Проблемні питання порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Анотація: Механізм зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання у тій інтерпретації, в якій існує на теперішній час, вважається своєрідною амністією. Однак наслідки застосування нововведень оцінені не в повній мірі. Чого ж очікувати в 2016 році від реалізації змінених статей про зарахування строку?

Ключові слова: строк попереднього ув’язнення, строк покарання, зворотна дія в часі закону, ув’язнений, покарання у вигляді позбавлення волі.

Кримінальний кодекс України протягом всього часу свого існування зазнавав численних змін. Не став винятком і 2015 рік, у якому сталася найбільш резонансна подія останнього часу в галузі кримінального права – прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26.11.2015 р. (підписаний Президентом України 22.12.2015 р., набув чинності 24.12.2015 р.). Оскільки закон позиціонується як перша законотворча ініціатива Надії Савченко, це додає йому більшої відомості та розголосу. Цим законопроектом планувалося здійснити демократичні перетворення, однак на практиці склалося по-іншому. Прийнятий закон викликав хвилю обурення серед населення. В умовах існування Антитерористичної операції, наявності великої кількості нелегальної зброї та напруженості в суспільстві, можна спрогнозувати загострення ситуації у зв’язку із масовим звільненням ув’язнених. Лютий-березень 2016 року стали найбільш продуктивним періодом у плані реалізації зазначених змін законодавства, що зробило означену тематику ще більш актуальною та проблематичною.

Однозначної правової позиції з питання нового порядку зарахування строку попереднього ув’язнення серед політиків та юристів немає. Наукові дослідження цього питання  не проводилися. Аналіз нововведень до законодавства досі здійснювався на рівні брифінгів та конференцій. До уваги можна взяти офіційні заяви Голови Пенітенціарної служби України, який зазначив, що станом на 11 лютого 2016 року близько 1 605 ув’язнених були звільнені із в’язниць, а 3 782 скорочень строки покарання у зв’язку із застосуванням новоприйнятого закону. Також він сказав, що в майбутньому із 70 тис. ув’язнених під дію даного закону підпаде близько 44 тис., з них планується звільнення 3 тис. людей.

Виходячи з вищевикладеного, завданнями статті є: 1) здійснення аналізу норм кримінального законодавства, що регулюють порядок зарахування судом строку попереднього ув’язнення; 2) визначення проблематики, яка виникає у сфері перерахунку строків відбутої частини покарання; 3) пошук шляхів вирішення виявлених проблем.

Частина 5 статті 72 Кримінального кодексу України (далі – ККУ) в оновленій редакції передбачає такий порядок зарахування судом строку попереднього ув’язнення: 1) один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі; 2) в разі призначення іншого, відмінного від позбавлення волі, покарання, суд повинен обрахувати строк покарання відповідно до співвідношення, яке визначене ч. 1 ст. 72. У статті також вказується що відноситься до періоду попереднього ув’язнення. У випадку, якщо строк відбутого попереднього ув’язнення, у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, суд має звільнити засудженого від відбування покарання (абз. 5 ч. 5 ст.72). У випадку, якщо строк перевищуватиме визначене співвідношення, суд повинен негайно звільнити особу як на стадії судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження. Відповідно до перехідних положень закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або захисника, суду. Протягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання суд має прийняти рішення.

Аналізуючи статтю 72 ККУ, варто відмітити певні правові аспекти. Поняття «попереднє ув’язнення» вживається у широкому змісті. Будь-яке фактичне позбавлення особи свободи (тобто можливості вільно і безперешкодно, на власний вибір пересуватися і змінювати місце розташування) трактується як ув’язнення. Виходячи з цього переконання, перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, також прирівнюється до попереднім ув’язненням адже здійснюється примусово та ставить для особи певні обов’язки щодо її поведінки, місця перебування. Потрібно пам’ятати, що у випадку переривання строків попередніх ув’язнень, всі вони однаковою мірою враховуються, тому, задля визначення кінцевого терміну, протягом якого особа позбавлялася волі, всі вони додаються.

Умовою для зарахування строків попередніх ув’язнень під час визначення покарання  є те, що всі вони повинні мати місце в межах одного кримінального провадження. Це означає, що якщо щодо однієї особи порушено два кримінальних провадження, за фактом крадіжки та вбивства, які між собою ніяким чином не пов’язані, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 6 місяців застосований до особи в межах кримінального провадження за фактом вбивства, буде враховуватися при визначенні покарання саме за цей злочин у випадку, якщо буде мати місце обвинувальний вирок. Під час визначення покарання за фактом вчинення крадіжки, буде вважатися, що особа не була попередньо ув’язнена.

Ухвалюючи  обвинувальний вирок із призначенням покарання, суддя  у своєму рішенні повинен вказати про строк попереднього ув’язнення (підставу, вид) та лише після його врахування визначити міру покарання. У разі, якщо в результаті підрахунку строку попереднього ув’язнення виявляється, що цей строк дорівнює або перевищує призначений судом у якості міри покарання строк ув’язнення, особа негайне звільняється в залі судового розгляду, адже вважається, що вона вже відбула призначений строк покарання.

Закон поширює свою дію на всіх осіб, щодо яких ухвалені обвинувальні вироки. Це означає, що фактичні та юридичні обставини справи, аргументація та мотивація повинні бути відображені в рішенні суду. Вид рішення – це обвинувальний вирок, яким вина особи доведена повною мірою у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством). Таке рішення має набрати законної сили, тобто, якщо це рішення першої інстанції, то має пройти 10 днів після його проголошення. Якщо ж це рішення апеляційної чи касаційної інстанції, Верховного Суду України, то воно набирає законної сили з моменту проголошення. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що у випадку, якщо суд прийняв рішення про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, особа не може претендувати на те, щоб в майбутньому подати клопотання даного виду. До того ж варто звернути увагу на вказівку, що закон застосовується до всіх осіб, якими покарання не відбуто повністю саме на день набрання чинності цим Законом. Тобто, по суті, Закон нагадує одноактну амністію. Виникає питання, чи буде він застосовуватися до осіб, стосовно яких вирок не набрав законної сили станом на 24 грудня 2015 року? Відповідь на це питання дає роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України (за зверненням голови Апеляційного суду Запорізької області Гордовенка В. В. від 29.12.2015 р.). Зазначається: «Строк попереднього ув’язнення за правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону), також зараховується при призначенні покарання за наслідками судового розгляду, якщо особа була попередньо ув’язнена». Додатково в рекомендації зазначається, що правила, закріплені у ст. 72 ККУ, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі внаслідок акта про помилування

На особливу увагу заслуговує те, що при визначенні категорії осіб, які мають право подавати клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення, вживається формулювання «всі особи». З юридичної точки зору, дотримується принцип, передбачений  у статті 5 ККУ, відповідно до якого, норма закону, яка поліпшує становище особи має зворотню дію в часі. Однак акцентувати увагу потрібно не на тому, коли особа була засуджена, а на тому, що відсутня градація осіб залежно від тяжкості вчиненого злочину. Саме цей факт спричинив масове занепокоєння в суспільстві та численні дискусії. Адже, якщо прямо тлумачити норму закону, виходить, що особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості та особливо тяжкі злочини, в однаковій мірі мають можливість бути звільнені від відбування покарання. У цьому і полягає основна проблема та висока ймовірність настання негативних наслідків для суспільства у вигляді погіршення криміногенної ситуації в країні.

Однак, у своїх численних заявах високопосадовці, в тому числі, народні депутати України говорять про інші важливі аспекти. Зазначають про намагання покращити кримінальне законодавство та апелюють до надзвичайно важких умов, що існують в слідчих ізоляторах, порівняно із тими, які є в установах відбування покарання (висновок та пояснювальна записка до проекту Закону України). Вказується, що такий стан речей неодноразово засуджувався міжнародною спільнотою. У Рішеннях Європейського суду (справи: «Бєляєв і Дігтярь проти України», «Тодоров проти України» «Устянцев проти України» та інші) констатовано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із неналежними умовами тримання під вартою. Опираючись на це, високопосадовці зазначають про особливу необхідність прийняття такого закону. Аргументуючи позицію бажанням здійснити демократичні реформи в сфері кримінального права, вони вказують, що цей закон наблизить Україну до Європи. Більше того, часто говорять про позитивні зміни, яких варто чекати у зв’язку із прийняттям нововведень. Відповідно, покращиться стан забезпечення та захисту прав і свобод людини, що перебувають під досудовим розслідуванням чи судовим слідством; буде наданий стимул правоохоронним органам та судам оперативно розслідувати та розглядати провадження; значно зменшиться можливість для безпідставного тривалого утримання осіб у слідчих ізоляторах.

Аналіз норм законодавства та логічний підхід дозволяють спростувати головний аргумент ініціаторів даного законопроекту. Перш за все, варто згадати положення ч. 3 ст. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України, в якому чітко регламентовано, що слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Відповідно, говорити про особливо важкі умови перебування підозрюваних порівняно із умовами, які є в установах виконання покарань, як, мінімум, не доцільно. Більше того, така міра запобіжного заходу обирається здебільшого для осіб, які потім відбувають покарання в установах з більш суворим режимом: середнього та максимального рівня безпеки. Треба пам’ятати і про інші заходи забезпечення кримінального провадження, які також можуть застосовуватися як альтернатива триманню під вартою. Відповідно, постає питання: навіщо було вносити дані зміни до законодавства, не зваживши всі факти та обставини? До того ж, в результаті внесення даних змін до кримінального законодавства та надання такої аргументації (Пояснювальна записка до законопроекту № 3413) Україна визнала неналежні умови утримання під час попереднього ув’язнення, і замість того, щоб змінювати їх та проводити реформування, лише скоротила термін перебування особи в цих умовах, що показало неготовність України здійснювати активні реальні дії щодо виправлення ситуації, яка склалася.

До того ж, інша ціль – прискорити процес досудового розслідування та розгляду справи судом, навпаки не буде досягнута і, навіть, в певній мірі, поставлена під загрозу. Так як для обвинуваченого вигідно, щоб його термін перебування в СІЗО був найбільш тривалий, він буде всілякими способами намагатися затягнути процес, наприклад шляхом подачі різного роду клопотань, відвідуванням лікарні у зв’язку із хворобою під час судового засідання. Цікавим та неоднозначним фактом є і те, що ті громадяни, які співпрацюють із слідством, від нововведень погіршать своє становище, адже щодо них запобіжний захід, у вигляді тримання під вартою, майже ніколи не застосовується, відповідно, вони не будуть мати можливості скоротити термін відбування покарання на відміну від осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини. Навіть, якщо говорити про відсутність будь-якого затягування процесу зі сторони обвинуваченого, в силу об’єктивних обставин, такий процес все одно може тривати довго (багато епізодів, довготривалі експертизи, витребування доказів та ін.). У результаті може виникнути ситуація, коли особа, що скоїла вбивство (але перебувала в СІЗО), проведе в місцях позбавлення волі стільки ж часу, як, наприклад, особа, яка викрала блок сигарет з кіоску. Тобто отримаємо парадокс.

Окрім цього, існують певні проблеми процесуального характеру, адже в законі чітко не передбачено вирішення низки питань. Наприклад: які документи (окрім клопотання) потрібно подавати особі для ініціювання питання перерахунку строку покарання; підсудність розгляду справ, які перебували на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Особливо проблемним є питання стосовно осіб, які були засуджені повторно у різних справах, або коли вирок складався за сукупністю злочинів та приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Підсумовуючи все вищевикладене, слід зазначити, що закон, який змінив порядок зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання, не є досконалим, потребує редагування. Основною його проблемою є те, що він є необґрунтований та застосовується до всіх категорій злочинців. Задля зменшення напруженості в суспільстві, варто обмежити дію закону щодо злочинців, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. При застосуванні цього закону доцільно врахувати поведінку обвинуваченого під час здійснення провадження, задля уникнення штучного затягування процесу з метою зменшення строку покарання. Також держава повинна змінити свою політику в сфері реформування: від пасивного визнання проблеми та її косметичних змін потрібно перейти до ефективного вирішення, тобто покращити умови перебування в слідчих ізоляторах.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 838-VIII // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
  2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4651-VI // Відомості Верховної Ради. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – Ст. 88.
  3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 серпня 2003 року № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
  4. Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання: Закон України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII // Відомості Верховної Ради. – 2016. –№ 2. – Ст.18.
  5. Пояснювальна записка від 05.11.2015 до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56953.
  6. Висновок комітету 11.11.2015 на проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)” : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56953.
  7. Роз’яснення Вищого Спеціалізованого Суду України щодо застосування окремих положень Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zaporizhya.legalaid.gov.ua/ua/konsultatsii-z-typovykh-zvernen/roz-iasnennia-shchodo-pererakhuvannia-stroku-vidbuvannia-pokarannia-zakon-savchenko.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь

403 Forbidden

403 Forbidden


nginx/1.10.3

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-includes/functions.php on line 3721