ОЛЕГ КАНДИБА І УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В АМЕРИЦІ: 1937 – 1939

У дослідженні наукової праці Олега Кандиби було визначено періодизацію його наукової діяльности[1]. Перший період охоплював роки 1925 – 1930, коли він студіював і одержав докторат з Карлового університету, та розпочав науково-дослідну археологічну працю. Другий період тривав від 1931 приблизно до кінця 1940 року. Саме цей період став “золотою добою” його діяльности і творчости, коли з’явилися його головні наукові праці. О. Кандиба тоді співпрацював з Гарвардським університетом і Американською Школою Передісторичних Дослідів (American School of Prehistoric Research), Українським Вільним Університетом і займався створенням першої української наукової установи в Америці – Українського Наукового Інституту. По поверненні з США осінню 1938 р. він продовжував суспільно-політичну, культурну та наукову працю в Карпатській Україні. Починаючи від 1937 року, Олег Кандиба (псевдоніми “Ольжич”, “Кардаш”) очолював Культурну Референтуру Проводу Українських Націоналістів ОУН (КР ПУН)[2] і відповідав за розбудову сектору української культури в контексті української націоналістичної ідеології[3]. О. Кандиба був переконаний: “В області науки світогляд націоналізму так само несе плідні зміни. З одного боку він відкриває нове розуміння життя, зокрема суспільних процесів та фільософії історії, з другого – вимагає узгіднення кожної наукової дисціпліни з цілістю націоналістичної фільософії”[4]. Цим переконанням керувався О. Кандиба в діяльності Культурної Референтури, що мало безпосередній вплив на створення у 1938 році УНІА, у співпраці з Олександром Грановським[5], тодішнім професором Міннесотського університету і головою Організації Державного Відродження України (ОДВУ) в Америці.

В 1938 році Олег Кандиба вперше відвідав Америку. На жаль, цей період його життя дуже мало вивчений, що призвело до помилок у висвітленні його біографії в деяких енциклопедичних та довідкових виданнях, де часто згадується про приїзд вченого до США у зв’язку з працею в Гарвардському університеті[6]. Крім того, в біографічних студіях не висвітлено ролю О. Кандиби-Ольжича у творенні УНІА, і дотепер джерельно не розкрито ґенезу та діяльність Українського Наукового Інституту в Америці. В Енциклопедії Українознавства (т. 9, 1980) за редакцією Володимира Кубійовича і Encyclopedia of Ukraine (V. 5, 1993) за редакцією Данила Струка не знаходимо гасел про УНІА. Зрозуміло, немає інформації про Інститут і в сучасних енциклопедичних виданнях, що виходять в Україні. Відсутня згадка про УНІА й в монографії, присвяченій відомому українському вченому-помологу та культурно-громадському діячеві, голові Організації Державного Відродження України Олександру Грановському, який був одним із засновників Інституту[7]. Тому метою нашої статті є відтворення на основі архівних та інших матеріялів історії створення УНІА та ролі в ній Олега Кандиби-Ольжича, Олександра Грановського та інших політичних та культурних діячів.

В архівних фондах проф. Олександра Грановського і проф. Євгена Онацького, депонованих в Міннесотському університеті (University of Minnesota. The Immigration History Research Center. The Ukrainian Collection), зберігаються важливі матеріяли про Інститут і його засновників Олега Кандибу і Олександра Грановського. Згадано про ці матеріяли, а також частково їх опубліковано в журналі Український Історик у 1985 р.[8] В той же час, ще в 1980-х роках редактор Українського Історика, опрацьовуючи матеріяли про О. Кандибу-Ольжича, намагався уточнити деякі факти його біографії у членів ОУН, колеґ і друзів О. Кандиби, що мешкали в повоєнний час в США, Канаді та інших країнах, про що в архіві Л. Винара зберігається чимале листування. На цих та інших матеріялах базована стаття, в якій вперше в історіографії буде зроблено спробу на основі знайдених і значною мірою вперше введених до наукового обігу документальних джерел відтворити історію Українського Наукового Інституту в Америці. В той же час уважаємо, що цей нарис може бути доповнений пізніше при знаходженні нових документальних матеріялів.

При цьому висловлюємо щиру подяку п. Ірині Грановській, Організації Державного Відродження України (ОДВУ) в Сполучених Штатах Америки, які дали дозвіл на використання цих архівних матеріялів[9]. Дякуємо за допомогу в архівних розшуках п. Галині Миронюк, яка опікується українською колекцією Дослідницького Центру Імміграційної Історії в Міннесотському університеті. Також дякуємо за допомогу і дозвіл на використання документів в публікації кураторам колекцій Центру Сузан Ґріґґ (1984 р.) та Джоелу Вурлу (2003 р.). Частину документів, використаних при підготовці статті, друкуємо в джерельних додатках до неї.

ҐЕНЕЗА ІНСТИТУТУ

Ідея створення Українського Наукового Інституту (УНІА), правдоподібно, виникла в 1937 році, коли О. Кандиба перебрав керівництво Культурної Референтури ОУН. Як згадував В. Маруняк, центром КР ПУН була Прага, яка була тоді найсильнішим скупченням українських інтелектуальних кадрів і студентства поза межами України[10]. Як відомо, тут діяли Український Вільний Університет, Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова, Українське Історично-Філологічне Товариство та інші культурні та мистецькі об’єднання. Культурна Референтура ОУН, на думку директора Інституту української літератури НАН України М. Жулинського, – “це справді було своєрідне міністерство культурної політики, адже було розуміння, що перед Організацією Українських Націоналістів стоїть завдання відвоювати, утворити і побудувати національну державу”[11].

Ольжич за короткий час зумів об’єднати біля Культурної Референтури поважні українські інтелектуальні сили. “До найцінніших співробітників Ольжича поза Прагою, – писав В. Маруняк, – належав проф. Євген Онацький в Римі зі своїми співробітниками, що студіювали чи перебували в Італії, в Сполучених Штатах Америки – О. Неприцький-Грановський, професор університету в Міннеаполіс, в Берліні – В. Панченко-Юревич та Б. Кентржинський до виїзду в Фінляндію”[12]. Але було вирішено, що такий Інститут найкраще зорганізувати в Америці, де мешкав проф. Олександер Грановський, голова Організації Державного Відродження України (ОДВУ) й відомий український вчений. Культурна Референтура розбудувала Культурно-Наукове Видавництво в Празі, створила Секцію мистців, письменників і журналістів УНО (1939), Комісію державного плянування (1939). УНІ в Америці мав стати науково-дослідним центром, який би об’єднував і координував діяльність українських вчених в Европі, Америці та Канаді. Крім того, на той час в США чи Канаді не було жодної української наукової установи й створення УНІ мало заповнити цю прогалину.

Ідея створення подібної установи, особливо на американському континенті, була дуже на часі і вже були спроби її розв’язання українськими вченими. Так, відома спроба створення Української Академії Наук в Чикаґо українським істориком, співробітником М. Грушевського в НТШ, викладачем історії слов’янських народів у Чиказькому університеті д-р Олександром Сушком[13]. Установа, за кілька років свого існування видала дослідження О. Сушка про Олександра Великого та П. Костаса про історію грецької мови. Але решта заплянованих праць так і не вийшла. Можна думати, що діяльність УАН в Америці була представлена однією особою її засновника, що викликало й негативну реакцію в українських науковців[14].

Ідея ожила у змінених міжнародних обставинах кінця 30-х років. Відомий український адвокат і громадський діяч П. Лазарович[15], в листі до О. Грановського згадував про обговорення ним ідеї створення такої наукової інституції і виготовлення короткого проєкту засад її діяльности під час перебування проф. Д. Дорошенка в Канаді в липні та серпні того ж 1938 р.[16] У 1941 р. проф. В. Тимошенко і проф. М. Чубатий намагалися створити подібну до УНІА установу – Українське Наукове Товариство, але і ця спроба не вдалася.

Переговори про створення Інституту з О. Грановським спочатку вів Омелян Грибівський, провідний член ОУН і відпручник ПУН на Південну і Північну Америку[17], який обговорював справу створення Інституту, а перед поверненням з Південної Америки до Европи у зв’язку із вбивством в Роттердамі Є. Коновальця, голови ПУН-у, написав проф. О. Грановському листа, в якому згадував про досягнуті домовленості. Про це знаходимо важливу інформацію в листі референта зв’язку ОУН Пригоди[18] до голови ОДВУ з 27 квітня 1938 року:

“Від. п. Гриб.[івського] дістали ми листа з дороги, в якому він звідомлює, що написав до Вас, Вельмишановний Пане Професор, листа і торкнувся в ньому всіх питань, про які він з Вами свого часу нараджувався, а в тому теж справи УНІ в вашому терені. Культурна референтура і ми надіємося, що Ви, Вельмишановний Пане Професор, присвятите тому питанню належну увагу, бо справа створення такої інституції, що науково обґрунтовувалаб та промощувалаб серед наукових кругів шлях українському імені і історії є як показується надзвичайно важливою і пекучою. Справа такого інституту є на часі ще строго довірочного характеру”[19].

Ініціятивну групу УНІА очолив О. Грановський, а його найближчим дорадником і співорганізатором став О. Ольжич. Грановський у листі до Кандиби від 3 жовтня 1938 р. коротко згадує передісторію Інституту:

“Я одержав Ваші листи з просьбою прискорити організацію Українського Наукового Інституту, а особливо тому, що в Европі назрівають великі події. Коли вперше я одержав припоручення минулого літа, яко вислід наших розмов з в. дел.[егатом] Гриб.[івським], просилося тримати цю справу строго довірочно до дальших повідомлень. Тому власне було мало зроблено, хоч начерк праці обдумувався. Тепер при нашій з Вами зустрічі ми цю справу ширше обговорили, я взявся до реалізації тої важної справи”[20].

Влітку 1938 року[21] Олег Кандиба перший раз приїхав до Америки на запрошення ОДВУ[22]. Вже тоді він був визнаним в світі молодим вченим-археологом, видатним поетом і провідним членом ОУН. Як археолог – фахівець з европейської неолітичної кераміки, він мав близькі наукові зв’язки з европейськими й американськими вченими, від 1932 р. у співпраці з американськими науковими установами проводив розкопки у Чехословаччині та Югославії, мав виклади в літніх семестрах Американської Школи Передісторичних Дослідів в Европі, співпрацював з Фоґґ музеєм мистецтва та Пібоді музеєм Гарвардського університету, друкував праці в Американському Журналі Археології[23]. Але ця співпраця відбувалася на европейських теренах.

Олег Кандиба приїхав до Америки для політичної, науково-організаційної та культурницької діяльности. Головні причини приїзду були: 1) Допровадити до організації Українського Наукового Інституту і 2) Взяти участь у Восьмому з’їзді ОДВУ і Другому Конґресі Українських Націоналістів Америки, що відбулися 3 – 5 вересня 1938[24]. Як відомо, в 1938 році в Америці мав відбутися Великий Збір Українських Націоналістів (ВЗУН), але через вбивство 23 травня того ж року в Роттердамі полковника Євгена Коновальця, відбуття Збору відкликали. Все ж таки члени ПУН приїхали взяти участь у з’їзді ОДВУ і націоналістичному конґресі. З’їзд відбувся в Ньюарку (штат Нью Джерзі), з 3 по 5 вересня 1938 р.[25] Крім О. Кандиби, в цих імпрезах брали участь ґен. Віктор Курманович, полк. Роман Сушко й Ярослав Барановський – усі члени Проводу ОУН. На думку Є. Скоцка: “Особливим завданням Ольжича була підготова мистецької частини заповідженої маніфестації, хоч можна припускати, що мав він ще і інші завдання, мабуть пов’язані з приїздом до ЗСА цілої групи ПУН, про які він нам не говорив”[26]. Отже місія Ольжича до Америки в 1938 році була пов’язана в першу чергу з його суспільно-політичною діяльністю, і серед завдань, які перед ним стояли, було створення УНІ. Думка про приїзд до США у зв’язку з працею в Гарвардському університеті могла з’явитися на побутовому рівні у його співробітників в ОУН[27] і відтворитися в довідникових та інших виданнях, але вона не знайшла документального підтвердження.

ОРҐАНІЗАЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ В АМЕРИЦІ

В Нью Йорку Олег Кандиба спочатку поселився в домі Володимира Душника, члена Центральної Управи ОДВУ та редактора журналу Націоналіст[28]. З листування О. Грановського з О. Кандибою знаємо, що їхня зустріч відбулася вірогідно наприкінці літа чи на початку осені в Міннеаполісі, де вони докладно обговорили організацію і завдання майбутньої установи. Вони зустрічалися ще декілька разів. О. Грановський писав у листі до Д. Штогрина, що “ми з ним (Ольжичем – авт.) часто здибалися і переписувалися, а особливо в справах засновання Українського Наукового Інституту в Америці. ОДВУ постаралося фінансувати видання Інституту…”[29]. Як голова ОДВУ, Грановський тоді часто відвідував Нью-Йорк, де перебував Ольжич.

У вересні 1938 року Ініціятивний Комітет для створення Українського Наукового Інституту в Америці, очолений проф. О. Грановським, розіслав потенційним членам Інституту лист-запрошення[30]. Крім заклику стати членом Інституту, тут було сформульовано мету діяльности установи, яка в цілому виводилася з потреби об’єднати українських вчених на всіх теренах, розвивати українську науку та сприяти поширенню інформації про Україну для спростування помилкових наукових і політичних концепцій, поширених в світі. Цей лист готувався без безпосередньої участи О. Кандиби, але сформульовані в ньому завдання базувалися на основних ідеях Інституту, обговорених попередньо ініціяторами і пізніше сформульованих в Статутах УНІ.

Склад Ініціятивного Комітету був продуманий О. Грановським і пізніше обґрунтований в листі до О. Кандиби. До Ініціятивного Комітету увійшли вчені з Міннеаполісу – О. Грановський (голова), Микола Гайдак (писар), Стефан Мамчур – професор Католицької Колеґії Св. Томи, Іван Корчик – доктор медицини, Іосиф Булик і Леонтій Рибак – докторанти Міннесотського університету, Ірина Грановська, яка мала університетську освіту[31]. Саме вони підписали лист-запрошення.

Відзив на лист-заклик Ініціятивної Групи був назагал позитивний. Орґанізатори одержали відповіді від багатьох українських інтелектуалів, серед яких – Р. Придаткевич, Г. Павловський, Ф. Луців, А. Кібзей, Т. Павличенко та ін.[32] Наприклад, д-р В. Галич, автор першої англомовної історії українців у США, писав у відповіді, що “потреба такої організації вже довший час відчувалася, і хоч наші сили ограничені, то й так зорганізовано може буде більше щось зробити як одинцем”[33]. В той же час дехто вітав відсутність партійного впливу на діяльність Інституту[34].

Одначе листування між організаторами свідчить про розбіжності у розумінні деяких організаційних питань, в першу чергу – складу Управи та розміщення організаційного центру. У зв’язку з потребою прискорення справи створення УНІ, на чому наполягав ПУН, О. Кандиба пропонував перенесення організаційного центру до Нью-Йорку, де в той час перебував сам і де до справи міг долучитися В. Душник[35]. Він подав також склад Управи, в якій директором Інституту мав стати О. Грановський, координаційним секретарем – О. Кандиба, а діловим секретарем – В. Душник[36].

Яка ж була реакція О. Грановського? Можна ствердити, що він не був задоволений “диктатом” Кандиби і намагався переконати в правильності своїх поглядів. О. Грановський був проти залучення до справи УНІ В. Душника, бо “від’ємно для справи булоб, колиб УНІ навіть з самого початку його основання льокувався при ОДВУ. Тим самим відхилилося б людей, що нас добре ще не розуміють, а котрих треба б притягнути до праці. До того п. Душник ще не має тих наукових контактів, так потрібних для такої справи”[37]. Свої погляди на цю справу О. Грановський подовжував відстоювати і пізніше, аргументуючи одержанням згоди на членство в Інституті від людей, які до того не були задіяні в українському політичному житті – зокрема, відомого скульптора О. Архипенка та ін.[38] О. Кандиба поступився секретарством Душника, але просив включити його до дирекції Інституту як члена і заступника директора на Східні стейти[39].

О. Грановський вважав, що Інститут краще “льокувати” не в Нью-Йорку, а в Міннесоті, бо Міннеаполіс був університетським містом, УНІ було б краще діяти при науковій інституції і “не центр населення, а центр наукових сил грає ролю”[40]. Вчений у цьому розкрив плян діяльности Інституту, який серед іншого передбачав запрошення до співпраці американських вчених, “що цікавляться українською справою”, видання двох томів праць Інституту – українською та англійською мовами та “зачартеровання статуту УНІ”. І, нарешті, професор закликав не поспішати з творенням установи, “поки не оформиться ціла організація і її уряд, щоби надати форму нормального розвитку УНІ на тлі американських обставин і щоб ніхто нам не міг закинути, що ми щось фабрикуємо по аматорськи. В противнім разі ми закопаємо великі можливості передчасно в могилу”[41].

На нашу думку, в цій дискусії віддзеркалений спосіб мислення представників двох генерацій: О. Грановського (н. 1887 р.) – досвідченого університетського професора, пересічного поета і голови ОДВУ та О. Кандиби (н. 1907 р.) – молодого й здібного археолога, видатного поета, члена ОУН і голови Культурної Референтури. Між ними було 20 років вікової різниці, різний політичний досвід і дещо відмінні погляди. О. Кандиба настоював, щоб перед його виїздом до Европи вже Інститут був зорганізований. Професор хотів полагодити спершу усі формальности і не хотів працювати під чиїмсь диктатом. В листі до О. Кандиби з 5 жовтня 1938 р. він писав: “Коли мені доручено справу, і я взявся до переведення її в життя, то прошу її залишити до моєї розпорядимости, поки її не поставлю на тривкі ноги. Хіба що до мене немає довір’я, тоді не треба булоб цю працю й починати. Всі зауваги прийматиму до дуже пильної уваги, але як довго я буду головою УНІ, так довго сам мушу знати що робитиметься в Інституті”[42]. В цілому все ж можна стверджувати, що розбіжності між організаторами не були принциповими, вони обговорювали всі питання й це було на користь справі.

З листування можна також спробувати з’ясувати процес підготови Статуту УНІА. В уже згаданому листі від референта зв’язку ПУН Пригоди згадувалося про пересилку статуту від КР ПУН до О. Грановського. В листі Ініціятивного Комітету, розісланому з Міннеаполісу, було обіцяно вислати проєкт статуту по одержанні писемної згоди на членство. В листі О. Кандиби від 1 жовтня 1938 р. згадувалося про Повний і Скорочений статути, які плянувалося літографувати і вислати до чартерування – виглядає, що текст статутів вже в Нью-Йорку мали. У відповіді, написаній О. Грановським 3 жовтня, згадується про висилку до зголосившихся членів Інституту проєкту статуту, “що вже виготовляється на зразок трьох американських наукових інституцій”[43]. 5 жовтня О. Кандиба писав О. Грановському, що висилав “нарис скороченого Статуту” з проханням “його проглянути”, а “повний статут я тут відповідно до наших мірковань змінюю і постараюся його розмножити тут… При цьому прошу Вас ласкаво дати все до зачартерування в найскор. часі, щоб можна було мені почати працю в Европі[44]. Того ж числа – 5 жовтня О. Грановський пише Кандибі про те, що “Ваш статут скорочений є добрий, але ми думаємо, що краще послати короткий статут в англійській мові приблизно в такій формі, як його будеться зачартеровувати. Той статут, себто його проєкт, вже літоґрафується. Ми так робимо, щоби зменшити кошти. Повний статут по ґрунтовному обробленню можна розмножити в укр. мові. Прошу Вас одначе не множити його, поки ми переробимо і одобримо його і лише тоді його можна буде літоґрафувати з нашою згодою”[45].

Отже, складається враження, що статутові документи готувалися одночасно в обох центрах і відповідно обговорювалися. Обидва варіянти статутів, правдоподібно, опрацьовувалися в Нью-Йорку, найвірогідніше – О. Кандибою. Ймовірно, був ще варіянт, підготовлений в Міннеаполісі (найскорше, О. Грановським) – це мав бути англомовний текст скороченого статуту, підготовленого до урядової реєстрації Інституту. На жаль, серед матеріялів, пов’язаних з УНІ, що зберігаються в архіві О. Грановського, його не вдалося знайти і не відомо, чи був він виготовлений. Те, що розширений варіянт статуту називався “Статут Українського Наукового Інституту в Нью-Йорку”, а той час як скорочений варіянт носив назву “Статут Українського Наукового Інституту в Америці” на наш погляд, може свідчити про певну “перемогу” поглядів Кандиби на місце центру діяльности інституції.

Текст статутів є машинописом без жадних рукописних правок чи доповнень. Тому питання про ролю О. Грановського в опрацюванні розширеного варіянту статуту залишається відкритим. Крім того, на нашу думку, в архіві зберігся чернетковий розширений варіянт. На користь цього свідчить недостатнє редагування тексту: майже повністю повторюються пункти 13 і 14 другого розділу про друк праць Інституту українською, англійською та іншими мовами[46]. Чи було виготовлено остаточний варіянт статутів і чи були подані матеріяли до урядової реєстрації установи – невідомо. Можемо лише стверджувати, що в 1939 р. УНІ так і не було зареєстровано.

Аналіз текстів документів дає підстави зробити висновки про концепцію УНІ, якої притримувався О. Кандиба. Виглядає, що він готував проєкти статутів при співпраці українських вчених з Праги. Скорочений статут УНІ повністю увійшов до значно поширеного “Статуту УНІ в Нью-Йорку”, переважно в Розділ І “Загальні тези”. Цей розділ було доповнено засадничою тезою про сутність УНІ: “Український Науковий Інститут в Нью-Йорку є установою незалежної української науки, скерованої на добро української нації”, а також переліком установ, які входили до складу Інституту. До цього розділу було включено й пункт №8 про те, що Інститут в своїх цілях орґанізує експедиції, екскурсії, досвідні станції, установи і т.п.[47]

Повний “Статут Українського Наукового Інституту в Нью Йорку” складається з семи розділів і “Зауваг”. Їх аналіз дає підстави стверджувати, що Український Науковий Інститут мав стати тією науковою установою, яка б поза Україною об’єднувала українських науковців незалежно від місця їхнього помешкання і гідно б представляла українську науку на міжнародному рівні. Зокрема, в розділі “Загальні тези” подано, що УНІ в Ню Йорку є установою незалежної української науки і “а) дбає про поглиблення і поширення наукових дисциплін на користь української нації, б) об’єднує та організує наукову працю українських вчених в Злучених Державах Північної Америки, на українських землях та поза її межами та помагає у витворені дослідчих та освітніх установ для всіх галузей знання”[48].

Статут передбачав структуру Інституту, подібну до організаційної структури національних академій і більшості наукових товариств. Як і в “скороченому”, в Статуті УНІ в Нью-Йорку передбачалося створення трьох наукових відділів (історично-філософічного з секцією мистецтва, математично-природничих наук і суспільних наук з секцією правничих наук і економічних). Крім того, згідно зі Статутом при УНІ мали працювати “а) бібліотека Інституту, б) Музей-архів, в) друкарня, г) постійні і тимчасові комісії”[49]. В останньому розділі – “Завваги” було передбачено програму УНІ, яка містить інформацію про заплановані видання та про деякі постійні комісії, які мали діяти при історично-філософічному відділі: постійна комісія для історії української літератури, тимчасова комісія для історії української революції (1917 – 1921 рр.), постійні комісії для українського права, для студій фашизму та для студій націонал-соціялізму. Третій відділ передбачав діяльність постійної комісії для студій економіки України. Як бачимо, деякі з пропонованих комісій були унікальними для української науки за своїми дослідницькими завданнями.

Структура членства УНІ також передбачалася подібною до НТШ та інших наукових товариств і установ: в УНІ мали бути дійсні члени, члени-співробітники, члени члени-прихильники. Членів “кляси мистецтва” не було в статутах інших наукових установ, її створення було пов’язане з потребою залучення до співпраці мистців. О. Кандиба був своєрідним опікуном мистецтва: в Кракові та Празі заснував мистецькі організації. В “Заувагах” до Статуту, він подав список потенційних членів Інституту, які включали науковців з Америки та Канади[50]. На нашу думку, тут було враховане побажання О. Грановського, бо в статуті було наголошено, що при залученні інших осіб “треба звернути увагу на те, щоб не надто підкреслювати націоналістичний склад Інституту”[51]. З невідомих причин у списку не згадувалося серед членів прізвища самого О. Кандиби, який був згаданий нижче як майбутній постійний координаційний секретар, що буде перебувати в Европі.

Інститут мав підтримувати зносини з чужоземними академіями та науковими установами, вступати в міжнародні та інші союзи Академій та наукових товариств та брати участь та організувати українські та міжнародні наукові з‘їзди[52], а також наділявся правом засновувати наукові установи в Україні та на еміґрації – отже, стати організаційним центром українського наукового життя. УНІ мав стати також осередком підготовки українських наукових кадрів, бо дійсні члени і члени-наукові співробітники могли орґанізовувати наукові семінари та інші наукові роботи для осіб, що готуються до наукової діяльности. Окрему увагу в статуті було приділено науково-видавничій діяльності Інституту. Отже, можемо ствердити, що Олег Кандиба плянував створення унікальної української наукової установи в Америці, яка б репрезентувала українську науку і культуру на міжнародному форумі.

Проф. О. Грановський при створенні Інституту діяв за пляном, поданим в уже згаданому листі від 3 жовтня 1938 р. Він писав: “Наші пляни такі:

1. Як одержимо відповіді на наші листи, зараз засилаємо кандидатам проєкт статуту, що вже виготовляється на зразок трьох американських наукових інституцій.

2. Як скоро це буде зроблено, зараз беремося до зачартеровання статуту УНІ на цілу Америку і інші держави.

3. Лише тоді подамо до преси публичний заклик.

4. По тім треба буде удатися до американських вчених з різних фахів, що цікавляться українською справою. У нас на це є відповідний плян.

5. Зараз по заложенню УНІА, треба взятися негайно до друку першого тому в українській мові і другого том у в чужих мовах, а особливо в англійській мові.

6. Дальший плян праці має розвиватися в кількох напрямах. Цілий ряд видань треба видати скорим темпом, щоб прикувати до себе увагу наукового світу”[53].

На нього фактично ліг обов’язок розбудови членської бази Інституту, переважно на американському терені. Видавничою діяльністю зайнявся О. Кандиба, котрий готував видання першого наукового збірника. Осінню 1938 р. він виїхав з Америки в Карпатську Україну, де, як представник ПУН[54], розбудовував працю Культурної Референтури і брав участь у боротьбі за утвердження Українсько-Карпатської Держави.

Ольжич розпочав працю над науковим збірником УНІА в Хусті в кінці 1938, вже на початку грудня розіславши листи із запрошенням до співпраці в ньому відомим українським вченим. Після окупації мадярськими військами Карпатської України в березні 1939 р., він був змушений виїхати до Чехословаччини, де з травня 1939 р. продовжив працю над збірником.

Повернувшись до Европи, О. Кандиба 2 грудня написав листа з Карпатської України О. Грановському, в якому просив леґалізувати Інститут і вислати йому “уповноважнення та блянки”, що було потрібне до праці. Також він повідомляв про приступлення до роботи над Збірником не очікуючи на чартерування УНІА, бо це необхідне “з огляду на револ. момент та ті директиви, які я дістав”[55]. При цьому він наголошував, що збірник повинен з’явитися друком ще в січні, а “зачартерування Інституту і леґалізація моєї функції координац. секретаря і редактора повинні наступити в найкоротшому часі, щоб збірник мав відповідну фірму, а я міг як слід ставити справу Інституту в тутешніх офіційних і наукових колах”[56]. До цього листа О. Кандиба додавав список осіб, які стали членами УНІ і мали одержати запрошення до співпраці в Збірнику[57]. який складався з двох частин: список европейських членів УНІ (члени дійсні) і членство в Америці[58]. З цього списка видно, що він в Европі приєднав до співпраці в Інституті 18 нових членів – поважних українських вчених з Галичини, Чехословаччини, Польщі й Австрії. В той же час в Америці та Канаді не було більше 10 дійсних членів УНІ. Можливий вихід книги на рідній землі, на думку Кандиби, мав велике моральне значення.

Не знаємо відповіді Грановського на цей лист, але під кінець 1938 – весною 1939 р. Інститут ще не мав свого фірмового паперу (про що свідчать листи О. Кандиби до авторів Збірника, які не мають відповідного оформлення) і не був зачартерований в Америці. Останнім листом О. Кандиби до О. Грановського став текст листа до членів із запрошенням до участі в Збірнику[59]. Відомо також, що професор став автором передмови до книги. Пізніше О. Грановський згадував: “ОДВУ постаралося фінансувати видання Інституту і здається вийшло пару томів, одначе, через війну, бо вони вийшли якраз тоді, як вибухла війна і як посипалися на мене і на ОДВУ всякі напади від большевиків підчас “медового періоду” поміж Молотовим і Рібентропом, ми тут не одержали ні однісенького примірника”[60].

Рік 1939 пов’язаний з діяльністю УНІА переважно на европейському терені. Спершу в Карпатській Україні, згодом – в Празі, де мешкав Ольжич і його батьки.

О. Кандиба поширив членську базу Інституту в Европі та реалізовував проголошені в статуті організаційні пляни. Зокрема, в травні 1939 року було зорганізовано Постійну Комісію для студій фашизму. У листі до проф. Є. Онацького від 25 травня 1939 року О. Кандиба запросив його до складу Комісії і написав, що “передбачається видання Збірників Комісії, з яких перший має з’явитися найближчої зими”[61]. Крім того, головним завданням О. Кандиби на той час було започаткувати й зреалізувати науково-видавничу програму Інституту. Першим виданням було запляновано загальний науковий збірник, пізніше він розпочав підготовку збірника історичних праць[62], але книга так і не вийшла.

Як згадувалося, у “Заввагах” до статуту О. Кандиба подав обширний плян публікацій, які включали наукові збірники усіх Відділів Інституту, включаючи також видання комісій[63]. З цих видавничих плянів було реалізовано лише видання першого загального Збірника. Беручи до уваги, що сьогодні це унікальна й рідкісна книга, докладніше обговоримо це єдине видання УНІ. Для О. Кандиби це був також перший науковий збірник за його редакцією.

Багато матеріялів про цей збірник та інші запляновані видання УНІА знаходимо у листуванні Олега Кандиби з проф. Євгеном Онацьким, членом Інституту і близьким співробітником Культурної Референтури ОУН. Про свої видавничі пляни і редакційну працю над Збірником він інформував проф. О. Грановського і запрошував його до співпраці. В листі з Карпатської України 2.ХІІ.1938 р. О. Кандиба писав: “Є конечне нам тут негайно приступити до публікації першого збірника Інституту. Це нам необхідне в теперішньому моменті під кожним оглядом. З огляду на рев. момент та ті дерективи, які я дістав, збірник повинен з’явитися друком ще в січні (1939 р). Стягаю тут матеріял і зредагую його при помочі поодиноких спеціалістів. Друкуватимо певне тут, – що важливіше для нас морально (вихід на рідній землі). Перші аркуші здані будуть до друкарні ще перед Різдвом. Тепер висилаю листи з запрошенням до участи у Збірнику окремим членам в Европі та Америці”[64].

До потенційних авторів Збірника О. Кандиба звертався влітку 1938 р. Про це згадує Микола Андрусяк у спогаді про цей збірник. Він пише, що послав О. Кандибі “статтю літом 1938 р. В осени повідомив мене Кандиба з Хусту, що він перебуває в тогочасній столиці Карпатської України й друкуватиме в ній цей збірник. Після трагедії карпатсько-українського державного будівництва в березні 1939 р. написав мені Кандиба уже з Праги, що всі матеріяли до збірника пропали в Хусті, отже чи маю я копію моєї статті; якщо так, то негайно йому прислати до Праги”[65]. Згадані в листі М. Андрусяка події підтверджуються листуванням. О. Кандиба в листах, вдруге розісланих до авторів 10 травня 1939 р., запрошуючи прислати до Збірника статтю, писав: “Події на Карпатській Україні, де перший Збірник має вийти, перешкодили його в появі та примусили перенести друк на еміграцію. З тої причини теж продовжено попередний реченець надсилки причинків”[66]. Не маючи офіційного бланку Інституту, в своїх листах часами Кандиба в лівому верхньому кутку аркуша подавав назву “Координаційний Секретаріят Українського Наукового Інституту в Америці”[67].

Збірник Українського Наукового Інституту в Америці був надрукований в празькій друкарні восени 1939 року. На титульній сторінці як назва серії подано: “Праці Українського Інституту в Америці. І” українською та англійською мовами. Місце видання: Сент Пол, Мінн. – Прага, 1939. Збірник включав 13 досліджень з різних наукових ділянок (історія, археологія, архітектура, літературознавство, право, економіка, етнографія, фізика, хімія й інші). Авторами були науковці з Праги й інших українських наукових осередків. Серед них – Олег Кандиба, Олег Гайманівський, Симон Наріжний, Людмила Красковська, Євген Онацький, Полікарп Герасименко, Микола Зайцев та інші. Кожна стаття включала резюме англійською або німецькою мовою, і тією ж мовою було подано переклад української назви в “Змісті”. Коротку передмову до збірника написав проф. Олександер Грановський, який підкреслив вагу організації “національної науки” в той час, “коли українську науку вживається або викривляється о вподобі ворожих українській нації сил, суспільність мусить протиставити цьому наукове будівництво, що виходитиме тільки з національних потреб та завдань”[68]. Як вже згадувалося, О. Грановський не одержав жодного примірника цього видання. В Архіві та бібліотеці вченого цієї книги немає до сьогодні, що свідчить про те, що не одержав він його і пізніше. Переважно відсутня ця книга і в наукових бібліотеках Америки та Европи. На велике щастя, зберігся один примірник в д-р Марка Антоновича і його зіраксовою відбиткою користуємося в нашій статті.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Останній раз Кандиба і Грановський зустрічалися підчас ІІ Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН), що відбувся в Римі 27.VІІІ.1939 року в пансіоні проф. Є. Онацького[69]. Вони брали участь у ВЗУН і напевно мали змогу обговорити справи Інституту в Америці. В 1939 році ОДВУ і проф. О. Грановський, як голова, були несправедливо переслідувані Американськими державними органами (FBI, The House UN-American Activities Committee та ін.) за симпатії до нацистської Німеччини[70]. В такій атмосфері не було мови про діяльність Інституту в Америці. В той же час причина згасання цієї важливої справи може бути й в іншому. В 1941 р. відомими українськими вченими М. Чубатим та В. Тимошенком було зроблено спробу створення ще однієї наукової установи дослідницького профілю в Америці – Українського Наукового Товариства, що не є об’єктом нашого дослідження. Але лист О. Грановського до В. Тимошенка, написаний з цього приводу, відкриває завісу над його розумінням причини занепаду справи УНІА. Зокрема він писав: “Нажаль Ви не згадали (в статті про УНТ – авт.) про наші спроби ще в 1938 році. З історичного погляду як і з наставлення де яких людей це важно. Ми тоді замість газетярських апелів удалися особисто до науковців з дуже добрим відгуком. Бачите, Ви за далеко і може не зовсім добре охоплюєте “гаразди” що існують в більших українських центрах, а особливо на сході, де є свій “Рим” і своєрідні “папи”. Тому то й та справа не посунулася вперед. Як би Ви так ближче запізналися з тими обставинами, я є певний, що Ви їх би незлюбилиб”[71].

В умовах, що склалися, науковою діяльністю Інституту зайнявся переважно д-р Олег Кандиба, який після окупації Карпатської України коротко мешкав у Кракові, а потім в Празі[72]. Під час війни Олег Кандиба керував націоналістичним підпіллям в Україні – займався справами ОУН, далекими від діяльности Інституту. Власне, після виходу Збірника Інституту життя УНІА фактично припинилося.

Пропозиція деяких вчених щодо відновлення діяльности Інституту по війні не увінчалася успіхом. Від імені членів УНІ з Европи, які опинилися в 1947 р. в таборах для переміщених осіб (т.зв. DP camps) на території Німеччини, до Олександра Грановського звернувся інженер д-р Полікарп Герасименко, член Інституту. Він висловив думку про потребу відновлення діяльности УНІ в нових умовах і пропозицію допомогти українським вченим “в цьому переходовому стані вкладаючи на це розмірно невеликі кошти”. На його думку, хоча “Український Науковий Інститут не має харитативних завдань, але – замовляючи праці українських учених і оплачуючи їх – він зможе здобути цінний матеріял і та піддержати тимчасово фізичне існування частини науковців”[73]. Він вважав, що УНІ мав би мати на це 1,500 – 2,000 дол., якими можна було б оплатити праці 20-30 науковців в Німеччині й тим підтримати їх 4-5 місяців. В архіві не знайдено копії відповіді О. Грановського на цю пропозицію. Загальновідомо, що вчений активно сприяв переїзду до США українських науковців, про що в його архіві збереглося величезне листування. Але схоже, що дослідження “під фірмою” УНІ так і не були надруковані.

Як бачимо, Український Науковий Інститут в Америці припинив існування після Другої світової війни. Можливо, на це мала вплив трагічна смерть 1944 року в німецькому концентраційному таборі О. Кандиби, який був одним із головних промоторів цієї ідеї. По війні в Німеччині постала нова дослідницька інституція – Українська Вільна Академія Наук, відновило працю – тепер на еміґрації – Наукове Товариство ім. Шевченка. При створенні паростків цих установ на американському континенті вони об’єднали переважну більшість українських науковців – переселенців з Европи.

О. Кандиба-Ольжич був серйозним організатором першої наукової установи в Америці. Постає питання: як оцінювали діяльність Олега Кандиби його сучасники. В кінці 1938 року він зустрівся у Відні з полковником Андрієм Мельником, головою Проводу Українських Націоналістів, і здав йому звіт з діяльности. Залишився цікавий опис цієї зустрічі. А. Мельник писав: “По складені мойого приречення до рук членів Вужчого Проводу Українських Націоналістів 12 жовтня 1938 року, було одним з перших моїх завдань познайомитися з тими з референтів ПУН, які до ВПУН не належали. Одним з перших, з яким прийшлося зустрічатися мені у Відні, був д-р Олег Кандиба, Ольжич. Стрункий, високий, майже ще юнак і гарної будови, з несміливими рухами, дещо похилої постави. Хоч попереджений був Ольжич Сеником-Грибівським про нашу зустріч, помітне було змішання його при нашім привітанні, якесь хвилювання не покидало його в початковій частині нашої розмови, і через це утруднювало його старанно приготований і складений звіт з праці в ділянці веденої ним культурно-освітньої референтури. Щойно по звіті, при дискусії, повернувся він до “рівноваги” і щойно тут заблищав своєю ерудицією і ґрунтовним знанням довіреного йому ще покійним вождем (Є. Коновальцем) ресорту, виявляючи при цьому прикмети доброго організатора. Свій ресорт розбудував Ольжич відповідно до многогранник завдань, що їх ставила в повнім розвою ОУН, в могутній апарат з кількадесятьма ближчими і дальшими співробітниками, з чого приблизно третина на рідних землях, решта поза ними – Европі й за океаном. Культурно-освітню ділянку довів Ольжич до не перевищеного розцвіту, завдяки вже признаному імені визначного вченого й автора ряду наукових цінних праць, завдяки рідким особистим прикметам і завдяки вмілому та старанному доборі співробітників”[74].

Характеристика О. Кандиби-Ольжича Головою ПУН-у А. Мельником достатньо об’єктивна. Можна додати, що Ольжич був науковцем-ідеалістом, який розбудовував українську культуру. Його концепція організації першої української установи в Америці була відважна та правильна. Коротка, але важлива, діяльність Українського Наукового Інституту в Америці, поширена на два континенти, засвідчує його значні науково-організаційні і науково-видавничі здібності.

Знаємо, що в нашій статті не розв’язано всіх питань, пов’язаних з діяльністю УНІА. Але нею зроблено перший нарис, який буде доповнений із знайденням нових джерельних матеріялів.


 

[1] Про наукову діяльність О. Кандиби див. Любомир Винар, “Наукова діяльність Олега Кандиби”, Український Історик (УІ), т. ХХІІ, №1-4, 1985, с. 46-74; Л. Винар. “Головний період наукової діяльности Олега Кандиби: 1931 – 1940”, УІ, т. ХХІІІ, № 1-2, 1986, с. 31-54; т. ХХІІІ, №3-4 (91-92), с.33-43.

[2] Про Культурну референтуру ПУН див.: В. Маруняк. “Культурна референтура ПУН в роках 1937 – 1942”, УІ, 1985, т. ХХІІ, ч.1-4 (85-88), с.75-80; О. Кандиба. “Вояки-будівничі”, На зов Києва…, с.37-46; А.В. Кентій. Нарис історії Організації Українських Націоналістів в 1941 – 1942 роках. Київ: Національна Академія Наук. Інститут історії України. Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України, Архів громадських об’єднань України, 1999, 200 с.

[3] Див. Д. Кардаш (О. Кандиба), “В авангарді героїчної доби: до проблеми націоналістичної культури”. Альманах В авангарді, Париж, 1938, с. 9-15. Інші його статті того періоду передруковані в: О. Ольжич, Незнаному Воякові. Київ: Фундація О. Ольжича, 1994, с. 186-232. Про діяльність ОУН, див. John Armsrong, UkrainianNationalism. Third Edition. Englewood, Colo.: UkrainianAcademic Press, 1990, 270 p.; Roman Wysocki, Organizacja UkraińskichNacjonalistów wPolsce v latach 1929 – 1939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. Lublin: Wydawnictwo Universytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2003, 433 p.; Організація Українських Націоналістів 1929 – 1955. На чужині (Париж: Видання Першої Української Друкарні у Франції), 1955, 446 с.; Петро Мірчук, Нарис історії ОУН. Перший том 1920 – 1939, Мюнхен: Українське Видавництво, 1968, 639 с.

[4] Д. Кардаш (О. Кандиба). “Культурна політика українського націоналізму”. В кн.: О. Ольжич. Незнаному воякові…, с.228.

[5] Про О. Грановського див.: Г. Чернихівський. Олександр Неприцький-Грановський. Життя і творчість. Тернопіль, 1996, 417 с.; “Грановський (Неприцький-Грановський) Олександер”, Енциклопедія українознавства, т.2, перевидання в Україні, с.425.

[6] Наприклад, в статті “Наукова праця О. Кандиби-Ольжича”, Фенікс, зош. 10, 1961, с. 68, Дмитро Штогрин пише, що “в 1936 О. Кандиба одержує запрошення на працю від Гарвардського університету” і “Д-р Олег Кандиба приймає цю пропозицію”, але обов’язки, зв’язані з його політичною працею, “дозволяють йому практично прийняти пропоновану працю щойно в 1938-му році…” “Після остаточного поїзду до Америки д-р Олег Кандиба відразу розпочав фахову роботу в “Пібоді музею” при Гарвардському університеті”. Подібну інформацію також подано в Енциклопедії Українознавства в гаслі “Ольжич”: “У 1938 році читав лекції в Гарвардському університеті” (ЕУ, т. 5, с. 1830, автор гасла О. Зінкевич) і Данило Струк в статті “Olzych, Oleh”, Encyclopedia ofUkraine, vol. III, 1993, p. 691: “After a brief lecture tour atHarvardUniversity Olzych helped to found the short lived UkrainianResearchInstitute of America”. Вищенаведені гіпотези про працю або лекції О. Кандиби в 1938 році в Гарвардському університеті в Америці не мають жадного джерельного підтвердження. Див. Любомир Винар, “Головний період наукової діяльности Олега Кандиби: 1931 – 1940”, цит. пр., с. 59-60. Студентка і приятелька О.Кандиби з Праги, Етель Лессер (Lesser), з якою Ольжич зустрічався осінню в 1938 році в Америці, в листі до Любомира Винара 3 травня 1984 р. написала, що не думає, що він тоді працював професійно в ділянці археології” (“Idon’tthink that he did any professional work in the field of archeologyduring hisstay in New York” (Архів Любомира Винара, ф. “О. Кандиба-Ольжич”).

[7] Г. Чернихівський. Олександр Неприцький-Грановський. Життя і творчість. Тернопіль, 1996, 417 с.

[8] Л. Винар. “Наукова діяльність д-ра Олега Кандиби”…, с.53; “Листи О. Кандиби до Є. Онацького” (Ред. М. Антоновича), Там же, с.141-146; “Листи Є. Онацького до О. Кандиби” (Ред. Л. Винар), Там же, с.149-155.

[9] Листи з дозволом від п. Грановської від. п. Сузан Ґріґґ та Президента ОДВУ п. Олександра Процика зберігаються в Архіві Л. Винара (ф. “О. Кандиба”).

[10] Володимир Маруняк. “Культурна Референтура ПУН в роках 1937 – 1942”, УІ, т. ХХІІ…, с.77.

[11] “Виступ Народного депутата Миколи Жулинського на вечорі пам’яти Олега Ольжича”, Самостійна Україна, Рік 54, ч. 3, 2002, с. 4-5.

[12] Володимир Маруняк. “Культурна Референтура ПУН в роках 1937 – 1942”…, с. 77. З активних членів КР, які були членами ОУН, згадаємо Демо-Довгопільського, І. Ірлявського, О. Лащенка, В. Маруняка, М. Михайловича, О. Телігу, О. Штуля, А. Хмарчук і М. Чирського. З КР також тісно співпрацювали У. Самчук, О. Лятуринська, М. Мухін та інші видатні будівничі української культури.

[13] Олександер Сушко (1880 – 1966), історик, журналіст і громадський діяч родом з Галичини. Див. про нього “Сушко Олександер”, Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні. Т.8, Львів, 2000, с.3110-3111.

[14] В. Дорошенко. “Хлєстаков в Америці або Українська Академія Наук у Шікаґо”, Новий шлях, 17 липня 1937, №156.

[15] П. Лазарович (1900 – 1983), адвокат і відомий громадський діяч, ректор Інституту М. Грушевського в Едмонтоні (Канада), у 1968 р. був нагороджений медаллю Т. Шевченка, почесний доктор Колеґії Св. Андрія в Вінніпезі. Про нього див. Михайло Маруняк. Біографічний довідник до Історії Українців Канади. Вінніпеґ: УВАН в Канаді, 1986, с.376.

[16] Лист П. Лазаровича до О. Грановського від 5 жовтня 1938 р. Центр Дослідження Імміграційної Історії Міннесотського університету (ЦДІІ). Архів О. Грановського. Box 1. Ukrainian Academicand OtherOrganization. Folder “Scientific Institute in New York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №5.

[17] Омелян Сеник (1891 – 1941) (псевдо Грибівський, Канцлер, Урбан) – відомий діяч ОУН, опікувався в ПУН північноамериканським континентом, тому часто відвідував Америку. Про нього див. “Сеник Омелян”, Енциклопедія українознавства, Словникова частина. Т.7. Перевидання в Україні. Львів, 1998, с.2753; А. Мельник, “Канцлер – Грибівський: Сот. Омелян Сеник”, Організація Українських Націоналістів 1929 – 1954…, с.33-36.

[18] На жаль, не вдалося встановити власника псевда “Пригода”. В листі до Л. Винара від 1 квітня 1987 р. Є. Скоцко (Архів Л. Винара, ф. “О. Кандиба”) висловив припущення, що ним міг бути Я. Барановський.

[19] Лист Пригоди до О. Грановського з 27 квітня 1938. ЦДІІ. Архів О. Грановського. Box 1. Ukrainian Academic and Other Organization. Folder “Scientific Institute in New York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №1.

[20] Лист О. Грановського від 3 жовтня 1968 р. до О. Кандиби, який тоді мешкав у Нью Йорку. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individual correspondens. Folder “KandybaOleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 8.

[21] У листі до Л. Винара від 1 квітня 1987 р. Є. Скоцко згадував, що О. Кандиба приїхав вірогідно в червні, а від’їхав у листопаді 1938 р. Вірогідніше, він приїхав в другій половині липня чи на початку серпня, бо в липні мав виклади в літньому семестрі АШПД у Празі, про що згадував у своєму Звіті заступник директора школи В.Я. Фюкс (Л. Винар. “Головний період наукової діяльности…, ч.3-4 (91-92), с.38, прим.107). Від’їхав він не пізніше середини листопада, бо 2-м числом грудня датовано його лист до О. Грановського з Карпатської України (див. “Джерельні матеріяли”, док. №15).

[22] За повідомленням Є. Скоцка, члена Центральної Управи ОДВУ, після приїзду до Нью Йорку, еміґраційні власті США задержали О. Кандибу на Елліс Айленд для перевірки його ідентичности і мети приїзду. Він “подав як свого спонсора ЦУ ОДВУ, і мені та другові Володимирові Душнику прийшлося їхати до Еллис Айлант, зізнавати про нього в іміґраційному бюрі, заки його випустили”. Євген Скоцко, На поклик рідної землі. Допомога української еміґрації в ЗСА у визвольній дії ОУН. Спогад учасника. Нью Йорк; Париж, 1986, с. 75. Додаткову інформацію він подав у листі до Л. Винара від 31 липня 1986 р. (Архів Л. Винара, ф. “О. Кандиба”).

[23] Л. Винар, “Головний період наукової діяльности О. Кандиби”…, с.38 та ін.

[24] Про приїзд Кандиби до Нью Йорку і його співпрацю з ОДВУ див. Євген Скоцко. На поклик рідної землі…, с. 73-78; Є. Скоцко. “На переломі. 1938 – 1940”, На зов Києва. Український націоналізм у ІІ Світовій війні. Торонто; Нью Йорк, 1985, с.9-19. Про ОДВУ і зв’язки з ОУН, див. Myron B. Kuropas, The Ukrainian Americans: Roots andAspirations 1884 – 1954, Toronto: University of Toronto, 1991, pp. 253-284. Про ОДВУ є також у книзі: Г. Чернихівський. Олександр Неприцький-Грановський…, с.247-250.

[25] Є. Скоцко. “На переломі. 1938 – 1940”, На зов Києва…, с.11.

[26] Там же.

[27] Я. Шумелда 22 липня 1984 р. писав Л. Винару, що О. Ольжич про своє перебування в Америці нікому не говорив, “але багато з нас знало про те коли він був і чому в Америці. Цей побут, в основі науково-дослідчого характеру, пов’язаний з Гарвардським університетом в США, дав йому змогу вивчити важливу країну у грі міжнародних сил і робити об’єктивні оцінки подій в роках 1941-44”. (Лист Я. Шумелди до Л. Винара від 22 липня 1984 р. Архів Л. Винара, ф. “О. Кандиба-Ольжич”).

[28] Інформацію про життя О. Кандиби в Нью Йорку подав Любомирові Винару в інтерв’ю по телефону Володимир Душник 17 травня 1968 року (Архів Л. Винара, ф. “Кандиба-Ольжич”). Він сказав, що Кандиба брав участь в діяльности ОДВУ і організував Інститут..

[29] “Листи про О. Кандибу-Ольжича”, УІ, т. ХХІІ…, с.159.

[30] ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box. Ukrainian Academic and Other Organization. Folder “From ODWUSection. Scientific Institute in New York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 2. 1

[31] Лист О. Грановського до О. Кандиби від 3 жовтня 1938 р.

[32] Листи від них зберігаються в ЦДІІ Міннеcотського університету.Box 1. Ukrainian Academic and OtherOrganization. FolderFrom ODWU Section. Scientific Institute in NewYork”. Архів О. Грановського. “

[33] Лист В. Галича до О. Грановського від 8 жовтня 1938 р. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. UkrainianAcademic and Other Organization. Folder “From ODWU Section. Scientific Institute in New York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №6.

[34] Лист В. Тимошенка до О. Грановського (без дати, 1938 р.). ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. UkrainianAcademic and Other Organization. Folder “Scientific Institute inNew York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №3.

[35] Лист О. Кандиби до О. Грановського від 1 жовтня 1938 р. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondens. Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 7.

[36] Там же.

[37] Там же.

[38] Лист О. Грановського до О. Кандиби з 5 жовтня 1938. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondens. Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 11.

[39] Там же.

[40] Лист О. Кандиби до О. Грановського від 1 жовтня 1938 р.

[41] Там же.

[42] Лист О. Грановського до О. Кандиби з 5 жовтня 1938.

[43] Там же.

[44] Лист О. Кандиби до О. Грановського від 5 жовтня 1938. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondence. Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 9.

[45] Лист О. Грановського до О. Кандиби з 5 жовтня 1938.

[46] Статут Українського Наукового Інституту в Ню Йорку. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. UkrainianAcademic and Other Organization. Folder “From ODWU Section. ScientificInstitute in New York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №12.

[47] Там же.

[48] Там же.

[49] Там же.

[50] У списку названі “проф. Грановський, Мамчур, Павличенко, Гайдак, Андрусишин (Канада), Тимошенко (?), і евентуально ще інші наукові сили – як члени.

Архипенко, Гайворонський, Придаткевич – як члени кляси мистецтв. Д-р Мишуга, Ревюк, Герман, Скоцко, Душник, Дальниченко, Ляхович, Ґалан – як члени прихильники”.

[51] Там же.

[52] Там же.

[53] Лист О. Грановського до О. Кандиби від 3 жовтня 1938 р. Див. також прим. № 14.

[54] Roman Wysocki, цит. пр., с. 388; Петро Стерчо, Карпато-Українська Держава. Торонто: Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, 1965, с. 80. Про Українську Карпатську Державу див.: PeterG. Stercho, Diplomacy of Double Morality. Europe’s CrossroadsinCarpatho-Ukraine, 1919 – 1939, New York: Carpathia Research Center, 1971; Vincent Shandor, Carpatho-Ukraine in the Twentieth Century. A Political and Legal History. Cambridge, Mass.: Ukrainian Research Institute. Harvard University, 1997; Олександер Баран, Карпатська Україна. Шлях до державности. Вінніпеґ: УВАН в Канаді, УІТ, 2003.

[55] Лист Олега Кандиби до Олександра Грановського від 2 грудня 1938 р. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box. Individual correspondence. Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 15. 1

[56] Там же.

[57] Список членів УНІ в Европі та Америці. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondence.Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 16. Список без дати, але написаний правдоподібно під кінець 1938 р.

[58] Там же.

[59] Див. док. №18 у “Джерельних матеріялах”.

[60] “Листи про О. Кандибу-Ольжича”…, с.159.

[61] “Листи О. Кандиби до Є. Онацького”, УІ, 1985, т. ХХІІ…, с.144.

[62] Там же, с.146.

[63] Статут Українського Наукового Інституту в Ню Йорку.

[64] Лист О. Кандиби до О. Грановського від 2.ХІІ.1938.

[65] М. Андрусяк. “ Жмуток спогадів у зв’язку з редаґуванням д-ром Олегом Кандибою “Збірника Українського Наукового Інституту в Америці”, УІ, т. ХІІІ, № 1-4, 1976, с. 110.

[66] Лист О. Кандиби до Грановського від 10 травня 1939 р. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondence. Folder “Kandyba Oleh”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 18, 19.

[67] Див. лист О. Кандиби до Є. Онацького від 25 травня 1939 р., “Листи О. Кандиби до Є. Онацького”, УІ, т. ХХІІ…, с. 144.

[68] Олександер Грановський. “Передмова”, Збірник Українського Наукового Інституту в Америці. Під загальною редакцією Др. Олега Кандиби. Сент Пол Мінн. – Прага, 1939, с. 3.

[69] Про ВЗУН у Римі, див. Roman Wysocki, op. cit., pp. 395-399; Євген Онацький. “Дві зустрічі з полковником Андрієм Mельником в Італії”, Непогаслий огонь віри. Збірник на пошану полковника Андрія Мельника. Париж: Націоналістичне видавництво в Европі, 1974, с. 196-201.

[70] Про цей період діяльности ОДВУ докладний огляд дає тодішній секретар Центральної управи Євген Скоцко у спогадах На поклик рідної землі…, с. 115-136, також Myron Kuropas, op. cit., pp. 275-302.

[71] Лист О. Грановського до В. Тимошенка від 27 березня 1941 р. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. Individualcorrespondence. Folder “Tymoshenko V.” Див. “Джерельні матеріяли”, док. № 22.

[72] Д-р Микола Климишин в листі до Любомира Винара з 14 березня 1987 року згадує, що співпрацював з Ольжичем у Кракові від жовтня 1939 до початку 1940 року. Кандиба в тому часі в Кракові був референтом “культурних справ ПУН-у”, а М. Климишин – культурним референтом Українського Допомового Комітету у Кракові. Як почався конфлікт в ОУН – О. Кандиба виїхав з Кракова до Праги. Климишин пише: “Ольжича пам’ятаю, як ніжну людину, дуже приємну і делікатну. Він між іншим інспірував через мене об’єднання мистців-малярів у Кракові, Видавництво “Українське Видавництво”, цукорню “Полтава”. Багато тих інформацій є в моїх спогадах “В поході до волі”. Та книжка в цю пору є білим круком”. (Архів Л. Винара, ф. “Кандиба Олег”).

[73] Лист П. Герасименка до О. Грановського від 27.1.1947. ЦДІІ Міннесотського університету. Архів О. Грановського. Box 1. UkrainianAcademic and Other Organization. Folder “Scientific Institute inNew York”. Див. “Джерельні матеріяли”, док. №23.

[74] Андрій Мельник, “Ольжич Кардаш – Др. Олег Кандиба”, Організація Українських Націоналістів 1929 – 1954…, с. 29.

Інші записи:

    Не знайдено

2 thoughts on “ОЛЕГ КАНДИБА І УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В АМЕРИЦІ: 1937 – 1939

  1. Eugine

    Почему не стоит читать эту статью:
    1. УНИА никогда создан не был. Даже не были созданы и утверждены проекты документов для подачи их на регистрацию. Вся деятельность основателей свелась к бесплодной переписке. Утвеждать «Український Науковий Інститут в Америці припинив існування після Другої світової війни.» – заведомая и прямая ложь
    2. Безработный с весны 1932 года, Ольжич устроился в летние экспедиции АШДИ благодаря знакомству с Владимиром Фохтом (директором АШДИ). В экспедициях (3-4 недели) он проводил практические занятия для студентов по ведению археологических работ. Другой работы не имел. Утверждать, что Ольжич «був визнаним в світі молодим вченим-археологом» – сознательно обманывать читателей.
    Перечисление всех ошибок займет много места. О действительной деятельности Ольжича в Америке и его роли в создании УНИА читать здесь:
    http://dar-veter84.livejournal.com/7761.html

  2. Олег Павлович Герасимчук

    Про статтю на lj. Викладання в Гарварді нічим не спростоване. Інша справа, що це міг бути не цикл лекцій, а відкрита лекція, а-ля існуюча нинішня практика.
    Все ІМХО

Залишити відповідь