Анотація: основна мета теоретичного дослідження полягала у визначенні значення гендерного аспекту в соціально-психологічному кліматі і його впливу на мотивацію до занять спортом та команди. У статті розглянуто поняття гендерного аспекту, вплив гендерної стереотипізації, соціалізації та ідентичності на соціально-психологічний клімат. Також визначено вплив внутрішньо групових процесів, таких як гомогенності та гетерогенності на соціально-психологічний клімат та вплив гендерних відмінностей тренерів на мотивацію спортсменів.
Аннотация: Основная цель теоретического исследования была в определении значения гендерного аспекта в социально -психологическом климате и его влиянии на мотивацию к занятиям спортом и команды. В статье рассматривается понятие гендерного отличия, влияние гендерной стереотипизации, социализации и идентичности в социально-психологическом климате. Также было определено влияние внутренних групповых процессов, таких как гомогенность и гетерогенность на социально-психологический климат и влияние гендерных отличий тренеров на мотивацию спортсменов.
Annotation: The main aim of the theoretical survey was to define the meaning of the gender aspect in the social-psychological climate and its influence on the sport activity and the team. This article gives us the information about the gender difference, influence of the gender stereotypization, socialization and identity in the social-psychological climate. The influence of the inner group processes, such as homogeneity and heterogeneity on the social-psychological climate and the influence of the gender of the coaches on the motivation of the sportsmen were also defined here.
Cпорт вже давно став одним з елементів зовнішньої і внутрішньої політики провідних держав світу. Перемоги на спортивних змаганнях піднімають міжнародний авторитет держави і патріотичний дух громадян. Однак особливої уваги заслуговує психологічний аспект спортивної сфери.
Визначення особливостей мотиваційної сфери спортсменів надасть можливість тренеру сформувати позитивне ставлення до конкретної діяльності, зокрема, до професійної фізичної підготовки.
Створити хороший соціально-психологічний клімат у спортивному колективі, підібрати команду так, щоб всі її члени не тільки успішно взаємодіяли на полі чи майданчику, а й гармоніювали між собою як особистості, побудувати правильні взаємини в колективі – велике мистецтво і велика психолого-педагогічна праця.
З життєвого досвіду та з теоретичних надбань науковців відомо, що в складних умовах завжди загострюється емоційно-почуттєве сприйняття дійсності, підвищується ступінь прояву непоступливості, нетерпимості до думок і дій інших, зростає конфліктність і агресивність.
В спортивній діяльності, особливо в ігрових видах спорту, емоційне напруження досягає високого рівня. Причому сумісні дії гравців у процесі гри є зачіпкою для того, щоб виразити свої негативні емоції, або незадоволення у будь-чому на товариша по команді. Непорозуміння, низький рівень емпатії, заздрісність, непоступливість, безкомпромісність і цілий ланцюг інших якостей і станів особистості гравців зумовлюють погіршення психологічного клімату в команді, що, безумовно, відбивається негативно на результатах її ігрової діяльності.
Саме тому проблема формування сприятливої атмосфери в команді є важливою і практично значущою. Створити команду з підходящим психологічним кліматом, підібрати гравців таким чином, щоб всі вони не тільки успішно взаємодіяли на ігровому майданчику, але й були гармонічні між собою як особистості, уникали конфліктів і суперечок – це велике психолого-педагогічне мистецтво. Розглядаючи взаємовідносини гравців у команді, варто зазначити, що в межах цієї проблеми явною є недостатність фактичного матеріалу і наукових розробок.
Оскільки, спортивна діяльність носить колективний характер, вона протікає і формується в присутності інших людей та за їх участю. Спортивна команда представляє собою колектив зі своїми психологічними особливостями, в якому між спортсменами складаються певні відносини. Якісні і кількісні показники цих відносин поєднуються поняттям “соціально-психологічний клімат колективу”. На думку відомого російського психолога Б. Паригіна, поняття “соціально-психологічний клімат колективу” відбиває характер взаємин між людьми, переважний тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умов життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими факторами.
Питання, пов’язані з так званою гендерною проблематикою, займають сьогодні не останнє місце в найрізноманітніших областях науки. Протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років і в нашій країні, і за кордоном зберігається стійкий інтерес до теми жіночого спорту і фізичної культури, що виражається, зокрема, у зростанні кількості публікацій, розширення складу авторів, різноманітності розглянутих проблем.
Особливості гендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників особистісного напрямку. Немає практично жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристику сутності особистості.
Сучасна психологія визначає гендер, як соціально-біологічну характеристику, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть співпадати із суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.
Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, яке відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку [9].
У сьогоднішньому суспільстві соціально-рольові функції чоловіків і жінок у значній мірі зазнають серйозних змін, коли частина традиційних ролей одної біологічної статі засвоюється і демонструється протилежною статтю.
У той же час в повсякденному житті ми постійно в тій або іншій формі стикаємося з уявленнями про відмінності між статями. У максимально узагальненій формі вони представлені стереотипами мужності і жіночності. Традиційно в суспільній свідомості чоловік повинен бути сильним, незалежним, активним, агресивним, самодостатнім, орієнтованим на індивідуальні досягнення. Жінка – ніжною, тактовною, терплячою, слабкою, залежною, емоційною, орієнтованою на сім’ю.
Статево-рольові стереотипи, як показують численні дослідження, присутні у багатьох сферах діяльності. І. Броверман з колегами вивчив описи чоловіків і жінок, надані клінічними практиками, психіатрами та соціальними працівниками. Виявилася спільна для них установка стосовно того, що компетентність більше притаманна чоловікові, ніж жінці. Жінки ж характеризувалися як більш слухняні, менш об’єктивні і схильні до зовнішнього впливу, менш агресивні і змагальні, але більш дратівливі з незначних приводів. Дж. Мак-Кі та А. Шеріффс прийшли до висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний з соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю та ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку. Загалом, чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскуліних, так і типово фемініних рис набуває вже негативного оцінюючого забарвлення: типово негативними якостями чоловіка визнаються грубість, авторитаризм, зайвий раціоналізм тощо, жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність і т.п. [6].
Стереотипи, що відносяться до розподілу гендерних ролей між чоловіками та жінками (і властиве цим розподілам розуміння того, хто більше повинен прагнути до успіху – чоловіки чи жінки), починають формуватися з раннього віку, і активно проявляються у студентські роки, коли у молодих людей проходить процес професійного становлення.
Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, незважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими самими стереотипами, нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно існує приказка, що “для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я”. Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ю, вважається невдахою, її називають “старою дівою”. Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом в суспільстві.
Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях у суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою “виправдовує” той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов’язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.
Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик у процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов’язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи – навіть невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади – це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння – жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем – велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров’ям тощо.
Гендерний аспект у вивченні мотивації до занять спортом не був достатньо вивчений і висвітлений у вітчизняних психологічних дослідженнях
Хоча проблема спортивної мотивації є однією з найбільш актуальних в психології спорту. Однак гендерні її аспекти досі вивчені явно недостатньо, хоча спроби виявлення специфіки мотивів спортивної діяльності у спортсменів різної статі робилися неодноразово. У той же час, їх вивчення є надзвичайно перспективним, оскільки дозволяє відповісти на ряд важливих в науковому і практичному відношенні питань, які пов’язані з виділенням специфіки спортивної мотивації у спортсменів різної статі.
Повно й докладно цей аспект вивчення мотивації розглянув Е. П. Ільїн у своїй роботі «Диференційна психофізіологія чоловіка і жінки» [2]. Розглядаючи проблеми мотивації персоналу, він поділяв її на два типи: зовнішньо організовану і внутрішньо організовану. Під зовнішньо організованою мотивацією він розумів такий процес формування людиною мотиву, який відбувається під значним впливом ззовні (коли інші люди віддають накази, розпорядження, поради). Внутрішньо організована мотивація – це процес формування мотиву, при якому людина виходить з наявної потреби, без стороннього втручання у вибір цілі і способів її досягнення. Однак, як зазначав Е. П. Ільїн, на формування мотивації людини великий вплив мають гендерні стереотипи, які склалися в нашому суспільстві. Подібні стереотипи і вплинули на процес формування мотивації чоловіків та жінок до досягнення успіху.
Сформувалася думка, що чоловіки більш схильні до першості, переваги, тому мотивація досягнення успіху у чоловіків набагато вища, ніж у жінок. У роботі «Жіноча психологія» К. Хорні вказує на те, що для юнаків домінуючим типом мотивації вважається «орієнтація на успіх», у дівчат ж домінує мотивація на «уникнення невдачі»[10].
Однак пізніші дослідження показують інші результати. Так, наприклад, у дослідженні М.Л. Кубишкіної, не були виявлені відмінності між юнаками та дівчатами у розподілі мотиваційних тенденцій таких як уникнення невдачі, прагнення до визнання та суперництва. Були також виявлені вікові особливості мотиву соціального успіху: у дівчат надія на соціальний успіх має перевагу над мотивом уникнення невдачі, у дорослих жінок виявлена перевага мотиву уникнення невдачі над надією на соціальний успіх. Крім того, жінки менш схильні до суперництва, і більш схильні уникати невдачі, ніж чоловіки. М.Л. Кубишкіна припустила, що дівчата не менше, ніж юнаки, націлені на соціальну активність і також ставлять перед собою завдання соціальної самореалізації. Дівчата так само, як і юнаки, прагнуть до визнання та ділового успіху. Різниця ж в мотивації дівчат і старших жінок, з одного боку, пояснюється відмінностями у соціальному досвіді, а з іншого – трансформацією соціальних впливів, що формують образ успішної жінки на противагу традиційному образу «радянської жінки», де більш значимою інтегральною характеристикою була відповідність стандарту «робітниці», «селянки», члена трудового колективу, однією з багатьох – сумлінної та скромної [2].
Розбіжність результатів дослідження М.Л. Кубишкіної та багатьох інших сучасних дослідників, що займаються вивченням гендерних особливостей, за даними К. Хорні пов’язана з низкою факторів – з тимчасовим розривом, соціальними та культурними відмінностями досліджуваних респондентів.
Є.П. Ільїн виділяє три точки зору на прояв мотиву досягнень у чоловіків і жінок:
1. Жінки по-іншому мотивовані на досягнення, ніж чоловіки (у жінок вища мотивація досягнення результату, у чоловіків – мотивація вдосконалення і змагання).
2. Чоловіки і жінки мотивовані різними потребами: для жінок потреба в емоційному прийнятті важливіша, ніж потреба в досягненнях.
3. Чоловіки і жінки мають мотив досягнень в рівній мірі, але реалізують його в різних видах діяльності Н.П. Лукашевич зазначає, що успіх залежить від психології конкретної людини, від системи його цінностей, від ступеня його радощів і страхів. При цьому система цінностей кожної людини може з часом зазнавати зміни [8].
Це припущення проілюстровано результатами дослідження, проведеного Лабораторією проблем вищої школи ХГУ «НУА» у 2003 році серед студентів у віці від 17 до 22 років [3]. В результаті цього дослідження, була складена ієрархія життєвих цінностей юнаків та дівчат. Перша трійка цінностей (наявність хороших і вірних друзів, здоров’я та кохання) у юнаків і дівчат практично зійшлися. Далі було виявлено досить симптоматичну розбіжність у рангах цінностей серед представників різних статей. Причому ряд розбіжностей підтримує традиційні моделі мускулінності і фемінності. Отримані дані, на перший погляд, підтверджують позицію про більшу орієнтованість чоловіків на роботу, досягнення успіху, самореалізацію. На противагу ж з рольовій моделі поведінки «типової феміни» вступає нижчий (у порівнянні з юнаками) статус щасливого сімейного життя і більш високої кар’єри, службового професійного зростання.
Особлива увага приділяється соціально-психологічному клімату, який виступає в якості важливого показника рівня психологічної включенності в спортивну діяльність. У той же час участь в змагальній діяльності вимагає від спортсменок формування стратегій поведінки на рівні спортивного колективу. Ці питання є проблемними, недостатньо вивченими, залишаються предметом дискусій серед вчених і фахівців з фізичної культури та спорту.
Виключно важливою умовою гендерної соціалізації є товариство однолітків як своєї, так і протилежної статі.
Вперше питання групової ідентичності як компоненту психології було поставлене З. Фрейдом. Він перше в своїх роботах вводить поняття «ідентифікація». Основна теза його теорії нарцисизму передбачає важливість переживання групою своєї унікальності, що здійснюється і підсилюється за рахунок порівняння та протиставлення ін-групи із аут-групою.
Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Реакція людини на присутність інших проявляється у вигляді різноманітних ефектів: ефект соціальної фасилітації, ефект «приналежності до групи», ефект групового мислення, ефект конформізму, ефект наслідування, ефект групового егоїзму, ефект «хвилі», ефект «ми і вони», ефект приналежності до групи.
Особливостями групової ідентичності в тренінговій групі є:
– груповий досвід допомагає вирішенню міжособистісних проблем;
– група відображає суспільство в мініатюрі, в групі моделюється система взаємовідносин й взаємозв’язків, характерна для реального життя учасників;
– дає можливість побачити й проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності спілкування й поведінки інших людей і самих себе;
– можливість одержання зворотного зв’язку й підтримки від людей з подібними проблемами;
– у групі людина може навчатися новим умінням;
– у групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, “зіграти” роль іншої людини для кращого розуміння її та себе.
Одним із феноменів, що проявляється в тренинговій роботі, є феномен групової згуртованості. Існує прямий зв’язок між згуртованістю групи та її ефективністю. Для учасників, які не відчували своєї приналежності до групи і своєї привабливості для неї, ефект групи частіше всього був незначний, а іноді і негативний.
Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Серед переваг групової роботи виділяють психологічний фактор групової динаміки, фактор групового впливу.
До гендерних складових групової ідентичності відносяться: гендерні стереотипи; гендерні норми; гендерна ідентичність.
Гендерна ідентичність – аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної особистості. гендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності гендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією).
Гендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти – особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статево співвіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. У суспільстві склалися певні зразки, «моделі» чоловічої та жіночої поведінки.
Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних стереотипів, які існують у кожному суспільстві і формуються в контексті культури, історичного часу.
В своєму розвитку гендерна ідентичність проходить дві стадії: первинну і вторинну. Первинне уявлення про власну статеву належність формується у дитини в півтора роки. В три – чотири роки дитина вже спроможна визначати стать оточуючих людей, але пов’язує її з зовнішніми, випадковими ознаками. У п’ять – шість років і хлопчики, і дівчатка починають усвідомлювати, що їхня стать незворотна і постійна.
Результати емпіричного дослідження довели, що гомогенні групи призводять до зниження групової динаміки, до відсутності суперечних і конструктивних конфліктів, що часом являються необхідними для успішної роботи групи.
Тренер-чоловік в жіночій групі на певному етапі розвитку групи починає сприйматися учасницями як подружка, з якою можна побалакати про що завгодно. У визначенні образу ідеального чоловіка в жіночих групах з тренером-чоловіком перевагу було надано якостям, які відносяться до фактору емоційності і емпатійності. Жінки активніше приймали участь у дискусіях, що стосувалися гендерної тематики. В їх образах ідеальних жінок високі оцінки отримали якості, що відносилися до фактора соціального статусу та фактора оцінки (загальної привабливості). В жіночих групах з тренером жінкою теж спостерігалася активність жінок, але дискусії проходили не так жваво. Такі ж самі процеси спостерігалися і в чоловічих групах з тренером-чоловіком, тобто чоловіча група проявила меншу активність, порівняно зі змішаною групою і навіть з жіночою групою. Ефективність занять у чоловічих групах збільшилися , коли тренером групи була жінка. В образах ідеального чоловіка оцінки якостей за фактором загальної привабливості, маскулінності та сили особистості збільшилися на 10-25% [1].
У змішаних групах було виявлено, що груповий процес не залежав від статі тренера. Це показали результати методу особистісного семантичного диференціалу. Образи ідеального чоловіка та ідеальної жінки в змішаній групі з тренером-жінкою та тренером-чоловіком не мали значних розбіжностей. Було зроблено висновок, що у змішаних групах ефективність тренінгу не залежить від статі тренера. Порівняння результатів образів ідеальної жінки та ідеального чоловіка між гомогенними групами і змішаними виявило, що по всім факторам показники підвищилися на 15-20% у змішаних групах. Тобто друга гіпотеза підтвердилася частково: ефективність тренінгу у змішаних групах не залежить від статевої приналежності тренера, а залежить від рівня сприйняття власної гендерної ідентичності.
Отже, гендерні аспекти, фактор гомогенності та гетерогенності складу групи впливають на ефективність діяльності спортивної групи тому потрібно це враховувати при організації тренувального процесу для того, щоб побудувати роботу команди найбільш ефективним чином, а також вирішувати найбільш гострі протиріччя, що виникають в процесі її роботи [5].
Дослідивши теоретичні підходи, які стосуються дослідження соціально-психологічного клімату колективу та проаналізувавши гендерні особливостей мотивації та соціально-психологічного клімату колективу, варто зазначити, що мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини її спрямованість і активність. Мотивація не тільки детермінує потребу людини, а й пронизує більшість сфер психічної активності людини, в тому числі пізнавальну [1].
Аналізуючи проблему мотивації до занять спортом, варто зазначити, що це одна з ключових проблем у педагогіці та фізичному вихованні. Тренер не зможе створити ефективну взаємодію із спортсменом без урахування його мотивів, а досягнення високих результатів спортивної діяльності, передусім, залежить від сформованості у студента позитивної мотивації до неї.
Мотивація спортсмена (актуальна мотивація досягнення під час змагання) визначається не тільки особливостями й силою його мотивів, а й особливостями й силою багатьох ситуативних чинників (настановами тренера, турнірною ситуацією, очікуваннями інших людей, командним “духом” тощо) [7].
Спортивна діяльність носить колективний характер, протікає і формується в присутності інших людей і за їх участю. Спортивна команда представляє собою енамколектив зі своїми психологічними особливостями, в якому між спортсменами складаються певні відносини. Якісні і кількісні показники цих відносин поєднуються поняттям “соціально-психологічний клімат колективу”.
Cоціально-психологічний клімат – це інтегральна характеристика системи міжособистісних відносин у групі, що відображають комплекс вирішальних психологічних умов, які, або забезпечують успішне протікання групо-утворень й особистісного розвитку, або, навпаки, перешкоджають цьому. Соціально-психологічний клімат складається в тісній взаємодії та під впливом безлічі факторів – від успіхів і досягнень колективу, від організації праці та стилю керівництва до форм і методів матеріального та морального стимулювання, поліпшення праці і побуту працівників, рівня їхньої освіченості, вихованості, соціальної активності та ін.
Проблема спортивної мотивації є однією з найбільш актуальних в психології спорту. Однак її гендерні аспекти досі вивчені явно недостатньо, хоча спроби виявлення специфіки мотивів спортивної діяльності у спортсменів різної статі робилися неодноразово. У той же час, їх вивчення є надзвичайно перспективним, оскільки дозволяє відповісти на ряд важливих в науковому і практичному відношенні питань, які пов’язані з виділенням специфіки спортивної мотивації у спортсменів різної статі.
Cписок використаних джерел та літератури
Биличенко Е. А. Анализ мотивации к занятиям физическими упражнениями и ее использование для повышения эффективности занятий по физическому воспитанию со студентками / Е. А. Биличенко // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. – 2010. – № 4. – С. 12-15.
Головньова І.В. Психологічні проблеми переходу до ринкової економіки: гендерний аспект // Г-34 Гендерна політика міст: історія і сучасність / Матеріали науково-практичної конференції (Академія міського господарства, Харків, 18 грудня 2003 року): Наук. Зб. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – 304 с.
Головнева И.В. Гендерная идентичность: тенденции изменений: Монография. – Харьков.: Изд-во НУА, 2006. – 312 с.
Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. -М. : МГУ, 1982. -463с.
Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.
Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.
Ильин Е.П. Пол и гендер. — С. 688. — Питер, 2010.
Лукашевич Н.П. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере. – Харьков: Око, 1998. – 178 с.
Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов/ А.Г.Маклаков.-Спб.: Питер, 2006. – 583 с.
Хорни К. Женская психология. – СПб., Вост.-Европ. ин-т психоанализа, 1993. – 222 с.