Договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу

Попри велику кількість правочинів щодо відчуження «бізнесу», договори купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу мають з-поміж них незначну питому вагу, що пояснюється, передусім, недосконалістю  відповідного законодавства. Найбільш популярним способом відчуження «бізнесу» виступає передача корпоративних прав (акцій або часток у статутному фонді (капіталі) відповідної юридичної особи).

Зовсім інша ситуація з купівлею-продажем ЄМК, які є об’єктами приватизації. Процедура відчуження таких майнових комплексів детально урегульована законодавством і не викликає особливих проблем на практиці.

З дня набрання чинності Цивільним кодексом України підприємство в правовій системі України – це і суб’єкт,  і об’єкт  права.

Водночас, ч.  2 ст. 167 ЦК України  вказує на те, що держава має право створювати державні  підприємства як юридичні особи публічного права. А отже, за даним Кодексом підприємство розглядається  не  лише як об’єкт, а й як суб’єкт права.

Поряд із юридичним терміном «єдиний майновий комплекс» у законодавстві України використовується інший термін – «цілісний майновий комплекс». Практично ці терміни є тотожними. Про це свідчить ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»[1], яка ототожнює ці поняття шляхом використання юридичної конструкції «єдиний (цілісний) майновий комплекс». Більш того, на це вказує i зміст ч. 2 ст. 490 ЦК України, у якій законодавець фактично ототожнює ЄМК з цілісним майновим комплексом (далі – ЦМК), позаяк закріплює, що до складу ЦМК входять майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування, які за ч. 2 ст. 191 цього Кодексу включені до складу ЄМК.

Окрім наведеного визначення ЄМК, яке дає ст. 191 ЦК України, у чинному законодавстві України є й інші визначення цього поняття.

Так, за ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ЦМК є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання[2].

Згідно із п. 3 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» ЦМК – це об’єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; ЦМК є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб’єкти господарської діяльності.

Хоча наведені визначення і мають між собою відмінності, навряд чи можна назвати їх такими, що суперечать один одному. Навпаки, вони нібито доповнюють  і ширше  розкривають зміст  поняття, що визначається. Їхній спільний аналіз дає змогу виділити таку суттєву ознаку ЄМК, як придатність і достатність активів, що до нього входять, для здійснення окремого виду господарської діяльності.

ЦК України дає диспозитивне визначення підприємства як ЄМК, що надає право сторонам із використанням принципу розумності визначити ті види майна, що будуть включені до складу такого комплексу при його продажу. При цьому треба мати на увазі, що ЄМК визнається лише той комплекс майна, що є придатним та достатнім для здійснення певного виду господарської діяльності. Отже, не допустимо вилучати зі складу ЄМК молочного комбінату обладнання, що забезпечує переробку молока, бо в такому випадку цей комплекс не забезпечуватиме можливості здійснення господарської діяльності з виготовлення молочних продуктів.

Згідно зі ст. 520 ЦК України  боржник у зобов’язанні може бути замінений  іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Тому у випадку включення до складу ЄМК боргів продавцю підприємства слід одержати згоду всіх кредиторів на переведення боргу на покупця цього майнового комплексу.

У разі включення до складу ЄМК земельної ділянки потрібно враховувати, що Земельним кодексом України (ст. 132) передбачено низку вимог до умов  правочинів про перехід права власності на земельні ділянки, які обов’язково  необхідно включити до тексту договору купівлі-продажу підприємства.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України встановлюється, що коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України  та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхніх обмежень» від 1 липня 2004 р. № 1952-ІV право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації. Зазначений Кодекс та Закон не містять винятків щодо ЄМК. Відтак, право власності на цей вид нерухомого майна підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Таким чином право власності на підприємство як ЄМК при його створенні (формуванні активів, що дають змогу здійснювати певний вид господарської діяльності) виникає після державної реєстрації цього права.

З огляду на викладене особа, яка створила ЄМК, і не отримала державної реєстрації права власності на нього як на єдиний об’єкт нерухомого майна, а лише провела державну реєстрацію права власності на окремі об’єкти нерухомого майна, що входять до його складу (земельні ділянки, будівлі, споруди тощо), не може вважатися відповідно до зазначених положень законодавства власником ЄМК. У випадку продажу такою особою ЄМК існує ризик визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі невідповідності його змісту актам цивільного законодавства.

Законодавство, яке регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, взагалі не містить конкретних положень про державну реєстрацію речових прав на підприємство як ЄМК. Тому провести державну реєстрацію речових прав на такий об’єкт нерухомого майно складно.

Перед укладенням договору купівлі-продажу підприємства потрібно провести інвентаризацію й аудиторську перевірку з метою виявлення всіх його активів і пасивів, що складають ЄМК.

Також потрібно використати практику укладення договорів купівлі-продажу ЄМК як об’єктів приватизації і передбачити у договорі купівлі-продажу підприємства передачу ЄМК за актом приймання-передачі. В акті слід навести розгорнутий перелік активів і пасивів, що переходять до  покупця за договором купівлі-продажу. У договорі,  треба зробити застереження  про те, що активи і пасиви, не вказані у акті приймання-передачі, не вважаються переданими покупцеві.

Вжиття перерахованих заходів знизить ризик виникнення після укладення договору спорів між сторонами, пов’язаних із визначенням того, які саме права і обов’язки перейшли до покупця у складі ЄМК.

Статтею 657 ЦК України встановлюється, що договір купівлі-продажу підприємства як ЄМК укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Нотаріальне посвідчення цього договору здійснюється відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 і зареєстрованої у цьому Міністерстві 3 березня 2004 р. за № 283/8882, а державна реєстрація – згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671 Тимчасовим порядком  державної реєстрації правочинів. Державна реєстрація проводиться нотаріусом шляхом внесення запису до Державного реєстру правочинів одночасно з нотаріальним посвідченням договору.

В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не виписано порядку посвідчення договору купівлі-продажу підприємства. Тому можуть виникнути проблеми при нотаріальному посвідченні цього договору і, відповідно, при його державній реєстрації, оскільки, остання проводиться нотаріусом одночасно з нотаріальним посвідченням договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності на підприємство як ЄМК виникає з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу. Однак за змістом ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельні ділянки, що входять до складу ЄМК, виникає з моменту одержання на них покупцем державних актів на право власності на земельні ділянки та їхньої державної реєстрації.

Затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах  від 4 травня 1999 р. і зареєстрованою у Міністерстві юстиції України  4 червня 1999 р. за № 354/3647 Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі не передбачено можливості складання державного акта на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу підприємства. Відтак, одержання державного акта про право власності на земельну ділянку на підставі цього договору купівлі-продажу може виявитися вельми проблематичною процедурою.

Підсумовуючи вище сказане можна виділити ряд колізій в законодавстві щодо регулювання відносин , які потребують нормативно-правового регулювання, а також правового тлумачення.


[1] Про приватизацію державного майна. Закон України // Відомості Верховної Ради , 1992, N 24, ст.348 )

[2] Про оренду державного та комунального майна. Закон України // Відомості Верховної Ради, 1992, N 30, ст.416

Залишити відповідь