МОВНО-ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Сербіна А.Ю.,
студентка 6 курсу факультету романо-германських мов
Національного університету «Острозька академія»
Науковий керівник:
канд. філол. наук, доц. Коцюк Л.М.

Анотація: У статті розглянуто та проаналізовано мовно-лексичні особливості англомовного писемного мовлення українських студентів на основі їх письмових есе.
Ключові слова: письмо, мова, писемне мовлення, мовленнєва діяльність.
Аннотация: В статье рассмотрены и проанализированы языково-лексические особенности английской письменной речи украинских студентов на основе их письменных эссе.
Ключевые слова: письменная речь, речевая деятельность.
Annotation: The article examines and analyzes the linguistic and lexical features of the English written language of the Ukrainian students on the basis of their written essays.
Keywords: written language, speech activity.

Навчання письма тісно пов’язане з оволодінням технікою читання, адже процес написання завжди пов’язаний з асоціюванням звукового й орфографічного образу слів. Під час переписування речення, наприклад, студент спочатку прочитує, а потім пише. Таким чином, відбувається перехід від написаного слова, а далі й речення до почутого, а потім знову до буквеного комплексу.
Письмо є продуктивним типом мовленнєвої функції. Письмо – процес, під час якого створюється текст з його подальшою графічною фіксацією [10, c. 13]. У письмі виділяють зміст і техніку, оформлення яких пов’язане з володінням правописними нормами, видами писемного мовлення (типи, стилі, жанри).
Як засіб формування та формулювання думок письмо ґрунтується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв’язками кори головного мозку у вигляді зорових і рухомоторних образів, що взаємодіють зі слуховими та мовленнєво-руховими. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролює руховий механізм руки, яка пише. Орфографічні образи слів закріплені саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.
Вміти писати – це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням; орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі.
Проблема навчання писемного мовлення сьогодні має особливо велике значення, адже існує термінове соціальне замовлення на фахівців, що володіють іноземною мовою саме письмово в різних галузях професійного функціонування. Варто наголосити, що протягом цілого періоду навчання студенти багаторазово письмово оформляють відповідно до чинних вимог та стандартів добірки матеріалів із різних навчальних дисциплін.
Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, вводиться набір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їхнє логічне поєднання в абзаци. Увесь процес складається з проговорення та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні створення мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму під час використання лексичного і граматичного матеріалу.
Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє ґрунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам’яті необхідні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.
Викладачам, можливо, потрібно здійснити ментальний перехід від думки про те, що мова є лексикалізованою граматикою до думки, що вона є граматикалізованою лексикою, робить висновок А. Шінан [4, с. 37]. Щодо цього твердження ми погоджуємось з науковцем, адже майже ніякий граматичний матеріал не можливо пояснити не використовуючи лексику. Крім того навіть, якщо студент на хорошому рівні знає граматичний матеріал, але не володіє лексикою, що наявна в тексті, він не зрозуміє цей текст. Робота над лексикою здебільшого перепадає на самостійні заняття студентів. Суть в тому, що у процесі опанування студентами на практичних заняттях нового лексичного матеріалу, їм доводиться доволі важко освоювати його не докладаючи при цьому надмірних зусиль. Адже, як справедливо зазначає В.А. Кондратьєва, «… мінімальна повторюваність незнайомих слів в навчальних текстах, необхідна для їх запам’ятовування в процесі читання, повинна бути не менше 10-15 разів …» [9, с. 25].
На ряду з іншими різновидами мовленнєвої діяльності, у письма також є власна структура:
1. Фаза первинного орієнтування. В цій фазі автор має визначити реципієнта, мету і зміст написаного.
2. Прогнозування діяльності. В цей період окрім змісту планують і форму мовлення.
3. Втілення в життя процесу письма. За умови писемного спілкування відсутній проміжний зворотній зв’язок і безпосередній адресат. Творець письмового повідомлення не спостерігає безпосередньої реакції реципієнта на ту чи іншу фразу. Писемне мовлення не залучає невербальні засоби спілкування (позу, міміку та жести), що посилює вимоги до змісту писемного мовлення.
4. Ревізія мовленнєвої діяльності. Перевірення форми і змісту написаного. Велику роль в особливостях писемного мовлення становлять фази планування і контролю.
Результат писемного мовлення, яке виконує функцію типу мовленнєвої діяльності – це писемне висловлювання. У процесі навчання часто використовуються різні підвиди писемного мовлення: слухання, читання або читання й писання. Записи забезпечують збереження прослуханого або прочитаного матеріалу, сприяють кращому його засвоєнню.
Писемне мовлення має ряд певних особливостей. Основними з них є:
1. Писемне мовлення базується на своєму джерелі – усному мовленні. Це зумовлено тим, що писемне мовлення вторинне, воно з’явилося пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам здатність фіксувати висловлену кимось думку, що забезпечує збереження й відтворення мовлення когось у часі та просторі, тобто набагато пізніше від того, коли його було висловлено.
3. Писемність зафіксована знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Також рецептором його розпізнання є зір.
4. Використовуючи писемну форму мовлення, людина може перечитати написане, виправити, покращити текст. Через це писемне мовлення є більш регламентованим мовними засобами, ніж усне. Таким чином, неправильний вибір слова, неточне, невідповідне в потрібному контексті, випадкове – не повинні бути в тексті писемному мовлення, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.
5. У письмовій формі особливо чітко помітний розподіл текстів відповідно до
галузей спілкування.
6. Зважаючи на те, що в письмовій формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як безпосередня ситуація мовлення, жест, міміка, інтонація тощо. Важливу роль у письмових текстах мають засоби суб’єктивно-емоційних оцінок. Вони доволі виразно проявлять себе у художньому стилі.
7. Важливе значення в житті соціуму виконує і така прикмета писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість змалювання й дублювання того чи іншого тексту.
8. У писемному мовленні діють загальнообов’язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги витрачено на спеціальну обробку тексту. Той, хто пише, має пам’ятати, що твір, який він створює, являє собою односторонній контакт стосовно невизначеної аудиторії. Отож варто дбайливо і ретельно відбирати мовні засоби.
9. У писемному тексті існує ще така особливість – можливість бути відтвореним живою звуковою мовою. Звукове відтворення не часто є тотожною копією писемного тексту [5, с. 67].
Отже, у статті зображено, що навчання іншомовного писемного мовлення студентів варто організувати з оглядом на специфічні психолінгвістичні передумови навчально-виховного процесу за інтенсивними технологіями. Особливої уваги, на наш погляд, потребує питання вчасного запуску та розвитку вагомих для реалізації писемного мовлення механізмів: психофізіологічного, психолінгвістичного та лінгвістичного. Спільні моменти писемного мовлення і говоріння являють собою мотив діяльності, задуму висловлювання, планування граматико-семантичної частини висловлювання: підбір слів, граматичних конструкцій, розподіл предметних якостей у групі речень, виділення стрижня в змістовній організації повідомлення, оформлення висловлення у внутрішньому мовленні. Свідомість автора, як і свідомість мовця, однаково спрямована і на зміст повідомлення, і на його мовне оформлення. Лінгвістичний компонент змісту навчання письма забезпечує можливість користуватися письмом як засобом навчання і вивчення іноземної мови, психологічний – полягає у формуванні графічних і орфографічних навичок і умінь, а методичний компонент змісту навчання письма становить оволодіння учнями раціональними прийомами засвоєння графіки та орфографії мови, що вивчається.

ЛІТЕРАТУРA:
1. Антрушіна Г. Б. Лексикологія англійської мови / Антрушіна Г. Б., Афанасьева О.В., Морозова Н. Н. – М.: Вища школа, 1999. – 129 с.
2. Артёмов В.А. Психология обучения иностранным языкам: Учеб. Пособие / В. А. Артёмов. – М.: Просвещение, 1969. – 279 с.
3. Бухбиндер В. А. Методика интенсивного обучения иностранным языкам / В. А. Бухбиндер, Г. А. Китайгородска. – Киев: Вишая школа, 2000. – 344 с.
4. Валуєва К. М. Ігри в процесі вивчення англійської мови / К. М. Валуєва. // Англійська мова та література. – 2005. – №7. – С. 2–4.
5. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.
6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
7. Гринюк Г.А., Семенчук Ю.О. Відбір навчального матеріалу для формування англомовної лексичної компетенції у студентів -економістів // Іноземні мови. – 2007. – № 2. – С. 30-34.
8. Гришкова Р.О. Шляхи впровадження нових методичних принципів навчання іноземної мови // Вересень. – МОІППО. – Миколаїв, 2003. – № 2. – С. 51-57.
9. Державній освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освітня школа) 5-9 класи (керів. Автор колективу Ніколаєва С.Ю. – К.: Ленвіт, 1998. – 32 с.
10. Друга іноземна мова (англійська): усне та писемне мовлення [Текст] : роб. навч. прогр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ф-т романо-герм. філол. ; [уклад. Сацик В. І.]. – Луцьк : [б. в.], 2011. – 16 с. : табл. – Бібліогр.: с. 13-14.

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь


Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3720