, пов’язаних із підземним світом (жаби, черви, раки, навіть риба). Це підтверджує й етимологія слова гад: праслов’янське * gadъ сягає індоєвропейського * gṷōdh, що означає «дурний, злий» [19, 6, с.79]. У болгарський діалектах гат — це паразит, плазун, у німецькій мові Kot — це бруд, грязь, у литовській gёda означає «стид, сором» [19, 6, с.80]. Отже, можна зробити висновок, що слово гад є на сьогодні стертим евфемізмом. Натомість міфонім гадина Яселуха має затемнену внутрішню форму, а тому потребує більш глибокого аналізу. Проте можемо припустити, що Яселуха, можливо, перекручене від веселуха. Як зазначає О. Є. Хомік, «особливі міфологічні імплікації характерні й для етимологічного значення таких назв, як веселуха (змія), весилушка (жаба), веселий (чорт)» [16]. Згідно з М. Фасмером, веселий — ст.слав. вєсєлъ, болг. вéсел, чеш. veselý, слвц. veselý, польск. wesoly…// Спорідн. лтш. vęsęls „здоровий, цілий, неушкоджений”, що є розширеннями і.-є *vesu-; сер.д.-інд. vásu – „гарний”, авест. vaŋhu, vohu-, гальськ. vesu-, ірл. fíu „гідний, рівний” [15, І, с.303]. Наведений лексичний матеріал різних індоєвропейських мов свідчить про одноплановість конотативної семантики слова веселий, що практично унеможливлює інтерпретацію української евфемістичної назви веселуха в термінах енантіосемії. Евристично значущими у цьому випадку є факти слов’янської культурної традиції, в якій, за спостереженнями М. Толстого, зустрічаються, хоч і не численні та достатньою мірою випадкові, але яскраві й переконливі приклади вживання лексеми веселий у магічній обереговій функції, пов’язані із загальною темою „смерть” [10]. З огляду на це, а також, зважаючи на хтонічний характер міфологічного персонажа змії та його тісний і безпосередній зв’язок зі смертю [див: 3;9;18], онім Веселуха слід розглядати як продовження загальної тенденції використовувати слово із кореневим елементом весел з обереговою, запобіжною функцією. Таку ж функцію виконує і номінація веселик – журавель, на що вже давно вказали дослідники, наголошуючи при цьому на особливостях народної етимології цього слова, яке в традиційній культурі асоціюється із поняттям „журитися, сумувати” [див.:3].
Отже, міфоніми, вживані в текстах українських замовлянь, найтісніше пов’язані з ономастиконом усього міфологічного і фольклорного дискурсу. Власні назви демонструють семантичну строкатість та генетичну неоднорідність своїх складників. Історично-культурна проекція окремих номінацій свідчить про архаїчність їх виникнення, а також про мовні контакти давніх українців з іншими народами.

Список літератури:
1. Агеева Р. А. Пространственные обозначения в заговоре как типе текста (на восточнославянском материале) / Р. А. Агеева // Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. — М. : Наука, 1982. — С. 132—159.
2. Ви, зорі-зориці : Українська народна магічна поезія (Замовляння). — К. : Молодь, 1991. — 334 с.
3. Гура А. В. Символика животных в славянской традиции / А. В. Гура. — М. : Индрик, 1997. — 912 с.
4. Дополненіе къ опыту областнаго великорусскаго словаря. Изданіе втораго отделенія императорской академіи наукъ. — СанктПетербургъ, 1858. — 384 с.
5. Етимологічний словник української мови: у 7 томах / Редколегія О. С. Мельничук (голова) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 2006.
6. Калашник В. С. Лексико-семантична група «змії» в сучасній українській мові: аспекти діахронічного аналізу/ В. С. Калашник, М. І. Філон // Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри. Матеріали Міжнародної наукової конференції. — Кривий Ріг : Видавничий дім, 2009. — С.199―205
7. Короленко П. П. Черноморскіе заговоры / П. П. Короленко // Сборник Харьковского историко-филологического общества. — 1892. — № 4. — С. 274—282.
8. Румынско-русский словарь / Под ред. Б. А. Андрианова и Д. Е. Михальчи. Изд. второе, стереотип. — М., 1954. — 975 с.
9. Славянские древности. Этнолингвистический словарь под ред. Н. И. Толстого. — М. : Международные отношения, 1995. — Т. I — II.
10. Толстой Н. И. Культурная семантика славянского *vesel- / Н. И. Толстой // Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистики. — М. : Индрик, 1995. — С. 309—311.
11. Толстой Н. И., Толстая С. М. Имя в контексте народной культуры / Н. И. Толстой, С. М. Толстая // Язык о языке : Сб. статей / Под общ. ред. и ред. Н. Д. Арутюновой. — М. : Языки русской культуры, 2000. — С. 597—621
12. Українськi замовляння / М. Н. Москаленко, М. О. Новикова. — К. : Днiпро, 1993. — 309 с.
13. Українські чари / Упоряд. О. М. Таланчук. — К. : Либідь, 1992. — 95 с.
14. Українці : народні вірування, повір’я, демонологія // Коллект. автор. А. П. Пономарьов, В. I. Гордiєнко. — К. : Либiдь, 1991. — 638 с.
15. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4 т. : перевод с нем. / М. Фасмер, О.Н. Трубачев. — 2-е изд., стер. — М. : Прогресс, 1986. — Т. І—IV.
16. Хомiк О. Є. Український вербальний обере г: семантика i структура : автореф. дис. … канд. фiлол. наук : 10.02.01 / О. Є. Хомiк. — Х. : Б.в., 2005. — 20 с.
17. Черепанова О. А. Типология и генезис названий лихорадок-трясавиц в русских народных заговорах и заклинаниях / О. А. Черепанова // Язык жанров русского фольклора : Межвуз. науч. сб. — Петрозаводск : Изд. ПГУ, 1977. — С. 44—57
18. Шапарова Н. С. Краткая энциклопедия славянской мифологии : Около 1000 статей / Н. С. Шапарова. — М. : АСТ; Астрель; Русские словари, 2001. — 624 с.
19. Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / Под ред. чл.-корр. АН СССР О. Н. Трубачева. — М. : Наука, 1974—1992. — Вып. 1—18.
20. Юдін О. Власне ім’я в акті замовляння-заклинання; місце у тексті та функції О. Юдін // Студії з Інтегральної культурології. Спеціальний випуск. “НЗ” : Ритуал. — Львів, 1999. — №2. — С. 92—96;
21. Юдин А. Ономастикон русских заговоров [Електронний ресурс] / А. Юдин. — М. : МОНФ, 1997. — 319 с. — Режим доступу : http://serebrkniga.narod.ru/polkalit/1248yudin-onomastikon.html

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь