Історичні аспекти становлення інституту громадських об’єднань

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті проаналізовано історичні аспекти становлення інституту громадських організацій, визначено особливості кожного етапу розвитку даної інституції.

Ключові слова: громадська організація, громадське формування, об’єднання громадян.

Historical aspects of the institute of public organizations are researched in this article. There are determined characteristics of each stage of the development of the institution.

Key words: civic organization, social formation, association.

 

Створення будь-яких формувань, які утворювала громадськість задля відстоювання своєї позиції в тих чи інших питаннях завжди було прямою необхідністю задля визначення або впливу на стратегію суспільного життя. Тому задля детального вивчення реалізації права громадян на об’єднання в громадські організації неможливе без дослідження історичних аспектів створення громадських об’єднань. Вважаємо, що початок нормативного регулювання громадських організацій почався з часу знаходження території України у складі Російської Імперії.

Першим законодавчим актом, в якому була згадка про громадське формування був «Устав Благочиния» 1872 р., який в главі З «О кварталах города» визначав адміністративно правове становище квартальних комітетів [1].

В  1775 році був  виданий маніфест «Про свободу спілок», яким окрім привілеїв купцям, передбачались заходи задля запобігання потенційним опозиційним громадським формуванням селян [2].

Якщо в попередніх нормативних актах даної епохи були освітлені питання поліцейського контролю за діяльністю громадських формувань, то в послідуючих нормативних документах увага приділялася вже створенню та діяльності громадських об’єднань.

4 березня 1906 р приймаються тимчасові правила «Про товариства і спілки». Ці правила стали першим і єдиним в історії дореволюційної Росії законодавчим актом, у якому були зібрані воєдино і перероблені з урахуванням тогочасної юридичної практики різноманітні правові норми, які стосувалися порядку створення і діяльності товариств і спілок [3].

Знаковим нормативно-правовим актом в механізмі правового регулювання діяльності громадських об’єднань стала постанова «Про збори та спілки» від 4 березня 1906 року [3]. Ними регламентувалися публічні збори, які являли собою збори, влаштовані у приміщеннях, спеціально для цього пристосованих, або таких, що здаються в найм. Такі збори були доступні невизначеній кількості осіб.

Від 3 серпня 1922 року був прийнятий Декрет ВЦВК «Про порядок скликання з’їздів і всеросійських нарад різних союзів і об’єднань та про реєстрацію цих організацій». 9 травня 1924 приймається постанова ЦВК і РНК СРСР «Про порядок затвердження і реєстрації товариств і спілок, які не переслідують мети одержання прибутку і поширюють свою діяльність на території всього Союзу РСР, і нагляд за ними».  Цими актами регулюється ускладнений порядок створення громадських організацій, який полягає у затверджені статуту організації та її реєстрацій у встановленому порядку [4].

6 лютого 1928 Постановою ВЦВК і РНК РРФСР затверджується положення «Про товариства і спілки, не переслідують одержання прибутку» [4]. У 30-ті роки XX ст. законодавство про громадські об’єднання також прогресувало. 10 липня 1932 ВЦВК і РНК РРФСР прийняв постанову «Про затвердження положення про добровільні товариства та спілки» [ 5, с. 43]. Ці нормативні акти підводять діяльність громадських організацій до ще більшої бюрократизації їх діяльності, що має наслідком ще більший контроль за ними.

Дослідник С.М. Свистович в статті  «Історія громадських організацій підрадянської України 1920–1930-х років у працях зарубіжних дослідників.» спробував з позицій західних та російських дослідників визначити ставлення радянського керівництва до громадських організацій [6]. І він прийшов до однозначного висновку про те, що діяльність громадських організацій в Україні, які існували за часів Радянського Союзу, була жорстко централізованою. Діяльність таких організацій довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи. Інші громадські організації вважалися дисидентськими , у висновку, незаконними.

Проводима політика плюралізму наприкінці 1980-х  – початку 1990-х рр. сприяла створенню незалежних громадських організацій в Україні. Тому вважаємо за доцільне звернути увагу на громадські організації, які становили «кістяк» громадської діяльності часів «перебудови» та початку становлення незалежності України.

Найпершими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, які стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) оприлюднила «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація [7].

В цей період громадські організації, започатковані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно до політичної сфери, а згодом низка з них перетворюється на політичні партії. Зокрема у вересні 1988 року Спілка письменників України висунула ідею створення Народного руху України за перебудову, а вже у вересні того ж року на Установчому з’їзді Руху було прийнято рішення про його перетворення в альтернативну щодо КПРС політичну силу.

Іншими відомими об’єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т.Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух «Зелений світ», товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму «Меморіал» та інші.  Одночасно в середині 1990 рр. з’являються так звані «ресурсні центри» ─ громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Розвиток українського громадського сектору свідчить про відходження суспільства від тоталітарних настанов. Українські громадські організації виявляють значну активність, надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства перед владою та надають можливість представникам суспільства брати участь у громадському та політичному житті.

Показово, що предтечією  створення інших громадських організацій часів «перебудови» та початкового періоду незалежної України є саме правозахисна група.

Дуже цікаво те, що «Оксамитова революція» 1989—1990 років, завдяки якій Україна здобула незалежність, розпочалася і фактично була здійснена не політичними партіями (в той час існувала лише одна політична партія — комуністична), а громадськими організаціями культурологічної орієнтації. Більшість нових українських політиків вийшли на політичну арену на хвилі громадської діяльності. Саме громадські організації ставали підґрунтям для створення політичних партій. На нашу думку це має місце, так як системоутворюючі зміни, які відбувалися в країні не супроводжувались насиллям, а на часі були саме вищеописані явища.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про об’єднання громадян» (1992) [8]  віддзеркалював тогочасне розуміння громадської діяльності. У ньому будь-яке об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначалося або як політична партія, або як громадська організація. Закон дав поштовх до бурхливого зростання кількості громадських організацій.

Зростання кількості, форм і напрямків діяльності неурядових організацій висунуло на порядок денний питання їх правового врегулювання. Так з’явилися розрізнені документи — «Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів» (1993) [9], «Про порядок легалізації об’єднань громадян» (1993) [10], «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» (1993) [11], які мали узгодити бодай найнагальніші аспекти громадського руху, що їх обминув Закон України «Про об’єднання громадян».

Але згодом, положення Закону України «Про об’єднання громадян» від 1992 року, почали викликати критику міжнародних і національних експертів, у 2008 році Європейським судом з прав людини він був визнаний недемократичним і наразі втратив чинність [12]. І з метою реалізації права громадян на об’єднання в Україні було прийнято Закон «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 року №4572-17, що набув чинності з 1 січня 2013 року [13].

У висновку, становлення та розвиток інституту громадських організацій в Україні починається з моменту набуття Україною статусу незалежної держави, але цьому передує ряд обставин, і тому періодизація зазначеного процесу полягає у наступному: XVIII – початок XX ст. ─ етап становлення законодавства про громадські організації, який полягає не в регламентації створення та порядку їх діяльності, а в засобах і способах контролю за ними;

1) Початок XX ст. – кінець 80-тих років XX ─ більш чітка регламентація нормативних актів про громадські організації, але обмеження їх діяльності економічними, культурними та екологічними напрями через тотальний контроль за ними;

2) Кінець 80-тих років ─ 1991 рік ─ політика плюралізму дала поштовх до лібералізації законодавства про громадські організації, що дало поштовх громадських організацій діяти за найрізноматнішими напрямами;

3) 1991-1995 рр. ─ етап становлення національного законодавства про громадські організації відзначений прийняттям рамкового закону «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. та прийняттям цілого ряду законів, окремі положення яких закріплювали правове регулювання окремих видів громадських організацій;

4) 1996-1997 рр. – етап конституціоналізації громадських організацій, тобто закріплення на конституційному рівні основних принципів правового статусу громадських організацій;

5) 1998-2001 рр. ─ етап корегування національного законодавства шляхом прийняття цілого ряду законів, які регулюють правове положення окремих видів громадських організацій – профспілок, благодійних організацій та ін;

6) 2002 р. – 2013 р. ─ гармонізація національного законодавства в частині регулювання правового статусу громадських організацій з європейськими та світовими стандартами;

6) 2013 р. ─ по цей час ─ через критику попереднього Закону «Про об’єднання громадян» прийнято новий Закон України «Про громадські об’єднання», що створює багато нових можливостей для створення, функціонування і розвитку громадських організацій. Прийняття цього Закону запровадило якісно нові стандарти та підходи до діяльності громадських об’єднань, усунуло територіальні обмеження діяльності, розширило коло засновників, надало можливості громадським об’єднанням здійснювати підприємницьку діяльність і захищати інтереси не лише своїх членів.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Устав Благочиния или Полицейский от 8 апреля 1782 г. [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://amnesia.pavelbers.com/Straniza%20istorii%20Rossii%20%2095%20a.htm

2. Манифест о свободе предпринимательства – 1775 год. [ Електронний ресурс ] ─ Режим доступу: https://xn--2-7sbasbsl1azs.xn--p1ai.htm

3. Історія держави і права : підручник. — У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренко. — Том 1. — К. : К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 635 с.

4. Висоцький В.М. // СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – №2. – С. 68–77.

5. Общественные объединения в становлении гражданского общества России / И.С. Фатов // «Бизнес в законе». ─ 2008. ─ №1. ─ С. 40 ─ 47.

6. Історія громадських організацій підрадянської України 1920–1930-х років у працях зарубіжних дослідників / C.М. Свистович // Вісник аграрної історії. ─  2013. ─ № 6-7. ─ С. 116-123.

7. Громадські організації в Україні [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://myukraine.info/uk/society/ngo

8. «Про об’єднання громадян»: Закон України від 25.08.1992 // Відомості верховної ради/ ─ 1992 ─ №34─ стаття 504

9. Наказ Міністерства юстиції України «Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів» від 03.11.1993 № 15/5 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0166-93

10. Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок легалізації об’єднань громадян» від 26.02.1993 № 140 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/140-93-п

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» від 26.09.1993 № 145 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/145-93-п

12. Рішення європейського суду Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Корецький та інші проти України (Application no. 40269/02 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://www.lawngo.net/index.php?itemid=123

13. «Про громадські об’єднання»: Закону України від 22.03.2012 року //Відомості Верховної Ради/ ─ 2013 ─ № 2 ─ стаття 1

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь