ПОЕЗІЯ ДУХУ І ВОЛІ Чубач Ганна. Дзвінка ріка. Лірика. – K: Видавничий дім “KM Academia”, 2000. – 224 с.

Збірка розпочинається поезією “Кредо” (пригадуються франківські мотиви “Лупайте сю скалу…”). Про “долю поета – роковану світом” роздумує Ганна Чубач в поезії “Шлях до вершин”. Читаючи її, віриш, що це її муза “зійде на вершину ціною сльози”. Надзвичайна увага до начебто непомітних деталей дозволяє поетесі часто осягнути сутність явища, поетичними рядками пояснити його читачеві. З якою гіркотою звучать слова:
Біля могили виступали.
Казали пристрасні слова.
І знов до міста поспішали
Співці села
(вірш “На Шевченкових святах”)
Непідкріплюваність “пристрасних слів” відповідною дією непокоїть поетесу. Цю тему Чубач зримо розвинула у вірші “Не заспіваймо Україну”:
І як поет, і як людина
Дозволю ще раз нагадати:
Не заспіваймо Україну –
Її потрібно будувати!
Здається, після святкування вісімнадцятої річниці незалежності слова ці могли б стати програмовими для нашого суспільства. Адже так багато Україна може запропонувати світові і не обов’язково, щоб ” …нас любили
За гопачок і шаровари”
Xoч в самих шароварах і гопакові нічого поганого немає.
Поетеса намагається збагнути сутність української душі, відшукати причини наших проблем та негараздів. Можливо, вони і в тому
“… що маєм доброту
І вмієм трепетно любити”
A, можливо, в тому, що коли
“Не доведи, подує в інший бік,
То в інші двері будуть поспішати”
Нелегко творити в умовах, коли
“Дійсність од вимислів –
Гірша”
Діапазон тем надзвичайно широкий, лексичні засоби, здається, безмежні:
Гаряче літо вусиком вівса
У комірчині тихо висихає.
Філософські мотиви притаманні її поезії:
На зламі двох натомлених століть
Ця рання осінь просурмить крізь мене
Незважаючи на всі злигодні, скруту, негаразди, поетеса не втрачає віри в майбутнє України та її народу і закликає своїх читачів слідувати за нею:
Стогне рідна земля. Плаче світ немовлям.
Скрутний часе, так більше не можна!
В цю хвилину сумну маю думку одну:
Синьо-жовтому – небо погоже!
Достойну та гідну відповідь дає Ганна Чубач панам К. Гнатенку та О. Бузині, які в “барі котячім” 12 квітня 1998 р. насміхались із творчості Тараса Шевченка.
В своєму розчаруванні та незадоволенні поетеса має право на явне перебільшення:
І всі державники народні
За долар батька продають.
Ціль поезії – не абсолютне відтворення дійсності. Але дійсність ця, особливо теперішня українська, настійливо проривається в поезію і поет не може бути весь час поза нею. І багатьом поетам, які пішли в політику, не хочеться “вмирати гордо, жити бідно”.
До яких же пір буде
“Над Україною –
Волі застій” ?
Нелегко сьогоднішній поезії бути почутою, не кажучи вже про намагання вплинути на зміну дійсності:
Поети викрикують вірші
У душі поснулі
Місія поета – місія Божа, місія любові:
І, як поет, болючим словом
Цей світ ніхто ще не любив.
Сильною стороною поезій Ганни Чубач є те, що навіть прості та очевидні істини, перепущені через її поетичний “радар”, виблискують чудовими рядками:
Підтвердить факт наївне серце,
Явивши сильні почуття:
Що менше жити зостається,
То більше любиться життя.
Процес зростання, долання труднощів часто набагато важливіший, ніж сам кінцевий результат:
Хай на вершину не піднялась.
Не всім до неба дорости.
Зате, коли я піднімалась,
Відчула радість висоти.
Поетесі віриш, коли вона заявляє:
Поети вірші болем серця пишуть.
А люди кажуть : “Писано пером!”
Релігійна тематика органічно вписується в її лірику. Легкістю та пісенністю виділяються “Весняні хмарини”, присвячені пам’яті Юрія Селезньова.
Поезія Ганни Чубач розрахована не тільки на високочолих інтелектуалів, вона і для “сільських жінок – кровиночок народу”. В поезії “Гербери-квіти” просте житейське питання: “Чому навіть квіти маємо завізні, а не свої власні?” переростає в роздуми про “власну вину”, “цибуляну упертість”, “невміння торгувати”.
I смішне запитання:
А може, нам ніколи не доперти,
Як в ніжні квіти дротики стромлять?
звучить уже не так і смішно.
Вірш “Люби мене такою, як тепер …” сміливо можна зарахувати до кращих зразків української любовної лірики.
Важко рецензувати “Молитву за ненародженого сина”, її потрібно читати. Не знаю, чи багато ще хто з сучасних українських поетів володіє такою вибуховою потужністю поетичного слова. Те ж саме можемо сказати і про поезію “Мала сирітка у великім світі”.
Звернемо увагу на надзвичайну ошатність книги, доречне включення фотографій поетеси.
Маючи більш-менш стандартний наклад в 1000 примірників, чи дійшла вона до українського читача і чи ознайомився він з нею. Дуже хотілося б вірити в це.

 

Валерій Полковський
м. Сейнт-Альберт, Канада

Інші записи:

    Не знайдено

Залишити відповідь