Статтю присвячено опису концепту страху в науці та його прояву у лексико-семантичних полях із метою передачі рис людського характеру.
The article is devoted to the description of the concept of “fear” in the science and it’s functioning in a Lexico-semantic structure, purposely to convey people’s features of character.
Актуальність статті полягає у тому, що лексико-семантичне поле є одним із провідних понять у лінгвістиці, яке у наш час досліджується. Безліч робіт описують це поняття, але недостатньо звертають увагу на концепт страху, який досить розповсюджений у всіх сферах діяльності людини. Це почуття є одним із ключових серед рис характеру людини, тому воно варте детального дослідження.
Метою статті є описати концепт страху, який широко використовується в літературі за для змалювання рис людського характеру, при цьому звертаючи увагу на лексико-семантичне поле. Практичне значення статті заключає в собі можливість перегляду даної роботи заради ознайомлення з поняттям страх та його проявом, як риси людського характеру.
А. Кемпінські рахує, що на підставі спостережень за поведінкою тварин можна з достовірністю сказати про те, що страх серед тваринного світу зустрічається часто і спостерігається вже на нижчих рівнях розвитку [10, 112].
Реакції страху, незалежно від рівня філогенетичного розвитку, аналогічні. Вже у комах, при раптовому дотику, спостерігається стан заціпеніння або раптові хаотичні рухи – з рисами втечі або ж, іноді агресії. Подібні реакції спостерігаються і у людей, в загрозливій для них ситуації. Зокрема, при шизофренії, коли страх неодноразово перевищує межі людської витривалості, з’являються стани нерухомості ( або так званого „ступору”) або імпульсного збудження (зокрема рухового).
Такі емоції, як страх, гнів і лють, підвищують інтенсивність обмінних процесів, призводять до кращого живлення мозку. Вони підсилюють опірність організму перевантаженням і інфекціям.
На нейрофізіологічному рівні страх викликається досить швидким зростанням нейронної активності. Зокрема, існують три емоції безпосередньо пов’язані із зростанням інтенсивності ( наприклад, переживання), за даними Томкінс [10, 130] це будуть:
1) Здивування-переляк;
2) Страх-жах;
3) Зацікавленність-збудження.
Вроджена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного і несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху залежно від тривалості, або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття і мислення особи. Якнайменше різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі. А. Боулбі і Грей обидва рахують, що в активації страху певну роль виконує не тільки рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. На підставі всього цього К.Е. Ізард робить висновки, що в емоціях переляку, страху і інтересу (збудження) існують компоненти, що частково перекриваються. Він вважає, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху. [10, 156]
А. Геллхорн [10, 205] в своєму дослідженні знайшов деякі фізіологічні зміни при гострому страху, наприклад зниження тонусу мускулатури, частоти серцебиття, кров’яного тиску; також при гострому страху можливе розширення зіниць, потовиділення і прилив крові до м’язів. При збудливій формі страху (синдром страху-гніву по К.Е. Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) – гіперактивність безсилля, парасимпатичні реакції.
Тривога – складна комбінація афектів, афектних структур, є як би фоновою для емоції страху. Багато дослідників в основному вважають причинами страху небезпеку, загрозу, і різний який би то не був потенційний збиток як фізичного, так і психологічного характеру. Чи викличе ту або іншу подію страх, залежить від контексту в якому воно відбувається, від індивідуальних відмінностей в темпераменті, від особливостей сприйняття і мислення, від характеру схильностей, від досвіду і від індивіда. [13, 56]
Як вважає Грей, страх викликає подію, яка не відбувається в очікуваному місці або в очікуваний час.
К.Е. Ізард виділяє страх наочний (названий людиною або об’єктом) і безпредметний (неусвідомлений, не пов’язаний з чимось конкретним). Крім того він виділяє чотири класи причин страху. [10, 231]
Перший клас в К.Е. Ізарда – це зовнішні події і процеси. Як було сказано вище, детермінанти можуть бути природженими і набутими. Природжені детермінанти, як визначає К. Грей [33, 187], можуть бути чотирьох категорій:
1) інтенсивність – до цієї категорії відносяться біль, звук, світло;
2) новизна – до цієї категорії відносяться незнайомі обличчя і предмети;
3) еволюцією вибрані сигнали небезпеки – до цієї категорії відносяться висота і водні глибини, і все, що неминуче веде до загибелі, причому ця неминучість відома суб’єкту підсвідомо;
4) сигнали небезпеки, вироблені в соціальній взаємодії, гнів або погроза людини, сприйнятої сильніше за суб’єкта.
Природні, культурні детермінанти страху можуть бути результатом навчання. Це зафіксовані в суспільстві табу, упередження, соціальні норми і норми моралі.
А. А. Боулбі виділяє природні – тобто ті ж стимули страху [10, 420]:
1) самота;
2) незнайомість;
3) раптове наближення;
4) раптова зміна стимулу;
5) висота;
6) біль, –
це те на що ми реагуємо страхом, тривогою, занепокоєнням, відразу, не думаючи ( з цим страхом боротися найважче, оскільки він не піддається раціоналізації і інтелектуальному аналізу; на нього можливий вплив за допомогою вольових зусиль).
Стимули, похідні від природних:
1) темнота (похідний від самоти і невідомомості);
2) тварини (похідний від невідомості і раптового наближення);
3) невідомі предмети і люди (похідний від новизни) – це ті стимули, страх перед якими несвідомий, але ми його іноді прагнемо пояснити, і усуваємо за допомогою компенсації і самореалізації.
Культурні стимули, які при найближчому розгляді виявляються зв’язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізацією, проекцією, наприклад:
1) боязнь злодіїв або привидів (раціоналізація страху темноти);
2) страх перед попаданням блискавки (раціоналізація страху грому).
Другий клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – це ваблення і потреби. Їх роль полягає в збереженні гомеостазу, тобто відносної сталості фізико-хімічних та біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини й тварин. [10, 301]
Третій клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – емоції. Вони є активаторами страху, крім того, страх завжди емоційно забарвлений. Переживання страху завжди веде до конфлікту між бажанням досліджувати і бажанням врятуватися. Цей факт Булл вважає доказом подвійної природи страху. Теорія диференціальних емоцій К.Е. Ізарда інтерпретує конфліктну поведінку як результат коливання між страхом, спонукаючи до уникнення, і інтересом, спонукаючи до дослідницької поведінки. [10, 310]
Четвертий клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – когнітивні процеси суб’єкта. Сюди відноситься уявне відтворення в уяві потенційно-загрозливої ситуації, предмета або людини, тобто антиципація. Людина антиципує все те з чим вона може зустрітися в зовнішньому середовищі. З одного боку страх робить пізнавальний процес неточним. З другого боку, „ кожна загрозлива ситуація, як правило, до деякої міри виходить за рамки дійсності, а що може трапитися в результаті цього, переживається в уяві, і саме ця уява спонукає страх, а не картина актуальної дійсності”. [10, 325]
Згідно Томкінсу, людина, предмет або ситуація можуть стати джерелом страху через формування гіпотез, антиципацію або пряме зіткнення. [10, 348]
Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує дотриманню одного з двох біологічних законів: збереженню власного життя і (чи) збереженню життя виду. При загрозі зовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).
Загроза з середини організму викликає стан страху без усвідомлення суті небезпеки. Іноді почуття страху супроводжується больовим відчуттям, тоді можливо розпізнати, з якого боку загроза. Причини внутрішньої загрози можуть бути різними. Вони пов’язані з порушенням енергетичного метаболізму. При наростанні загрози наростає страх. [21, 45]
Енергетичний і інформаційний метаболізми у людини протікають завдяки його зв’язкам з власним середовищем, а переривання цього зв’язку загрожує перериванню метаболічних процесів, що призводить до загрозливого стану. У цьому значенні соціальний страх рівнозначний біологічному страху. Розрив зв’язку людини з суспільним середовищем небезпечний і призводить до смерті (безпосередньо або опосередковано). Ізоляція від природного середовища забезпечує не тільки безпечний розвиток молодого організму, але і обумовлює розвиток інформаційного метаболізму. Обмін інформації з оточенням може відбуватися тільки на базі безпеки, яку якраз зберігає материнське середовище.
Тривала залежність людини від соціального середовища і обмін інформацією про норми цього середовища залишають слід в подальшому житті людини з такою силою, що він ніколи не може звільнитися від суспільного впливу.
„Основа міцного зв’язку з навколишнім світом закріплюється на ранніх етапах розвитку і порушення її в будь-якому моменті подальшого життя створює загрозливу ситуацію”. [33, 271]
Суспільне середовище виконує роль відбивача, який реєструє нашу поведінку і завдяки цьому дозволяє вносити зміни. Сигнали, що приходять із соціального середовища, виконують роль зворотного зв’язку, який ослабляє, підкріплює або перетворює актуальну функціональну структуру.
Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення у цьому випадку піддається інтернаціоналізації (прийняті в якості якихсь власних форм поведінки і норм, які запропоновані оточуючими, при цьому в першому періоді – з повагою, але все-таки як чужі реакції).
Інтернаціоналізація суспільного віддзеркалення полягає в заміщенні зворотних сигналів, що виходять з суспільного середовища, сигналами, що виходять з особистих записів пам’яті. Пам’ять діє стабілізуючим чином: попереднє зовнішнє, стає пізніше за інтегральну становлячу особистість. Але перехід ззовні в середину, пов’язаний з деякою деформацією віддзеркалення, от чому суперего нерідко досягає жахливих розмірів. [33, 344]
Він з’являється при кожній зміні інформаційного метаболізму. Межею обміну із зовнішнім середовищем є постійна мінливість. У цій мінливості виявляється певна структура інформаційного метаболізму, до деякої міри аналогічна структурі енергетичного метаболізму. Структура носить динамічний характер: вона повинна бути постійно винищувана і новоутворена. При дезінтеграції цієї стабільної запрограмованої структури в організм починають проникати чужі, які раніше не сприймалися сигнали, і це спричиняє за собою виникнення страху. А. Кемпінські в своїй концепції відносить страх до осьових симптомів неврозу – разом з вегетативними порушеннями, егоцентризмом і невротичним зачарованим колом. Автор відзначає, що страх в переживаннях людини займає досить велике місце, „тому немає нічого дивного, коли переживання виходять за межі так званої норми, а страх виявляється частіше з перебільшеною силою”. [36, 81] При різних хворобливих симптомах страх висувається на перший план. При кожному неврозі з’являється страх, утворюючи кристалізуючий пункт для інших симптомів.
Страх відомий всім. Як будь-яка інша емоція він має позитивні і негативні сторони, виконує важливу сигнальну роль в житті індивіда. Зокрема, К.Е. Ізард вважає позитивними сторонами страху те, що він є застережливим сигналом, і те, що він стимулює активність людини, змінюючи напрям думок і поведінку, а також те, що він підсилює соціальні зв’язки, примушуючи людей, просити один одного, про допомогу і діяти в небезпечних ситуаціях спільно.
Негативними сторонами страху К.Е. Ізард вважає те, що пов’язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися в свідомість в снах, тобто страх має високу здатність дезінтегрувати і порушувати діяльність людини. Крім того, К.Е. Ізард називає страх найбільш небезпечною емоцією, яка при дуже високій інтенсивності знищує організм. А. А. Боулбі [10, 421] виявляє поведінковий синдром страху – для того, щоб відрізняти його прояви від проявів інших переживань. При цьому А. Боулбі виявляє чотири підстави для об’єднання різноманітних форм індивідуальної поведінки:
1) Прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно.
2) Події, що викликають один з цих проявів, обов’язково викликають і інші.
3) Більшість з цих проявів виконує біологічну функцію захисту.
4) При самозвіті випробовуваний вказує на ці прояви саме як на індивідуальні прояви страху. [10, 434]
А. Кемпінські оцінює відчуття страху як своєрідну підготовку до наближення грізної події. Коли ж момент наступає, страх втрачає значення. Страх, як правило, зникає, коли людина стає перед лицем небезпеки. Тоді наступає активна дія – проби втечі або боротьби, і тоді для страху не залишається місця в свідомості. Відчуття страху збільшується у міру наближення небезпечної ситуації. Причому час і простір в цьому періоді надзвичайно подовжуються як наслідок високої емоційної напруги. Сигнали, які входять в організм і які виходять з нього мають певний ступінь вірогідності, залежний від ступеня зміцнення активності структурою сигнального метаболізму. Наприклад, вірогідним є те, що вранці зійде сонце, або те, що наші ноги ступають по твердій землі. Порушення даної структури при затьмаренні сонця або при землетрусі будить відчуття страху.
Зміна структури сигнального обміну з навколишнім середовищем визначається, по І.П. Павлову, поняттям орієнтовного рефлексу. Під впливом подразника, на мить уривається актуальна активність організму. Тому голова, або корпус тіла з головою, повертаються у бік джерела роздратування для того, щоб більший потік сигналу потрапив на рецепторну поверхню. Цим двом компонентам орієнтовного рефлексу відповідають вегетативні компоненти, аналогічні тим же, що і при страху. Зміною біоелектричної діяльності мозку закінчується перша фаза орієнтовного рефлексу. Друга фаза, дослідницька, може початися тільки після ухвалення певного рішення, що відноситься до вірогідності нового подразника. При цьому можливі три варіанти:
- позитивний варіант – в цьому випадку з’являється наближення до джерела роздратування; суб’єктивно ця реакція пов’язана з почуттям занепокоєння, яке може виявлятися з різною силою;
- негативний варіант – в цьому випадку є віддалення від джерела роздратування; це реакція уникнення, страх різної сили і фіксації;
- нульовий варіант – при цьому суб’єкт повертається до перерваної діяльності. [7, 183]
Сигнали, що наближаються до нуля мінливості при нормальному сигнальному обміні із зовнішнім середовищем, зразу ж редукуються на рецепторній поверхні або в подальших ланках рефлекторного ланцюга. Тільки в ситуаціях порушення інформаційного метаболізму вони можуть, і в змозі пробити селективний бар’єр. „Зовнішній сигнал, таким чином, не є абсолютно новим: при своїй дії на організм він зразу ж визначається по своєму характеру і, залежно від його використовування організмом, визначається його подальша доля”. Сигнал завжди залишає свідомий або несвідомий слід в пам’яті. Таким чином, страх виконує в діяльності людини застережливу, орієнтовну, ймовірну, сигнальну і спонукаючу роль.
Емоції виступають найбільш глибинними формами категоризації об’єктивної дійсності, що визначають загальні контури ККС (концептуальна картина світу). [12, 56] З іншого боку, як елемент буття людини емоції виступають об’єктом її пізнання та номінації, що фіксується значеннями різнорівневих мовних одиниць (З.Є. Фоміна, В.І.Шаховський).
Результати пізнання й інтерпретації емоції страх представлено у вигляді вербалізованого ЕК СТРАХ. СТРАХ є одним з найважливіших концептів англомовної свідомості, що відбиває один з найчастотніших, культурно-значущих станів етнічної спільноти (А.Вежбицька, З.Кьовечеш). З аксіологічних позицій, ЕК СТРАХ локалізується у негативній зоні англійської ККС (О.Л.Бєссонова). ЕК може бути представленим як поняття, що відтворює ситуацію, в якій суб’єкт переживає певну емоцію (О.Є.Філімонова). У семантиці різнорівневих мовних засобів представлення ЕК СТРАХ відбивається концептуальне представлення страху як ланки причинно-наслідкового ланцюга, який включає три події, що розгортаються у певних просторово-часових координатах: 1) загроза; 2) власне емоція; 3) реакція (див. рис.1).
Рис. 1. Ситуація виникнення та переживання індивідом страху
Виділення окремих частин концепту відповідно до ряду встановлених подій у вигляді блоків ЗАГРОЗА, СТАТАЛЬНИЙ та РЕАКЦІЯ дає змогу виокремити референційний аспект семантичної структури ЕК СТРАХ. Представлений аспект у поєднанні з його якісною визначеністю, що утворюється поняттєвими, образними та ціннісними компонентами концепту [12, 134], дозволяє розглянути структуру ЕК СТРАХ як складну ядерно-периферійну конфігурацію знання про ознаки виникнення, переживання та усунення емоції страх. Виділені смислові грані ЕК СТРАХ виступають підґрунтям для побудови якісно-референційної моделі його семантичної структури. Зазначена конфігурація є тією концептуальною основою, на якій вибудовується значення номінацій страху в сучасній англійській мові, зумовлюється їхнє розташування у межах ядерно-периферійної та тематичної структур мовного фрагменту представлення ЕК СТРАХ.
Для опису трьох фундаментальних елементів вербалізованої ситуації виникнення та переживання індивідом емоції страх застосовується фреймова структурація ЕК СТРАХ, адже саме фрейм створює логічно завершену, схематизовану “картину” пізнання ситуації об’єктів взаємодії. Концептуальна модель ситуації представляється інтегративним предметно-акціональним фреймом. За такого підходу можливим є розкриття лінгвокогнітивного підґрунтя семантики одиниць на позначення страху в сучасній англійській мові
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1 Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М.: Просвещение. 1990 – 30/с.
2 Ахметжанов Б.Н. Проблема функционально-семантических полей // Теория поля в современном языкознании. – Уфа, 1991. – 101 с.
3 Балл М.І. Англо-український словник. – К.: Освіта, 1996. – 752 с.
4 Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 160 с.
5 Вердиєва З.Н. Семантические поля в современном английском языке. – М.: Высшая школа, 1986. – 120 с.
6 Виноградов В. В. Основные типы лексических значений – В.Я. 1953. № 5 – с. 3 –29
7 Ганзен.В.А. Системные описания в психологии. – Л., 1984. – 220 с.
8 Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. 76 с.
9 Заботкина В. И. Новая лексика современного английского языка. – М.: ВШ. 1989 – 126 с.
10 Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. СПб.: Питер, 2000, 512 с.
11 Калашник В.С. Тлумачний словник української мови. – Х.: Прапор, 2002. – 992 с.
12 Каращук П. М. Словообразование английского языка. – М.: Высшая школа. 1977 – 314 с.
13 Келле А. Гуманистическая психология – третий путь психологии? // Психологические исследования познавательных процессов и личности. М., 1983
14 Коцюк Л.М. Методичні рекомендації щодо написання курсових, кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт з напрямку „Філологія”. Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”, 2004. – 34 с.
15 Кочерган М.П. Слово і контекст: лексична сполучуванність і значення слова. – Львів: Вища школа, 1980. – 183 с.
16 Крупнов В. Н. Лексикографические аспекты перевода. – М.: Высшая школа. 1987 – 179 с.
17 Кузнецов А. М. Структурно – семантические параметры в лексике. –М.: Наука. 1980 – 197 с.
18 Кузнецова А.И. Понятие семантической системы и методы ее исследования. – М.:, 1963. – 57с.
19 Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко Ю.С., Кійко С.В.Апроксимативні методи вивчення лексичного складу. – Ч.: Рута, 2000. – 136с.
20 Лексикология английского языка. – М.: Высшая школа. 1979 – 370 с.
21 Максименко С. Д “Основи загальної психології”. – К., 1998 р.
22 Маркєєв О. Г. „Дігітал”, 2004. 202 с.
23 Медникова Э. М. Семинары по английской лексикологии.- М.: Высшая школа. 1978 – 151 с.
24 Муленко В.М Нариси з функціональної лексикології – Львів Ж Світ , 1997. – 392с.
25 Мыркин В.Я. В какой мере язык (языковая система) является отражением действительности// ВЯ. – 1986 №3. С. 54-62.
26 Никитин М.В. Лексическое значение слова. Структура и комбинаторика. – М.: Высшая школа. 1983 –191 с.
27 Пильх Г. Язык или языки. Предмет изучения лингвиста.//ВЯ – 1994 №2. С.5-14.
28 Постовалова В.И. Язык как деятельность: Опыт интерпретации концепции В. Гумбольдта. – М.: Наука. 1982-222 с.
29 Смирницкий А.И. К вопросу о слове// Труды Института языкознания АН СССР – М.1954, т.4 с.3-49.
30 Соссюр Ф. Де Курс общей лингвистики// Соссюр Ф.де Труды по языкознанию.- М.: Наука. 1977-492 с.
31 Томашевский Б.В. Стилистика.- Л.: Просвещение. 1983-288 с.
32 Трофимова З.С. Словарь новых слов и значений в английском языке. – М.: Павлин. 1993-302 с.
33 Туренко О. Феномен страху в деяких культурних традиціях та соціальних інститутах // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 19. – Запоріжжя: 2001. – С. 182 – 194 (0,8 др. арк.)
34 Уфимцева А.А. Опыт изучения лексики как системы. – М.: Изд-во АН ССС, 1962. – 287с.
35 Хрестоматия по английской филологии.- М.: Высшая школа. 1991-253 с.
36 Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики.- М.: Наука. 1973-179 с.
Ключові слова: лексико-семантичне поле, риси людського характеру, концепт страху, страх.
Науковий керівник: Крайчинська Г.В., доцент, кандидат філологічних наук