Декоративне різьблення Острозького осередку XIV– п. пол. XVIІ ст

До середини XVI ст. на теренах Острожчини, як і на всій Західній Україні, тривимірна станкова скульптура не набула великого поширення, що було пов’язано із православною традицією не робити об’ємних зображень; переважало декоративне різьблення, яке служило для оздоблення архітектурних деталей замків, оборонних башт та церков. У замку князів Острозьких – Вежі Мурованій XIV-XVI ст. – збереглось два кам’яних готичних портали, які за стилем різьбленого декору можна датувати XIV ст.Портал однієї з кімнат другого поверху замку, так званої «скарбниці» (іл.1) декорують барельєфні плетінчасті орнаменти, а портал великої зали (іл.2) прикрашають виті по спіралі колонки. Мотиви спіралі та плетінки були одними з найбільш поширених у декоративних орнаментах доби середньовіччя, оскільки головним елементом побудови цих орнаментів є символи вічності – спіральні і переплетені лінії, що не закінчуються і не мають початку. У свідомості середньовічної людини вони сприймались як знак нескінченості. За вдалим висловом О.Шпенглера, орнамент – це не «гра фантазії» стародавніх майстрів, він є символічним виразом світовідчуття і знаходить собі відгук в людях виключно однієї культури». Середньовічні орнаменти символічно втілили домінанту тогочасного світовідчуття, скерованого на осягнення надприродного трансцендентного вічного світу. Тому і основою їх композицій були символи вічності. – нескінченні переплетення ліній. Традиція символічного знака як елемента декору була успадкована українським мистецтвом із візантійського та західноєвропейського мистецтва. Часто в декоруванні середньовічних замків використовували також зображення звірів. Інтерес до тваринного світу в художній свідомості середньовіччя пояснюється не тільки частими безпосередніми контактами людини з цим світом, а й тим, що тварини в багатьох художніх культурах виступали як засіб моделювання тридільної структури всесвіту. На фрагменті кам’яної плити XIV ст., яка походить із замку в с. Новомалин біля Острога, бачимо зображення дракона (іл.3). Вхід до замку охороняв кам’яний лев, датування якого розходиться від XIV до XVI ст. (іл.4). У зображенні звірів відчувається прагнення до наївного натуралізму та експресивності готики. Уторовано перебільшена кожна деталь зображення: широко відкрита паща, великі гострі зуби, розставлені пальці лап з кігтями – все повинно було наводити жах, а нині приваблює своєю виразністю. Декоративним різьбленням на камені була оздоблена замкова Богоявленська церква, зведена за однією з версій у XV ст. князем Василем Федоровичем, (який був похований в ній в 1453 році) і дещо перебудована у п. чв. XVI ст. Костянтином Івановичем Острозьким. Кам’яний готичний декор храму XV – поч. XVI ст. можна було бачити на порталах та вікнах церкви до початку її перебудови в 1886 році. Перед початком перебудови храм був сфотографований острозьким фотографом Мартвіхом і детально описаний професором В.Лушкевичем в статті «Ruina Bohojawlenskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wolyniu», опублікованій в збірнику «Sprawozdania komisyi do badania historyi sztuki w Polsce» за 1886 р. Лушкевич зробив реконструкцію західного фасаду храму (іл.5,6), який зберігся найбільше. Скромний перспективний портал головного входу значно збагачували дві бічні припідняті на базах виті півколонки, вставлені в цегляні стіни. У краєзнавчому музеї Острога (замку князів Острозьких) зберігається кам’яний блок з фрагментом витої колонкою (іл,7), який може походити з як із замку, так і з Богоявленської церкви, а також фрагмент колони XV ст. (іл.8), декорованої рідко розташованими канелюрами та різьбленими листками аканту в нижній частині колони. У інвентарній книзі музею, яку вело Братство ім. князів Острозьких є запис священика М.Тучемського про те. що у 1914 р. до музею поступили «орнаменти кам’яні: 4 великих блоки з дверей Богоявленського собору в Острозі, часів князів Острозьких. Викопані у дворі князів Острозьких XVII ст.». Кожна з витих колонок порталу, підіймаючись вгору, відгалужувала від себе півциркульну гілку, яка оббігаючи спочатку арку порталу, з’єднувалась з протилежною гілкою на зразок готичного гостролукого вімпергу, увінчаного квіткою. Нижче квітки був розміщений гербовий картуш, на якому був вирізьблений герб Острозьких (у варіанті поєднання гербів Огонькика та Леліви), що на думку В.Лушкевича свідчило, що церква належала Костянтину Івановичу Острозькому. Бічні колонки, продовжуючись вгору, на рівні квітки завершувались капітелями, які служили опорою для прямокутного поля, обведеного профільованим обрамуванням. Чим було заповнене це поле – написом, мозаїкою або іконою – сказати нині важко. Це прямокутне поле служило з’єднуючою ланкою порталу з стрілчастим вікном. Мотив дуже вдалий і незвичайний у архітектурі того часу. Стільниця вікна просто зливається з верхнім обрамуванням поля, поєднуючи в одну цілість портал і готичне вікно на головній вісі фасаду. На думку Лушкевича, портал Богоявленського храму найбільше наближується до порталу поч. XVI ст. в краківському колегіумі, що є входом до так званої Stuba communis давнього правління Ягелонського університету, у якому в к. ХІХ ст. розміщувалась публічна бібліотека. Знайдемо тут подібний мотив закручених по спіралі колонок, оздоблених валиками, але більш багато розчленованих. Центральне вікно західного фасаду Богоявленської церкви, обрамлене, як і портал тонкими витими колонками і розділене по вертикалі кам’яною профільованою опорою на дві арки, над якими вміщено кам’яну розетку. Подібне декорування мають вікна на південному фасаді та на апсидах цього храму, а також вікна Св. Троїцької церкви XV ст. в с. Межирічі біля Острога. Мотив розетки (троянди) був запозичений з західноєвропейських готичних храмів. Стилізоване зображення троянди над головним порталом храму було характерне для готичних соборів, і мало багатозначну символіку. Королева квітів – троянда була символом небесної цариці Богородиці. Пелюстки квітки символізували собою чисті душі праведників, що попали в рай. Чимало деталей архітектурного декору храму мали символічне значення, «вищий зміст», сприймались не самі по собі, а як символ вищого надприродного світу. Проте в декоруванні церкви були використані не тільки символічні мотиви західноєвропейської готики, але й елементи давньоруського зодчества, які виконували чисто утилітарну функцію. Це ряди глухих арок, які оздоблюють півциркульні закомари храму, нижні частини барабанів та галерею бойового ходу на північному фасаді; вони служили для розподілення ваги перекриття на опорні частини, розвантажували їх від надмірного тиску. У XVI – п. пол. XVII ст. Острог стояв в авангарді української архітектури того часу. Небувалий розквіт зодчества сприяв розвитку тісно пов’язаному з ним декоративному оздобленню споруд. У ост. чв. XVI ст., за часів правління Костянтина-Василя Острозького його головна резиденція – Вежа Мурована –отримала нове ренесансне декорування. Про те, що в замку велись оздоблювальні роботи свідчить лист К.-В.Острозького від 2 липня 1599 р. до Бецького каштеляна Севастіана Любомирського, у якому йдеться про мармур «до муру острозького», який добували у м. Спіш в Татрах. У листі князь просив дозволити мулярові Миколаю виламали і витесати тих штук (каменю), яких він буде розмірів. Сувора готична архітектура замку збагатилась новим ренесансним декором, що було пов’язано з амбіційними планами князя: ренесансний вигляд резиденції свідчив про високий культурний статус його володаря. Залишилось кілька кам’яних різьблених плит від оздоблення замку, які очевидно були знайдені під час його реставрації в 1914–1916 рр. На одному із збережених фрагментів вирізьблені геометричні фігури (іл.9), на іншому – зубчастий орнамент (іл.10), на інших блоках – маскарон іл..11), виноградна лоза (іл..12), розетка (іл13), вазон (іл.14), герб Острозьких (у поєднанні гербів Леліва і Огоньчик)(іл..15). Отже в оздобленні замку використовувалась геральдична символіка, а також мотиви, пов’язані з християнськими символами. Особливо цінними в цьому плані є фрагмент порталу, оздоблений орнаментом з іоніків та виноградною лозою (виноградна лоза – символ Христа), (іл.12) а також велика кам’яна розетка (іл.13), яка вважаючи на її розміри і вагу навряд чи могла служити для оздоблення склепіння, а очевидно мала якусь опорну функцію. Виноградну лозу і троянду майстер зобразив реалістично, уникаючи натуралізму і надмірної схематизації. Під час реставрації замку в 1914–1916 рр. в одній з кімнат верхнього поверху місцевими майстрами був вирізьблений портал (іл.16), проект якого, очевидно зробив, спираючись на збережені фрагменти, керівник реставрації –архітектор Володимир Леонтович. На поч. XVII ст. відбувається перебудова Св.Троїцького монастиря в с. Межирічі біля Острога на кошти Януша Острозького (сина Василя-Костянтина), який в 1606, а за іншими відомостями в 1610, або 1612 рр. віддав монастир католицькому ордену францисканців. Вівтарна частина храму, а також нові монастирські корпуси оздоблюються ренесансним декором, пов’язаним з релігійною символікою. Зірчасті склепіння монастирської трапезної та малого (теплого) храму Богородиці Виховання в північному корпусі та приміщення колишньої бібліотеки в південному корпусі монастиря прикрашено ліпними нервюрами (іл.17). Спираючись на консолі, які позначають п’яти склепінь, вгорі нервюри сходяться до прямокутної рами, декорованої іоніками. У центрі рами скомпоновано соковиту розетку. У окремих келіях та в коридорі збереглися ліпні восьмикутні зірки, які прикрашають центри склепінь. Особливим декором відзначалась центральна апсида храму (іл.18). Її склепіння також прикрашають ліпні нервюри, що сходяться на прямокутній рамі з розеткою. На певній відстані від розетки з двох сторін розміщені ліпні восьмикутні зірки, у яких гострі кути чергуються з заокругленими. В заокруглених кутах вставлені рельєфні голівки херувимів, у гострих – зображення маленьких зірок. Посередині одного восьмикутника – рельєфне зображення сонця з 16-ма променями, в центрі якого зображення Св. Духа у вигляді голуба. Посередині іншого – зображення Бога-Саваофа. Сонце – це алегорія Христа, зірки – святих, троянда – Діви Марії. В цьому випадку бачимо виявлення християнського середньовічного символізму, згідно з яким природа є символом божества, яке синтезувалось з твердженням ренесансного пантеїзму, що природа є втіленням божества. Воєдино зливались ренесансне преклоніння перед красою видимого світу і середньовічне благоговіння перед божественною силою, яка його створила. Вхід до кожного монастирського корпусу акцентований урочистим порталом (іл.19), в оздобленні якого поєднуються середньовічні, ренесансні та барокові елементи, що носять в цілому не релігійний, а світський характер. Портал являє собою ренесансний портик, утворений двома пілястрами, перекритими архітравом, фризом і карнизом, над яким розміщений розірваний фронтон, увінчаний картушем з гербом Острозьких. Фриз розділений на 6 тригліфів і 5 метоп, крайні метопи декоровані концентричними колами, середні – розетками, в центральній метопі – зображення маскарона. Навколо арочного отвору – плетінчастий орнамент, подібним до плетінки на порталі XIV ст. в замку князів Острозьких. В трикутниках над аркою вписані рельєфні квіти, подібні до ромашок, від яких в сторони відходять широкі листки. Пілястри поділяються на три частини, верхня оздоблена канелюрами, середня просто гладка, нижня прикрашена орнаментом. Високі постаменти, на які поставлені пілястри також не декоровані. Вікна оборонних башт, якими закінчуються корпуси (іл.20,21), оздоблені наличниками з кам’яних прямокутних плит, увінчаних лучковими або трикутними профільованими фронтонами, декорованими орнаментом з іоніків. Стільниці вікон являють собою кам’яні горизонтальні плити, також оздоблені іоніками. Ренесансним декором прикрашені наріжні башти оборонних стін монастиря (іл..22). Кути другого ярусу башт оздоблені рустами з тиньку. Аттик розчленовано карнизами та пілястрами, між якими розміщені круглі отвори для освітлення горища башт. А завершення аттику подібне до корони, яку утворюють квадратні в перетині стовпчики, перекриті пірамідальними дашками і з’єднані волютами. Оборонні мури монастиря мають декоративне завершення, у якому зубці типу «хвіст ластівки» чергуються з на півовальними зубцями. Невелика висота і ширина зубців (0,9 х 0,45 м) та відсутність бойового ходу біля них зсередини мурів свідчать про те, що вони мали чисто декоративний характер. Ренесансним декором оздоблений навіть високий комин так званої печі Януша (іл.23). По всій висоті його розчленовують 6 карнизів, а верхня частина складної конфігурації оздоблена різьбленими пілястрами і завитками. Отже, в цілому декоративне різьблення Св. Троїцького монастиря носило ренесансний характер, збагачений в храмі середньовічною церковною символікою. Розірваний фронтон з гербовим картушем свідчив про наступаючий стиль бароко. Важливою пам’яткою ренесансної архітектури є Острозька синагога (іл.24), архітектура якої відрізнялася від типових єврейських храмів того часу. Шість кам’яних струнких восьмикутних колон, що підтримують нервюрні цегляні склепіння, розділяють синагогу на три нефа, яким відповідають три вікна на кожному фасаді храму. Капітелі колон оздоблені рядом вирізьблених листків аканту, над якими розміщений ряд овальних листочків, а в трикутниках, що утворились між колоною та перекриваючою її прямокутною плитою, вирізьблені стилізовані шестипелюсткові квіти (іл.25,26). Бічні стінки каміну декоровані волютами, на яких вирізьблені листки аканту (іл..27). Очевидно, різьбленим декором був оздоблений острозький фарний костел Успіння Діви Марії, відреставрований за кошти К.-В.Острозького в 1582 р. від часів зруйнування його татарами в 1452 році. Але він не зберігся в первісному вигляді. Після смерті Януша Острозького 1620 р., за правління Анни-Алоїзи Ходкевич, в Острозі процвітала католицька архітектура, але її пам’ятки також не дожили до наших днів. У ХІХ ст. були розібрані костел в ім’я Францішека Ксаверія та Ігнатія Лойоли в монастирі єзуїтів (іл. 28,29) та колегіум нобіліум (іл..30,31), у якому з 1779 р. розміщувався кармелітський монастир. Малюнки і світлини цих храмів свідчать, що їх фасади були розчленовані пілястрами коринфського ордеру, едікулами та вікнами, оздобленими різьбленням раннього барокового стилю. Про кам’яний декор костелів к. XVI – поч. XVII ст. може свідчити різьблення на двох порталах з костелу Іоанна Предтечі м. Із’яслава (іл.32,33,34), що був заснований князем Костянтином-Василем Острозьким. На пілястрах одного з порталів вирізьблені стилізовані зображення пальметок і кіл з променями, подібних до сонця або багатопелюсткової квітки (іл.35). На пілястрах іншого порталу, які увінчуються іонійськими капітелями, вирізьблені рослинні орнаменти (іл.36), виконані технікою контр рельєфу, заглибленого в каміння. Це хвилясті гілки з листочками та пуп’янками. Над архівольтом арки – зображення херувимів (іл. 37), голови яких вирізьблені майже в повному об’ємі, а крила – в низькому барельєфі, що ледь виступає над площиною тла. Характерною ознакою ренесансної архітектури є декоративне оздоблення оборонних башт, увінчаних наче коронами, пишними аттиками. Жодне місто України не має таких шедеврів ренесансної оборонної архітектури. як Острог – це Кругла (Нова), Луцька та Татарська башти XVI ст. Вони зводились під керівництвом іноземних архітекторів, серед яких найбільш відомий італієць П’єтро Сперендіо, що числився громадянином Острога з 1591 р. (до того проживав у Тернополі та Львові). Крім нього у документах к. XVI – поч. XVII ст. виявлено ще чимало інших імен острозьких зодчих. У акті 1603 р. розподілу володінь князів Острозький згадуються муляри: Петро, Павло, Яків та Ян, у списку парафіян острозького костьолу 1622р. – Шимон, Давид, Войцех, Ярош, Андріс, у записах 1630 р. виявлено згадку про архітектора Севастіана. Очевидно, ці майстри були і авторами декоративного оздоблення споруд, зразки якого могли брати з італійської та польської архітектури XVI ст. Кругла (Нова) башта, зведена, очевидно за часів К.І.Острозького в п. чв. XVI ст., наприкінці XVI ст. була оздоблена ренесансним аттиком (іл. 39), який складається з ряду навісних бійниць – машикулей, аркатурного поясу та зубців. Подібні декоративні пояси з глухих арок, що подекуди прорізані бійницями, були характерні для оборонних і світських споруд того часу і більш ранніх, бачимо їх, наприклад, на в’їздній надбрамній башті Луцького замку (іл.40) на домі Острозьких у Ярославлі (іл. 41). У ост. чв. XVI ст. в Острозі створилась власна школа оборонної архітектури, характерними рисами якої було не тільки особливе вирішення плану і об’ємно-просторової конструкції башт, що складались з овальної та прямокутної частини, але й особливе декорування цих споруд триярусними аттиками, увінчаними фігурними зубцями і колонками з пірамідальними завершеннями. Найбільш яскравим прикладом є аттик Луцької башти (іл..42). Три профільованих карнизи відділяють його від решти об’єму башти і розділяють на 3 яруси. По вертикалі аттик розчленований витонченими пілястрами, які підіймаючись до третього ярусу, розділяють фігурні зубці і увінчаються пірамідками. На головних (східному та західному) фасадах Луцької вежі аттик прикрашають різьблені троянди (іл.43), розміщені на фігурних зубцях. Особливо парадним був аттик східного фасаду, який виходив на місто. У другому ярусі, по діагоналі від розеток, були вирізьблені гілки аканту, а під ними, в першому ярусі – глухі арки. Можна гадати, що подібні аттики могли мати зведені одночасно Татарська вежа в Острозі (іл.44,45) та Луцька вежа в Дубно (іл..46), які збереглися фрагментарно. Від аттику Татарської вежі залишився лише нижній ярус, розчленований пілястрами. Подібна до цих веж за своєю архітектурою башта в замку князів Острозький у Старокостянтинові (іл.47), тільки аттик у неї дещо простіший, він складається з поясу бійниць, розділених пілястрами, і завершується трикутними фігурними зубцями. Оборонні стіни замку князів Острозьких у Старому селі оздоблені аркатурним поясом (іл.48), а аттик південної вежі (іл.49) декорований складним орнаментом вже не з ренесансних, як в попередніх баштах, а із барокових елементів. Оборонні стіни замку будувались в 1584–1589 рр., за часів К.-В.Острозького, а декоративний аттик над південною вежею – на початку XVII ст.,за часів Заславських. Не бачимо в ньому чіткого розчленування на горизонтальні яруси – вертикальні і горизонтальні елементи композиції плавно перетікають один в другий. Між пілястрами розміщений складний рельєфний орнамент з овалів та волют, що закінчуються спіралями. Аттик завершується вже не зубцями, а волютами, пілястри увінчуються кулями та витягнутими пірамідами. Складна композиція декору, у яку вже включені барокові елементи (волюти, спіралі) свідчила про наступ нового стилю. Пам’яток декоративного різьблення на дереві XVI – п. пол. XVII ст., пов’язаних з Острозьким осередком, майже не збереглось. Унікальною пам’яткою того часу є аналой поч. XVII ст. (іл.50), який походить з найдавнішої в Острозі Миколаївської церкви, а нині експонується в Острозькому краєзнавчому музеї. Форма аналою складна. Він подібний до восьмигранного паралелепіпеда, або чотиригранного паралелепіпеда із криволінійно зрізаними кутами, отже він має чотири ширші прямі грані і чотири вужчі, ввігнуті. Більш широкі верхня і нижня частини паралелепіпеда утворюють базу і карниз аналоя. Одна від одної грані відділяються вирізьбленими в три-четвертному об’ємі орнаментальними смугами, що складаються з семи квіток, подібних на проліски, з’єднаних овалами. На кожній грані в прямокутних профільованих обрамуваннях намальовані ікони на сюжети з життя Св. Миколая. На верхній площині аналою накладена чотирикутна рама, яка позначає місце для книги, або ікони. За нею розміщений триптих ікон, завершений складною композицією. Над середньою іконою триптиха вирізьблені три невеликих квіточки, симетрично обрамлені листками аканту. До них з двох сторін примикають вирізьблені над бічними сторонами триптиха завитки, які в середній своїй частині переходять в листки аканту. За своєю формою ці завитки дуже подібні до криволінійних елементів, вирізьблених на аттиках кутових башт Св. Троїцького монастиря в с. Межирічі, зведених і оздоблених в 1610–1620-ті роки. Другий ярус композиції – це зображення Св. Духа у вигляді голуба, закомпоноване в обрамування з завитків і листків аканту і увінчане єпископською митрою, подібною до митри, намальованої на голові Св. Миколая, а також до князівської корони, яку бачимо на портретах і надгробках князів Острозьких. За своєю формою в цілому аналой нагадує стілець XVI – поч. XVII ст. (нижня частина, якщо її опустити подібна до сидіння, а верхня – до спинки стільця). Оскільки меблі з замку князів Острозьких не збереглися, аналой є особливо цінним і в тому плані, що дає бодай приблизну уяву про те, якими вони могли бути. За своєю чіткою архітектонікою аналой є характерною пам’яткою ренесансного мистецтва, проте в елемнтах декору (складному криволінійному окресленні овалу з зображенням Св. Духа, перетікання горизонтальних і вертикальних ліній в завершенні аналою) відчувається вплив раннього бароко. До осередку різьбярів Острожчини можна віднести невеликі дерев’яні скульптури Христа та Св. апостола Іакова (?) поч. XVII ст. з с. Андрушівка (іл..51). Це яскраві зразки народного різьблення, у яких передано сприйняття Христа та святих простою людиною. Різьбяр сприймав їх такими, якими бачив на іконах того часу. Обличчя Христа і святого майже ідентичні: невисоке чоло, обрамлене пасмами темно-коричневого волосся, чітко окреслені брови, сумні широко відкриті очі, прямий довгий ніс, скривлені від страждання уста. Дотримуючись в основному візантійської іконографії, майстер наділив обличчя виразом глибокої скорботи і внутрішнього прихованого болю, який не виявлявся так відкрито, напоказ, як це було в західноєвропейській пластиці. Скульптури по-іконописному площині, «стовпообразні» – виявлення пластичних об’ємів обличчя і тіла, характерне для західноєвропейського бароко, не було метою майстра. Він ставив перед собою значно складніше завдання – створити образи високодуховні і разом з тим людяні, прості, воістину народні, близькі до сприйняття простої людини. Христос одягнутий у червоний хітон і синій гіматій, перекинутий через праве плече. За його спиною хрест. Ліва рука притиснута до серця, а права при піднята долонею донизу, ніби у жесті благословення. Складається враження, що майстер зобразив страждаючого і всепрощаючого Христа, що йде на голгофу і благословляє своїх мучителів. Святий одягнутий в ризи священика – єпитрахиль і фелонь, лівою рукою підтримує притиснуте до грудей Євангеліє, а правою – так само благословляє. Найбільш популярним святим в народі був Св. Миколай, що був єпископом Мир Лікийських, але обличчя святого не відповідає іконографії Св. Миколая. Можна припустити, що зображений апостол Іаков – зведений брат Христа. який був поставлений Христом першим єпископом Єрусалиму. Це припущення підтверджує зображення Св. Іакова на підписній іконі поч. XVII ст. гойського маляра Федора Вашекевича (іл.52). Іконографія святого дуже подібна: таке ж темно-коричневе волосся, що спадає на плечі, обвислі вуса, коротка борода, а також риси обличчя, дещо схожі до Христових, і Біблія в руках – все свідчить що вирізьблений Св. апостол Іаков. Незначна кількість збережених пам’яток дерев’яяної скульптури та різьблення XVII ст. не дає матеріалу для будь-яких узагальнень. Натомість збережені зразки різьблення на камені свідчать, що з Острозький осередком пов’язані найбільші досягнення українських майстрів у цьому виді мистецтва. Архітектурний декор замків, храмів і оборонних башт князів Острозьких змінювався відповідно стилям тієї доби, залишаючись завжди мистецтвом високого європейського рівня і зберігаючи національну самобутність.

Література:

Александрович В.Г. Один із будівничих Острога // Жовтень. – 1985. – №3. – С.134. Александрович В.Г. Мистецьке середовище Острога епохи академії (1576–1636) // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – С. 59–68. Бондарчук Я.В. Острозький Богоявленський собор XV–XVI ст. Синтезування світоглядних засад греко-візантійської та західноєвропейської культури доби середньовіччя та Відродження // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної конференції. – Луцьк: Надсрир’я, 2001. – С.113–115. Бондарчук Я.В. Взаємодія світоглядних засад середньовічної греко-візантійської та західноєвропейської ренесансної духовності в пам’ятках оборонного зодчества Острозького осередку др. пол. XVI – п. пол. XVII ст. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2001. – Випуск 6. – С.16–20. Годованок Е.М. Надвратные башни городских укреплений в Остроге и Дубно // Строительство и архитектура. – К.,1969. – С.33–36. Годованюк Е.М. Замок в Остроге. Автореферат на соискание ученой степени кандидата архитектуры. – Ленинград, 1970. – С.1–16. Годованюк Е.М. Два храма Волыни XV века // Архитектурное наследство. – 1979. – С.80–85. Годованюк О.М. Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – С.40–57. Логвин Г.Н. Архітектура XIV п. пол. XVI ст. // Історія українського мистецтва. К.,1967. – Т.ІІ. – С. 44–45. Логвин Г.Н. По Україні. – К.,1967. – С.190–193. Могитич І., Вуйцик Є. Пам’ятка архітектури XVI ст. Татарська башта в Острозі Рівненської обл. Комплексні пошуки. Історична довідка. – Львів, 1985. – С.5. Нариси історії архітектури української РСР. – К.,1957. – С. 87–88, 90–91. Нельговський Ю.П. Архітектура др. пол.. XVI–п. пол. XVII ст.// Історія українського мистецтва. – К.,1967. – Т.ІІ. – С.73. Нельговський Ю.П. Скульптура та різьблення др. пол. XVI – п. пол. XVII ст. // Історія українського мистецтва. – К.,1967. – Т.ІІ. – С.131, 138–139. Нельговський Ю.П. Ренесанс в архітектурі України XVI – п. пол. XVII ст. // Українське мистецтво в міжнародних зв’язках. – К.,1983. – С.42–53. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV – п. пол. XVII століття. – К.: Мистецтво, 1985. – С.29–33, 80–81. Овсійчук В.А. Українське мистецтво др. пол. XVI – п. пол. XVII століття. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 34–35. Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К.,1980. – С. 117–123. Присяжний К.В., Майорчук М.Г. Пам’ятка архітектури собор Богоявлення в Острозі. Пояснювальна записка до паспорту упорядкування фасадів. – Львів, 1983. – С.1-4. Ричков П.А. Католицькі храми і монастирі Острога // Матеріали І–ІІІ науково-краєзнавчої конференції «Острог на порозі 900-річчя». – Сокаль, 1992. – Ч.ІІ. – С. 16–21. Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. – К.: Техніка, 2005. 166с. – С. 77. Халецький О.В. Вежа Мурована Острозького замку XIV–XVI ст. як «симптом» культурно-історичної ситуації 1368 р. // Матеріали VII–IX науково-краєзнавчих конференцій «Острог на порозі 90-річчя» – Сокаль, 2000. – С.247–248. Luszkiewicz W. Ruina Bohojawlenskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wolyniu // Sprawozdania komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. – Krakow, 1886. – T.III. – Z.III. – S. 67–92. Gebarowicz. Studia renesansowe nad dziejami kultury artystycznej pozniego Renesansu w Polsce. – Torun,1962. –S.156–157.

Ярослава Бондарчук

Інші записи:

Залишити відповідь