Основні мовностилістичні особливості організаційно-розпорядчої документації міністерств в Україні

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті визначено основні організаційно-розпорядчі документи, їх мовностилістичні особливості, які використовуються у діловодстві міністерствами України.

Ключові слова: міністерства, організаційно-розпорядчі документи, мовностилістичні особливості, накази, розпорядження, постанови.

У сучасних умовах надзвичайно актуальною є проблема регулювання сфери інформації. Однією із головних цілей, що постає для сучасної України є покращення роботи міністерств, яке потребує науково обґрунтованих підходів. Ефективне функціонування цих органів влади забезпечить успішний розквіт держави, передусім її соціально-економічну і політичну стабільність. Виходячи з цього міністерствам потрібно досить раціонально та правильно документувати свою діяльність, адже мова та стиль документів – це один із важливих, універсальних засобів спілкування всіх видів суспільної діяльності, а також зовнішніх комунікацій. Також із запровадженням нових цифрових технологій, потрібно постійне вдосконалення роботи з документами в цих системах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень, що вивчають мовностилістичні особливості в сучасній організаційно-розпорядчій документації міністерств України практично немає. Можна виокремити лише науковців, які займались вивченням мовностилістичних особливостей управлінських документів загалом: І. М. Зарицька (приділяла увагу вивченню мовних особливостей у документах управлінської діяльності), А. П. Коваль та Пономарів О. Д., (українські мовознавці, які є авторами наукових праць щодо стилістики та культури мови в діловодстві), С. В. Шевчук (науковець зосереджує свою увагу на порівняльному вивченні мови, теоретичної фонетики та теорії граматики в ділових документах) та ін.

Мета статті: визначити головні мовностилістичні особливості, які використовуються в організаційно-розпорядчих документах виконавчих органів влади в Україні, а саме в міністерствах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади в Україні, він здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві держадміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність зазначених органів. Система центральних органів виконавчої влади складається з міністерств України та інших центральних органів виконавчої влади. Міністерствами забезпечується формування і реалізація державної політики в одній чи кількох сферах. На сьогоднішній день в Україні діє 18 міністерств [1].

Розпорядчими документами, що видаються Кабінетом міністрів України є постанови та розпорядження, міністерства та інші центральні органи влади – видають накази відповідних органів і їх підрозділів. Інші види розпорядчих документів, не передбачені законодавством України є порушеннями з боку тих чи інших органів вимогам компетентності документа. У питаннях, що можуть представляти спільне зацікавлення та входять у компетенцію різних установ, можуть видаватись спільні розпорядчі документи [2].

Ведення діловодства у міністерствах України зважаючи на вимоги державних інструкцій та стандартів з діловодства залишається за діловодною службою – управління справами, загальний відділ, канцелярію чи секретаря.

Розглядаючи детальніше вхідну та вихідну документацію (накази, постанови, розпорядження) з якою працюють міністерства України у своїй управлінській діяльності можна сказати, що вони є правильно оформленні, відповідають високому рівню їх складання. Так, як і в більшості документів організаційно-розпорядчої групи, у документах міністерств є розподіл тексту, а саме: виокремлення констатуючої (вступної) і розпорядчої (основної) частин. Виокремленні та логічно розділені, вони характеризуються певною автономністю від загального тексту [3].

Міністерствам України у складанні документів організаційно-розпорядчої групи притаманна наказова форма викладу тексту. Документи складаються державною мовою та регулюються нормативно-правовими актами України.

Розглядаючи вступну частину тексту документів з якими працюють міністерства України можна сказати, що вона містить обґрунтування пропонованих дій, тобто тут вказується те, що спричинило створення повідомлення, але основна інформація не розкривається. Обґрунтування дій у документації міністерств виступає:

–        посилання на нормативно-правовий акт організації вищого рівня або ж власний, що був виданий раніше документ з зазначенням назви документа, автора, дати, номера та заголовка до тексту;

–        формулювання мети та завдань, які потребують вирішення міністерствами України;

–        опис фактів і подій, які стали причиною складання та видання наказів міністерств.

Зв’язок між подіями у констатуючій частині  повідомлення,  найбільше спостерігається у виявлені усталених прийменникових конструкцій та дієприслівникових зворотів, які надають їм стислості. З-поміж прийменникових конструкцій, які зустрічаються у наказах міністерств України найуживанішими є такі: «згідно з», «відповідно до», «з огляду на», «на впровадження» тощо. На початку речення позиціонується розміщення стандартних дієприслівникових зворотів та дієприслівників, які досить часто слугують для зв’язку частин тексту розпорядчих документів міністерств, можемо розглянути такими прикладами: Виконуючи… Впроваджуючи… Розглянувши… Виконуючи вимоги… та інші.

При розгляді тексту констатуючої частини у документах міністерств, можна простежити ключові аспекти цієї частини тексту – мету, причини та підстави видання наказів, які поєднуються своєрідним структурно-логічним сполучним елементом двох складових тексту, одночасно – найбільшим виразником їх директивності: ключовими словами. Міністерства України діють на засадах одноособового прийняття рішень керівником, тобто організовуються від першої особи у формі однини, наприклад: «НАКАЗУЮ:» – у їх наказах.

У оформленні документів ключові слова відокремлюють двома міжрядковими інтервалами, окремим рядком, який друкують від лівого берега документа, що є логічним продовженням висловленого в констатуючій частині і початком розпорядчої частини. Аналізуючи їх пунктуацію, можна стверджувати, що вони не містять жодного розділового знака на межах вступної частини і ключового слова, лише двокрапка на межі ключового слова – розпорядча (основна) частина, яка потребує додаткового роз’яснення (що? а саме?).

Структурованістю виділяється розпорядча частина у цих документах. Підпункти і пункти у цій частині наказу нумерують арабськими цифрами таким чином: 1; 1.1; 1.2; 2; 2.1; 3; 3.1 і т. д. Пункти у розпорядчій частині можуть містити конкретні доручення, а також положення організаційного характеру.

Логічності та структурної завершеності у розпорядчій частині наказів міністерств надає останній пункт, що має такі граматичні форми:

–        Контроль за виконанням наказу покласти на… (вказується посада, прізвище, ініціали відповідального виконавця наказу в цілому);

–        Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Прописуючи цю граматичну форму у тексті розпорядчого документа, у міністерствах таким чином наголошують на вагомості і необхідності його виконання.

Розглядаючи організаційно-розпорядчу документацію міністерств України можна звернути увагу на використання таких типових мовних зворотів: затвердити; контроль за виконанням…; визнати…; утворити;

Синонімія, що присутня у текстах документів міністерств: заслуговувати на увагу – бути вартим уваги; винести рішення – ухвалити рішення; вважати за потрібне – вважати необхідним; регламентувати – визначати; позитивний – схвальний. Таке синонімічне різноманіття мови в їх документах насамперед свідчить про їх красу, можливостях передавати усі барви значень слів і їх емоційне навантаження. Також важливою функцією синонімів у мовленні цих документів є урізноманітнення викладу, уникнення монотонності, повторів.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм в текстах документів міністерств досягається стрункість та чіткість його викладу. Основними синтаксичними нормами є прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови [4, с. 50]. Одною з вимог до речень у текстах їх документів – чітко та змістовно виразити великий за обсягом та складний за змістом матеріал. Речення є цілісними та передають інформацію в усій складності залежностей та зв’язків. В складносурядних реченнях використовуються сполучники, що регулюють ці зв’язки (/ (й), та (у значенні і), не тільки…а й), зіставляють, протиставляють (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак), розділяють (або, чи, хоч), у складнопідрядних відтворюються різні змістові відношення: причинові, наслідкові, означальні, місця, часу, мети (через те що, оскільки, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після того як) та інші. Реалізуючи цю систему зв’язків міністерства, вони роблять мовлення логічно довершеним, послідовним, несуперечливим.

Для того щоб зберегти логічну послідовність у викладені тексту організаційно-розпорядчих документів, міністерствами застосовуються певні скріпи, що допомагають поєднувати компоненти думки. Таку роль виконують вставні слова (наприклад: по-перше, по-друге, таким чином, отже, як відомо та інші), початкові займенникові зв’язки (наприклад: цей, той та інші), синтаксичні конструкції з «канцелярськими прийменниками» (наприклад: відповідно до, незважаючи на та інші), дієприслівникові звороти (наприклад: взявши до відома…, беручи до уваги… та інші). Тісно пов’язані за змістом речення у їх документах утворюють абзаци.

У організаційно-розпорядчих документах міністерств часто використовують вживання розщеплених присудків, тобто заміни однослівного присудка двослівним [5, с. 87]. Наприклад міністерства України використовують такі найпоширеніші: погодитись – висловити згоду, подякувати – висловити подяку, шукати – здійснювати пошук, перевірити – провести перевірку, сумніватися – виявити сумнів, пояснювати – дати пояснення.

Абревіатурні скорочення, що найбільш використовують у своїй організаційно-розпорядчій документації міністерства України є: МВС (Міністерство внутрішніх справ України); МЗС (Міністерство закордонних справ України); МВФ (Міжнародний валютний фонд); МОН (Міністерство освіти і науки України); МОЗ (Міністерство охорони здоров’я України); ДНУ (Державний національний університет); ДАІ (Державна автоінспекція); ПП (Приватне підприємство); ВАК (Вища атестаційна комісія України); НКРЕ (Національна комісія регулювання електроенергетики України) та інші.

Є також певні правила, які використовуються у процесі роботи з документами у міністерствах України. Наприклад, вони використовують такі скорочення місяців року:  січ. – січень; жовт. – жовтень; верес. – вересень та ін.

Особливістю графічних скорочень у текстах розпорядчих документів міністерств є те, що вони не виправляються усною мовою. Після такого скорочення обов’язково ставиться крапка, наприклад: м.(місто), с.(село), обл., і т. п. Ці скорочення завжди пишуться малими літерами. До найпоширеніших скорочень можна віднеси: і т.д. – і так далі; грн. – гривні; вул. – вулиця; р. – рік; мін-во – міністерство; гр. – громадянин; в. о. – виконуючий обов’язки та інші. Не розділяють також крапкою подвоєння pp. – роки, не скорочують імена та імена по батькові, не скорочують стор., а лише правильно – с. [6, с. 56].

У термінології документації міністерств України представлені такі способи словотворення: за участі суфіксів, наприклад: «оподаткування», «рентабельність», «заборгованість», «платоспроможність», «підприємство», «казначейство», «законодавство», «індексація», «оборот», «актив». Іншим способом за допомогою префіксів, наприклад: «перевиробництво», «дисбаланс», «антидемократичний». Або ж префіксів і суфіксів, наприклад: «безстроковий», «безготівковий», «без валютний». Також творення термінів з різних галузей – осново- та словоскладання, наприклад: «держава-монополія», «прем’єр-міністр», «госпрозрахунок» [7, с. 95].

У текстах документів міністерств найбільш вживаними термінами є:

–        однокомпонентні, наприклад: «бюджет», «валюта», «файл», «підприємництво», та інші;

–        двокомпонентні, найбільше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: «недоторканість особи» «норма вартості» та інші; або прикметник + прикметник, наприклад: «нормативний акт», «матеріальна відповідальність», «виробничі фонди», «обіговий капітал» та інші.

–        трикомпонентні, до складу яких входять прикметники, прикметник + прикметник + іменник, наприклад: «необхідний робочий час», «гарантований щорічний дохід» та інші; прикметник + іменник + іменник, наприклад: «валютні фонди підприємств», «міжнародний поділ праці» ті інші; іменник + прикметник + іменник, наприклад: «відтворення грошового капіталу» та інші; іменник + іменник + іменник, наприклад: «кругообіг коштів підприємств» та інші;

–        багатокомпонентні, що мають чотири та більше компонентів, наприклад: «резерв коштів на непередбачені роботи та витрати»,  «фонд оплати праці підприємства», та інші.

Приклади окремих варіантів найуживаніших словосполучень у документах організаційно-розпорядчої групи міністерств України: акт – складати, приймати, видавати; бюджет – виконувати (проект Державного бюджету України – складати, формувати); вимоги – посилити, підвищити; вирок – вступає в закону силу; питання – вирішувати, регулювати, порушувати; план – складати, формувати; повноваження – здійснювати, надавати, визначати; пропозиції – вносити, подавати; та інші.

Також в діловому мовленні міністерств України спостерігаються стандартизовані та цілісні словосполучення, тобто мовні формули. До прикладу наведемо деякі стійкі словосполучення з різних видів документів. Це мовні конструкції типу: вступати в законну силу; оскарженню не підлягає; в установленому порядку; без поважної причини; одноразова допомога; попередній розгляд; після закінчення терміну та інші.

Висновки. У текстах документів міністерств України спостерігається стислість, лаконічність, грамотність їх викладу, що дає змогу свідчити про належний рівень освіченості діловодних служб що займаються веденням та обліком документів. Також простежується досить велика кількість скорочень, мовних зворотів та скріпів (тобто вставні слова) у текстах документів, що значно спрощує роботу у їх складанні. Саме у цьому й полягають основні мовностилістичні особливості, які використовуються при складанні організаційно-розпорядчих документів міністерствами України.

 

Список використаних джерел та літератур

 1. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лют. 2014 р. №794-VІІ / Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 13. – ст. 222.

2. Урядовий портал [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.kmu.gov.ua/.

3. Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади [Електронний ресурс] // Постанова КМУ №1242. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1242-2011-%D0%BF.

4. Зарицька І.М. Українське ділове мовлення : практикум / І.М. Зарицька, І.О.Чикаліна. [За ред. проф. А.П.Загнітка]. – Донецьк, 1997. – 217 с.

5. Коваль А.П. Ділове спілкування : навч. посіб. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

6. Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради: навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

7. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч. посіб. – К.: Літера, 2000. – 480 с.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721