«Мова ворожнечі» в засобах масової інформації

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті висвітлено різні підходи до поняття «мови ворожнечі». Також розглянуто особливості використання журналістами мови ворожнечі. Здійснено аналіз публікацій щодо використання мови ворожнечі у висвітленні збройного конфлікту на Донбасі.

Ключові слова: мова ворожнечі, ЗМІ, збройний конфлікт.

Проблема використання hate speech, або мови ворожнечі, в українському інформаційному просторі набуває все більшої актуальності з огляду на агресивні дії Російської Федерації стосовно України з березня 2014 року, коли було анексовано Крим. Проявом та водночас наслідком такої політики РФ стали суттєві зрушення у комунікативному середовищі України, стимулювання появи нових смислових конструкцій та консцієнтальних форм, що є відображенням прояву гібридних методів ведення сучасних воєн. Тому буде актуально дослідити використання мови ворожнечі у текстах засобів масової інформації на конкретному прикладі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема використання мови ворожнечі в сучасному світі відображена в роботах І. Дзялошинського, який дає визначення поняттю мови ворожнечі, а також розглядає соціальні, культурні та професіональні фактори використання мови ворожнечі та подає класифікацію мови ворожнечі [2].

А. Верховський також розглядає поняття мови ворожнечі в мережі Інтернет, а також проводив моніторинг засобів масової інформації щодо використання мови ворожнечі [3].

Анн Вебер – фахівець із захисту прав людини, підготувала посібник з проблематики мови ворожнечі, де також надає визначення цьому поняттю та розглядає конкретні приклади мови ворожнечі та відповідальність за них з погляду Європейського Суду [1].

Метою статті є визначення поняття «мови ворожнечі» та простежити особливості використання у ЗМІ на прикладі висвітлення збройного конфлікту на Донбасі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «мова ворожнечі», або «мова ненависті», прийшло до нас із західної соціології. У США і в Європі в 1950-х роках соціологи стали приходити до висновку, що для підтримки стабільного балансу в суспільстві необхідно постійно здійснювати моніторинг мови політиків, ЗМІ та суспільно-відкритих каналів на предмет виявлення агресивності. Цей напрямок соціального регулювання безпосередньо залежало від успіхів соціопсихотерапії, яка працювала з питаннями зв’язку між рівнем особистої тривожності, розгальмованістю мови і соціальної агресивності. Цю «мову» (скоріше, мовну поведінку і етикет) став розглядатися як щось вкрай небезпечне і небажане.

Незважаючи на поширення такого феномену як «мова ворожнечі» у багатьох сферах публічного та приватного життя людини, та велику кількість дискусій про можливість чи неможливість її законодавчого регулювання та заборони, – сьогодні досі не існує єдиного загального визначення того, що саме розуміється під терміном «мова ворожнечі»

Словосполучення «мова ворожнечі» активно використовується останнім часом як аналог англійського терміна «hate speech». Мається на увазі вирази, що дають негативну оцінку всіх представників певної соціальної групи, об’єднаної за ознакою статі, раси, мови, етнічного походження, релігійної приналежності і тому подібного.

Hate speech – це поняття, яке на українську мову перекладається двома способами: або «мова ворожнечі», або «риторика ненависті». Специфіка цих перекладів в тому, що їх зробили лінгвісти. Наприклад, «риторика ворожнечі» – це термін саме лінгвістичний за своїми підставами, і лінгвісти, які займаються цією проблематикою, шукають ті риторичні фігури, тропи, елементи художньої мови або мовної агресії, які перетворюють будь-яке висловлювання в hate speech. Коли ми говоримо про переклад «мови ворожнечі», ми згадуємо про ті коментарі, які залишають сучасні фахівці в області медіакомунікацій. У російському контексті дуже часто звучать слова про те, що «мова ворожнечі» – це ті висловлювання, які засновані на релігійному чи національному нетерпимості і провокують як мінімум неприязнь.

Мова ворожнечі – це будь-які вислови, контекст чи візуальне зображення, що призводить до створення або ж поглиблення вже існуючої ворожнечі між відмінними за певними ознаками групами суспільства [8].

Інтернет-портали в сфері протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні зазначають, що мова ворожнечі (або «hate speech») в широкому розумінні – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у здійсненні їх права. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи [6]. В межах українського конфлікту це групи відмінні найчастіше за територіальним походженням, політичними та соціальними поглядами.

Згідно з оцінкою незалежних громадських організацій, які здійснюють моніторинг інформаційного простору, практика використання мови ворожнечі суб’єктами вітчизняної інформаційної сфер залишається доволі низькою. Так, за підсумками контент-аналізу, здійсненого у серпні 2015 р. експертами об’єднання «Центр контент-аналізу», встановлено, що рівень використання «мови ворожнечі» в українських ЗМІ не є високим (1,7 % від кількості повідомлень на тему Донбасу, Криму та Росії). Мова ворожнечі переважно використовується у повідомленнях щодо агресії Російської Федерації та значно менше – для оцінки дій донбаських сепаратистів. Наявна також тенденція зниження використання мови ворожнечі у вітчизняному інформаційному просторі [5].

Ще в 2001 році була розроблена методологія аналізу ЗМІ (в першу чергу – газетних публікацій), в якій, крім досить жорсткої класифікації некоректних висловлювань за видами і ступенем їх жорсткості, багато уваги приділялося відношенню самого автора до тих чи інших інтолерантним заявам. Адже найчастіше журналіст виступає лише як ретранслятор висловлювань співрозмовника. Він не може викинути з інтерв’ю з політиком міркування останнього, але він може це прокоментувати.

Однак практика показує, що основне авторство некоректних висловлювань належить все ж журналістам. Їх внесок в нашу «скарбничку» мови ворожнечі за п’ять років коливається в діапазоні від 40 до 61% всього обсягу даних. Аналіз цих даних дозволяє виділити найбільш типові помилки, яких журналісти часом просто не помічають. Про це говориться в одному з розділів підручника з конфліктології для журналістів [7].

Для подолання проблеми неправильного збирання та висвітлення інформації експертами Мережі етичної журналістики (Ethical Journalism Network) на основі міжнародних стандартів було розроблено текст, що дає змогу оцінити контекст журналістської мови за п’ятьма критеріями [4]:

  • статус мовця: коли мовою ненависті говорять непублічні люди, це може бути проігноровано;
  • поширеність мови: приватна розмова не може завдати такої шкоди, як поширення мови ненависті в медіа мейнстримі;
  • цілі мови: хто може стати жертвами такої мови;
  • зміст і форма мови: журналіст повинен запитати себе, чи не є ця мова небезпечною;
  • економічна, соціальна і політична ситуація: якщо вона напружена, то слід уникати посилення напруженості, можна згадати про зміст промови, але без прямих цитат з неї.

У США Інститут журналістики імені Роберта Мейнарда (The Maynard Institute for Journalism Education) радить журналістам перевіряти власні репортажі на коректне висвітлення п’яти тривалих факторів, які впливають на життя та соціальне напруження: раси, класу, гендеру, покоління та географії. Розглядаючи кожен з них під час створення складних репортажів, журналісти можуть чіткіше побачити проблеми і навчитися коректніше виконувати власну роботу. До Кодексу принципів Міжнародної федерації журналістів у 1986 році включено статтю: «Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, яку пропагують ЗМІ, і робити все можливе, аби уникнути трансляції такої дискримінації, що ґрунтується, серед іншого, на ознаках раси, статі, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження» [9].

Для простежування мови ворожнечі у вітчизняних ЗМІ нами було обрано дві українських газети: тижневика «День» та «Газета по-українськи». А саме п’ятничні випуски, тобто, підсумки подій за тиждень. Аналіз проводиться за останній квартал 2016 року, тобто жовтень, листопад та грудень. Аналізу підлягають статті, які висвітлюють російсько-український збройний конфлікт на Донбасі. Аналізувались заголовки та тексти статей на використання «мови ворожнечі».

Аналізуючи статті, опубліковані газетою «День», можна зробити деякі висновки. Було проаналізовано дванадцять п’ятничних випусків. У статтях переважно не особливо відображається «мова ворожнечі» щодо збройного конфлікту на Донбасі. Журналісти подають інформацію, в більшості, як цитати інших людей. Лише в окремих випадках можна спостерігати думку журналістів та їх слова. В більшості «мова ворожнечі» є середньою, але зустрічають і деякі жорсткі, особливо у цитатах росіян. У статті «Потужність і убогість пропаганди…» знову говориться про російську пропаганду на території України. Тут названо Арсенія Павлова, більш відомого як «Моторола» – російським «псом війни», це також є жорстким проявом «мови ворожнечі». Крім того, далі у статті його ще названо «рудобородим шукачем кривавих пригод» та «маргіналом».

У статті «Війна стає тлом для певної історії» розповідається про фотографа, який знімає на передовій. Також тут він дає інтерв’ю, де вживає слова ворожнечі, які принижують людину за етнічними чи професійними ознаками. Вживає такі слова, як «сєпари» та «аватари».

Переглянувши п’ятничні випуски «Газети по-українськи», було віднайдено лише два приклади застосування «мови ворожнечі». У статті «Бойовики передали двох полонених жінок» розповідається про те, що з полону було обміняно двох жінок, одна з яких ніби то закохалася в чоловіка з окупованої території. Запросив до себе, але вирішив позбутися, звинуватив у пособництві «укропам». Це слово є виразом «мови ворожнечі», яке часто вживають російські військові.

Також для дослідження було обрано інформаційний портал «Кореспондент.net». Переглядаючи статті на інформаційному порталі у стрічці новин, не часто можна зустріти вираження «мови ворожнечі», але якщо переглянути статті, які розміщені на блогах «Кореспондент.net», то можна знайти багато цікавого.

Наприклад, У одній із статей «Безлер спрогнозував війну між ДНР і ЛНР» було процитовано одного із лідерів російських військових, який «мовою ворожнечі» виражає своє ставлення до ватажка ДНР О. Захарченка. Крім того у цій же статті міститься скріншот із соціальної мережі, де О. Захарченка ще називають «чучелом», «пустоголовою істотою», «керівником бананової республіки» та «головним клоуном». У статті «Зачем Кремлю Захарченко, Плотницкий, Савченко?» можна знайти вислів, який говорить про те, що Савченко – це представник бойовиків у парламенті.

Можна говорити про те, що використання мови ворожнечі у висвітленні інформації на «Кореспондент.net» про події на Донбасі все ж мають місце. Але особливістю цього порталу є те, що він містить блоги, на яких використання мови ворожнечі в рази більше, ніж на самому інформаційному порталі, де подається фактично лише інформація у вигляді короткого повідомлення без емоційних складових. Але все ж звертаючи увагу на дослідження, які були проведені у 2015 році щодо використання «мови ворожнечі», де «Кореспондент.net» був у лідерах, можна помітити значне скорочення.

Висновки. Загалом, порівнюючи використання мови ворожнечі у газетах та на інформаційному порталі можна говорити про те, що українські журналісти певною мірою дотримуються своїх стандартів та переважно уникають використання мови ворожнечі. При згадці про російських військових на території України, зазвичай фігурують слова «сепаратисти», «бойовики» та «окупанти», що можна назвати нормальним визначенням. Хоч зустрічаються і інші, більш сильніші словечка, але вони притаманні в більшості цитатам російських бойовиків про українських військових та український народ загалом: «бандерівці», «укропи» та інші.

Якщо говорити про репрезентацію Російської Федерації, то тут українські журналісти вживають слова «агресор», «окупант». Якщо говорити про “ДНР” та “ЛНР”, то тут вживаються слова «днрівці» та «малороси», хоч ті люди, які там живуть так само залишаються українцями.

Список використаних джерел та літератури

1. Вебер, Анн. Навчальний посібник з проблематики «мови ненависті» [Текст] / [пер. з англ. Східно-Європейського Інституту Розвитку; за заг. ред. Павліченка О. М.] – К.: Тютюкін, 2010. – 96 с.

2. Дзялошинский И. М. Образы вражды в российских СМИ: социальные, культурные, профессиональные факторы [Текст] // Российские СМИ: как создается образ врага. Статьи разных лет. — М.: Московское бюро по правам человека, «Academia», 2007. — 168 с.

3. Язык вражды против общества: (сб. статей) [Текст] / сост.: А. Верховский. – М.: Центр «Сова», 2007. – 259 с.

4. Ethical Journalism Network [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ethicaljournalismnetwork.org/resources/publications/hate-speech. – Назва з екрану.

5. Дослідження «Практика використання «мови ворожнечі» (hate speech) українськими ЗМІ» [Електронний ресурс] // osvita.mediasapiens. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/doslidzhennya_praktika_vikoristannya_movi_vorozhnechi_hat. – Назва з екрану.

6. Мова ворожнечі – нові прояви та наслідки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/mova_vorozhnechi_novi_proyavi_ta_naslidki/. – Назва з екрану.

7. Прикладная конфликтология для журналистов [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.evartist.narod.ru/text19/056.htm. – Название с экрана.

8. Феномен hate speech [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://postnauka.ru/video/68876. – Назва з екрану.

9. Кодекс професійної етики українського журналіста [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki. – Назва з екрану.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721