ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПОДІЛУ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФОРМИ ВІД 8 ГРУДНЯ 2004 РОКУ ТА МІСЦЕ В НІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

У даній статті визначено головні недоліки функціонування системи поділу влади в Україні після внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року. Розглянуто роль Верховної Ради України у політичній системі країни після внесення даних змін та її місце у взаємовідносинах з вищими органами державної влади.

There were considered the main defects of functioning of the system of  the division of power after introducing alterations into Constitution from the 8th December, 2004. The role of Supreme Soviet in the political system of Ukraine was considered after these alterations and the importance of it in relations between state jurisdiction.

Постановка проблеми. На даному етапі розвитку українського суспільства досить гостро постали проблеми, викликані змінами до Конституції України, які були прийняті 8 грудня 2004 року. Дані зміни в першу чергу були покликані розв’язати конфліктну ситуацію, що назріла в українському суспільстві на той момент та допомогти у знаходженні консенсусу між провідними політичними силами країни. Проте ситуаційний характер цих змін та їх непродуманість призвели до виникнення цілого кола проблемних питань, особливо у процесі взаємовідносин між вищими владними органами в державі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В дані роботі було використана доробки наступних науковців: Мартинюк Р.С., Колодій А.Ф., Фрицький О.Ф.

Метою дослідження є  визначення головних проблемних аспектів конституційної реформи в Україні та їх вплив на зміну ролі та місця Верховної Ради України у системі вищих органів державної влади.

Наукова новизна. Наукова новизна даної статті полягає у тому, що в ній не лише зібрано та систематизовано інформацію стосовно наслідків конституційної реформи в Україні від 8 грудня 2004 року, а й окремо проаналізовано та визначено місце і роль Парламенту України в даних суспільно-політичних умовах.

Аналіз змісту Закону України “Про внесення змін до конституції України” від 8 грудня 2004 року, дозволяє зробити певний висновок щодо спрямованості даного акту до встановлення в Україні змішаної, парламентсько-президентської системи правління, яка є характерною для більшості країн Європи. Внесення даних змін було зумовлено складністю суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні на той момент та наслідком тривалих пошуків виходу з неї. Також варто зазначити, що дані зміни були покликані певною мірою справити позитивний вплив на загальну демократизацію суспільно політичних процесів у країні. Проте реалізація даного законопроекту в умовах українських реалій призвела до виникнення певного ряду труднощів, особливо у сфері розділення повноважень між органами державної влади, чим спричинила деякі труднощі у процесі дієвого функціонування системи стримувань та противаг в умовах забезпечення принципу поділу влади. Прийняття даного рішення призвело до певної дестабілізації суспільної ситуації у країні, у зв’язку з постійними суперечками між органами державної влади щодо нечіткості розподілення їх повноважень.

Отже, спробуємо розглянути головні проблеми, що виникли в результаті втілення в життя даних конституційних змін та проаналізувати їх вплив на роль та місце Верховної Ради України у системі органів державної влади в Україні за даних умов.

Зміни, внесені до Конституції України 8 грудня 2004 року змістили  певним чином баланс повноважень в межах змішаної форми правління на користь Парламенту. Дана особливість досить яскраво прослідковується під час реалізації процедури формування Кабінету Міністрів України та здійснення контролю за його діяльністю. Президент України у свою ж чергу виноситься за межі виконавчої гілки влади та майже повністю втрачає вплив на неї. При цьому за Президентом України закріплено ряд конституційних функцій, які неможливо реалізувати без застосування виконавчої влади – гарантія суверенітету і територіальної цілісності країни, гарантія прав і свобод громадян, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави. Тобто, ми можемо говорити про те, що поряд з виведенням парламенту на провідні позиції в політичному житті держави наявною є ситуація певної невизначеності ролей, що відводяться іншим вагомим політичним інститутам держави.

Реалізація даної реформи спричинила також і певні позитивні моменти. До основних з яких ми можемо віднести правове затвердження необхідності формування парламентської коаліції та призначення на її основі уряду. Це мало сприяти структуруванню парламенту, встановленню правового зв’язку між парламентом та урядом і, як наслідок, формуванню чітких меж відповідальності. Логічним кроком стало і розширення умов для розпуску парламенту Президентом за умов, якщо законодавчий орган не спромігся виконати свої конституційні обов’язки з формування коаліції та Уряду. Це певною мірою надавало Президенту можливість впливу на політичну ситуацію у країні та певні шляхи здійснення контролю за діяльністю законодавчої гілки влади.

Необхідність існування коаліції депутатських фракцій призводить і до виникнення деяких негативних наслідків. Адже, змінена Конституція, під гаслом підвищення політичної відповідальності парламентських сил надала величезні повноваження коаліції депутатських фракцій, але при цьому не передбачила механізмів її формування, процедур легітимації, розпуску, включення і виключення членів, прав окремих депутатів і керівництва фракцій, за виключенням часових рамок проголошення і подання кандидатури Прем’єр-міністра України.

Отже, конституційними змінами у самій структурі Парламенту запроваджено інститут, який не має прозорої процедури свого створення і функціонування. І саме цей інститут займає ключові позиції у єдиному законодавчому органі країни та наділений визначальними повноваженнями у сфері здійснення державної політики – правом формування Уряду. Відсутність програмної складової у формуванні виконавчої влади підтверджується також і політичною практикою. Адже навіть ні принципові програмні розбіжності між учасниками правлячої коаліції, ні відсутність затвердженої парламентом Програми дій Кабінету Міністрів України на практиці не можуть стати перешкодою для роботи уряду та існування самої коаліції.

Ми можемо говорити про те, що головною особливістю існування в Україні інституту коаліції депутатських фракцій є відсутність повністю розписаного та регламентованого процесу формування та функціонування. Дана ситуація, у свою чергу, призводить до певних труднощів у діяльності Верховної Ради України і, як наслідок, несприятливо відображається на діяльності центрального владного органу країни.

Також, можна визначити ще деякий перелік питань, виникнення та недостатньо чітко прописана процедура вирішення яких спроможні призвести до появи в державі певних труднощів та конфліктних ситуацій між Верховною Радою України та іншими органами державної влади в Україні. По-перше, необхідно звернути увагу на певну ускладненість процедури призначення Прем’єр-міністра України Верховною Радою України за поданням Президента України, який не може діяти на власний розсуд, а зв’язаний кандидатурою запропонованою парламентською коаліцією. Така ускладненість насправді є невиправданою, оскільки роль Глави держави все одно залишається лише формальною. Проте, будучи прописаною в законодавстві, дана процедура може призвести до виникнення певних конфліктів між Президентом України та парламентом країни, адже немає чітко прописаних механізмів розв’язання кризи, можливої за умови невнесення Президентом України кандидатури Прем’єр-міністра України, погодженої парламентською коаліцією. Також Президент може не внести подання стосовно двох міністрів, яких він призначає. У свою чергу дана ситуація може розглядатися, як формальний привід вважати Уряд несформованим. Відтак, виникає можливість дострокового розпуску Парламенту.

Через відсутність у Президента України повноважень щодо звільнення за власною ініціативою тих міністрів Уряду, щодо яких він вносить подання до Верховної Ради на їх призначення, втрачає сенс положення Конституції, відповідно до якого Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України. Тобто, дане положення про відповідальність Уряду перед Президентом є лише формальним. Фактично ж уряд зазнає впливу лише зі сторони Верховної Ради України.

Чинною Конституцією є передбачений різний порядок формування Уряду, частина міністрів якого призначається Верховною Радою України за поданням Прем’єра України, а два міністри призначаються за поданням Президента України призводить до того, що останні є формально незалежними від позиції Прем’єра. Саме через це, у свою чергу, виникає проблема порушення принципу цілісності Уряду, що є відступом від стандартів більшості демократичних країн. За такої ситуації є характерним певне протистояння між позицією Президента, що виражається в позиціях призначених ним міністрів та загальною позицією Уряду країни, тобто, міністрів, що призначаються Парламентом країни.

У ході реалізації конституційної реформи також не було переглянуто межі обсягу депутатського імунітету, який в Україні має абсолютний характер. Принагідно варто відзначити, що у більшості країн світу депутатський імунітет є обмеженим, його дія не поширюється на випадки, зокрема, затримання члена парламенту на місці вчинення ним злочину, випадки, коли злочин було вчинено в міжсесійний період тощо. Крім того, нова редакція Основного Закону створює певні передумови для підміни Парламенту парламентською більшістю – на конституційному рівні визначено лише статус парламентської більшості, тоді як статус тих депутатів, які до неї не входять, залишився конституційно невизначеним, що в умовах відсутності відповідної законодавчої бази і демократичної практики поваги до прав меншості може створити передумови для усунення меншості від будь-якого впливу на формування політики. Це в умовах виконання парламентом ключової ролі в суспільно-політичному життя держави може призвести до певної узурпації влади з боку провідних політичних сил в державі.

У ході конституційного реформування ті положення Конституції України, які об’єктивно потребували змін, не були переглянуті. Зокрема – у частині процедури імпічменту Президента (існуюча процедура звільнення Глави держави з посади в порядку імпічменту є досить складною та практично унеможливлює усунення Президента з посади навіть за наявності встановлених фактів вчинення ним діянь, що містять ознаки злочину).

Висновки

Отже, ми справді можемо говорити про те, що дані конституційні зміни не є до повної міри завершеними та потребують подальшого перегляду та доповнення. Оскільки вони не передбачають процедур чіткого регулювання взаємодії між центральними органами державної влади в Україні, не регулюють повною мірою саму діяльність законодавчого органу держави, а також не сприяють реалізації головних принципів політичного життя, проголошених ними. Також особливістю даної реформи є те, що формально посада Президента не відноситься до будь-якої з гілок влади. А це у свою чергу, в умовах повної та реальної підпорядкованості Уряду України її законодавчому органу, ще раз підкреслює основну роль Верховної Ради України у процесах взаємовідносин з вищими органами державної влади в Україні.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Колодій.А. Конституційна реформа в україні і взаємодія гілок влади: нові виклики [електронний ресурс]. – точка доступу// http://political-studies.com/?p=284. –  заголовок з екрану
  2. Мартинюк Р. Політична реформа в Україні: деякі критичні зауваження [текст]: Острозька Академія. – 2006. – № 7 (47), лютий. – с. 4.
  3. Мартинюк Р. Система стримувань і противаг в умовах раціоналізованого парламентаризму та перспективи його утвердження в Україні [текст]: Національний Університет “Острозька Академія”. Наукові записки. (серія “право”). – 2006. – випуск 7. – с. 43-54.
  4. Фрицький О. Парламент України – Верховна Рада та його роль у реалізації законодавчої влади[текст]: Право України. – 2007. – №7. – с. 3-7

Залишити відповідь