Фінансування фізичної культури та спорту: правовий аспект


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У науковій статті досліджується фінансування держави у сфері фізичної культури та спорту. Проблематика яка порушена в роботі це недостантій рівень фінансування як з державного так із місцевих бюджетів

Ключові слова: фізична культура і спорт, фізичне виховання, фінансування, державний і місцевий бюджети

In the scientific article examines the financing of the state in the sphere of physical culture and sports. Problems that malfunction is deficient level of funding from both state of local budgets

Key words: physical culture and sport, physical education, funding, state and local budgets

Фізична культура і спорт займали завжди важливе місце як в житті людини, так і в суспільстві вцілому. Фізичне виховання є однією з найдревніших частин фізичної культури, що своїми коренями сягає в первісну педагогіку, і разом з тим найбільш організованим і регламентованим елементом фізичної культури. Воно має чітку, історично сформовану систему цілей і завдань стосовно віку, статі, фізичного розвитку і стану здоров’я  людини.

Фізична культура є продуктом суспільного життя людства. За своєю цілеспрямованістю і змістом вона історично змінюється відповідно до змін засобів виробництва. У кожній історичній формації фізична культура пов’язана з різними сторонами життя суспільства – його економікою, політикою, науками там мистецтвом.

Проблематикою даної теми займалися багато вчених, серед них :

Ю. Іванченко, А. Іванова, О. Мартякова, М. Золотова, В. Кузіна.

Вивчаючи дану тему я маю на меті дослідити фінансування держави у сфері фізичної культури та спорту.

Завданням мого дослідження є проаналізувати сучасне фінансування державою фізичної культури та спорту, порівняти фінансування України із зарубіжними країнами, зазначити проблеми, які існують в даній сфері, а також запропонувати шляхи їх вирішення.

На сучасному етапі держава визначає загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні  відносини  у  створенні  умов  для  розвитку фізичної культури і спорту.

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 15.05.2011 р. визначає, що фізична культура – це діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової  активності людей  з метою їх гармонійного, передусім фізичного, розвитку та ведення  здорового  способу життя. Фізична культура має такі напрями: фізичне виховання різних груп населення,  масовий спорт, фізкультурно-спортивна реабілітація.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку фізичної культури в навчальних закладах. Фізична культура у сфері освіти має на меті забезпечити розвиток фізичного здоров’я учнів та  студентів, комплексний підхід до формування розумових і фізичних   здібностей особистості, вдосконалення фізичної та психологічної   підготовки до активного життя, професійної діяльності на принципах  індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої  спрямованості,  широкого   використання різноманітних засобів та форм фізичного виховання і  масового спорту, безперервності цього процесу протягом усього життя.

Фінансування розвитку фізичної культури і спорту здійснюється відповідно  до  Закону України «Про фізичну культури та спорту» та інших нормативно-правових актів за рахунок коштів відповідно  державного  та  місцевого  бюджетів,  а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Для розвитку  фізичної  культури  і  спорту  використовуються позабюджетні кошти, зокрема від: Фонду соціального    страхування    з    тимчасової    втрати працездатності; підприємств, установ   та  організацій,  об’єднань  громадян, окремих осіб;  фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту; користування правами   інтелектуальної   власності закладами фізичної культури і спорту, організаторами фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; проведення державної спортивної лотереї; інвестиційної діяльності у сфері фізичної культури і спорту.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. держава сприяє розвитку фізичної культури і спорту надаючи різні пільги, зокрема, звільняє заклади фізичної культури і спорту від сплати земельного податку, може  надавати  податкові  пільги  для  юридичних  та фізичних   осіб   (резидентів   та  нерезидентів),  що  здійснюють благодійну  діяльність  у  сфері  фізичної  культури  і  спорту, сприяє  діяльності   суб’єктів   господарювання,   що здійснюють інвестиційну діяльність у  сфері  фізичної  культури  і спорту в Україні. [1]

Україна приймає активну участь в олімпійському та параолімпійському русі. Метою цього є вихованню молоді засобами спорту в дусі олімпізму, залученню населення до здорового способу життя, зростанню міжнародного авторитету держави.

Олімпійський рух в Україні – громадський рух, який базується на  добровільному  об’єднанні  громадян  та  організацій  з  метою пропаганди  ідей  олімпізму,  здорового  способу  життя,  розвитку фізичної   культури   та  спорту,  що  координується  Національним Олімпійським комітетом України. А параолімпійський рух, у свою чергу, спрямований на сприяння соціальній реабілітації інвалідів  і  поліпшення  їх  фізичного  стану,  що  координується Національним комітетом спорту інвалідів України.[2]

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення. Також з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів здійснюється видатки на державні програми з розвитку фізичної культури, спорту, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів (центри республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення з фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-спортивної школи для інвалідів усіх типів; проведення заходів з фізично-спортивної реабілітації інвалідів, навчально-тренувальних зборів і змагань республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення з фізичної культури та спорту інвалідів). [3]

Головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство освіти, науки, молоді та спорту, а розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми – Державна служба молоді та спорту.[4]

Також Закон України «Про фізичну культуру і спорт» здійснює більш чітке розмежування джерел фінансування суб’єктів сфери фізичної культури і спорту. Колективи фізичної культури проводять відповідні заходи за рахунок членських внесків, коштів власника та уповноваженого ним органу підприємств, установ та організацій або коштів первинної профспілкової організації цих підприємств, отриманих від роботодавця на фізкультурно- оздоровчу роботу відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. [5]

Сучасний стан фінансування фізичної культури та спорту поєднує в собі фінансування з державного і місцевих бюджетів із широким залученням позабюджетних коштів, які надходять у результаті власної діяльності фізично-спортивних клубів, центрів тощо.

Хоча держава фінансує фізичну культуру та спорт, але цих коштів є недостатньо для ефективного розвитку. Це, наприклад, виявилося на літній Олімпіаді у Лондоні, де Україна отримала 6 золотих, 5 срібних і 9 бронзових медалей. У порівнянні з Росією (82 медалі), Китаєм (87 медалей), США (104 медалі), Великою Британією (65 медалей) це дуже мало, а це свідчить, що на сьогодні гостро відчувається недофінансування.

Проте також існує безліч проблем у сфері фізичної культури та спорту це, перш за все, застаріла нормативно-правова база, відсутність чіткої системи централізованої підготовки національних збірних команд України відповідно до міжнародних стандартів. Також є низький рівень ресурсного забезпечення функціонування системи дитячо-юнацького та резервного спорту, не до кінця сформовано необхідну інфраструктуру фізично-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання, навчання, роботи.  Дуже погано розвинений позабюджетний фонд фінансування сфери фізичної культури та спорту. Якщо порівняти з європейськими країнами такими як Італія, Німеччина, Польща, Франція, то там значне фінансування здійснюється від спортивних лотерей та ігрового бізнесу, а в Україні така система відсутня.

Наприклад, можна запропонувати виробникам тютюнової та алкогольної продукції, щоб вони виділяли частину з своїх прибутків на фінансування різних програм у сфері фізичної культури та спорту, оскільки вони завдають негативних наслідків здоров’ю населення. Це б частково вирішувало б проблеми пов’язані з фінансуванням фізичної культури та спорту.

Тому в Україні потрібно реформувати сферу фізичної культури та спорту, де буде розгалужена мережа спортивних клубів та центрів, розроблено цільові програми фінансування, де значну увагу слід приділити позабюджетним коштам, удосконалити нормативно-правову базу механізми фінансування.

Отже, фізична культура – це органічна частина культури суспільства й особистості, це галузь діяльності, що задовольняє потреби суспільства по створенню фізичної готовності людей до різних форм їхньої життєдіяльності.

Головними умовами для розвитку повинно стати стимулювання занять фізичною культурою, створення життєвих ситуацій за яких рухова діяльність стає внутрішньою органічною потребою, за якої усвідомлюється її значення та користь. А це означає, що держава повинна створити більше спортивних клубів, секцій, спортзалів, щоб молодь мала можливість всебічно розвиватися. Змінюючи нормативну базу, значну увагу потрібно приділити створенню програм розвитку фізичної культури та спорту, створити вигідні умови для заохочення меценатів, які б були зацікавлені у фінансуванні даної сфери, а також щоб держава змогла більше виділяти коштів з Державного бюджету.

  1. Про фізичну культуру та спорт: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993 р. – № 3808-XII.
  2. Про підтримку олімпійського і параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в України: Закон України від 14 вересня 2000р. // Відомості Верховної Ради. – 2000 р. – № 1954-III.
  3. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради. – 2010 р. – № 2456-VI.
  4. Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку фізичної культури, спорту вищих досягнень та резервного спорту: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 р. // Відомості Верховної Ради. – 2012 р. – № 152.
  5. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради. – 1999 р. – № 1054-ХІV.

 

Залишити відповідь