Новітні документи: проблеми визначення

Людство вступило в епоху комп’ютеризації. Бурхливий розвиток комп’ютерних технологій призводить до того, що з обігу зникають традиційні форми фіксації інформації, а саме паперові носії. На їх місце приходять нові, так звані, “електронні документи”. Широке застосування засобів інформатизації та обчислювальних машин у всіх сферах людської діяльності призвело до того, що у своїй повсякденній діяльності правоохоронні органи стикаються з інформацією, яка представлена у нетрадиційній, новій для нас формі, у вигляді “електронних документів” та інших комп’ютерних об’єктів, які не можуть бути однозначно віднесені до якогось виду доказів, які визначені в кримінально-процесуальному кодексі України.
Для того, щоб створити законодавчу основу широкого застосування у судочинстві електронних документів, необхідно перш за все окреслити межі цього поняття та визначити його юридичний статус тому, що електронний документ відрізняється від звичного для нас, паперового. Особливість електронного документа, це відсутність жорсткої прив’язки до носія, тобто той самий документ може існувати на окремих носіях, залишаючись при цьому автентичним. Встановлено, що у достовірному вигляді документ існує лише на машинному носії.
Які ж визначення цього поняття існують на сьогодні.
Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” дає таке визначення: електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. (ст. 5). Обов’язковим реквізитом електронного документа є електронний підпис (ст. 6). Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Коли ми говоримо про електронний документ як доказ, то нас відповідно цікавить питання про оригінал такого документа. Як відмічав Коваленко Є.Г. до електронного документа неможливо застосовувати такі терміни, як “оригінал” та “копія”, бо можуть існувати лише ідентичні за своїм змістом копії одного електронного документа на різних носіях. Однак Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” містить наступне визначення оригіналу електронного документа: оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Кукарнікова Т.Э. пропонує таке визначення: “електронный документ – объект, несущий информацию, имеющую смысловое значение, и существующий только в электронной среде”.
Вказівка Центрального Банку РФ від 30 березня 1998 г. № 196-У тістить слідуючи визначення: “електронный документ – документ, передаваемый по каналам связи или иным образом (на магнитных, оптических носителях)”.
В США24.01.2000 року прийнято закон “Про електронні підписи в міжнародних та внутрішньодержавних торгових відносинах”. В ньому “електронний документ” означає контракт або інший документ, створений, вироблений, відправлений, повідомлений, отриманий або такий що зберігається за допомогою електронних засобів”. В Республіці Казахстан Національний банк 21.04.2000 року прийняв “Правила обміну електронними документами при здійсненні платежів та переказу грошей в Республіці Казахстан”, в якому “електронний документ – повідомлення (вказівка, розпорядження про відзив або призупиненні виконання чи будь-яке інше повідомлення), складене в електронній формі з використанням технічних та програмних засобів і містить електронний цифровий підпис”. В Республіці Узбекистан 17.10.2002 року прийнято закон “Про електронний документообіг”, який дає слідуючи визначення “електронний документ – зафіксована в електронній формі на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати”.
Салтевский М.В., Губанов В.А. пропонують наступне визначення “електронній документ – це інформація про докази (фактичні данні), зафіксована на матеріальному носії в електронній формі, що дозволяє його ідентифікувати”.
Мещеряков В.А. вважає, що таке широке трактування категорії “електронного документа” (можливо доречне для цивільного та інформаційного права) зовсім неприпустиме для криміналістики, оскільки не дозволяє розмежувати розбіжності за криміналістичними властивостями, механізмом слідоутворення і слідосприйняття об’єктів, відповідно, правильно оцінити їх з точки зору можливості використання в якості доказів у кожному конкретному випадку. Автор вважає, що вказані інформаційне об’єкти не можуть бути визнані документами взагалі, ні електронними документами зокрема, і пропонує ввести нову категорію, яка б адекватно відображала ситуацію що склалась в інформатиці, визначала б ті об’єкти, з якими оперують автоматизовані інформаційні системи, і могли б бути ефективно використані в кримінальному процесі та криміналістиці. Мещеряков В.А. вважає, що такою категорією може стати “електронно – цифровий об’єкт”, який визначається як помічена система дискретних електронних сигналів, призначена для позначення (за встановленою системою кодування) якої-небудь інформації та представлена у формі придатній для її автоматизованої обробки, зберігання та передачі з використанням засобів обчислювальної техніки (комп’ютерів). У наведеному визначенні варто звернути увагу на три основні аспекти. По-перше, електронно-цифровий об’єкт – це система, так-як принципово важливим є не лише склад, але і взаємозв’язок, порядок появи тих чи інших елементів, що в нього входять. По-друге, помічена система, тобто існують мітки, які дозволяють визначити початок та кінець відповідного електронно-цифрового об’єкта. При цьому допускається існування “порожнього” електронно-цифрового об’єкта, який складається лише з мітки початку та мітки закінчення, оскільки сам факт відсутності системи сигналів у певному місці може відображати якусь значиму інформацію. По-третє, електронно-цифровий об’єкт – це система дискретних сигналів. Дискретних, тому що середовищем існування таких об’єктів є такий простір, в якому будь-яка ознака може приймати одне із фіксованих значень в межах заданого набору можливих значень.
Схожа з електронно-цифровим об’єктом категорія знайшла своє відображення в Модельному законі про електронну торгівлю (Model Law on Electronic Commerce), який розроблявся на протязі ряду років Комісією з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) і був схвалений 16 грудня 1996 року на 85-му пленарному засіданні ООН.
Вказаний Модельний закон цікавий рядом моментів.
По-перше, базовою юридичною категорією, на основі якої будуються решта правових конструкцій, є “data message” (дослівно – повідомлення даних), яке, нажаль, рядом дослідників перекладається як електронний документ, що вносить суттєву невизначеність та плутанину.
По-друге, проголошено принцип функціональної еквівалентності, який полягає у тому, що “повідомлення даних” (data message) не є і не повинне розглядатись взагалі як еквівалент “паперового” документа. визнання даного факту одразу ставить хрест на всіх роздумах відносно оригіналу та копії електронних об’єктів, їх юридичної сили та можливості використання при проведені експертизи.
Яким же чином ми можемо зберігати, відшуковувати та оперувати електронно-цифровими об’єктами? Мещеряков В.А. пропонує ввести певні одиниці, які володіють певними властивостями (як мінімум ім’ям для їх розпізнання, та відповідною адресацією). Такою одиницею він вважає поняття файла, яке широко застосовується в інформатиці. Файл – поіменована сукупність (послідовність) однотипних або різнотипних електронно-цифрових об’єктів, що розміщена на будь-якому комп’ютерному носії інформації і розглядається обчислювальним пристроєм (комп’ютером) як одне ціле.
Спираючись на попередні базові визначення Мещеряков В.А. пропонує слідуючи визначення електронного документа: електронний документ – один або декілька взаємопов’язаних за встановленим правилом файлів, що містять сукупність електронно-цифрових об’єктів, які відображають:
відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси, представлені у вигляді тексту, цифрового зображення, цифрового аудіо запису чи їх взаємопов’язаної сукупності;
реквізити, які дозволяють встановити джерело, повноту інформації, ступінь її достовірності, приналежність, взаємозв’язок з іншими електронними документами та інші параметри.
На нашу домку варто погодитись з пропозицією Мещерякова В.А. щодо введення в обіг терміну “електронно – цифровий об’єкт” для позначення новітніх документів, які існують у нетрадиційній формі, тобто на машинних носіях. При цьому доцільно було б викласти ч. 2 ст. 65 КПК у слідуючій редакції: “Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інформацією (даними) що закодована на електронно-цифрових об’єктах та іншими документами”. Також варто ст. 83 КПК викласти у наступній редакції: “Документи, у тому числі електронно-цифрові, є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами”.
Документи на сучасних носіях інформації, як правило, не піддаються безпосередньому сприйняттю (зчитуванню). Інформація зберігається на машинних носіях, а частина документів складається і використовується безпосередньо у формі машинного зчитування. Вони належать до класу техніко-кодованих, які містять запис, доступний для відтворення тільки за допомогою технічних засобів, у тому числі звуковідтворюючої, проекційної апаратури або комп’ютера.

Залишити відповідь